Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Вторая версия ответов на гос(1).doc
Скачиваний:
146
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
1.23 Mб
Скачать

  1. Атрибутивний і функціональний підходи до інформації

У сучасній науці існує дві концепції інформації – атрибутивна і функціональна.

Згідно з атрибутивною концепцією, інформація розуміється як атрибут матерії, а відтак є властивістю будь-якого матеріального об’єкта. Наприклад, кільця на пні. Але описати і усвідомити журналістику можна тільки з погляду другої, функціональної концепції.

Згідно з цією теорією, інформація функціонує лише на соціально свідомому рівні, виникає як наслідок спрямованої активності, а обмін інформацією між людьми за допомогою знаків та символів розглядається як головна умова розвитку людської культури, її найважливіша форма.

Згідно з сучасними поглядами на людину, вона відрізняється від решти представників живого світу здатністю засвоювати у великих кількостях зовнішню інформацію і на її підставі продукувати внутрішню. Власне поява істот, які володіють здатністю запам’ятовувати інформацію і утримувати її більше в мозку, ніж в генах, спричинила мільйони років назад революцію в розвитку живого світу. Для прогресу живих організмів виявилася необхідна речовини, енергія та інформація. А відтак інформація стала одним з базових атрибутів життя. Людина стоїть вище усяких форм життя, тому що усвідомлює сама себе. Причому з розвитком людини від нижчих її типів до вищих потреба в інформації та кількість нагромадженої інформації постійно збільшувалася.

Унаслідок процесів нагромадження інформації на певному етапі розвитку людства виникла писемність, література, наука, друкарство, а зовсім недавно за історичними мірками – і журналістика. Таким чином, журналістика є найважливішою складовою соціальної інформації і може бути пояснена лише з погляду функціональної концепції інформації.

Слово «інформація» в журналістиці має широке, вузьке і спеціальне значення.

У широкому значенні інформація – всяке знання, що передається від одного суб’єкта до іншого. Інформація – це найекономічніший, найшвидший і найчіткіший спосіб записування, збереження та передавання новин. Інформація не лише інформує, передаючи зміст повідомлення. Вона надає форми. Вона ставить людину в такі рамки, що дозволяють їй панувати на Землі та за її межами, - відзначив Жак Дерріда у праці «Закон достатньої підстави: Університет очима його послідовників».

Нікіта Моїсеєв: У звичайному, життєвому смислі слово інформація означає суму відомостей, яку отримує певний суб’єкт – людина чи група людей (або тварин) – про навколишній світ, про самого себе, про іншого суб’єкта або досліджуване явище – відомостей, з допомогою яких він може точніше прогнозувати наслідки своїх дій і вибирати способи використання своїх можливостей для забезпечення власних інтересів і для досягнення поставлених цілей.

Таке розуміння інформації висуває на центральне місце суб’єкта, який використовує отриману інформацію на свій розсуд. Під суб’єктом у даному випадку розуміємо не лише окрему людину, але й людську спільноту будь-якого обсягу, аж до людства в цілому.

У вузькому значенні інформація – сукупність коротких не коментованих повідомлень.

Серед науковців колишнього СРСР активним прибічником атрибутивного підходу до інформації є А. Д. Урсул. Сутність інформації він пов’язував з філософською категорією відображення. При цьому здатність системи сприймати інформацію пов’язувалася зі здатністю відображати у собі стан інших систем шляхом зміни своєї структури.

Серед прибічників функціонального підходу потрібно назвати Р.С. Гиляревского.

  1. Інфраструктура та структура журналістики

Структура журналістики

Журналістика – це поняття багатозначне

1. Це форма суспільної і літературної діяльності по збиранню, обробці ірозповсюдженню інформації через канали масової комунікації.

2. Періодичні видання у цілому, а в останній час усі ЗМІ, включаючи електронні

3. наукова дисципліна, що вивчає різноманітні проблеми нашої спеціальності.

4. Професія журналіста

Журналістику можна розглядати і як наймолодший соціальний інститут, створений для забезпечення всестороннього і об’єктивного інформування усіх суб’єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідно для існування суспільства як саморегулюючої системи

Соціальна місія журналістики проявляється в формуванні суспільної думки і управлінні суспільни емоціями. Функціонування журналістики забезпечується у сучасному світі через її інфраструктуру.

Інфрастурнуктура журналістики:

1. Навчальні заклади

2. Технічні організації, що забезпечують виготовлення інформації

3. Державні органи, що виконують нагляд

Навчальні заклади.

Чи можливо навчитися масово-інформаційній діяльності? Адже, ніхто не навчав журналістиці Федора Достоєвського, Івана Франка. Довгий час журналістика обходилася взагалі без професійної освіти (не лише вищої, а й середньої) і не потребувала спеціальних знань. Журналістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і хист до щоденної творчості.

Але протягом історичного розвитку виробництво газет і журналів усе більше ускладнювалося. З другої половини 19 сторіччя почався розвиток фотожурналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х – тележурналістика, а з 1990-х – електронний її різновид. Праця журналіста, залишаючи у собі творче ядро, стала вимагати спеціальних знань, професійної підготовки. Ця необхідність стала очевидною на рубежі 19-20 сторіччя, коли в різних частинах світу майже одночасно почали виникати учбові заклади, які готували фахівців для друкованих ЗМІ.

6 січня 1900 року виникла перша вища школа журналістики у Берліні. У 1902 р за ініціативою редактора «Вестмінсте Газет» Вільяма Гиля була відкрита школа журналістики в Лондоні. Ці школи мало свої програми підготовки майбутніх спеціалістів, співпрацювали з відомими журналістами практиками. Аля дуже скоро ці учбові заклади довели просту істину: талант журналіста не завжди поєднується з талантом учителя. Тому журналістська освіта і злилася з традиційною університетською освітою.

У Швейцарії готувати робітників для преси почали у Цюріхському університеті у 1903 р., куди для організації факультета журналістики був запрошений редактор газети «Зюріче Пост» доктор Веттештейн. У США з 1903р. працює факультет журналістики при Колумбійському університеті, організований головним редактором газети «Ворлд» Джозефом Пулітцером.

Сьогодні у США журналістській професії навчають у 450 університетах. Вища освіта передбачає спеціалізацію в області репортерської і редакторської діяльності для газет, журналів, ведучих теле- і радіопрограм, операторів і режисерів телебачення, робітників реклами і різноманітних інформаційних служб. Робота журналіста стає все більш складною, це відображається і в журналістській освіті, у якій також зявляються нові напрями, відкриваються нові галузеві спеціалізації.

У Росії перша школа журналістики була заснована у 1904 році професором права Владіміровим. Але особливого розвитку журналістська освіта досягла у радянські часи. Адже преса розглядалася комуністичною партією як надзвичайно важливий фактор пропаганди та агітації, впливу на народні маси. Так, у 1918 році в Комуністичному інституті ім.. М. Я. Свердлова були відкриті центральні газетні курси. А з 1921 року почав працювати Державний інститут журналістики у Москві. А з 1930 року розширена система журналістської освіти – створені інститути і факультети журналістики в обласних і краєвих Комуністичних університетах.

Сьогодні склалося три типи підготовки журналістів:

  • Школа інструктажної освіти – головний предмет вивчення – виступи політичних лідерів, у текстах яких відшукуються відповіді на філософські питання і безпосередні вказівки на щоденні дії.

СРСР, Куба, Північна Корея.

  • Школа виховання інформатора – Англія, США, Скандинавські країни. Журналіст працює з фактами, а не з коментарями. Його обов’язок – всебічно висвітити подію, але не пояснювати її. Це повинні робити спеціалісти (високо посадовці, політичні діячі, учені і т. д.), яких журналіст спеціально для цього запросить. Тут помітний культ репортерської журналістики, професіоналізм у якій вимірюється оперативністю. Журналістська освіта у системі цієї школи передбачає вміння знаходити інформацію, працювати з фактами, перевірити правильність інформації, вміти подати головне.

  • Школа виховання аналітика – Німеччина (Німецький інститут публіцистики), Франція, Іспанія – модель «адвокатської», «місіонерської» журналістики

Сучасний читач потребує аби різноманітні факти для нього склали в зрозумілу, логічну і чітку картину світу. А журналіст, який може стати таким же фахівцем у темі як і спеціаліст, викладе факти доступною мовою.

В Україні вища журналістська освіта була вперше введена у Харкові в Комуністичному університеті імені Артема у 1922 році. У 1926 році на базі цього навчального закладу було створено Український комуністичний інститут журналістики.

Крім того, у 1930-х роках у нашому місті існував Харківський технікум журналістики імені Островського (тут навчався Олесь Гончар).

Після війни викладання журналістики у Харкові відновилося на філологічному факультеті ХГУ ім.. Горького в 1947р. Але вже через два випуски відділення було переведене до КГУ ім.. Шевченка.

Можливість повернути журналістику до Харкова стало можливим лише після прийняття Закону України «Про освіту який надав право вузам самим обирати спеціальності, за якими вони будуть готувати спеціалістів.

До технічних організацій належать редакції, телецентри, центри розповсюдження.

Державні органи, що виконують нагляд –

  1. Державний комітет телебачення і радіомовлення – займається реєстрацією друкованих ЗМІ, йому підпорядковані державні телеканали.

  2. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – займається виключно електронними ЗМІ.

Державний Комітет з питань телебачення і радіомовлення декілька разів змінював свою назву – Міністерство … - Державний комітет – знову Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України є уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України, що забезпечує реалізацію інформаційної політики держави, визначеної Верховною Радою України, Президентом України та контрольованої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

З метою реалізації та додержання законодавства в галузі телебачення і радіомовлення та інших нормативних актів створюється Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада).

Національна рада є позавідомчим державним контролюючим органом, відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, за зростання професійного, художнього та етичного рівня програм та передач телерадіоорганізацій.

Склад Національної ради затверджується Верховною Радою України строком на чотири роки у кількості 8 осіб: за поданням чотирьох кандидатур Головою Верховної Ради України та чотирьох кандидатур - Президентом України.

Члени Національної ради та працівники її апарату не можуть отримувати будь-які види винагород (в тому числі і заробітну плату) від телерадіоорганізацій, а також від підприємств, установ та організацій - засновників телерадіоорганізацій. Члени Національної ради та працівники її апарату не можуть бути засновниками (співзасновниками) телерадіоорганізацій або брати участь у комерційній діяльності.

До обов'язків Національної ради належить:

-ведення державного реєстру телерадіоорганізацій України,

-створення єдиного банку даних про них;

-контроль за додержанням телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства, зокрема щодо іноземного інвестування та порядку телерадіомовлення під час виборчих кампаній і референдумів;

- узгодження стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм, контроль за їх додержанням;

- визначення, на підставі розроблених положень, порядку ліцензування та використання каналів мовлення, порядку мовлення з використанням супутників;

-погодження розміру грошового збору за видачу ліцензії, а також погодження максимальних граничних тарифів на оренду технічних засобів мовлення,

- мінімальних рівнів розцінок за рекламу, що розповсюджується по загальнонаціональних каналах мовлення та погодження їх з відповідною постійною Комісією Верховної Ради України;

У разі виявлення порушень телерадіоорганізацією чинного законодавства та умов, зазначених у ліцензії, Національна рада: оголошує попередження; застосовує штрафні санкції; тимчасово (до двох місяців) зупиняє дію ліцензії; анулює ліцензію.

За збитки, яких зазнав власник ліцензії внаслідок правомірного анулювання ліцензії, Національна рада відповідальності не несе. Рішення Національної ради про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку з відшкодуванням збитків у разі неправомірних дій Національної ради.

(Закон про ТБ і радіомовлення)

3. Критерії жанрово-родової класифікації. Рід, жанр та жанровий різновид як принципи журналістського текстотворення

Не правильно пов’язувати жанр лише з формою журналістського твору. Жанр – це певною мірою окреслений зміст, що «відшукав» відповідну форму для свого втілення. Це змістовно-формальна єдність.

Слово жанр прийшло до української мови з французької, де його використовують у двох значеннях: «рід» і «вид». Це створило плутанину серед термінів, де утворилося відразу декілька понять на позначення одних і тих же явищ. У науці найбільш розповсюджена концепція, у відповідності з якою існують три рівня поділу:

  1. Рід

  2. Жанр

  3. Жанровий різновид

Рід – це група жанрів, які об’єднані спільним змістом і формальними признаками.

Зміст складається з двох частин – предмет зображення і авторська оцінка. Ці два боки змісту актуалізуються в залежності від того, про який рівень жанрового поділу йде мова.

Головним предметом літератури завжди вважалася людина, але лірика зображає внутрішній світ людини, реальне життя завжди відображене крізь призму сприйняття людини.

Предметом драми є дія – людина і суспільні протиріччя.

Епос зображує буття людини в цілому.

Жанр як представник літературного роду завжди є носієм певного родового змісту. Наприклад, і комедія, і трагедія, і драма будуть відбивати певні соціальні протиріччя, тоді як роман – це зображення людського життя у всьому його різноманітті.

У 19 сторіччі предмет художньої творчості ускладнився, якщо раніше поділ на жанри цілком задовольняв теоретиків і письменників, то у 19 сторіччі вже знадобилося уточнення жанрової специфіки. Виникло поняття жанрового різновиду – це конкретна складова жанру, яка виділяється на основі урахування

  • Своєрідності проблемно-тематичного ядра твору

  • Специфіки його естетичного пафосу

  • Способу організації життєвого матеріалу

При виділенні жанрового різновиду враховується також тематика, проблематика (філософський, політичний, публіцистичний роман), різновид естетичного пафосу у творі (лірична чи сатирична комедія), головна особливість поетики (роман у новелах, роман у листах).

Зародившись у 17 сторіччі, журналістика спочатку знала лише один жанр – інформаційне повідомлення, замітка, новинарна кореспонденція. Але у процесі свого розвитку вона розширювала свої суспільні функції й ускладнювала жанрову систему.

Журналістика прийняла найважливіші принципи літературної жанрології, як-то:

1. В основі формування поділу творчості на роди і види лежать особливості людської свідомості використовувати цілий ряд внутрішніх жанрів для розуміння дійсності

2. Кожен жанр здатен відобразити лише окремі сторони дійсності

3. Жанр є складною системою засобів і способів розумного оволодіння дійсністю

4. Жанр - сукупність колективної орієнтації в дійсності і способах її осмислення, жанр належить не конкретному автору, а суспільній свідомості

5. Жанри живуть сучасністю але пам’ятають минуле.

6. Жанр – це засіб, що пов’язує творчість і задоволення читацьких потреб.

Журналістика синтезувала у собі головні риси родів літератури – це розповідь про події, для неї характерний чіткий і певною мірою яскравий образ автора, конкретного оповідача, журналістика, як і драми невіддільна від конфлікту, діалогічний виклад матеріалу у формі інтерв’ю.

Внаслідок довгого розвитку у журналістиці утворилося три жанрові єдності: інформаційне, аналітичне, публіцистичне. Сьогодні існує традиція називати їх родами.

До журналістського інформаційного роду належать замітка, звіт, репортаж, інтерв’ю. Характерними рисами інформаційного роду є:

1. головний предмет зображення – новина;

2. необхідність оперативності

3. відсутність коментарів та авторських оцінок, аналізу.

Замітка – це найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення. Головними рисами є стислість тексту при подачі новини.

Виділяють тверду і м’яку замітку. Тверда замітка передбачає суворе дотримання жорстких вимог до подачі новин, тобто вона має містити відповідь на 6 головних запитань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Для чого? Об’єм тексту не має перевищувати 35-40 рядків.

М’яка замітка передбачає ще й присутність у тексті подробиць, цитат, супроводжуючих деталей.

Звіт – це інформаційне повідомлення про роботу і хід заходу, у якому приймала участь певна група осіб, які вирішували важливі питання (сесія парламенту). Він включає коментарі журналіста, елементи аналізу, оцінки.

Репортаж – це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію. Новина тут доповнюється суб’єктивними враженнями

Інтерв’ю – це жанр, який подає суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на питання журналіста. Сучасна журналістика усе ширше використовує жанр бесіди. Це такий різновид інтерв’ю, при якому журналіст не обмежується короткими відповідями співрозмовника, а сперечається з ним, коментуючи його оцінку і надаючи свій погляд на події.

Аналітичне інтерв’ю – не лише повідомляє про подію, але й наводить роздуми з цього приводу.

Аналітичний рід складають кореспонденція, стаття, рецензія і огляд. Для них характерні наступні риси:

1. Встановлення журналістом однотипності фактів і явищ, об’єднання їх у логічний ряд

2. Їх узагальнення, співставлення з іншими, встановлення Зузку між ними

3. Оцінка ситуації і явища

4. Постановка проблеми і виявлення усіх її аспектів

5. Висловлення пропозицій стосовно рішення проблеми.

Кореспонденція – жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема і пропонується її вирішення. Існує аналітична, інформаційна і проблемна.

Стаття – один з найважливіших жанрів журналістики, у якому на основі співставлення і узагальнення значної групи фактів ґрунтовно і глибоко, з науковою точністю трактуються, осмислюються і теоретично узагальнюються певні проблеми соціальної дійсності. Кореспонденція ще будується на фактах, а стаття – на аналізі проблеми. Факти у ній відіграють лише ілюстративну, допоміжну роль. Предметом статті є проблема, звідси її головний тип – проблемна стаття. Але, крім неї, існують ще й передова (директивна), пропагандистська, науково-популярна, оглядна і т. д.

Рецензія – жанр, у якому пропонується інтерпретація і оцінка художнього чи наукового твору. Буває літературною, театральною, художньою, музичною. За глибиною осмислення дійсності розрізняють – анотацій ну, аналітичну рецензію, а також відкритий лист.

Огляд – жанр, основна мета якого – познайомити читачів з ходом події за великий проміжок часу чи з рядом однорідних подій і фактів за короткий хронологічний період.

Публіцистичний рід. Не меншу роль ніж художня публіцистика («Вечение беседы» М. Рыльского) у журналістиці відіграють політична («Ментальность орды» Е. Гуцало) і наукова публіцистика («Що таке прогрес?» И. Франка).

  • На перший план виходить враження автора від фактів, його оцінка

  • Головне значення суб’єктивних роздумів, спостережень і поворотів авторської думки

  • Організуюча роль образного ряду, у якому пріоритетну роль відіграє автор-публіцист, представлений з ліричною прямолінійністю як «я».

  • Розвиток певної ідеологічної, філософської концепції, яка використовує різні типи аргументів, включно з фактичними.

Замальовка – найкомпактніший жанр, у якому відображені авторське враження від події, він поєднує інформаційність і образність. Часто замальовка розповідає про незначну подію, суб’єктивно піднімаючи її значення.

Нарис – центральний жанр публіцистики, який передбачає оперативний відгук на подію, розкриття образу цікавої особистості, створення портрету колективу, розповіть про побут звичаї і людей певного регіону.Буває проблемний, портретний, подорожній, науково-популярний.

Есе – вільна, не обов’язково вичерпна, але виразно індивідуальна трактовка події, явища, проблеми чи теми.

Фел`єтон- сатиричний жанр, що віднаходить комічну природу негативних фактів ті явищ. Головний засіб – художній образ. У зображенні автор має показати соціальну згубність певного явища і його комічну природу.

Памфлет – сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, у якому сатира переходить у сарказм. Для нього характерні такі риси як злободенність, документалізм, вибір для зображення значного суспільного явища.

У журналістиці відбувається і зрощення жанрів, і використання авторських жанрів («Усмішка» Остапа Вишні).

Групи жанрів (або роди)

  1. Оперативно-новинні – замітка у всіх її різновидах

  2. Оперативно-дослідницькі – інтерв’ю, репортаж, звіт.

  3. Дослідницько-новинні – кореспонденція, коментар (колонка), рецензія

  4. Дослідницькі – лист, стаття, огляд

  5. Дослідницько-образні – нарис, есе, фейлетон, памфлет.