Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ответы украинский.docx
Скачиваний:
450
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
198.82 Кб
Скачать
  1. ДИПЛОМНІ І МАГІСТЕРСЬКІ РОБОТИ

  2. Дипломна і магістерська роботи є завершальним етапом навчання студентів на здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів „спеціаліст” та „магістр”. Вони є підсумком виконання навчальної програми спеціалітету і магістратури та відображають вміння студента, що здобуває ОКР „ спеціаліст” чи „магістр” самостійно вести науковий пошук та вирішувати наукові завдання. Дипломна чи магістерська робота виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання кваліфікаційного рівня спеціаліста чи академічного ступеня магістра.

  3. Обсяг основного тексту дипломної роботи спеціаліста 3,2-4,5 авторських аркушів (130-180 тис. знаків або обсяг дипломної роботи – 60-70 сторінок машинописного тексту).

  4. До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених структурних одиниць підлягають суцільній нумерації.

  5. Робота повинна бути переплетена. Оформлення роботи в друкованому вигляді є обов’язковим.

  6. Дипломна чи магістерська наукова робота повинна відповідати таким вимогам:

  7. - виконуватися на конкретних матеріалах, зібраних протягом практик, які проходить студент за період навчання в університеті;

  8. - містити розроблені студентом реальні пропозиції, які Державна екзаменаційна комісія (ДЕК) могла б рекомендувати до впровадження;

  9. - результати роботи можна було б включити до наукового звіту кафедри;

  10. - з теми магістерської роботи студенту необхідно мати одноосібну публікацію та виступ на науково-практичній конференції.

  11. Типова схема послідовних етапі написання дипломної чи магістерської роботи:

  12. - вибір та затвердження теми (на засіданні кафедри та наказом по університету);

  13. - складання, узгодження з науковим керівником та затвердження завідувачем кафедри індивідуального завдання на виконання дипломної чи магістерської роботи;

  14. - критичний аналіз нормативно-правової бази інформації та спеціальної літератури з проблем, що розглядаються;

  15. - збір, обробка, систематизація і науковий аналіз фактографічної інформації, яка міститься у статистичних збірниках, аналітичних звітах міжнародних і національних науково-дослідних центрів, а також в системі соціальної роботи на рівні організацій чи установ;

  16. - формулювання висновків на основі наукової аргументації;

  17. - обґрунтування рекомендацій і пропозицій, спрямованих на удосконалення методології та організації соціальної роботи з різними категоріями, а також на підвищення ефективності діяльності;

  18. - написання першого варіанту роботи та представлення його керівнику;

  19. - усунення недоліків, внесення доповнень, написання остаточного варіанту роботи та її оформлення;

  20. - подання роботи на кафедру для попереднього захисту;

  21. - зовнішнє рецензування;

  22. - подання роботи на кафедру;

  23. - захист дипломної чи магістерської роботи на засідання ДЕК.

  24. 30. Літературна вимова

  25. Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

  26. Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

  27. Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо.

  28. Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

  29. В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

  30. Київщина — (бо Київ)

  31. Полтавщина—(бо Полтава)

  32. Харківщина — (бо Харків)

  33. Донеччина — (бо Донецьк)

  34. Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

  35. Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти таін. Наприклад: нести — принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).

  36. Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад:

  37. читати — читання

  38. тесати — тесання

  39. писати — писання

  40. пізнати — пізнання

  41. питати — питання

  42. завдати — завдання

  43. надбати — надбання

  44. признати — признання

  45. Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

  46. Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан).

  47. Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.

  48. Примітка. Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.

  49. Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка —націнка, кредит —кредит, замазка — замазка, юрма — юрма, замок — замок, заняття — заняття, дорога — дорога, поділ — поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.

  50. Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.

  51. Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) —книжки (мн.), сестри (одн.) —сестри (мн.), вікна (одн.) — вікна (мн.) та ін.

  52. Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.

  53. У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо.

  54. Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.

  55. Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (орфоепічним) словником.

  56. 4. Розвиток українського правопису. Основні зміни в написання слів, затверджених «Українським правописом» 1994 р.

  57. Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.

  58. До останньої чверті XIV ст. був поширений давньоукраїнський правопис[1]. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови. Наприклад, правопис послідовно передавав м'якість та твердість звуків — після твердих приголосних завжди писали аоыоуъ, після м'яких приголосних писали ѧєиюь. Літери жчшц передавали м'які приголосні.

  59. З XII ст. правопис зазнає змін: занепадають ъ та ь, виникає подвійне написання (чьто та что), замість цих літер уживаються ое (хочьть і хочеть), губні й шиплячі починають утрачати м'якість (нове написання въсѣмъ замість вьсѣмь).

  60. У XV — XVI ст. правопис письмових текстів змінюється відповідно до правил, розроблених у болгарському місті Тирнові книжниками під керівництвом патріарха Євтимія (другий південнослов'янський орфографічний вплив): у текстах насамперед конфесійного стилю з'являються форми твоавсеа, ставляться знаки наголосу на початку та в кінці слова. Правила тирновської школи відображені в орфографії, яку нормалізував у праці «Грамматіка словєнска» Л. Зизаній у 1596 р.

  61. Як зазначено у передмові до чинної редакції українського правопису третього видання, воно «є органічним продовженням першого (1946 р.) і другого (1960 р)». Перше видання 1946 року було затверджене Радою народних комісарів 8 травня 1945 року. Чинна (третя) редакція українського правопису вперше була надрукована видавництвом «Наукова думка» в 1990 році, а затверджена Кабінетом Міністрів України 14 листопада 1989 року. Редакція українського правопису четвертого видання, яка вийшла в 1993 році, а також її неофіційні перевидання видавництвом «Наукова думка» (останнє вийшло в 2012 році), Кабінетом Міністрів України досі так і не були затверджені.

  62. Виділяють від 3 до 5 головних етапів становлення правопису української мови:

  • Українсько-руський період (X — поч. XVII ст.)

    • давній українсько-руський період: X — третя чверть XIV ст.

    • староукраїнський період: ост. чверть XIV — поч. XVII ст.

  • Норми «Граматики» Мелетія Смотрицького 1619 року (XVII–XVIII ст.)

  • Новоукраїнський період (XIX ст. — сьогодення)

    • пошуки найкращого варіанту правопису сучасної мови: XIX сторіччя

    • унормування правопису із залученням державних чинників: з поч. XX сторіччя

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.