Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсач.docx
Скачиваний:
38
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
912.53 Кб
Скачать

Розділ 3. Екологічні стратегії людства

3.1. Стратегія екорозвитку людства

На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) були сформульовані принципи про нерозривність еколого-економічних зв'язків: економічний розвиток у відриві від екології приводить до перетворення планети на пустелю; натиск на екологію без економічного розвитку закріплює злидні і несправедливість.

Особливий акцент ставився на тому, що поняття сталого розвитку суспільства припускає забезпечення можливості задоволення потреб нинішнього покоління без загрози природі. Стратегія екорозвитку спрямована на досягнення гармонії між Суспільством і Природою (Рис.2.1).

Рис.5. Гармонія між природою і суспільством[9]

Стратегія екорозвитку базується на таких основних принципах:

-забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

-невід'ємність захисту навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства;

-відповідальність держави за погіршення стану навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства;

-нарощування національного потенціалу країни для забезпечення екорозвитку;

-здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків;

-проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

-регіональні і локальні завдання екорозвитку повинні підпорядковуватися глобальним і національним цілям запобігання екологічної кризи й оптимізації середовища існування людини (принцип «мислити глобально - діяти локально»);

-регіональний екорозвиток передбачає функцію раннього запобігання несприятливим екологічним тенденціям або ж гарантії їх мінімізації (незнання наслідків не звільнює суспільство від відповідальності за руйнацію навколишнього середовища);

-цілі екорозвитку є первинним щодо цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу);

-розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території необхідно здійснювати відповідно до її екологічної тех-ноємності (принцип еколого-економічної збалансованості);

-екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури і вихованості людей в цьому суспільстві.

Перехід до сталого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжують безвідповідальне ставлення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких учених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез - повинен привести зрештою до передбаченої В.І. Вернадським ноосфери - сфери розуму.

3.2. Способи подолання екологічної кризи на міжнародному рівні

В ХХ столітті сумарна господарська активність людства (масштаби використання енергії, переробки природних матеріалів, залучення все нових територій у сільськогосподарське виробництво) прогресивно збільшується, саме тому з'явиляеться небезпека виникнення екологічної кризи всесвітнього масштабу, яку треба вирішувати. Адже у найближчі 20-30 років на людство очікують величезні труднощі, та є надія, що вони будуть подолані: вже робляться перші спроби запобігти розростанню екологічної кризи, з’являється перший позитивний досвід реалізації нової екологічної політики, дедалі більше країн переводять проблему охорони природи, збереження біосфери до рангу найпріоритетніших, актуальних, таких, що потребують вирішення. Приклад цього – сплеск природоохоронної активності в усьому світі за останні 20 років – від вражаючих доповідей Римського клубу й доленосних міжнародних екологічних форумів до вироблення десятків локальних, регіональних і міжнародних програм збереження й відновлення природних ресурсів, ландшафтів, територій та акваторій, розвитку екологічного виховання та освіти, поява численних екологічних матеріалів у засобах масової інформації, народження сотень «зелених» рухів та організацій у всіх куточках світу.

Велику увагу екології приділяли російські вчені В.Г. Горшков, В.І. Данілов-Данільян, К.Я. Кондратьєв, що обґрунтували теорію біотичної регуляції і стабілізації навколишнього середовища. На основі цієї теорії був визначений критерій - екологічна техноємність. Це межа стійкості біосфери до антропогенних впливів. За цією теорією головною причиною глобальної екологічної кризи є стрімке зростання народонаселення, яке більш ніж у 10 разів перевищило розумні межі. Саме тому, необхідне термінове зниження антропогенного навантаження на біосферу не менше, ніж у 10 разів, а головний механізм його здійснення -десятикратне зниження чисельності населення Землі.

Академік М.М. Моїсєєв працював над розробкою подібної концепції «золотого мільярда» — тієї чисельності населення планети, для якої можуть бути забезпечені високі стандарти добробуту за достатнього збереження біотичної рівноваги. Основою цієї концепції були розрахунки несучої демографічної ємності Землі. Вона становить 0,5-1,5 млрд. чоловік. А. Печчеї (член Римського клубу) створив концепцію «нового гуманізму і людської революції», яка поставила людину в центр розвитку. Необхідною умовою виходу народів з кризи повинна стати координація зусиль, трансформація системи егоїстичних держав в єдину світову спільноту. А. Печчеї пропонує змінити ситуацію шляхом революції в самій людині. Інший член Римського клубу Е. Ласло закликає до «революції світової солідарності», до усвідомлення глобальних цілей безпеки і гуманного світу та забезпечення міжнародного співробітництва «на благо всіх». [5]

Міркуючи над подальшим існуванням людства у зв'язку із загостренням екологічних проблем, фахівці ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: І) стратегію "тотального очищення", що пов'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного "винуватця" парникового ефекту), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар. Слід пам'ятати, що всі глобальні проблеми взаємопов'язані й тому можуть бути вирішені тільки в комплексі і тільки спільними зусиллями Світового співтовариства.

Політика щодо навколишнього середовища - це сукупність усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Існують такі заходи щодо поліпшення довкілля:

1) технологічні - розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні ̶ озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні ̶ зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного контролю;

4)економічні ̶ вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові ̶ прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні ̶ формування екологічної культури, насамперед у молоді (Рис.2.2).

Охорона природи має проводитись лише в поєднанні з сільським господарством, оскільки тут можуть урівноважитись найзначніші за площею екосистеми. Важливими вимогами є:

•уникання будь-якої інтенсифікації використання;

•обмеження розмірів, широкі смуги околиць;

•розширення сівозмін з місцевими видами та сортами замість централізовано вирощуваних високопродуктивних видів;

•скорочення застосування добрив;

•недопущення виливання рідкого гною на сільськогосподарські площі, замість цього - кругообіг органічних відходів;

•підтримка природних методів господарювання;

•перехід від грошової допомоги виробництву до допомоги, пов'язаної з певними місцями;

•врахування досягнень сільського господарства для забезпечення природного балансу

Рис.6. Виховання екологічно-свідомих людей [9]

На мою думку найважливішими завданнями нової політики природокористування будь якої країни мають стати:

•визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів;

•економії енергії;

•сприяння використанню відходів тепла;

•утилізація старих матеріалів, а також відходів;

•впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

•заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища;

•здійснення контролю за зростанням народонаселення;

•збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

•реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державними й , зрештою людською спільнотою;

•впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових і продовольчих товарів, які задають найменшої шкоди довкіллю;

•у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

Крім цього необхідна екологічна експертиза, мета якої – запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища й здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Новий підхід сучасної екологічної політики до проблеми збереження біосфери і стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого- економічних . [3]

Як на мене не менш важливим є вирішення питання щодо екологізації виробництва.

Проникнення екологічних нововведень у промисловість відбувається за декількома напрямками. Перший з них – удосконалювання технології виробництва (переробка сміття в компост, одержання біогазу, спалювання органічних відходів різного походження з одержанням корисної енергії, весь цикл реутилізації вторинної сировини). Навіть у Західній Європі збір і переробка відходів дають усього близько 1,5 % національного продукту країн ЄС, у той час як приріст кількості одних лише твердих відходів дорівнює 3 % у рік. При вдосконалюванні технологій прагнуть не тільки до маловідходності, але й до малої ресурсоємності виробництва. Практикується «експорт» небезпечних речовин у слаборозвинені регіони світу, у тому числі й в Україну, причому не тільки у вигляді будівництва там високовідходних підприємств, але й у формі натуральних забруднювачів.

Ще одна сфера екологізації промисловості пов'язана зі зміною зайнятості.

Екологічне виробництво збільшує число робочих місць. У деяких країнах частка очисного устаткування в зовнішньо-економічних операціях сягає 5 %. Експерти вважають, що виробництво очисного устаткування та екологізованої» техніки в найближчі роки буде зростати й займе провідне місце в промисловості розвинених країн.

У США при Агентстві з охорони навколишнього середовища діє спеціальна група криміналістів, які розслідують випадки злісного забруднення середовища із застосуванням авіаспостережень.

Під особливим наглядом перебувають небезпечні відходи. За забруднення без наміру застосовують штрафи, з наміром – суворе покарання.

Не звільняються від покарання й рядові працівники виконавці, оскільки вони усвідомлюють кримінальність своїх дій.

В останні роки соціальні завдання охорони навколишнього середовища придбали у високорозвинених країнах пріоритет перед одержанням прибутку. На промисловості та інші галузі господарства відчувається тиск з боку громадськості й держави. Це стимулює пошук високоефективних і дешевих засобів вирішення проблеми захисту середовища проживання, розробку нових технологій, переорієнтацію сільськогосподарських і промислових підприємств на маловідходні цикли.

За прогнозами до 2020 року у світі передбачається збільшення споживання електроенергії на 50-100 %. При цьому вважається, що в наступні десятиліття головним джерелом енергії будуть непоновлювані викопні види органічного палива – вугілля, нафта й природний газ. Розвіданих світових ресурсів викопних палив усіх видів вистачить відповідно: вугілля – на 250-300 років, нафти – на 30-40 років, природного газу – на 50-70 років. Той факт, що сьогодні доводиться все більш зростаючими темпами витрачати непоновлювані запаси органічних палив є трагедією нашої цивілізації. [3]

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.