3.3. Шляхи подолання екологічної кризи в Україні

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, не є винятком і Україна, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.[9]

Екологічна криза в Україні продовжує розростатися й поглиблюватись, охоплюючи дедалі більші території. Як і раніше, бракує асигнувань на серйозні природоохоронні заходи в усіх сферах виробництва, фактично відсутній контроль за діяльністю, що завдає шкоди природі, через застарілість обладнання й технологій на виробництвах зростають кількість і сила техногенних аварій, ефективність очисних споруд дуже низька або їх узагалі немає, не створено ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією природоохоронною діяльністю, а також банку еколого-територіальних даних. Рівень екологічної освіти населення вкрай низький.

На екологічний стан України найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану країни загалом, так і необоротна деградація окремих природних об´єктів і районів.

Проте є й позитивні фактори:    – нагромаджено багато об´єктивних даних про екологічний стан геосистем України;    – визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;    – на основі цих знань розроблено програму заходів для розв´язання екологічних проблем.

Ці заходи спрямовані передусім на стабілізацію, а в подальшому — на зменшення масштабів забруднення довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів.

Обов´язок учених в усіх галузях як природничих, так і гуманітарних наук ̶ організувати суспільну самосвідомість людей, щоб вони діяли разом у вирішенні екологічних проблем на всій нашій земній кулі.

За умов особливо небезпечного загострення в 90-х роках екологічної кризи теперішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику, на входження в загальноєвропейську та світову системи екологічної безпеки, на ефективне вирішення численних екологічних проблем має не тільки національне, а й міжнародне значення.

Здобуття Україною незалежності дає змогу змінити державну політику природокористування, планувати й розвивати в майбутньому своє господарство так, щоб це не суперечило збереженню й поліпшенню якості навколишнього природного середовища.

Україна має надзвичайно вигідне географічне положення, ще досить багатий природний, економічний і людський потенціал, великі трудові ресурси, потужні наукові сили, розвинену транспортну мережу, доволі високий рівень виробництва енергії. Ці фактори мають сприяти тому, щоб найближчим часом наша країна вийшла з тяжкої еколого-економічної кризи й піднеслася до рівня розвинених європейських держав.

Останніми роками (1999—2003) активізувався процес переходу до еколого-збалансованого розвитку держави. Попередні роки можна схарактеризувати лише як етап підготовки до цього переходу, для якого нині є значний національний потенціал: наша країна має висококласних спеціалістів і достатні можливості для розвитку освіти (зокрема екологічної) населення для сприйняття ідей і принципів збалансованого розвитку.

В Україні проблеми охорони середовища вирішуються або традиційними методами, або представляються в загальному вигляді. Наприклад, незважаючи на те, що в Донбасі щорічно в атмосферу попадає близько 2,5 млрд. м³ природного газу, а кожний палаючий терикон виділяє в рік сотні тонн окислів вуглецю, сірки та азоту, вміст яких перевищує ПДК навіть на відстані 2 км, практично нічого не робиться для поліпшення екологічної ситуації (Рис.2.3).

Рис.3.3. Забруднення атмосфери в Україні[9]

Щорічно в Україні утворюється близько 130 тис. т токсичних відходів, загальна маса яких за станом вже перевищує 5,0 млн. т. Відходи нагромаджуються у вигляді відвалів, териконів, шламосховищ, різного роду смітників, площа яких щорічно збільшується на 3-6 тис. га і скоро досягне 200 тис. га. Згідно з даними статистичної звітності на зберігання й ліквідацію відходів виробництва, а також на видалення й ліквідацію токсичних відходів щорічно витрачаються сотні мільйонів грн. При цьому слід зазначити, що 95% відходів пов'язане з Дніпропетровською, Донецькою, Запорізькою, Сумською, Луганською, Івано-Франківською та Харківською областями.

Основою подальшого розвитку країни в екологічній сфері є:

– гарантування екологічної безпеки ядерних об´єктів і радіаційного захисту населення й довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

– поліпшення екологічного стану річок та якості питної води;

– стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровськго регіону;

– будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

– запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

– формування збалансованої системи природокористування та екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

 – збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи.

На сьогодні головне завдання керівництва держави, суспільства полягає в переорієнтації національної політики й стратегії на ідеї та принципи гармонійного розвитку й забезпеченні (законодавчому, інституційному, освітньому, фінансовому) їх реалізації.

В Україні охорона навколишнього середовища розглядається як самостійно політичне завдання.

Можна виділити такі пріоритети політики України

•Гарантії екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму наслідків аварії на ЧАЕС;

•Поліпшення екологічного стану басейну Дніпра, а також якості питної води;

•Стабілізація і поліпшення екологічного стану міст і промислових центрів Донецько-Придніпровського регіону;

•Будівництво нових і реконструкція експлуатованих комунальних очисних споруд;

•Поліпшення екологічного стану Чорного та Азовського морів, запобігання їх подальшому забрудненню;

•Формування збалансованої системи природокористування та відповідна структурна перебудова виробництва, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

•Екологізація свідомості населення України;

•Збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, вдосконалення заповідної справи.

Одним з найважніших завдань охорони природи є збереження біологічного різноманіття. Охорона біологічного різноманіття починається зі збереження живих організмів планети. В охороні загального біологічного різноманіття ключову роль відіграє збереження рослинного покриву, який є їжею для тварин. Без збереження рослин та рослинності неможливо зберегти види тварин.

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966 році за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Червона книга України - основний державний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових природних комплексів є створення заповідних територій (Табл.1.).

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

Таблиця 1

Структура природно-заповідного фонду України [4]

Категорія	Кількість	Площа (га)
Заповідники:	20	387419,6
Біосферні:	4	226718,9
Природні:	16	160700,7
Національні природні парки:	11	599509,0
Заказники:	2372	991719,2
Загальнодержавного значення:	281	344811,1
Місцевого значення:	2091	646908,1
Пам'ятки природи:	2963	20558,2
Загальнодержавного значення:	132	5741,6
Місцевого значення:	2831	14816,6
Ботанічні сади:	22	2020,1
Загальнодержавного значення:	17	1928,5
Місцевого значення:	5	91,6
Зоологічні парки:	12	432,1
Загальнодержавного значення:	7	119,6
Місцевого значення:	5	312,5
Дендрологічні парки:	34	1415,6
Загальнодержавного значення:	19	1339,0
Місцевого значення:	15	76,6
Парки пам'ятки садово-паркового мистецтва:	514
Загальнодержавного значення:	88	4674,9
Місцевого значення:	426	7484
Регіональні ландшафтні парки	27	410760,1
Заповідні урочища:	746	78578,7
ВСЬОГО:	6721	2504572,2
Загальнодержавного значення	575	1345543,3
Місцевого значення:	6146	1159028,9