Зміст

1. Общие сведения о месторождении или иследуемой теретории

Закономірності поширення корисних копалин (мінерально-сировинних ресурсів) зумовлені геологічною будовою території. Усього в області розвідано біля 300 родовищ корисних копалин. За економічним  потенціалом  мінерально-сировинних ресурсів область займає 15 місце в Україні.Більшачастина території Полтавщини (північна і центральна) розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), а південна – у межах Українського кристалічного щита (УкЩ) та його північно-східних схилів. Обидві геологічні структури входять до складу давньої Східноєвропейської платформи. Їх геологічна будова значною мірою відрізняється: УКЩ є однією з найдревніших геоструктур Землі, виступом фундаменту Східноєвропейської платформи. ДДЗ також має древній докембрійський фундамент. Але на початку герцинського геотектонічного циклу (340 млн. років тому), внаслідок розширення і опускання земної кори, ділянки фундаменту по лініях розломів були нерівномірно опущені. Територія ДДЗ упродовж історії розвитку заповнювалась морськими і континентальними відкладами, неодноразово підіймалась і опускалась. Якщо для УКЩ була характерною тенденція до піднять, то для ДДЗ – до опускань.Різний вік, походження, історія розвитку цих геоструктур зумовили різницю в поширенні геологічних відкладів, корисних копалин, і в характері рельєфу.Порівняльна характеристика геологічних структур в межах Полтавщини

Пункти плану	УкЩ	Д-ДЗ
1. Вік структури	Докембрій	Середній - верхній палеозой
2. Глибина залягання фундаменту (від...до)	+100...-500м	-500...-1 500 (борти); до  – 15 000 (грабен)
3. Переважний напрямок тектонічних рухів	Стійкі слабкі й помірні підняття	Опускання з періодами піднять
4. Склад гірських порід	Метаморфічні, магматичні, осадові	Переважно осадові
5. Найважливіші корисні копалини	Залізна руда, граніт, мергель	Нафта і газ, торф, буре вугілля, пісок, глина, мінеральні фарби, суглинки
6. Інтенсивність неотектонічних рухів	+100...110м	+120...150 м(місцями до +200м)
7. Які форми рельєфу відповідають, та їх висота (від... до)	Схил Придніпровської височини:  204-150м, у долині Дніпра - до 64 м	Придніпровська низовина: знижена частина (60...140м); Полтавська рівнина 150...202м

Межу Українського щита (УкЩ) проводять по лінії, яка відповідає глибині залягання докембрійського кристалічного фундаменту -500м. На північ від цієї межі фундамент занурюється (під кутом 1°...60°) під потужний осадовий чохол ДДЗ. Як геологічна структура платформенного типу, УкЩ сформувався 1,6 млрд. років тому. З того часу для УкЩ характерний відносно стабільний коливний тектонічний режим з переважанням слабких піднять та денудації гірських порід. Тому кристалічний фундамент залягає близько від земної поверхні. Він складений метаморфічними (гнейси, кристалічні сланці, амфіболіти кварцити, метаконгломерати, мармури), та магматичними комплексами гірських порід (граніти, мігматити, гранодіорити, габро тощо).Найдавніші на території Полтавщини виходи на поверхню докембрійських порід віком 3150-3090млн.років розташовані біля сіл Кам’яні Потоки (біотитові парагнейси) і Келеберда Кременчуцького району (рожеві та сірі граніти). Вони охороняються як геологічні пам’ятки природи. Із кристалічним фундаментом УкЩ пов’язані поклади корисних копалин – рудних (переважно  залізних руд), і нерудних (переважно будівельних матеріалів). Серед рудних корисних копалин виділяються родовища Кременчуцького залізорудного району, який простягається вузькою смугою (шириною 0,5 –  3,8 км) від берегів Дніпра на 45 км у північному напрямку, паралельно течії річки Псел. У його межах виділяють безперервний ланцюжок, який включає п’ять родовищ залізних руд (Горішньо-Плавнинське, Лавриківське, Єристівське, Біланівське і Галещинське) та чотири відокремлені ділянки (Василівська, Харченківська, Мануйлівська і Броварківська). Зумовлену покладами залізних руд магнітну аномалію на лівобережжі середнього Подніпров’я відкрив і дослідив у 1924-1930 роках геофізик А.О. Строна. Загальні розвідані запаси руди в районі становлять 18,4 млрд. т. Аномалія й залізорудний район отримали назву від розташованого поблизу міста Кременчука, яке на той час було губернським, а потім - окружним центром.Родовища залізної руди пов’язані з кристалічним фундаментом північно-східного схилу Українського щита, породи якого поступово занурюються на північ під кутом 10-15º і тому перекриті осадовим чохлом (від 20 м на півдні – до 630 м на півночі). Поклади залізних руд сформувалися в межах Криворізько-Кременчуцької розломної зони між Кіровоградським і Придніпровським блоками УкЩ. У ранньому протерозої (2,6...1,8 млрд. років тому) у розломній зоні накопичились потужні товщі осадово-хемогенних морських відкладів, що містили багато заліза. 1,6 млрд. років тому унаслідок метаморфізації цих відкладів утворились залізні кварцити (із середнім вмістом заліза 30-38%), пласти яких чергуються з безрудними горизонтами метапісковиків і різноманітних кристалічних сланців. Залізисті кварцити Кременчуцького залізорудного району за походженням і складом аналогічні криворізьким, але рудних горизонтів тут менше – на діючих кар’єрах усього два. Освоєнням покладів залізних руд району займається ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (ПГЗК), розташований на території Комсомольської міської ради. Його сировинною базою є Горішньо-Плавнинське і Лавриківське родовища (з двома рудними горизонтами потужністю від 23 до 270 метрів), які круто падають під кутом 50-80°. Ці два південні родовища з малою потужністю осадового чохла розробляють відкритим способом — одним кар’єром довжиною 5,5 км; шириною 1,8 км; максимальною глибиною 310 м. Промислова експлуатація Горішньо-Плавнинського родовища розпочалася у 1970 році, а Лавриківського – в 1980 році. У 2007 році з кар’єру видобуто 28,2 млн. т руди із середнім вмістом заліза 29-35%. Залізисті кварцити (переважно, магнетитові і кумінгтоніт-магнетитові) - високоякісні, але бідні руди. Тому на збагачувальній фабриці ПГЗК подрібнена руда поступово проходить процеси мокрої магнітної сепарації та флотації. У результаті отримують концентрат із вмістом заліза 64-69% (10,5 млн. т на рік). Зі збагачувальної фабрики концентрат поступає в цех виробництва металізованих окотків (діаметром 5-16 мм та середнім вмістом заліза 65%). До концентрату тут додають доломітизований вапняк, бентоніт і торф. Суміш проходить огрудкування й подальше обпалювання при температурі 1000ºС. Форма й склад металізованих окотків оптимальні для їх використання при виплавці заліза. На ПГЗК виробляється 10 млн. т металізованих окотків на рік (40% їх загального виробництва в Україні). Завдяки високій якості окотків, біля 85% цієї продукції комбінату експортується в 13 країн світу (найбільше – в Австрію, Китай, Словаччину, Чехію і Сербію).Для завершення циклу переробки місцевої залізорудної сировини в 2007 році неподалік міста Комсомольська розпочато будівництво металургійного комбінату «Ворскласталь». ПГЗК також проводить підготовчі роботи для будівництва нового кар’єру на Єристівському  родовищі – на відстані 1,5 км від діючого. Передбачено збільшити видобуток руди до 56 млн. тонн  у 2019 році. У ще більш віддаленому майбутньому планується освоєння Біланівського родовищ залізистих кварцитів та Галещинського родовища багатих залізних руд (до 69% заліза). Пусті породи (шлами, «хвости») зі збагачувальної фабрики у вигляді пульпи подаються у величезний резервуар-шламосховище, де поступово осідають на його дні, а освітлена вода знову подається на фабрику. Гірські породи безрудних горизонтів складуються у величезні відвали. Їх висота й площа збільшується, тому роботи з рекультивації відвалів та інших порушених земель будуть вестися у майбутньому. Деякі породи, які супутньо видобуваються на кар’єрі, використовують для дорожнього будівництва (кристалічні сланці й безрудні кварцити), виробництва шлаковати (амфіболіти) тощо. Проблема розміщення відходів виробництва є найбільш суттєвою для міста Комсомольська.Крім Кременчуцької, на Полтавщині виявлені й інші магнітні аномалії (Кобеляцька, Омельницько-Ламанська, Толоко-Подянська та Хорольська). Вони розташовані під потужним осадовим чохлом північно-східного схилу УКЩ і тому в найближчій перспективі питання про їх освоєння не стоїть.З фундаментом УкЩ на півдні Полтавщини також пов’язані незначні рудопрояви марганцю, молібдену, вольфраму.До нерудних корисних копалин, пов’язаних з кристалічним фундаментом УкЩ, належать 17 розвіданих родовищ міцних будівельних матеріалів (буто-щебеневої сировини) – гранітів, мігматитів, гранітогнейсів, гранодіоритів. На початку 1990-х років діяли кар’єри з видобутку буто-щебеневої сировини (у Кременчуцькому й Кобеляцькому районах – Крюківський, Малокохнівський, Редутський, Піщанський, Чикалівський, Тахтаївський, Староорлицький, Шматківський), з яких нині  діють тільки ті, які розташовані найближче до залізниці (наприклад, Крюківський, Рижівський).Кристалічний фундамент УкЩ перекриває верхньомезозойська кора вивітрювання (каоліни, бокситоподібні породи, щебенистий елювій) та слабопотужний кайнозойський осадовий чохол (глини, мергелі, піски, лесоподібні суглинки, морена). Із цих гірських порід  використовують переважно лесоподібні суглинки й піски (Малокохнівський  та Кременчуцький піщані кар’єри). У Кременчуцькому районі серед відкладів палеогену (харківського ярусу) зустрічаються глауконітові піски й глини зеленого кольору, придатні для виробництва зелених мінеральних фарб. Потужне родовище блакитного мергелю знаходиться на горі Пивиха (Глобинський район). Тут же залягає і білий морський мергель; зустрічається у вигляді включень в голубому мергелі кристалічний гіпс. З кристалічним фундаментом пов’язані невеликі запаси мінеральних вод (у т.ч. радонових) у тріщинуватих гірських породах.Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) – відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин – Хорол – Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту -1500м. У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами — мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне – на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових; мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад порід досить строкатий (піски, пісковики, аргіліти, глини, вапняки, крейда, мергель). Ускладнює залягання порід так звана соляна тектоніка. Величезні тіла кам’яної солі утворилися в умовах лагун теплих морів девонового та пермського періодів. В епохи стиснення осадового чохла ДДЗ ці тіла пробивали або підіймали пласти гірських порід, що залягають вище. Зараз на Полтавщині відомо 29 соляних куполів, виражених в рельєфі (Висачківський, Солохо-Диканський, Більський, Радченківський тощо). Гігантські родовища солі на Полтавщині поки-що не розробляються.Паливно -енергетичні ресурси ДДЗ в межах Полтавської області  у промислових масштабах представлені горючими природними газами, нафтою, бурим вугіллям, торфом. Вони можуть бути використані як паливо та хімічна сировина у природному стані або після певної обробки. Першим науково обґрунтований прогноз нафтогазоносності ДДЗ дав академік М.С. Шатський, який ще в 1931 р. припускав наявність тут промислових скупчень вуглеводнів у зв’язку з розвитком соляної тектоніки. Геологічними колекторами нафти і газу у межах ДДЗ здебільшого є пісковики та алеврити в межах локальних піднять (солянокупольних структур), а також зон пересічення розломів Доно-Дніпровського грабену. Родовища входять до складу Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області Прип’ятсько-Донецької нафтогазоносної провінції. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область дає 80% видобутку нафти в Україні.У 1948 році на території сучасної Полтавщини розпочалися геологорозвідувальні роботи з метою пошуку родовищ нафти й газу. 9 вересня 1950 року перший на Полтавщині промисловий фонтан газу з Радченківського родовища (Миргородський район) отримали з глибини 900 м. Перший промисловий фонтан нафти з названого родовища отримали 17 вересня 1951 року. У наступні роки продовжувалося зростання обсягів видобутку нафти на Полтавщині, досягнувши максимальної величини у 1972 році  (1 млн. 433 тис. тонн). У січні 1957 року був організований Радченківський газопромисел, від якого прокладений місцевого значення газопровід Радченки — Миргород — Полтава з метою газифікації обласного центру. Починаючи з 1975 року обсяги видобутку нафти й газу на Полтавщині починають знижуватися, що зумовлено виснаженням їх легкодоступних покладів.На початок 2008 року на території Полтавщині зареєстровано 68 родовищ вуглеводнів. Більшість родовищ розташовані в північній і східній частині Полтавщини. Причому на північному заході області розповсюджені переважно нафтові родовища, а на південному сході переважають газові і газоконденсатні.  Внесок Полтавщини в загальнодержавному видобутку природного газу становить до 35%,  нафти — 20–22%.Природний горючий газ і нафта часто залягають у межах однієї площі. Різні глибини залягання вуглеводнів, а значить різний тиск, температура та інші геологічні умови сприяли утворенню газоконденсатних, газових, нафтових, нафтогазових, газонафтових, нафтогазоконденсатних родовищ. Серед родовищ вуглеводнів переважають газоконденсатні. Менше поширені нафтогазоконденсатні і нафтогазові. Нафта мало парафіниста, але іноді високо смолиста, найбільш придатна для отримання напівпродуктів сучасного органічного синтезу. У нафті родовищ Полтавщини мало сірки, а в природному газі – сірководню, як шкідливих домішок. Вік родовищ переважно нижньокарбоновий. Але невеликі запаси є і в інших горизонтах (всього їх 6 – з девону та тріасу). Відкриті родовища приурочені переважно до глибин 3200-4000м. Дальші перспективи пошуків нафти і газу пов’язані з відкладами нижнього карбону і девону (глибше 5500-6000м). Нині найглибшою є Східно-Полтавська свердловина глибиною 6750м (проектна глибина свердловини в Гадяцькому районі становить 8500м).Найбільші з нафтогазоконденсатних родовищ: Яблунівське (Лохвицький район), Опішнянське (Зіньківський район), Тимофіївське родовище (Гадяцький район). Із газоконденсатних до найбільших належить Абазівське (Полтавський район), Ковердинське, Котелевське, Розпашнівське (Чутівський район), а також Гадяцьке, Матвіївське, Солохівське, Машівське газоконденсатні родовища; з газових – Руденківське родовище (Новосанжарський район). Полтавщина займає перше місце серед областей України за запасами і видобутком природного газу й газового конденсату. Запаси нафти в області менш значні. Найбільше по запасах і видобутку нафти – Глинсько-Розбишівське газонафтове родовище (Лохвицький та Гадяцький райони), яке експлуатується з 1959 року (нафта видобувається з 1959 р., газ – із 1970 р.). Промислові поклади знаходяться в пісковиках кам’яновугільної та пермської систем. Це родовище має 23 нафтогазоносних горизонти, що знаходяться у межах склепінь Глинсько-Розбишівського локального тектонічного валу. Нафта родовища містить до 55% світлих фракцій, з яких можна отримувати якісний бензин.Крім нафти і газу, серед осадового чохла південного борту ДДЗ в межах Кобеляцького району розвідані невеликі поклади антрациту (на глибинах 0,6-1,9 км), які не розробляються. Ці поклади належать до найзахіднішої частини Донецького кам’яновугільного басейну (продовження Західного Донбасу). Малопотужні товщі кам’яного вугілля знайдені також на території Машівського, Новосанжарського, Решетилівського і Лохвицького районів.На поверхні залягають переважно палеогенові, значно рідше, на підвищених вододілах – неогенові континентальні відклади. Вони являють інтерес як водоносні горизонти, а також як джерело видобутку будівельних матеріалів (пісків, пісковиків, мінеральних фарб, керамічних глин). Серед відкладів неогену в районі сіл Тишки і Ждани Лубенського району виявлене велике Сула-Удайське родовище бурого вугілля, підготовка до розробки якого велася у 1980-х роках, але пізніше була припинена. У цьому ж районі (біля села Висачки) розташований єдиний на Полтавщині вихід на поверхню палеозойських порід – в т.ч. брекчії діабазу – породи, що утворились внаслідок девонського вулканізму в рифтовій западині. Висачківський горб (соляний купол) є відомою геологічною пам’яткою природи. Неогенові пісковики відслонюються або залягають поблизу земної поверхні біля сіл Михайлівка і Великі Будища (Диканський район), с. Черняхівка (Чутівський район), с. Устивиця (Великобагачанський район), с. Мала Грем’ячка (Миргородський район), с. Черняхівка (Чутівський район), Бутова гора (Шишацький район). У попередні століття їх видобували як матеріал для виготовлення жорен. Виявлені поклади залізистих пісковиків, які можуть використовуватися як бутовий камінь – біля села Петрівка (на правому березі долини Ворскли), с. Плішивець (схил долини Псла).У Полтавській області серед палеоген-неогенових відкладів поширені гончарні глини, які розвідані в районах сіл Хомутець, Попівка, Черевки, смт.Комишня (Миргородський район); у Шишацькому районі; біля м. Лубни. Але найбільше відоме   Опішнянське родовище фаянсових та вогнетривких глин (Зіньківський  район). У цьому родовищі у вигляді  „гнізд” залягає  „побіл” – найніжніша пластична глина попелясто-сірого кольору, яка при обпалюванні біліє. Серед покладів глин, які збагачені оксидами заліза, залягають лінзовидними гніздами жовтого та червоного кольору вохри. Вони являються гарними мінеральними фарбами. Такі родовища знаходяться біля сіл Черевки, Комишня, Мала Грем’ячка, між селами  Попівка і Хомутець (Миргородський район), а також в с. Сокілка Кобеляцького району, де залягає груба піщаниста вохра.Верхній шар гірських порід представлений антропогеновими відкладами переважно еолово-делювіального, льодовикового, водно-льодовикового та алювіального походження. Найбільш поширеними є еолово-делювіальні відклади  − леси й лесоподібні суглинки, які повсюди перекривають вододіли і давні тераси річкових долин шаром 20...40 м (місцями до 70 м). Ці гірські породи багаті елементами мінерального живлення, сприятливі за фізико-хімічними властивостями для розвитку рослинності. Серед антропогенних відкладів, як корисні копалини, найбільше використовуються лесоподібні суглинки (сировина для виробництва цегли, гончарної черепиці, керамзиту тощо). Їх поклади зустрічаються майже в кожному районі і загальні їх запаси становлять 43 млн.т. У долинах річок сформувались алювіальні відклади. До антропогенових алювіальних відкладів належать родовища будівельних пісків і торфу. Полтавська область посідає 6 місце  в Україні за покладами торфу. Зокрема, понад 120 родовищ торфу розвідано в долинах річок західної й північної частин Полтавщини (Удайське, Оржицьке, Хорольське тощо). На жаль, в останні роки видобуток торфу навіть з найбільших родовищ  практично зупинено. У основному торф використовують як органічне добриво.Запаси пісків різної якості на Полтавщині складають 15 млн.т. Найбільші піщані кар’єри: Гадяцький, Засульський (Лубенський район), Малоперещепинський (Новосанжарський район), Грибівський, Шевченківський, Яциново-Слобідський (Полтавський район). У Зіньківському, Кременчуцькому та Гадяцькому районах серед неогенових відкладів є поклади високоякісного чистого кварцового піску і кольорових його різновидів, придатних для виробництва скла  і силікатної цегли.На Полтавщині виявлено 20 джерел мінеральних вод, які відносять до хлоридно-натрієвих, гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих (вуглекислих). Найвідоміше з них − Миргородське родовище. Між Яреськами та Шишаками є джерело мінеральної води, назване "Гоголівська". За хімічним складом вона близька до Миргородської, але має меншу мінералізацію. У селищі Нові Санжари були відкриті мінеральні води, які за хімічним складом близькі до джерел „П’ятигорський нарзан”, „Сойми” та аналогічні водам Трускавця та Слов'янська. У глибинних горизонтах  ДДЗ залягають термальні води з практично невичерпними запасами.Окремо слід відзначити родовища бішофіту (насичених розчинів хлориду магнію, з домішками мікроелементів), які видобуваються на Східно-Полтавському й Затуринському родовищах. Бішофіт використовують у будівництві й медицині.

2. История гео развития в материале по практике

3. Стратиграфія

Стратиграфічна основа геологічних побудов з елементами палеогеографії на основі загальновідомої інформації стосується всього осадового чохла, що складений потужною товщею порід від середньодевонського до четвертинного віку включно, які підстеляються утвореннями архей-протерозойського кристалічного фундаменту.

Девонські відклади, що знайшли відображення на геологічних картах, представлені середнім (живетський та ейфельський яруси) і верхнім (франський і фаменський яруси) відділами. Вони поділяються на підсольову (середній відділ та пашійсько-воронезький горизонти франського ярусу верхнього девону), нижньосольову (євланівський і лівенський горизонти франу), міжсольову (задонський та єлецький горизонти фамену) та надсольову (лебедянсько-руденківський горизонти фамену) товщі. На геологічних картах виходи девонських відкладів характеризуються мозаічною будовою завдяки активній розломно-блоковій тектоніці. Це опосередковано вказує на те, що у цей час палеогеографічна обстановка була досить контрастною: невеликі трансгресії призводили до утворення мілководних басейнів, лагун, а під час регресій, що приходили їм на зміну, накопичувалися відклади континентального типу і зокрема галогени. В розрізі девонської системи значне місце займають ефузивно-туфогенні утворення активного вулканізму.

Кам’яновугільні нашарування неузгоджено залягають на породах девону і поділяються на нижній (турнейський, візейський і серпуховський яруси), середній (башкирський та московський яруси) і верхній (касимовський та гжельський яруси) відділи. Турнейсько-нижньовізейський комплекс порід завершує рифтогенний етап розвитку ДДЗ. На геологічних картах зрізів він представлений повсюдно та відображається у вигляді порівняно вузької смуги, яка оточує нашарування наступного етапу. За своїм речовинним і фаціальним складом цей комплекс відрізняється від девонського практичною відсутністю в розрізі вулканогенних порід та соленосних товщ і суттєвим збільшенням відносної потужності карбонатних утворень.

Вище по розрізу залягає нижньопермський комплекс у складі асельського, сакмарського та артинського ярусів. Перший з них розглядається в об’ємі картамишської, микитівської і слов’янської світ, а два останніх представлені соленосною краматорською світою. Кам’яновугільний (починаючи з пізнього візе) і нижньопермський час визначається як синеклізно-міогеосинклінальний етап розвитку западини. Починаючи з верхнього карбону відклади формувалися в умовах стійкої регресії, яка закінчується лагунно-континентальним режимом солеродного басейну краматорського часу.

Мезозойські відклади, до складу яких входять породи тріасового, юрського, крейдового періодів, а також палеогенові, неогенові і четвертинні утворення, набувають рис синеклізного осадконакопичення.

Геологічна будова западини на рівнях глибин мінус 3000, 4000, 5000, 6000 і 7000 м висвітлюється за відповідними картами з залученням до огляду нового матеріалу, який характеризує геологічну будову осадового чохла ДДЗ від зрізу мінус 3000 до 7000 м.

Геологічна карта на зрізі мінус 3000 м найбільш достовірна стосовно інших аналогічних побудов комплекту. У її основу покладений величезний об’єм даних отриманих у результаті буріння досить щільної мережі свердловин і великого обсягу сейсморозвідувальних робіт. На зрізі мінус 3000 м практично на всій території бортів відсутні осадові нашарування, за винятком південно-східної частини північного і північно-західної частини південного бортів. Ці прогнуті ділянки кристалічного ложа виповнені в першому випадку відкладами нижнього карбону, а в другому – ще й девону. Достатньо рельєфно виділяються виступи докембрійських утворень, які вклинюються в межі грабена зі сторони бортів, або ускладнюють його будову з середини. Чітко фіксується найбільш занурена частина регіону – підзона передмезозойських соляних куполів приосьової зони грабена з максимальною щільністю соляних діапірів.

Геологічна карта на зрізі мінус 4000 м в основних рисах зберігає загальні тенденції будови попередньої карти. Разом з тим відмічаються й деякі відмінності. Вони полягають, по-перше, в тому, що на зрізі мінус 4000 м південна прибортова зона Дніпровського грабена характеризується більш простими і спокійнішими формами, особливо у північно-західній частині ДДЗ. По-друге, істотно скорочується поле виходів на поверхню зрізу різновікових відкладів пермі. Панівного положення у зануреній частині Дніпровського грабену набули утворення пізньо- і середньокам’яновугільного віку. По-третє, виходи девонських відкладів у прибортових зонах значно просунулися у південно-східному напрямку. Уздовж прибортових зон поля архей-протерозойських порід більш чітко підкреслюють Остап’євсько-Білоцерківський і Самарсько-Вовчанський виступи кристалічного фундаменту, а їх локальні виходи в полі розповсюдження девонських утворень виявляють наявність деяких похованих виступів фундаменту.

Геологічна карта на зрізі мінус 5000 м вказує, перш за все, на суттєве зменшення площі розповсюдження тих відкладів, які мали панівне положення на попередньому зрізі. Насамперед, маються на увазі породи ранньопермського і пізньокам’яновугільного віку. Таким чином, на геологічній карті зрізу мінус 5000 м спостерігається не тільки загальне скорочення площі осадових утворень, але й об’єднання деяких структурних форм ІІІ порядку. Центральна або приосьова зона на цьому зрізі виглядає як єдина крупна структурна форма. Різниця в будові північної та південної прибортових зон проявилася більш суттєво і відбивається в масштабах вторгнення виступів фундаменту в межі Дніпровського грабена.

Геологічна карта на зрізі мінус 6000 м фіксує різке скорочення площі осадового чохла ДДЗ і майже повне зникнення верхніх підрозділів палеозою. На північному заході регіону спостерігається об’єднання похованих внутрішньограбенних виступів фундаменту з тими, що примикають до бортів западини. Таке єднання обумовило відокремленість деяких ділянок осадового чохла прибортових зон від основного тіла грабену.

Геологічна карта на зрізі мінус 7000 м характеризується тим, що при її побудові була використана тільки геофізична інформація, але на ній у згладженій формі виділяються специфічні риси ряду елементів, які були охарактеризовані при розгляді зрізу на мінус 3000 м. Осадовий чохол північно-західної центрикліналі практично весь опинився вище поверхні, яка описується. На території центральної частини грабену виділяється тектонічно активна половина північної прибортової зони на ділянці між Синівською компенсаційною мульдою та Валківським штоком. Далі у південно-східному напрямку ступінь дислокованості порід помітно знижується. По південній облямівці осадового чохла аналогічний рубіж намічається в районі західного схилу Самарсько-Вовчанського виступу. Кількість штоків з високим рівнем підйому солі, яка знайшла своє відбиття на карті, також скорочена порівняно з попереднім зрізом.

Розгляд геологічної основи досліджень виявив, що процес седиментації протягом всього часу формування осадового чохла ДДЗ характеризується чітко вираженою циклічністю. Це пояснюється складним розвитком регіону, під час якого в хронологічній послідовності седиментація проходила в умовах формування рифтогенного, міогеосинклінально-синеклізного та синеклізного тектонічних етапів. Різниця в тривалості стратиграфічних переривів у межах тектонічних елементів І-ІІ порядків свідчить про те, що амплітуди і тривалість підйомів території регіону зменшувалися з північного заходу на південний схід і від бортів до центру западини. При переході від зрізу мінус 3000 м до більших глибин виступи фундаменту вимальовуються рельєфніше. На деяких внутрішньограбенних виступах фундаменту (Августовський, Плисківсько-Лисогорівський та ін.) чітко слідкується інверсійний характер структури осадового покриття по відношенню до гіпсометрії поверхні архейсько-протерозойських утворень. Дніпровський грабен має асиметричну будову: його північна частина більш занурена, ніж південна. Однак, на його крайньому північному заході спостерігається зворотня картина.

Таблиця «Геохронологія Полтавщини»

Ера	Період	Геологічні події	Гірські породи	Місцезнаходження відслонень	Використання
Кайнозой	Антропо- ген	Тектонічні коливні рухи і ритмічні зміни клімату	а)Льодовикові та водно-льдовикові (суглинки, супіски, піски) б) г.Пивиха в) леси, лесовидні суглинки і супіски	а)південний захід б)гляціодислокації в)північний схід	Ґрунтоутворюючі породи, сировина для будматеріалів
	Неоген	Регресія моря, континентальний режим Трансгресія моря	Глини	По всій території	Гончарні глини, сировина для виробництва цегли і черепиці
	Палеоген	ДДЗ УКЩ ерозія	Пісковики, глини		Буре вугілля(не розробляється), будівельні матеріали
Мезозой	Крейда	Акумулятивна рівнина, УКЩ	Піски, глини, соляні діапіри		Підземні прісні води
	Юра	Підняття морського дна, поступове обміління моря	Морські піщано-глинисті відклади, пісковики, гіпси, ангідрити		Газ, марганець, мінеральні води
	Тріас	Континентальний режим	Грубоуламкові пісковики, глини		Газ
Палеозой	Перм	Утворення морської лагуни	Пісковики, глини, доломіти, гіпс, сіль,вапняк, мергелі		Нафта, газ
	Карбон	Трансгресія і регресія моря	Вапняки, сланці, пісковики		Вугілля, нафта,газ
	Девон	Вулканізм, трансгресія моря	Вапняки, пісковики, сіль	Центральна частина області	Нафта,газ
Протерозой		ДДЗ УКЩ Трансгресія моря	Граніти, сланці, гнейси,залізисті кварцити	Кременчуцький, Кобеляцький райони	Будівельні матеріали(бутовий камінь, щебінь); залізні, марганцеві, молібденові, вольфрамові, алюмінієві руди
Архей		ДДЗ УКЩ	Амфіболіти, епідіабази, гнейси,сланці, гранодіорити