История(книга)

«Нарис історії України» (за ред. К.Гуслистого, Л.Славіна, Ф.Ястребова),

першому томі «Історії України» (за ред. М.Петровського) розкритико

вані «перекручення буржуазно націоналістичного характеру», антинау ковість, відхід від принципу партійності, відродження історичних кон$ цепцій В.Антоновича, М.Грушевського, відмова від класового підходу до аналізу історичного поступу людства. Влада монополізувала право на трактування історичного процесу та нікому не дозволяла ухилятися від

заданої схеми історії.

Другий етап кампанії, спрямованої проти інтелігенції, пов’язаний з боротьбою з «низькопоклонством» перед Заходом, а пізніше з «космопо$ літизмом». Ініціатори цієї кампанії мали на меті привести країну до культурно ідеологічної ізоляції, розколоти інтелігенцію, певним чином

протиставити її іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні настрої, посилити процес русифікації, відновити образ внутрішнього ворога, необхідний тоталітарному режимові для існування. Окремих

представників української творчої інтелігенції, таких як критики О.Бор щагівський, А.Гозенпуд, стали називати «безрідними космополітами».

У 1947 р. започаткували дискусію щодо окремих питань філософії, яка пропагувалася як «зразок більшовицької критики і самокритики». В

інших наукових напрямах – мовознавстві, політекономії – теж відбува лися дискусії подібного характеру. Вочевидь, офіційна влада за допомо гою таких дискусій намагалася виявити та розгромити інакомислення

серед представників наукової інтелігенції, встановити контроль над

усіма сферами духовного життя.

На сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук у серпні

1948 р. одна з подібних дискусій фактично розгромила радянську школу генетики. Кількасот вчених втратили роботу. Ця кампанія нині нази вається іменем «народного академіка» Т.Лисенка – «лисенківщиною». В

Україні її жертвами стали академік М.Гришко, професори С.Гершензон,

Л.Делоне, І.Поляков та ін. Псевдонаука «зачиняла двері» окремим на уковим напрямам, не давала їм вільно розвиватися, все більше панував догматизм. Кібернетика була оголошена «буржуазною лженаукою».

2 липня 1951 р. у газеті «Правда» побачила світ редакційна стаття

«Проти ідеологічних перекручень у літературі». У ній було піддано критиці вірш В.Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 р., як «ідейно порочний твір». М.Рильського звинуватили в «серйозних ідеологічних

помилках», засуджено оперу К.Данькевича «Богдан Хмельницький», вка

зано на «серйозні хиби і помилки в ідейно виховній роботі на Україні».

Незважаючи на те, що головним об’єктом для тоталітарного режиму

була інтелігенція, від ідеологічного наступу тоталітарного режиму страж дало все суспільство. Один з партійних лідерів Л.Каганович відверто

311

вказував, що кожний випадок невиконання планових завдань у промис

ловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українсь

кого буржуазного націоналізму. Підкреслимо, що ідеологічні кампанії проводилися під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників: розгортання

і поглиблення «холодної війни» між СРСР і США, зміцнення тотального ідеологічного контролю за суспільними процесами, реанімація образу внутрішнього ворога – однієї з умов існування режиму, нейтралізація

активної патріотично налаштованої національної еліти тощо. Все це створювало гнітючу атмосферу, гальмувало духовний розвиток народу загалом. Суспільство перебувало в очікуванні нового витку репресій, принаймні на це вказує промова Сталіна на осінньому пленумі компартії 1952 року. 5 березня 1953 р. Сталін помер, з’явилися сподівання на

пом’якшення морально політичного клімату в країні.

Нові терміни і поняття

Концепція історична – головний задум, провідна ідея історичного досліджен ня, за допомогою якої обґрунтовується вибір об’єкта пізнання, здійснюється первинне формулювання проблеми, аргументація найпринциповіших понять, які в сукупності утворюють чітку пояснювальну схему.

Космополітизм (космополіт – громадянин світу) – теорія і практика, яка вважає особу представником усього людства, здатним користуватися всіма над баннями людства, орієнтуватися на них і примножувати; теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії батьківщини, свого народу, національної культури.

Шовінізм – агресивна форма націоналізму, спрямована на розпалювання ворожнечі між народами. Шовінізм вказує на винятковість нації, якій нібито належить панувати щонайменше над іншими народами.

Догматизм – метод мислення, який спирається на догми – положення, що сприймаються як незаперечні і незмінні, без їх доведення і врахування мінли вості обставин.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.62 64.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 373 383.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.507 510.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 359 367.

5.Шаповал Ю.І. Україна 20 50 х років: сторінки ненаписаної історії. – К.: Наук. думка, 1993. – 350 с.

312

8.5. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОBПОЛІТИЧНОГО

ЖИТТЯ В ПЕРІОД ХРУЩОВСЬКОЇ «ВІДЛИГИ«

Після того як 5 березня 1953 р. помер Й.Сталін, у Радянському Союзі

розпочалися суперечливі і неоднозначні спроби лібералізації суспільно політичного життя. Цікавий факт: смерть Сталіна згідно з медичним висновком наступила о 21.50, а о 20.00 партійні лідери зібралися на об’єднане засідання Президії ЦК та Секретаріату партії. Вночі з 5 на

6 березня 1953 р. найвищі керівники партії та держави почали розпо

діляти владу, скоротивши обраний ХІХ з’їздом партії склад Президії ЦК

з 25 до 10 осіб, а з 11 її кандидатів залишили лише 4. Головою Ради

Міністрів СРСР обрали Г.Маленкова, Секретаріат ЦК КПРС фактично

очолив М.Хрущов. МВС і МДБ об’єднали в одне міністерство внутрішніх

справ, яке очолив Л.Берія. Складалося враження, що останній готує

державний заколот, бо частина військ була перекинута до Москви.

Колективне керівництво, яке очолювало державно партійний апарат,

існувало на основі нетривкого балансу сил. Поступово головними фігу

рантами у боротьбі за владу виступили М.Хрущов і Л.Берія. Спроба

Л.Берії порушити політичний баланс на свою користь призвела до того,

що 26 червня його арештували і пізніше розстріляли. Преса відгукнулася на арешт Л.Берії таким чином: арештовано «англійського шпигуна» і «ворога народу». У Києві були заарештовані й згодом страчені міністр внутрішніх справ УРСР П.Мешик та його перший заступник

С.Мільштейн. Крім того, було замінено більшість начальників обласних управлінь МВС республіки.

Кадрові перестановки не оминули і ЦК КПУ. У червні 1953 р. на місце першого секретаря партії замість Л.Мельникова обрали українця О.Кириченка. На той час частка українців на керівних посадах у ЦК КПУ

складала 72 %, у Верховній Раді УРСР – 75 %. Вже початковий період десталінізації в республіці приніс серйозні зміни: припинили кампанію боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», уповільнили ру

сифікацію, відбулася часткова реабілітація жертв сталінських репресій. Нарешті територія України набула сучасних кордонів. Це відбулося

після того, як у 1954 р. у зв’язку з 300 річчям возз’єднання України з

Росією, остання передала Кримський півострів Україні. 19 лютого Пре зидія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Офіційно проголошувалося, що це рішення прийнято з урахуванням спільності економіки, терито

ріальної близькості та тісними господарськими і культурними зв’язками між Кримом і Україною.

313

Головна подія хрущовського періоду – ХХ з’їзд КПРС (лютий

1956 р.). На його закритому засіданні з доповіддю, у якій головний

акцент був зроблений на розвінчанні культу особи Сталіна, виступив М.Хрущов. Створений Сталіним режим влади, на думку доповідача не

відповідав ленінським ідеям, засуджувався політичний терор. Проте, критика культу особи була здебільшого абстрактною, однобічною, не зачіпала сутності сталінської системи, не викривала її соціальної при

роди. Все зводилося власне до культу особи.

УРСР отримала більше прав у різних сферах суспільно політичного життя: із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декіль ка тисяч підприємств і організацій, майже в три рази зріс бюджет (43,7 млрд. крб.), розширилася юридична компетенція (отримали право

вирішувати питання обласного, крайового адміністративно територіаль ного поділу, приймати громадянський, карний та процесуальний кодек си тощо). Незважаючи на те, що міжнародна діяльність України обме

жувалася так само, як і в попередній період, все ж республіка активі зувала зв’язки із закордоном, на 1955 р. була членом 29 організацій. Якщо в 1953 р. Україну відвідали 805 туристів, то у 1958 р. – 23054.

Тільки за період 1955 1956 рр. у міністерствах, відомствах та органах

управління на місцях ліквідували 4867 структурних підрозділів, органі зацій і установ, скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно управ лінського апарату. Процес перебудови державного апарату мав сприяти

послабленню тиску політичної системи на суспільну життєдіяльність. Було

розширено склад та компетенцію місцевих рад щодо планування, будів

ництва, бюджетно фінансових справ тощо. У сфері державного будівниц

тва поступово набирав оберти процес децентралізації.

У той же час не слід вважати, що система не чинила опору. На червневому Пленумі ЦК КПРС (1957 р.) група на чолі з Маленковим,

Кагановичем і Молотовим спробувала змістити Хрущова. Останній, пере

мігши у цій боротьбі, зміцнив свої позиції. До того ж, 1958 р. він став головою Ради Міністрів СРСР. На ХХІІ з’їзді КПРС (1961 р.) було прийнято нову програму партії – програму побудови комунізму. Країною прокоти

лася хвиля соціалістичних змагань. 12 квітня 1961 р. увійшло в історію

людства як день першого в світі польоту людини у космос. Це тільки додало романтизму настроям, які панували в радянському суспільстві.

Найважливішим елементом десталінізації була ліквідація ГУЛАГу. Сотні

тисяч в’язнів таборів і спецпоселенців, які вижили, повернулися в Украї

ну. Мільйони українських громадян, найчастіше посмертно, були реабі

літовані, тобто зняті з оперативного обліку органів державної безпеки.

Загальна лібералізація суспільно політичного життя в СРСР не озна чала повної відмови влади від жорстких методів управління. Так, у

314

жовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання

робітників «Казахської Магнітки». У червні 1962 р. розстріляно семити

сячну демонстрацію в Новочеркаську. У 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в Кривому Розі і Одесі. Саме в середині 50 х

років було започатковано дисидентський рух. У західному регіоні респуб ліки було викрито і засуджено «Об’єднану партію визволення України», яка займалася поширенням нелегальної літератури. У 1961 р. за рішен

ням Львівського обласного суду членів Української робітничо селянсь кої спілки (лідер – Л.Лук’яненко) засуджено до тривалих термінів ув’яз нення – від 10 до 15 років. Активну участь у дисидентському русі брали Ю.Бадзьо, І.Гель, брати Горині, В.Мороз та ін. Однак, на початку 60 х переслідування владою інакодумців не набули масового характеру.

Отже, у 1953 1964 рр. відбулася лібералізація суспільно політичного життя в СРСР. Цей період увійшов в історію під назвою «відлига» (від однойменної назви повісті І.Еренбурга). У процесі реформування тота

літарну систему було на деякий час дестабілізовано, але після усунення від влади Хрущова реформаторський ентузіазм поступово згас.

Нові терміни і поняття

Десталінізація – система заходів щодо ліквідації наслідків сталінізму, запо чаткована після смерті Сталіна.

Культ особи – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає сліпе поклоніння «вождю».

ГУЛАГ (Головне управління виправно трудових таборів (російською – лаге рей) – з 1930 р. назва управління радянських органів безпеки, що відали комплексами таборів примусової праці в СРСР. Назва стала широко відомою завдяки книжці О.Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».

Дисидент – людина, що виступає проти існуючого державного устрою чи загальноприйнятих суспільних норм певної країни.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.65 69.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 388 395.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.511 516.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 373 389.

5.Кульчицький С.В. ХХ з’їзд КПРС – переломний пункт в історії радянського комунізму // УІЖ. – 2006. – № 2.– С. 106 129.

315

8.6. СОЦІАЛЬНОBЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ

М.ХРУЩОВА ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Упідсумку політичної боротьби після смерті Сталіна переможцем став

М.Хрущов. Він та його команда запропонували заходи щодо реформуван ня різних сфер суспільства, у тому числі народного господарства. У сталінські часи не надавалося великого значення новим тенденціям у

розвитку світової економіки. Нове радянське керівництво поставило перед вченими завдання визначити місце, яке посідав СРСР за основними напрямами науково$технічної революції. Висновки були невтішними: що найменше за десятком позицій країна відстає від західних країн. На пленумі ЦК КПРС у липні 1955 р. підкреслювалася нагальна потреба

пошуку коштів на прискорений розвиток наукових досліджень і нових галузей промисловості, щоб не відстати від країн Заходу. Радянське керівництво прийняло кілька принципових рішень, які визначили подаль

ший розвиток економіки: скоротили фонд нагромадження, щоб забезпе чити фінансовими ресурсами активну соціальну політику; скоротили чисельний склад армії, спрямувавши більше ресурсів на ракетно ядерну зброю та космічну програму; вирішили закуповувати новітню техніку за

кордоном, щоб не починати створення нових галузей «від нуля».

Улютому 1957 р. запроваджується нова система управління, стрижнем якої мав бути територіальний принцип управління через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних районах. В

УРСР було створено 11 раднаргоспів. Під їх контроль передали понад

10 тис. промислових підприємств. Ця система управління мала позитивні

інегативні наслідки. До перших відносили поліпшення розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону, більш швидкими темпами почала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура, повніше

використовувалися місцеві ресурси тощо. У підсумку з’явилася мож

ливість проводити в республіці відносно самостійну економічну політику. Тим не менш, неспроможність забезпечити єдність технічної політики, повільне впровадження нової техніки, фактичне збереження централізо

ваного планування та інші вади врешті решт призвела до відновлення

централізму в системі управління. У 1965 р. відновили республіканські та загальносоюзні міністерства, ліквідувавши раднаргоспи.

У1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна

випередила всі капіталістичні країни світу, за видобутком вугілля вий

шла на друге місце, а за виробництвом сталі – на третє. На середину

50 х років республіка відігравала одну з головних ролей в єдиному

народногосподарському механізмі. Вона мала потужну металургійну і паливну бази, швидко розвивалася машинобудівна галузь. Важливі зру

316

шення відбулися в житловому будівництві. За 1956 1965 рр. у республіці

введено в дію понад 182 тис. кв. м загальної (корисної площі), тобто

одержали чи збудували собі житло майже 18 млн. осіб. Поступово у побут радянського українця входила нова техніка – телевізори, магнітофони,

пральні машини.

Оскільки одним з головних завдань на початку 50 х років стало вирішення продовольчої проблеми, то керівництво СРСР взялося за

реформування усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформам у цій галузі було покладено на пленумі ЦК КПРС ще у вересні 1953 року. У середині ж 50 х років сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше стало рентабельним. Валова продукція сільського господарства тільки за період 1954 1958 рр.

зросла на 35,3 % у порівнянні з попередньою п’ятирічкою. За вказаний період валовий збір зерна зріс на 20 %, цукрових буряків – удвічі, виробництва м’яса – більш як у два рази, молока – втричі. Пояснити

це зростання можна посиленням матеріальної зацікавленості колгосп ників у матеріальному виробництві (зросли закупівельні ціни), створен ням умов для розвитку особистого господарства колгоспників, частко вою господарською самостійністю колгоспів та радгоспів, зміцненням

матеріально технічної бази сільського господарства, підвищенням ос вітнього рівня керівників аграріїв, застосуванням нових технологій тощо.

Політика радянської влади після смерті Сталіна не визначалася по

слідовністю щодо особистого присадибного господарства. Спочатку по

слабили податковий прес, відмінили обов’язкові поставки державі. Про

те, вже у 1955 р. зменшили розміри присадибного господарства. Наступ

ного року встановили грошовий податок з громадян, які тримали худобу

вмістах, а в 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах та робітничих селищах. Усі наведені

заходи призвели до того, що за 1954 1964 рр. поголів’я рогатої худоби

впідсобних господарствах колгоспників в Україні скоротилося на 14 %, поголів’я свиней – на 20 %, а овець і кіз – на 53 %.

Зміни у розвитку економіки диктувалися об’єктивною необхідністю.

Однак, у процесі реформ все більшу роль відігравав суб’єктивний фак

тор, насамперед вплив самого М.Хрущова. Це зумовило появу волюнта$ ристських програм, переважно в аграрному секторі. Перша програма стосується освоєння цілинних земель. Започаткована на лютнево берез

невому пленумі ЦК КПРС 1954 р. Передбачалося освоїти для подальшої

культивації спочатку 13 млн. га, а потім 30 млн. га незайманих земель

Казахстану і Сибіру. Тільки за три перших роки реалізації програми з

республіки виїхало 80 тис. осіб. Підприємства України поставляли до цілинних районів різні сільськогосподарські машини. У радянські часи

317

економічну виправданість та ефективність освоєння цілини оцінювали

позитивно. Нині все більше фахівців схиляються до думки, що цей

процес зашкодив переходу сільського господарства на шлях інтенсифі$ кації. У червні 1954 р. Хрущов виступив із закликом розширити посіви

кукурудзи. У 1961 р. господарства республіки виділили 3 млн. га кращих земель під цю культуру, але затрачені зусилля і ресурси не дали очіку ваного результату. Третя велика програма на селі – «гонка за США».

Навесні 1957 р. радянське керівництво висунуло гасло: наздогнати Америку у виробництві молока, м’яса і масла за показниками на душу населення. Ця програма закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці в 1964 р. впало до 92 % від рівня 1958 року.

Соціально економічні реформи періоду правління М.Хрущова можна

оцінити неоднозначно, але закладена в них демократизація економічно го життя сприяла стрімкому підвищенню ефективності радянської еко номіки та поступовому зростанню добробуту населення в 50 их роках.

З кінця вказаного десятиріччя реформи все більше стали характеризу ватися негативними явищами.

Нові терміни і поняття

Науково$технічна революція – форма технічного прогресу, що зумовлює до корінні зміни виробництва внаслідок застосування наукових досягнень. Її харак терні риси: освоєння нових видів енергії, виготовлення та застосування штучних матеріалів, автоматизація виробництва з використанням електронно обчислю вальних машин, приладів та устаткування.

Волюнтаризм – соціальна політика і практика, що характеризується нехтуван ням об’єктивних законів історичного процесу, суб’єктивними бажаннями і до вільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Інтенсифікація виробництва – процес розвитку суспільного виробництва, оснований на найбільш повному і раціональному використанні матеріально технічних, природних, фінансових і трудових ресурсів на базі науково технічного прогресу.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: Навчальний посібник / За загальною редакцією проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго восток, Лтд», 2006. –

С.66 69.

2.Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – С. 391 394.

3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. –

С.516 525.

4.Новітня історія України (1900 2000): Підручник / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища шк., 2000. – С. 389 402.

5.Кульчицький С.В. ХХ з’їзд КПРС – переломний пункт в історії радянського комунізму // УІЖ. – 2006. – № 2.– С. 106 129.

318

8.7. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ

(60Bі – середина 80Bх років ХХ ст.)

Суперечливий і неоднозначний період правління М.Хрущова надав

імпульсів для оновлення суспільної свідомості. Відсутність демократич них свобод, всевладдя партапарату, русифікація, невисокий матеріаль ний рівень життя громадян викликали невдоволення у різних верств

населення УРСР, але здебільшого соціальну базу дисидентського руху складали представники інтелігенції. В Україні дисидентський рух був започаткований ще у 50 х роках.

За період 1954 1959 рр. в Україні, переважно в Західній, владою було виявлено 46 антирадянських груп. Деякі з них уже не належали до

оунівського підпілля, але були його ідейними спадкоємцями. Одну з перших спроб переходу на організаційні мирні форми опозиційної діяль ності здійснила група Л.Лук’яненка, яка утворила у 1959 р. Українську

робітничо селянську спілку. У 1964 р. Д.Квецько і З.Красівський ство рили організацію «Український національний фронт» (УНФ), яка вже у 1967 р. діяла на теренах п’яти областей УРСР. Члени УНФ дотримува лися засад націоналізму й вважали республіку колонією Росії. Основна

ж частина опозиційної інтелігенції 60 х років намагалася боротися з режимом у межах марксизму ленінізму. Її домагання здебільшого сто сувалися проблем розвитку української мови і культури. Вони дорікали

владі, що вона не дотримується ленінських принципів у національній

політиці. Найкраще ці вимоги викладено в роботі І.Дзюби «ІнтернаB ціоналізм чи русифікація». Автор намагався добитися вирішення набол

ілих національних проблем у межах радянської системи.

За декілька років рух «шістдесятників» еволюціонував від культурно просвітницьких проблем до політичного протесту. Процес структуруван

ня опозиції правлячому режимові стає все більш наявним, але однією

з головних організаційних форм руху наприкінці 60 х років стає виго товлення і розповсюдження самвидаву. Національний рух згуртовується за допомогою всеукраїнського підпільного видання. Ним став «Українсь

кий вісник» за редакцією В.Чорновола. Вісник містив інформацію про

утиски в СРСР демократичних свобод, судові і позасудові переслідуван ня, про становище українських політв’язнів, різні вияви протесту тощо.

Події під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків»

у київському кінотеатрі «Україна» (1965 р.) увійшли в історію дисидент

ського руху як перший організований політичний протест проти припи

нення процесу десталінізації, відстоювання громадських, у тому числі

національних прав. Близько 140 присутніх відгукнулися на заклик

І. Дзюби, В.Стуса і В.Чорновола та підписали лист протесту.

319

На початку 70 х років рух опору посилився. Влада відповіла на це

черговими репресіями. Однак, рух не зупинила. Про це свідчить хоча б

створення в республіці в листопаді 1976 р. Української Гельсінської групи (УГГ). Її очолив письменник М.Руденко. До складу входили

О.Бердник, Л.Лук’яненко, П. Григоренко, І.Кандиба та ін. Ця група мала сприяти виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР у 1975 році. У статті «Наші завдання» правозахисний рух

усередині 1978 р. ототожнював себе з національно визвольним рухом. Фахівці підкреслюють, що у середині 70 х – на початку 80 х років дисидентський рух в Україні зменшився кількісно, але виріс якісно. Канадський дослідник Б.Кравченко склав список дисидентів, у якому в 1960 1972 рр. налічувалося 975 осіб.

За даними Секретаріату Міжнародної амністії, на початку 80 х років кількість політв’язнів у СРСР становила від 600 до 700 осіб, серед яких

урізний час українців налічувалося від 25 до 75 %. Громадяни республіки

широко не підтримували дисидентський рух, у свідомості значної час тини суспільства панували апатія та пасивність. У діях дисидентів були відсутніми або незначними конструктивні позитивні пропозиції.

Дисидентський рух складався з трьох основних напрямів, що іноді

зливались у єдине річище: правозахисний (демократичний), релігійний та національно орієнтований. При цьому характерною рисою усіх трьох напрямів було відстоювання інтересів українського народу, національ

ний чинник органічно включався у сферу їх діяльності. Дисидентський

рух був реальною опозиційною силою, проте не мав ні власних орга

нізаційних структур, ні цілісної загальної програми.

УРосійській Федерації відомими представниками правозахисного дисидентства були А.Сахаров, О.Солженіцин, а в УРСР вже згадувана УГГ. Українські правозахисники ознайомлювали суспільство з Деклара

цією прав людини ООН, збирали докази порушення владою прав лю

дини, національних прав та застосування насильницької політики руси фікації в Україні. Учасники УГГ намагалися встановити безпосередні контакти України з іншими країнами, акредитацію в республіці пред

ставників закордонної преси. Незважаючи на те, що учасники цієї

правозахисної організації використовували легальні форми роботи та діяли у достатньо поміркованому руслі, радянська влада не переставала їх переслідувати. До 1980 р. близько 75 % учасників УГГ були ув’язнені

на строк від 10 до 15 років. Решті дозволили емігрувати.

Другий напрям дисидентства – релігійний – пов’язаний з боротьбою

за фактичне визнання свободи совісті. Представники цього напряму в

УРСР вели боротьбу насамперед за відновлення українських греко католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності

320