3. Українсько-московський договір 1654р. «Березневі статті». Продовження національно-визвольної війни у 1654 – 1658 років.

8 січня 1654 року після таємної ради Хмельницького з генеральною старшиною й полковниками на міському майдані Переяслава відбулася генеральна військова рада.. Про подальший перебіг подій лишилося свідчення боярина Бутурліна, який у своєму звіті цареві зазначав, що гетьман звернувся до присутніх з промовою. Зміст цієї промови нібито зводився до того, що єдиним виводом зі становища в боротьбі за звільнення від польського гноблення може бути союз з Московією. Після зачитування царської грамоти старшина й посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. У церкві Хмельницький зажадав, щоб московські посли першими пообіцяли від імені царя захищати гетьманську державу від поляків та шанувати козацькі права й привілеї. Бутурлін категорично відмовився, пояснюючи, що цар є самодержавцем і своїм підданим не присягає. Після переяславської ради представники московського посольства побували в 177 містах і містечках України. Метою цих відвідин було прийняття присяги на вірність царю від населення. Досягнути одностайності не вдалося. За даними московської сторони, присягу склали 127338 осіб. Відмовилися присягати полковники І. Богун та І.Сірко, частина козаків Уманського, Полтавського, Брацлавського, Кропив’янського полків, частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля, а також українське духовенство на чолі з київським митрополитом С. Косовим. Не присягали й козаки Запорозької Січі. ( демонстрація наочної таблиці)

Переяславська рада лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.

Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорозького. Основна ідея цих статей - встановлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься як внутрішньо, так і зовнішньо самостійною. Саме з цими статями українське посольство прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р.

Унаслідок тижневих переговорів проект договору з козаками дещо змінили, узгодили 17 статей, а з шести дуже важливих узгодження відклали на пізніше. Згідно з Березневими статями (так називають узгоджені 17 статей):

– Гетьмана і старшину козаки мали обирати на раді.

– Українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві.

– Збирання податків покладалося на український Військовий Скарб.

– Кількість козацького війська встановлювалася у 60 тис. осіб.

– Українське міщанство мало зберегти всі свої права і вольності, які були їм дані ще литовськими князями і польськими королями, насамперед міське самоврядування.

– Україна зобов’язувалась сплачувати данину до царської скарбниці.

Тривалі переговори православного духівництва не мали результатів. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московського, якої прагнули московський уряд і Російська православна церква.

Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.

Документи, укладені під час українсько-московських переговорів 1654 р., встановлювали міждержавні взаємини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України і Московії у своєрідну конфедерацію адже договір між двома державами загалом був рівноправним і (за умов дотримання) взаємовигідним. Водночас він був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

Значення українсько-московського договору 1654 р.

Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України. Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою. У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі. Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654-1655 років.

Незабаром на території Білорусі та Смоленщини розгорнулися воєнні дії. У західний похід виступили військо московського царя та надіслана Богданом Хмельницьким 20-тисячна армія козаків на чолі з ніжинським полковником Іваном Золотаренком.

Для союзних московсько-українських військ той похід виявився успішним. Улітку 1655 р. вони вибили литовське військо з Білорусі та захопили частину Литви разом із столицею Вільном.

Восени 1654 р. воєнні дії розпочалися й на території України. У середині листопада 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину. Похід тривав до весни 1655 р. Його наслідком стало спустошення Поділля: до середини лютого було зруйновано майже 50 міст.

У грудні 1654 р. польське військо об'єдналося з 30-тисячною татарською ордою, 15 січня підійшло до Умані та оточило її. На допомогу Іванові Богуну, який керував обороною Умані, вирушили козацькі загони Хмельницького й 10-12-тисячне московське військо. Це змусило польсько-татарське командування зняти облогу й повернути армію назустріч українсько-московським силам.

19 січня 1655 р. польсько-татарське військо оточило українсько-московський табір під селом Охматовим (нині Черкаської обл.). Облога тривала кілька днів і виснажила суперників. Охматівська битва завершилася з незначною перевагою українського війська, але Богдан Хмельницький не спромігся завдати вирішального удару польсько-татарській армії та звільнити від неї територію Брацлавщини.

Навесні 1655 р. Богдан Хмельницький вирушив із військом через Поділля на Галичину. Метою походу було визволити від польського панування західноукраїнські землі та об'єднати Україну в її етнічних кордонах. На початку серпня військо зупинилося під Кам`янцем-Подільським.

Під час облоги міста гетьман прийняв шведського посла. Той повідомив про вступ 9 липня Швеції у війну проти Польщі. Хмельницький, зі свого боку, обіцяв шведському королю військову допомогу.

19 вересня 1655 р. українська армія вщент розбила польське військо коронного гетьмана Станіслава Потоцького під Городком, що за 25 км від Львова. Внаслідок тієї перемоги було визволено значну частину Західної України.

Того самого дня українська армія підійшла до Львова та оточила його. Розуміючи, що штурм завдасть тяжких втрат не тільки мешканцям міста, а й війську, Богдан Хмельницький погодився на переговори із львівською владою. Невдовзі гетьман отримав викуп і відступив від міста.

Після битви під містечком Озерною 12 листопада 1655 р. було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом. Вона передбачала невтручання Криму у війну України й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути татарського нападу на українські та московські землі.

Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська в Україні завершилася успішно.

Віленське московсько-польське перемир’я.

Наприкінці 1655 - у першій половині 1656 р. Богдан Хмельницький провадив надзвичайно активну дипломатичну діяльність: обмінювався посольствами із шведським та польським королями, кримським ханом, молдавським господарем і трансильванським князем.

Однак уряд царя Олексія, наляканий воєнними успіхами шведських військ у Польщі (Швеція захопила майже всю Польщу), розпочав активну підготовку до війни проти Швеції.

Польські дипломати, шукаючи порятунку для батьківщини, запропонували польську корону на випадок смерті Яна ІІ Казимира Олексію. Ця пропозиція теж спонукала Москву до переговорів з Варшавою, які закінчилися 24 жовтня 1656 р. Віленським перемир’ям.

За ним воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися; обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир зі Швецією; натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбургу; обрання царя на польський трон.

Українську делегацію до участі у віленських переговорах московські дипломати не допускали, а пропозиції Б.Хмельницького щодо позиції на перемовинах проігноровано, що дуже обурило козаків і гетьмана.

Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького.

Віленське московсько-польське перемир'я в гетьманській столиці було сприйняте як брутальне порушення договору 1654 р., власне, як зрада з боку царя. Гетьман вирішив шукати нових союзників проти Польщі.

Реальними претендентами були Трансильванія і Швеція.

Відносини з Трансильванією Хмельницький встановив ще 1648 р. Щоправда, вони були нерівними: то союзницькими, то напруженими, як це сталося після невдалого походу Тимоша Хмельницького у Молдавію восени 1653 р.

8 жовтня 1656 р. між Військом Запорозьким і Трансильванією було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої.

Трансильванський князь Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці обіцяв допомогти Хмельницькому відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнав за гетьманом титул князя та підтримав його намір передати цей титул синові Юрію.

Дипломатичні зносини зі Швецією Богдан Хмельницький розпочав 1652 року і підтримував надалі. Вже у вересні 1655 р., коли спалахнула польсько-шведська війна, Хмельницький пропонував шведському королю Карлу-Густаву союз проти Польщі з умовою, що всі руські (українські) землі Речі Посполитої буде віддано Україні.

У 1656 р. зносини України зі Швецією стали регулярними, але шведи не хотіли віддавати українські землі, що були під Польщею, бо самі на них претендували.

У січні 1657 р. шведські посли привезли проект союзницького договору, але з визнанням держави тільки на козацькій території (Наддніпрянщині). Хмельницький від договору відмовився.

У червні до Чигирина знову прибуло шведське посольство. Воно повідомило, що король Карл-Густав погоджується віддати гетьману українські землі, що перебувають під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі ж залишає землі Польщі.

У грудні 1656 р. Юрій (Дєрдь) ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат "вічного союзу". Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансильванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка, не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців.

Дії українського війська в Галичині та Польщі 1656 – 1657 років.

Коли в грудні 1656 р. почався наступ трансільванського князя Ракоці на Польщу, Хмельницький надіслав йому на допомогу українські війська, очолені київським полковником Антоном Ждановичем. Попервах українсько-шведсько-трансільванське військо діяло успішно: було здобуто Перемишль, Варшаву, Краків, Люблін тощо. Однак із середини травня його становище погіршилося. Невдачі раз по раз переслідували союзників. Через напад Данії на Швецію шведський король залишив Ракоці. Згодом розпочалися польсько-шведські мирні переговори, що завершилися Оливським миром 1660 р. Напруженими стали міжсоюзницькі стосунки. Тому, довідавшись про вторгнення польського війська до Трансільванії, Ракоці, незважаючи на те, що було взято Варшаву, розпочав переговори з поляками. А 21—22 липня 1657 p., отримавши звістку про наближення татарської орди, яка могла б відрізати йому зворотний шлях, та остаточно втративши надії на успішне завершення боротьби проти Польщі, трансільванський князь капітулював. Козаки дізналися про наміри Ракоці напередодні капітуляції та, остерігаючись, що той видасть їх полякам, відійшли від нього. Ракоці наодинці з ордою і польськими військами не вистояв і мусив укладати тяжкий мир. Трансільванія визнала себе переможеною.

Таким чином, похід проти Польщі у 1656—1657 pp. при всіх його блискучих перемогах не привів до остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Смутні звістки з поля битв літа 1657 p., а особливо звістка про самовільне повернення Ждановича на Україну, підкосили Богдана Хмельницького. 6 серпня 1657 р. український гетьман помер від апоплексичного удару (інсульту). Україна втратила свого великого сина, надійного керманича Української держави у такий тяжкий час.