176

Евґеніуш Чаплеєвич

Діалогічне мислення Михайла Бaxmiнa

1. Нарис творчості

Найінтенсивніший розвиток наукової творчості Бахтіна при­падає на період від початку двадцятих до початку сорокових років XX сторіччя. Відомо, що в житті вченого це був винятково важкий період, який переривався арештом у 1928 році і заслан­ням до далекого Казахстану. Це започаткувало довготривалі репресії, які продовжувались, по суті, десь до межі шістдесятих і сімдесятих років. Бахтін страждав у той час на тяжку хворобу кісток, яка призвела до ампутації ноги (1938). А проте, саме тоді сформувалися основні його концепції і постали найголовніші праці. Не всі з них, зрештою, побачили світ - частина загинула, а частину було опубліковано лише після смерті вченого.

У двадцяті роки праці Бахтіна стосуються передусім загаль­них філософсько-естетичих, етичних, теоретичних та методоло­гічних проблем. Такий характер мають ранні та забуті або неза­вершені студії:

• праця зі сфери філософії моралі, можливо, названа «Суб'єкт етики і суб'єкт права»; те, що від неї вціліло, вийшло під на­звою «До філософії вчинку» («К философии поступка»), 1986;

• праця про Достоєвського, яка 18 січня 1922 року мала бути «скоро закінчена», але до цього часу залишалась абсолютно невідомою;

• стаття «Проблема змісту, матеріалу і форми в художній творчості» (з 1924 року, в повному обсязі видана в 1975 році);

• лекції;

• «Автор і герой в естетичній діяльності» (опублікована у фраг­ментах в 1979 та 1986 роках)²⁶⁵;

• три книги, видані під прізвищами Валентина Волошинова та Павла Медведева (і за їхньої складної для встановлення участі): «Фройдизм» (1927), «Формальний метод у літерату­рознавстві» (1928), «Марксизм і філософія мови» (1929, 1930).

____________________________________

²⁶⁵ Усі ці праці - за винятком лекцій - було видано окремо у книзі: Работы 1920-х годов.- Киев, 1994 (з коментарями С. С. Лверинцева та С. Г. Бочарова).

177

Єдина опублікована у двадцяті роки під власним прізвищем книга «Проблеми поетики Достоєвського» (1929) продовжує філософсько-естетичну та методологічну течію, виразно спира­ючись на концепцію соціологічної поетики, а разом з тим запо­чатковує течію досліджень з теорії та історії роману. Останні дали свої плоди у тридцятих і на початку сорокових років у вигляді багатьох статей, студій, праць і рефератів. Пізніше вони майже повністю виповнять собою «Проблеми літератури і есте­тики» (1975), а також - меншою мірою - «Естетику словесної творчості» та «Літературно-критичні статті» (1986)²⁶⁶. Тоді ж з'явилися дві книги: «Роман виховання і його значення в історії реалізму» (1936-1938) та дисертація «Рабле в історії реалізму» (1940). Рукопис першої, напевно, загинув під час війни (залиши­лись тільки рештки), а друга, після додатків і переробок, вийшла значно пізніше під назвою «Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя і ренесансу» (1965).

Після 1940 року, в сорокові й п'ятдесяті роки, в бібліографії публікацій Бахтіна спостерігається зловісна пустка. Єдиним ви­нятком буде дрібничка про «Марію Тюдор» в місцевій газеті з дещо гротескною назвою «Советская Мордовия» (1954). Але насправді якась робота проводиться. Приречений на небуття вчений опрацьовує визначне дослідження «Проблема жанрів мовлення», статтю про сатиру, розмірковує над проблемою сен­тименталізму, продовжує осмислення сміху і гротеску, зай­мається багатомовністю. Багато і мало водночас. Усе було зібрано в п'ятому томі повного зібрання творів (1996)²⁶⁷. Лише 1959 рік приніс початок праці над «Проблемою тексту в лінгвіс­тиці, філософії та інших гуманітарних науках» (1959-1961). Цей рік розпочинає нову, вже останню фазу творчості Бахтіна²⁶⁸.

Останній період є дуже важливим, оскільки Бахтін здійснює в цей час ніби підсумок і синтез усіх тих величезних знань, які він здобув раніше. Це виявляється особливо в переробках і до­повненнях (пор. нову версію книги про Достоєвського, 1963,

____________________________________

²⁶⁶ Остання книга вміщує переважно праці, опубліковані в раніших книгах.

²⁶⁷ Пор.: Бахтин М. М. Собрание сочинений.- Т. 5: Работы 1940-х - начала (1960-х годов,- Москва, 1996. П'ятим томом розпочалося видання повного зібрання творів, заплановане на сім томів.

²⁶⁸ Поділ творчості Бахтіна на періоди може виглядати по-різному, пор. на цю тему, наприклад: Morson G. S., Emerson C. Introduction: Rethinking Bakhtin// Rethinkig Bakhtin. Extensions and Challenges / Ed. by Morson G. S., Emerson C-Northwestern University Press, Evanston, Illinois, 1989.- P. 5-6, 261 (примітка З). Предметом бурхливої дискусії є також проблема, якою мірою творчість Бахті­на є послідовною, а якою мірою суперечливою, самопротиставною.

178

перевидану в 1972 і 1979 роках, чи знамениті прикінцеві заува­ження до «Форм часу і хронотопу в романі»), іноді в статтях (наприклад, «Проблема жанрів мовлення» з 1952-1953). Однак найчастіше це більш або менш вільні проекти, конспекти, нотат­ки, як «Проблема тексту в лінгвістиці, філософії та в інших гуманітарних науках» (1959-1961), «Нотатки з років 1970-1971», «У справі методології гуманітарних наук» (1974). Вони станов­лять значну частину другої книги Бахтіна, яка вийшла після його смерті (тобто «Естетики словесної творчості»).

Загалом доступний на сьогодні науковий доробок Бахтіна обіймає, в принципі, 10—11 книг (якщо порахувати окремо оби­дві версії книги про Достоєвського), разом зі - звичайно, по-трактованими «інтегрально» - позиціями, виданими під прізви­щем друзів. Якщо вилучити книги Медведева і Волошинова, Бахтіну залишилось би 7-8 книжкових позицій. Цей доробок не вкладається ні в яку чітко визначену дослідницьку дисципліну. Найвідповіднішими тут будуть такі «колективні» визначення, як гуманістика, або «загальні» - як філософія. Вони свідчать про те, що дослідження Бахтіна, як писав сам учений у «Проблемі тексту...» здійснюються у площині пограниччя, де стикаються й перетинаються різноманітні (поза сумнівом, численніші, ніж він називає) дисципліни.

Також і характер суто наукових праць Бахтіна свідчить про подібну тенденцію. Адже це праці, які навіть тоді, коли здійс­нюють детальний аналіз, звертаються в бік загальнішої пробле­матики, по суті - філософської. Однак дослідник не приховує своєї недовіри до професійної філософії і того способу розмір­ковування, який вона постулює. Більше довіри він виявляє до так званої «низинної філософії», яка виходить не з загальних філософських тверджень, а від конкретних та історичних про­блем, які розглядає в рамках великих світоглядних і культурних цінностей. Або ж такої філософи, яка міститься там, де - як висловився вчений у праці «У справі методології гуманітарних наук»²⁶⁹ - закінчується вузька науковість і починається позанаукове пізнання (знання), передусім - художнє (Бахтін називає його тут філософсько-художньою інтерпретацією). Вона увін­чує собою задум, який народився ще в «Проблемі змісту, ма­теріалу і форми...», де написано, що одним із завдань естетики є створення - на підставі теорії мистецтва - концепції інтуїтив­ної філософії, конкурентної чи паралельної щодо наукової фі-

²⁶⁹ Пор.: Bachtin М. Estetyka tworczosci stownej / Przel. [). Ulicka, oprac. і wstfjp Е. Czaplejewicza.- Warszawa, 1986.— S. 510.

179

лософії²⁷⁰. Причому в «У справі методології» ця філософія ви­значається як метамова не тільки всіх наук, а й усіх різновидів пізнання і свідомості. Нехіть до науковості виникає у Бахтіна з невіри в ефективність (і потребу) раціоналізації сенсу. Таку ж нехіть він відчував до системи і системності. Прагнення до «сис­темності будь-якою ціною» він просто вважає пережитком ми­нулої епохи²⁷¹.

Ця нехіть не обмежується постулатами - вона реалізується в його власній дослідницькій практиці. Внаслідок цього погляди Бахтіна не утворюють собою - і не прагнуть утворювати - пов­ну, готову і завершену, продуману в деталях і замкнену систе­му. Його статті і праці, особливо починаючи з тридцятих років, нагадують (згідно з визначенням самого автора) різноманітні варіації на одну спільну тему або — багаторазовий огляд явища з різних точок зору. Ця різнорідність не тільки супроводжує єдність, а й затінює її.

Щоправда, Бахтін усвідомлював єдність свого доробку - лише стверджував, що тут тема наявна «в такий спосіб, як вона роз­вивалась у рівзних фазах міркувань» або «єдність ідеї, яка пос­тає (розвивається)»²⁷² - однак отієї єднальної «теми» чи «ідеї» він так ніколи виразно й не вказав і не назвав на ім'я. Зрештою, в цьому немає нічого дивного. Те, що в усій творчості Бахтіна спільне, є рівною мірою як позицією, поглядом, так і темою чи ідеєю, і не надається до системного називання в однозначній формулі. Воно вимагає багатьох визначень і різноманітних фор­мулювань, які б враховували різні точки зору і різні контексти: ідейні, проблемні, історичні, методологічні. І зрештою, не через те, що воно є відносним, а через те, що є найвищою мірою склад­ним і багатоманітним. А почасти й через те, що, не маючи довіри до науковості, Бахтін локалізує свою творчість на пограниччі науки і літературного мистецтва, що застосовує художнє мис­лення там, де наукового мислення недостатньо.