Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ответы украинский.docx
Скачиваний:
465
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
198.82 Кб
Скачать
  1. Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

  2. Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

  3. Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

  4. Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

  5. o безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

  6. o швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

  7. o ситуативна залежність реплік;

  8. o можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

  9. o використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

  10. o зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

  11. o важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

  12. Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

  13. Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

  14. ^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

  15. ^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

  16. Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.

  17. Найважливіші ознаки монологу:

  18. o однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

  19. o підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

  20. o певна тривалість у часі;

  21. o індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

  22. o розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

  23. o композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

  24. Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

  25. o залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

  26. o високий рівень непідготовленості;

  27. o істотне значення правил ведення полілогу;

  28. o більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

  29. 27. Іншомовні слова в діловій українській мові.

  30. Джерелом поповнення лексики сучасної української мови, зокрема її ділового мовлення, є іншомовні слова. Одні з них, що давно вже засвоєні або означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер, ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, вишня, огірок, агроном, юрист, суфікс, академія, буква, м'ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів. Наприклад: агроном — агрономія, агрономічний, агро-максимум, агромінімум; гарбуз — гарбузиння, гарбузовий. Інші запозичені слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних. Наприклад: адажіо, женофоб, мольберт, ландтаг, ландшафт, вуаль, фрікасе, фенолфталеїн, ланцет і т. д.

  31. До складу української лексики входить багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів російської мови. Наприклад: укр. втілення — відповідно до рос. воплощение; укр. відродження — відповідно до рос. воз-рождение і т. д.

  32. У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження — грецизми. Це назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил; назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійні: вівтар, архангел, ангел, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, демон, ідол, схима, літургія, келар, канон, монастир, піп; терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея, театр, музей, корал, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт, іподром, гігант, ксерокс.

  33. З грецької мови запозичено більшість українських імен людей, наприклад: Ірина, Марина, Катерина, Софія, Харитина, Олена, Явдоха, Василь, Петро, Тарас, Микола, Андрій, Степан, Федір, Олександр, Олексій та ін.

  34. В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.

  35. З латинської мови запозичені деякі імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, З французької мови запозичені слова, що стосуються побуту, предметів одягу, науки, техніки, мистецтва, терміни. Наприклад: люстра, абажур, маскарад, браслет, одеколон, пудра, ридикюль, фронт, каска, кавалерія, корпус, маршал, комюніке, дебати, кур 'єр, департамент, шосе, десант, паркет, пансіон, пасаж.

  36. З німецької в українську прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор тощо. Наприклад: штат, шахта, верстат, стамеска, штукатур, слюсар, лобзик, цех, дратва, бухгалтер, вексель, масштаб, бутерброд, фарш, паштет, квасоля, вафлі, шпинат, галстук, фартух, матрац, страус, танці, кеглі та ін.

  37. Англійські запозичення вживаються в українській лексиці, що стосується техніки, політики, спорту, мореплавства, транспорту, одягу, їжі, напоїв. Наприклад: менеджер, шоу, бізнес, конвеєр, трест, тролейбус, комбайн, тунель, лідер, мітинг, бюджет, крокет, фініш, аут, бокс, спорт, докер, яхта, мічман, картер, танк, рейс, світер, піжама, кекс, пунш, біфштекс, ром та ін.

  38. З італійської прийшли до нас такі слова, як: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, казарма, барикада, каса, валюта, банк.

  39. З голландської запозичені українською мовою переважно терміни мореплавства й суднобудування: гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль, а також слова ситець, дюйм, картур та ін.

  40. Із скандинавських мов увійшла до української мови незначна кількість слів, зокрема: клеймо, дротик, оселедець, якір; власні імена: Ігор, Олег, Аскольд та ін.

  41. З тюркських та інших східних мов українська мова запозичила слова: гарба, сарай, сабантуй, могорич, чарка, балик, лапша, кавун, гарбуз, ізюм, халва, кабан, каракуль, базар, торба, табун, чабан, батіг, ярлик і т. д.

  42. У словниковому складі української мови є запозичення й з інших мов, здебільшого рідковживані: булат, тахта, караван, гиря (з іранської); чесуча, чай (з китайської); сакля, чурек (з грузинської); орангутанг (з малайської) тощо.

  43. Входячи в українську мову, іншомовні слова засвідчували чутливість лексики до змін у житті суспільства —політичних, економічних та культурних — і водночас збагачували словниковий склад нашої мови.

  44. 28. Колективні форми (нарада, дискусія) фахового спілкування

  45. Важливу роль у діловому житті людини відіграє колективне обговорення проблем. До форм колективного обговорення проблем відносяться:  нарада;  дискусія;

  46. Ділова нарада – найефективніша форма колективного обговорення питань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднуються різні жанри: ораторський монолог (слово ведучого, виступи учасників, доповіді); діалог (обмін інформацією), мозковий штурм, дискусія.

  47. Залежно від задач, які мають бути вирішені на нараді, можна виділити такі типи: інформаційна нарада (обмінятися інформацією, скоординувати дії); нарада-інструктаж; проблемна нарада (колективний пошук ідей); нарада – конференція (підвищення кваліфікації співробітників).

  48. Підготовку до наради фахівці рекомендують почати з визначення її необхідності. Цей складний вид спілкування слід використовувати, якщо немає альтернативи (бесіда чи одноосібне вирішення питання).

  49. Далі слід чітко сформулювати тему і мету наради, розробити порядок денний (коло питань). Має значення послідовність питань порядку денного. Психологи рекомендують найбільш складні питання розглядати у другій третині наради, коли фізична і розумова працездатність колективу найвища. Термінові, поточні питання – на початку, найбільш “прості” або цікаві – в кінці наради.

  50. Оптимальна кількість учасників наради 10-12 осіб, тому що, якщо людей менше – то менше і різних поглядів на проблему. Якщо кількість учасників більша ніж 16-18, то не всі зможуть взяти участь в обговоренні. Як правило, на нараду запрошуються ті співробітники, посадові особи, які компетентні в питаннях, що будуть обговорюватися. Оптимальна тривалість наради– 40-45 хвилин. Слід встановити регламент наради (до 7 хвилин на виступ).

  51. Наради слід починати точно у встановлений час. Головуючий повинен зайняти своє місце за 3-4 хвилини до початку. На початку головуючий повинен запитати, чи немає у присутніх пропозицій, зауважень щодо змісту, регламенту, складу учасників наради. Керівник повинен сприяти, щоб виступили всі бажаючі. Особливу увагу слід приділити висловлюванням опонентів. Керівник повинен стимулювати викладення нових поглядів, підходів до вирішення проблем, висловлювання критичних зауважень. Найважливіше завдання голови – організувати і підтримувати полеміку, відвертий і доброзичливий обмін думками учасників наради.

  52. Затверджуючи нараду голова може закликати всіх до виконання тих програм, завдань, які були прийняті в процесі обговорення; відмітити найбільш вдалі ідеї, виступи; подякувати всім за продуктивну роботу.

  53. Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є часто необхідним елементом ділової наради, тому той, що їх проводить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї форми спілкування.

  54. Етапи підготовки і проведення дискусії.

  55. Підготовчий етап складається з:

  56. 1. Формування проблеми, мети;

  57. 2. Збору інформації про предмет дискусії;

  58. 3. Формулювання запитань;

  59. 4. Оцінки аудиторії.

  60. Слід обрати стратегію ведення дискусії з урахуванням індивідуальних особливостей дискутуючих.

  61. Традиційно виділяють сильних і слабких учасників. Сильний учасник – впевнений в собі, добре знає предмет спору, має авторитет. Слабкий учасник – недостатньо обізнаний у проблемі, нерішучий, недосвідчений у спілкуванні.

  62. Ставлення ведучого до різних типів мовців має бути диференційованим. “Сильному” слід ставити складні запитання; “сором’язливим”, “мовчунам” – давати можливість висловитися в першу чергу, підтримувати в них впевненість у своїх силах; “марнослівному” – тактовно нагадувати про регламент; тому, хто спеціально ставить запитання, що ведуть у глухий кут, слід переадресовувати його ж запитання, акцентувати увагу на провокативності його заяв.

  63. Ведучий на початку дискусії оголошує тему, обґрунтовує її, виділяє предмет спору. Учасники дискусії мають чітко уявляти, що є пунктом розбіжностей. Сторони висувають аргументи щодо заявленої тези, ставлять запитання. Ведучий стимулює аудиторію висловлюватися, направляє дискусійний діалог, підкреслює спільність у висловлюваннях учасників.

  64. Деякі правила ведення дискусії

  65.   Потрібно чітко розмежовувати питання, які є предметом дискусії і які не слід обговорювати.

  66.   Не допускати перетворення дискусії у з’ясування особистих стосунків.

  67.   Можна переконувати, але не можна принижувати опонентів.

  68.   Зберігати спокій і врівноваженість у спорі.

  69.   Критикувати без роздратування і злості, але й не вибачатися за критику, тому що це вияв невпевненості у своїй правоті.

  70.   Програвати і перемагати гідно. При поразці не сердитися, і не бути розгубленим. При перемозі залишатися спокійним і скромним.

  71. На завершення дискусії ведучий характеризує стан питання, відзначає найбільш переконливі виступи, формує варіант погоджувальної позиції.

  72. 29. Різновиди наукових робіт, їх призначення, структура, вимоги до змісту, особливості оформлення (план, тези, конспект, анотація, реферат, курсова , бакалаврська та дипломна роботи).

  73. План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція"71.

  74. За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

  75. Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

  76. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

  77. За структурою план може були простим і складним.

  78. Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

  79. Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

  80. Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

  81. Вимоги до складання тез

  82. o формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

  83. o викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

  84. o якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

  85. Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:_

  86. - ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

  87. - стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

  88. Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез - високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом - реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

  89. Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

  90. 1. Преамбула (1 -2 тези);

  91. 2. Основний тезовий виклад (3-6 тез);

  92. 3. Висновкова теза/тези (1-2).

  93. Конспект (від лат. conspectus - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-небудь73, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

  94. Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані "вузлики на пам'ять"). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо. Зміст першоджерела передають:

  95. o своїми словами;

  96. o цитатами з першоджерела;

  97. o своїми словами і цитатами.

  98. До конспекту ставлять такі вимоги:

  99. o залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспекто ваного;

  100. o цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела. Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім

  101. основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

  102. Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

  103. Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).

  104. Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) - містить також відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

  105. Вимоги до конспекту

  106. 1. Усю головну інформацію згідно з темою відобразити в конспекті.

  107. 2. Не порушувати логічний зв'язок під час скороченого запису інформації.

  108. 3. Використані символи та абревіатури повинні бути абсолютно точними відповідниками слів і словосполучень.

  109. 4. Зберігати точність інформації за умови переконструювання речень.

  110. 5. Не припускатися орфографічних, лексичних, граматичних помилок під час запису.

  111. Анота́ція  — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо. Дозволяє робити висновки про доцільність їх докладнішого вивчення. При анотуванні крім змісту твору, враховується його призначення, цінність, направленість.

  112. Виокремлюють такі види анотації:

  1. сигнальна чи довідкова, характерна для видань державної бібліографії (уточнює назву чи доповнює бібліографічний опис фактичними відомостями);

  2. оціночна, характерна науково-допоміжній бібліографії (критична оцінка документа);

  3. рекомендаційна, що співвідноситься з відповідним видом бібліографії (характеризує зміст з врахуванням потреб цільової групи).

  4. описова

  5. реферативна

  6. методична

  7. педагогічна

  1. Орієнтовно змістово-структурна модель анотації виглядає так:

  1. відомості про автора, упорядника

  2. про текст, що містить видання

  3. характеристика змісту твору

  4. про науково-довідковий апарат

  5. про оформлення, ілюстрації тощо

  6. про читацьку адресу

  7. цільове призначення видання

  1. Максимальний обсяг анотації — 600 символів.

  2. Мова анотації: мова книги та 2 іноземні мови.

  3. Реквізити анотації: автор, паспортні дані книги, текст, вказівки щодо категорії читачів.

  4. Вимоги до анотацій

  1. Анотація повинна мати лаконічну,конкретну форму, але при цьому давати містку характеристику виданню без побічної інформації.

  2. Обсяг її зазвичай не має перевищувати 500 - 600 знаків.

  3. Під час написання анотації використовуються загальноприйняті слова, загальновживана лексика.

  4. Якщо у назві є малозрозумілі слова, їх потрібно пояснити.

  5. Не рекомендується наводити цитати з тексту.

  6. Рекламні елементи не повинні викривляти об'єктивну характеристику видання.

  1. Рефера́т  — короткий переказ змісту наукової роботи, книги або вчення, оформлене у вигляді письмової публічноїдоповіді; доповідь на задану тему, зроблена на основі критичного огляду відповідних джерел інформації (наукових праць, літератури по темі). Реферати поділяють на інформативні та індикативні.

  2. Розрізняють два види рефератів: продуктивні і репродуктивні. Репродуктивний реферат відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або критичне осмислення реферованих джерел.

  3. Репродуктивні реферати можна розділити ще на два види: реферат-конспект і реферат-резюме. Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал, різні відомості про методи дослідження, результати дослідження та можливості їх застосування. Реферат-резюме містить тільки основні положення даної теми.

  4. У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд складається на основі декількох джерел і зіставляє різні точки зору з даного питання. У рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна оцінка проблеми; цей реферат має розгорнутий характер.

  5. Реферат має певну композицію:

  1. Вступ. У вступі обгрунтовується вибір теми, можуть бути дані вихідні дані реферованих тексту (назва, де опубліковано, в якому році), повідомлені відомості про автора (П. І.Б., спеціальність, вчений ступінь, вчене звання), розкривається проблематика обраної теми.

  2. Основна частина. Зміст реферованих тексту, наводяться основні тези, вони аргументуються.

  3. Висновок. Робиться загальний висновок з проблеми, заявленої в рефераті.

  1. Реферат має наступні ознаки:

  • зміст реферату повністю залежить від змісту реферованих джерел;

  • містить точний виклад основної інформації без спотворень і суб'єктивних оцінок;

  • має постійні структури.