66.Ліквідація Запорізької Січі та гетьманства: причини та наслідки.

Коли до влади в Російській імперії прийшла Катерина II, К. Розумовський повернувся в Україну. Він зібрав у Глухові старшинську раду, де була ухвалена петиція до імператриці з проханням відновити права Гетьманщини та встановити спадковість гетьманства. Однак прохання відхилили. Натомість 10 листопада 1764 р. Катерина II видала Маніфест про ліквідацію гетьманства. У тому ж році було відновлено Малоросійську колегію (1764—1786), яка спрямувала свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії.

Наступним кроком царату стало зруйнування Запорізької Січі. По-перше, в імперії не виникло сумнівів, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів. По-друге, не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя, а головне — великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. По-третє, царат не влаштовували демократичні, республіканські традиції, які явно суперечили загальноімперським порядкам.

Ліквідувавши Запорізьку Січ, російський царат приступив до скасування решток автономних прав України. У 1781' р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У цей самий час втрачає значення Малоросійська колегія, яка за цих умов була елементом української автономії. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні та податкові установи. У1783 р. скасовано давній військовий устрій; козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі.

Отже, до кінця XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською "Жалуваною грамотою дворянству" (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни. Хоча певні спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії у намаганнях відновити Гетьманщину, але такі дії були поодинокими й істотно не впливали на загальну ситуацію.

67)Чи можливе було утворення кількох націй на території України у хiх?

Р. Шпорлюк вважає : що Україна була «окраїною» Росії і Польщі. Останні, у свою чергу, були також своєрідними «окраїнами» передового «Заходу». В модерну епоху, коли націоналізм перетворюється на засіб глобальної модернізації відсталих народів, починається трансформація російського і польського суспільств у національні, відбувається становлення модерних російської і польської націй. В конкретно-історичних умовах XIX ст. українці опинилися в ситуації, коли доводилося вибирати: або перетворитися з «окраїнного» суспільства на частину цих модерних націй, або самим трансформуватися в таку націю. На мою думку,кілька націй не могло утворитися на території України у цей проміжок часу,не зважаючи на те,що українські землі знаходились під владою декількох країн:східні землі у Росії,а західні під владою Австро-Угорщини і що ці країни мали різний вплив на українців. Треба зазначити,що потрібен був час для того,чтоб українці почали об’єднуватись в одну державу,тому що українці в Австрії намагалися вижити поряд з поляками та українці в Росії намагалися зберегти свою народність у цій країні. Саме у 19 ст. відбувається відродження. Починається робота «Руської тріїці» та Кирило-Мифодіївського брацтва,хлопоманів,брацтва Тарасівців,народники,українське масонство,котрі намагались утворити спільну Україну,але якщо звернутись до початку то можна побачити,що саме галичани першими спрямували свій погляд на Україну,як цілу державу. Це відбувалося поступово, в декілька етапів. Спочатку, після 1772 p., коли в ці відносини втрутився Відень, стався частковий але вирішальний вихід з-під тотальної соціальної та культурної залежності від шляхти. «Рутенство», як з’ясувалося, виявилося неефективним засобом проти полонізації. На другому етапі відбувалася полонізація мас, оскільки «полонізм» уже мав інший зміст — він був схожий не лише зі старою польською аристократією, а й також із революційною програмою соціального визволення та культурною свободою. І лише на третьому етапі відбувся поворот до народу та його мови. Чинником, який прискорив це зрушення, було відкриття й визнання українців в Російській імперії. Цей етап розпочався лише у 1830 році. Треба відмітити,що цей процес не був ідеальним,звісно були і складні часи,наприклад,українці пережили періуд москвофільства.Але може повстати питання: чому галичани саме у цей час захотіли об’єднатись зі сходом?

На мою думку,це відбулося тому,що галичани прагнули відійти від Польщі,а якщо би вони увійшли у склад України,то вони би стали за чисельністю спільноти чимось більшим за Польшу. Ще відчуття того, що саме Україна дає їм шанс на виживання у протистоянні з поляками, підштовхнуло католиків-галичан до об’єднання з православним Сходом — проти католиків-поляків.

Українці цілком свідомо,енергійно та наполегливо працювали над створенням єдиної літературної мови; західні українці брали за зразок східноукраїнських авторів. Українці Росії та українці Австрії перетворилися на єдину націю не тому, що вони розмовляли однією мовою. Вони й почали розмовляти однією мовою, тому що спочатку вирішили стати єдиною нацією. Наткнутися на таке рішення їм допомогло досягнення Грушевського - його синтеза української історії. Грушевський створив певний ідеал і водночас окреслив шляхи його досягнення; він створив концепцію української історії, в якій українцям пропонувалася спільна політична стратегія, бачення майбутнього єдиної нації, а не лише окремих її частин