4. Філософсько-естетичний контекст

Я вже згадував про скептичне ставлення Бахтіна до науково­го пізнання й до систематизаційного, предметно-логічного сти­лю мислення, який надає перевагу формалізації, системності, раціоналізації. Говорив і про те, що свої дослідження Бахтін локалізовував на пограниччі різних спеціальних гуманітарних дисциплін, називаючи їх - із певною умовністю - філософськими дослідженнями.

Не підлягає сумніву, що скептицизм Бахтіна сягає дуже гли­боко. Адже він означає заперечення широкої - і дуже впливо­вої в нашому столітті — європейської традиції. У «Слові про роман» Бахтін називає найважливіші ланки цієї традиції, щоправда, відносячи їх передусім до способу розуміння мови. Є там імена Арістотеля, св. Августина, Декарта («картезіанська поетика неокласицизму»), Ляйбніца, Гумбольдта. На основі інших висловлювань до них треба додати, принаймні, ім'я Ге­геля, який викликав у Бахтіна просто-таки злісну критику, і Ф. де Соссюра. Заперечення стосується не тільки філософії як такої, а всього способу мислення про світ, розуміння науки й мистецтва. У книзі про Рабле Бахтін пов'язує між собою й од­наково оцінює, наприклад, раціоналістську філософію Декарта й естетику класицизму («Раціоналізм і класицизм чітко виража­ють основні риси нової офіційної культури, відмінної від цер­ковно-феодальної, але подібно до неї виповненої авторитарною -

192

хоча й менш догматичною - повагою»³⁰⁸). Послуговуючись тер­міном із «Марксизму і філософії мови» (який стосувався у цій праці дечого іншого), цей стиль мислення можна назвати раціо-налістським догматизмом, оскільки ця назва найстисліше і най-загальніше вміщує в себе певного роду застереження, які вису­ваються на адресу згаданої філософської традиції.

Такою ж або й більшою мірою Бахтін протиставлявся тради­ції, яка схиляється перед таємничим, темним і містичним, висту­паючи у стосунку до людини з позицій об'явлення або автори­тету. Тобто з позиції – вживаючи інший термін Бахтіна - авторитативного догматизму, характерного не тільки для офіційної церковної доктрини середньовіччя. На цій підставі Бахтін вис­ловлює застереження як на адресу деяких сучасних йому філо­софських напрямів, так і взагалі проти мислення вузько ідеоло­гічними категоріями.

Від перших до останніх праць Бахтін систематично боровся з натуралістськими й позитивістськими напрямами. «Нату­ралістський світогляд, прагматизм, утилітаризм, позитивізм витворюють монотонний сірий авторитет»,- писав він³⁰⁹. Ці за­киди Бахтін поширював, зокрема, на Берґсона («біологізм») та Фройда («психобіологізм», «сексуалізм»), а також на всі мож­ливі сучасні різновиди позитивізму (в тому числі й на неопозитивізм) та психологізм (наприклад, багаторазово застерігав, що його концепція особистості не має психологічного характеру). Він відкидав усі ті напрями, які негативно ставляться до пробле­ми цінності й історичності (як, скажімо, структуралізм).

Бахтін ставив під сумнів пізнавальні властивості точних наук узагалі. Закидав їм, що вони є монологічною формою знання, що там виступає лише одна свідомість і один суб'єкт, якому протиставляється позбавлена голосу річ.

Посилений спротив викликала в нього особливо так звана матеріальна естетика (зокрема, російського формалізму). Він полемізував як з «експресивною естетикою», до якої зарахову­вав, зокрема, естетику вчування, естетику Когена, Шопенгауера, Берґсона, так і з «імпресивною естетикою» (зокрема, Г. Вельфліна, О. Вальцеля, естетикою символізму). Критикував також і соціологізм. Частими і дуже істотними є критичні вис­ловлювання Бахтіна на адресу, наприклад, Віноградова.

Однак треба пам'ятати, що Бахтін реагував на «чужі думки» критично і водночас конструктивно. Важко знайти напрям, який

________________________________

³⁰⁸ Bacbtin М. Tworczosc Franciszka Rabelais'go a kultura ludowa sredniowie-cza і renesansu / Przd. А. і A. Goreniowie.- Krakow, 1975.- S. 178.

³⁰⁹ Bachtin M. Estetyka tworczosci slownej.- Op. cit.— S. 488.

193

би він відкинув категорично. Найчастіше маємо справу зі склад­ними діалогічними відносинами, а дискусія, яку порушує Бахтін, слугує появі нових цінностей і нових концепцій. У результаті такої дискусії Бахтін багато й приймав. Проте вони були тоді настільки старанно і всебічно обміркованими й обговореними, що змінювали своє значення, набуваючи властивої для думки Бахтіна форми. Прикладом може бути, з одного боку, полеміка з Фройдом і психоаналізом, з іншого - з Дільтеєм (в якій поміт­но тривалий вплив концепцій цього вченого), з Фосслером та його школою, з Потебнею і Веселовським, нарешті, з формаль­ним напрямом у західноєвропейському мистецтвознавстві, ши­року оцінку якого - в основі своїй позитивну - дав Медведев у «Формальному методі» (частина II, розділ І).

Цікавим і важливим видається зв'язок Бахтіна з феномено­логією і різноманітними її відмінами й продовженнями. Не див­но, що цій справі вже присвячено чимало уваги в літературі предмету, порівнюючи ідеї Бахтіна і Ґадамера чи Штайґера³¹⁰. Безпосередні висловлювання на цю тему можна знайти, зокре­ма, у «Формальному методі...» Медведева. Проте з особливою силою ця проблема дає про себе знати у праці «Автор і герой...» з уваги на рід і метод аналізу, який там застосовується, а також зважаючи на проблематику, яка обговорюється. Цікавий ма­теріал для розмірковувань становлять і посилання на Гайдеґґера та Ясперса в «Нотатках з 1970-1971 років». Ці прізвища з'являються у Бахтіна невипадково. У цій справі в нього взагалі немає випадковостей. Вони свідчать про глибокі й тривалі зв'язки з цим філософським напрямом, хоча, напевно, ці зв'язки не є однозначними. Проблема бахтінівської герменевтики і зв'язок із герменевтичною течією в європейській думці зламу сторіч та XX століття викликає живе зацікавлення у дослідни­ків. Особливо зважаючи на те, що тут з'являються імена чільних «діалогістів»: М. Бубера, Ф. Ебнера, Ф. Розенцвайґа чи Е. Левінаса³¹¹.

__________________________________________

³¹⁰ Пор., напр.: Warner Ch. Etant ou Energeia. Le Sujet dans 1'Oeuvre de H. G. Gadamer et M. Bakchtine // «Texte».- 1984.- Nr 3- S. 141-158; Hiller B. Anmerkungen zu Bachtins Chronotops - Theorie // Roman und Gesellschaft. Internationales Michail Bachtin - Colloquim,- Jena, 1984.- S. 117-121.

³¹¹ Пор., зокрема: Todorov Т. Vers une tradition dialogique// «Esprit», 1984.-Nr 7-8,- S. 99-101; Perlina N. Bakchtin and Buber, Problems of Dialogic Imagination// «Studies in Twentieth Century Literature», Special Issue on Mikchail Bakchtin.- 1984.- 9, 1.- S. 13-28. Л також: P. de Man. Dialogue and Dialogism, Roberts M. Poetics Hermeneutics Dialogics: Bakchtin and Paul de Man // Rethinking Bachtin.- Op. cit.- S. 105-134.

194

Більшої, ніж раніше, уваги вимагає присутність у працях Бахтіна як прізвищ репрезентантів марбурзької школи (Г. Коге-на, Н. Гартманна, Е. Кассірера), так само як і разюча подібність деяких їхніх ідей (наприклад, раціоналізм, теорія свідомості та її пізнання, концепція так званої матеріальної естетики). В ран­ніх працях цей стосунок часто набував форми безпосередньої полеміки (наприклад, із Когеном - у праці «Автор і герой...»). У пізніших працях було інакше. Наприклад, у «Кінцевих при­мітках» до «Форм часу і хронотопу в романі» з'являється пози­тивна оцінка відомої праці Кассірера «Die Philosophie der symbolischen Formen», на яку, зрештою, посилався вже «Марк­сизм і філософія мови». Наскільки можна судити, численні у Бахтіна аналізи часу і простору, значення певного їх розуміння людиною, а може й інших проблем, контактують безпосередньо й опосередковано з ідейним колом марбурзької школи. Зреш­тою, в цьому напрямку вже ведуться дослідження. За кордоном з'явилося немало праць, які здійснюють аналіз неокантіанства в концепції Бахтіна³¹².

Багато бахтінівських мотивів з'являється також в інших фі­лософських школах, напрямах і тенденціях XX століття. Для прикладу тут можна назвати біхевіоризм, німецький неоідеалізм (Фосслер, Шпіцер), персоналізм, франкфуртську школу. Але не всі збіжності свідчать про те саме, особливо якщо пам'ятати про черпання зі спільних ідейних джерел. Про деякі з них — у негативному їх сприйнятті — ми вже згадували. Натомість варто зазначити присутність у концепції Бахтіна Платона. Став­лення до нього є як амбівалентним, так і пристрасним. Платон часто виступає як предмет полеміки, а разом з тим його думки наявні в багатьох концепціях Бахтіна (наприклад, діалог, роль «іншого» в пізнанні, мисленні та мовленні, сократичний діалог як джерело поліфонічного роману і т. д.). Платонівські мотиви іноді з'являються в неочікуваних місцях, прослизають ніби мимохіть; приклади цього можна легко віднайти у праці «Автор і герой», скажімо - порівняння авантюрно-героїчного типу

___________________________________

³¹² Пор.: Holquist M., Clark K. The Influence of Kant, in the Early Work of M. M. Bakchrin // Li terary Theory and Criticism. Л Festschrift in Honor of Rene Wellek.- Part I: Theory.- New York, 1984- S. 299-313; Perlina N. Auerbach e Bachtin sulla rappresentazione artistica della realta // «L'Immagine Riflessa».-1984.- 7, 1-11.- S. 233-255; Kasperski E. Idee, formy I tradycje dialogu.-Warszawa, 1990; Kasperski E. Dialogicznosc і dialogizm. Idee. Formy. Tradycje.-Warszawa, 1994; Zylko B. Michait Bachtin. W kre^gu filozofii і literatury.- Gdansk, 1994; Michait Bachtin і jego «filozofia moralna» // Bachtin M. W strong filozofii czynu / Przet., wstQpem і przyp. opatrzyl B. Zylko.- Gdansk, 1997.- S. 5-22.

195

біографії («біографічного життя») з танцем, міркування про хоральність лірики, аналіз кохання як життєвої цінності. І ра­зом з тим у наведених прикладах узагалі не згадується ім'я Платона.

Особливе місце займає ставлення Бахтіна до марксизму. Ця проблема викликає зрозумілі емоції, особливо від часу сформулювання тези про бахтінівське авторство книг Медведева і Волошинова. На цю тему багато написано як у нас, так і закордо­ном. Дивлячись на цю проблему з певної відстані, треба заува­жити, що хоча Бахтін вийшов з абсолютно відмінних філософсь­ких традицій, він усе-таки зацікавився цим напрямом, а особли­во зацікавилось ним так зване «коло Бахтіна» в ленінградській фазі, а можливо і вітебській³¹³. Намагалися навіть випрацювати певний різновид марксизму, який був би тут (у «колі») прийнят­ним. Про це особливо яскраво свідчить книга Волошинова «Марксизм і філософія мови» та Медведева «Формальний ме­тод...», а також ряд статей. Якою мірою сам Бахтін прикладав до цього руку — важко точно сказати до остаточного вияснення питання авторства. Залишається фактом, що тексти, які підпи­сав сам Бахтін, не виявляють зацікавлення марксизмом. Скла­дається враження, ніби інші було призначено для проведення ризикованого експерименту... Тим не менше, Бахтін належав у той час до кола, в якому ці зацікавлення жевріли, і навіть відігравав у ньому не останню роль. Так чи інакше, незабаром виявилось, що альтернатива не має жодних шансів. Бахтіна за­арештують і вишлють, учасників «кола» розженуть, більшість із них невдовзі загине (Матвій Каґан, Павло Медведев, Лев Пумпянський, Валентин Волошинов, Борис Зубакін)³¹⁴.

Отже, постають концепції, які виразно протиставляються офіційному марксизмові, хоча ця протиставність не виявляється у полемічній формі. Вона виявилася, наприклад, у створенні

__________________________

³¹³ Пор.: D. Forgoes // Modern Literary Theory. A Comparative Introduction / Ed. By A. Jefferson.- New York, 1982; M. Aucouturier // The Russian Novel from Pushkin to Pasternak.- New Haven, 1983; D. Capra // Rethinking Intellectual His­tory: Texts, Contexts, Language.- Ithaca: Cornell University Press, 1983;/. Hall // «Tamkang Review», 1984-1985.- No. I—IV; W. Krysinski // «Etudes Francaises».-1984.- I; N. Pasero // «L'lmmagine Riflessa».- 1984.- Nr 1-11. Найбільше ін­формації на тему кола Бахтіна, особливо у невельській і вітебській фазі, мож­на знайти у бахтінологічному часописі міжнародного характеру «Діалог. Карнавал. Хронотоп», який видається у Вітебську (Білорусь) за редакцією Н. А. Панькова.

³¹⁴ Про друзів і спіробітників з часів молодості Бахтін залишив розлогі спогади в розмовах із Зубакіним. Основну інформацію про них можна знайти в коментарях В. Кожинова у тій-таки книзі, с 282-327.

196

концепції «внутрішньої соціологічності» у відповідь на модне тоді спрямування в поетиці та естетиці; гротескного реалізму як відповіді на офіційну естетику реалізму; оригінальної теорії на­родної культури як своєрідної реакції на офіційну демонстра­цію постулатів народності, сміху як відповіді на насилля, терор, страх. Наприклад, «неофіційні» нотатки з останнього періоду творчості поза будь-якими сумнівами доводять, що думка Мар­кса була іноді стимулом для серйозних розмірковувань. Тим не менше, Бахтін, якщо навіть і порушував проблематику форму­лювання за допомогою марксизму, то завжди рішучо відхрещу­вався від марксистського догматизму і послуговування ним як готовою доктриною, від трактування його в категоріях авто­ритету.

Отже, марксизм становив негативну систему посилань. Але заперечення ніколи не було у Бахтіна радикальним й остаточ­ним, так само, зрештою, як і схвалення. Ці стосунки залишали­ся радше розширеним коментарем, відгуком. «Офіційний» мар­ксизм і те, що відбувалося навколо, були стимулом для появи концепцій, які переростали тимчасові обставини і всю ситуацію. Підозріливість щодо догматичного й тоталітарного марксизму є у Бахтіна підозріливістю щодо всієї мисельної традиції, яка щось подібне з себе породила. Вона перетворюється на пози­тивну концепцію, коли стоїть на цілковито відмінному ґрунті. За диктатором стоїть культура авторитету, в арсеналі якої зна­ходяться насилля, страх, поневолення. їй треба протиставити культуру сміху, культуру карнавалу, яка була б цариною свобо­ди, нескутого життя й абсолютної демократії. Монологові тре­ба протиставити діалог. Але розмірковування про монолог може придатися так само для побудови науки про діалог, як рефлек­сія, яка стосується цього останнього. У кожному запереченні приховується елемент схвалення. Кожна підозра містить у собі елемент готовості до навчання чомусь позитивному. Діалогізм сам по собі зобов'язує.

Тому Бахтін із багатьох напрямів користається, але всіх їх, по суті, відкидає, жоден з них його не задовільняє. У цьому немає нічого дивного, оскільки «гуманітарні науки (а особливо літературознавство) майже цілком проігнорували складну подію зустрічі з чужим словом і взаємозв'язків із ним»³¹⁵. І філосо­фія також у переважній більшості є монологічною, через що й сприяє авторитарному мисленню. Адже це думка, яка вигодува-

_______________________________

³¹⁵ Bachtin M. Estetyka tworczosci slownej.- Op. cit.- S. 493.

197

да тоталітаризм. Тому більш гідними довіри - з художньої точ­ки зору - є письменники.

На правах філософів виступають передусім Рабле, Ґете і Достоєвський. На думку нашого дослідника, вони є автентичними й оригінальними відкривачами. Лише роблять вони це у спосіб, властивий літературі. Філософію, отже, можна ефективно прак­тикувати за межами наукової філософії, в рамках художньої рефлексії, згідно з постулатами Гердера і Ґете, ідеям яких Бахтін багато завдячував.

Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ. С. Яковенка; Упорядкув. і наук. ред. Д. Уліцької. – 2-ге вид. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 176-197