Фактори ризику та захисту психічного здоров

Фактори ризику та захисту психічного здоров’я, емоційного комфорту дитини, що йде у 1-й класс

Чому вступ до школи надто часто обертається для малюка психологічним зламом, а навчання – нудним тягарем, мукою замість радості? Напевне, відповідальні за це ми всі – батьки, вихователі, вчителі. Й нічим не завинила лише дитина, бо насправді вона страждає через наше нерозуміння, неумілість чи егоїзм.

Психологам часто доводиться чути запитання: хто повинен здійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішне навчання в початкових класах – батьки, сім’я, вихователі дитячого садка або вчителі? Більшість дошкільників відвідують дитячі садки або підготовчі заняття при школах, і батьки часто розраховують на те, що діти підготовлені до школи силами вихователів, учителів, що проводять ці заняття. Однак це неправильно. Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання.

Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих – невстигання. Так ось, більше половини неготових до школи дітей не встигають! Тривогу психологів і вчителів викликають не тільки невстигаючі „неготові” діти, а й ті, які навчаються добре. Саме ці діти випадають з поля зору дорослих. І справді, за що хвилюватися, адже дитина вчиться добре! А справа в тому, що гарна успішність дитини – за недостатньої психофізичної готовності до навчання – досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення й виснаження, а в результаті – до різного роду розладів, найчастіше – нервово-психічної сфери.

Щоб уникнути таких негараздів, всім нам треба досконало знати, що відбувається з дитиною у цей складний, поворотний момент її життя. Який же він – 6-річний малюк?

Фізіологічна (біологічна) зрілість.

Оцінюється за наступними параметрами :

Пропорції тіла і темп росту, що враховують співвідношення окремих його частин – голови, тулуба, кінцівок. Так у дошкільному віці діти переживають напівзростовий стрибок, що є суттєвим показником зрілості організму. Щоб дізнатися, чи пройшла дитина цей важливий етап, використовують філіппінський тест. Дитина повинна вміти дістати правою рукою ліве вухо, провівши її над головою. Успішність виконання цього завдання дитиною показує ступінь розвитку кістяка, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію. Фізіологами встановлено , що коли дитина починає відвідувати школу до того , як у неї пройшов напівзростовий стрибок, це негативно позначається на її здоров’ї , особливо на психічному , і рідко приносить успіхи в навчанні. У більшості сучасних першокласників шестирічок цей стрибок ще не пройшов.

Кісткова зрілість – найбільш точний спосіб визначення ступеню біологічного дозрівання. Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини, пропонуючи їй повторити за дорослим двома руками вправи „Перемога” і „Ріжки” до 5 разів по черзі. Якщо стадія окостеніння проходить нормально, дитина справляється з цим завданням. У 30% шести річок окостеніння проходить з затримкою.

Зубна зрілість визначається у 6 років (коли відбувається зміна молочних зубів на постійні) . Достатньою для початку систематичного навчання у школі вважається зміна чотирьох молочних зубів.

Зрілість кори головного мозку (функціонування тім’яно-потиличних відділів) визначається за допомогою тесту „Руки”. Вікова норма: дитина з затуленими очами повинна вільно розрізняти великий палець, мізинець і вказівний.

Розвиток психічних функцій:

Пізнавальні процеси:

Сприймання – недовільне, короткочасне. У кожної 6-річної дитини - свій простір (аркуш в зошиті), а у вчителя – свій (дошка) . І ці два світи не стикаються. Більше того, світ аркуша ще не освоєний. Їм невідомий образ людини, що пише, а семирічні діти в дитсадку тільки й робили, що грали в позу людини, що пише.

Фонематичне сприймання знаходиться в стадії формування. А це основа грамотного письма.

Пам’ять - недовільна, безпосередня, короткочасна, яка розвивається до семи років, а асоціативна пам’ять тільки-но починає формуватись.

Мислення превалює наочно-дійове та наочно-образне. Відсутнє поняття збереження кількості речовин (приклади завдань Ж.Піаже).

Увага може бути довільною, але вона короткотривала.

Недостатньо розвинені дрібна моторика руки та зорово-рухова координація.

Домінуючий мотив.

„Гра – новоутворення дошкільного віку, що фокусує в собі всі найглибинніші течії розвитку” (Л.С.Вигодський). Гра – це передусім зустріч, діалог дитини із загальнолюдською культурою. Будь-хто , навіть не чувши про психологічне поняття „провідний тип діяльності”, знає: дитина до семи років понад усе любить гратися. Коли вона приходить до школи, провідною стає навчальна діяльність. Але за результатами психодіагностики провідної мотивації у дітей-6-річок поруч з виборами навчальної ситуації завжди здійснюється вибір, де домінує ігровий мотив.

На жаль, в сучасній школі ігрова діяльність майже повністю витіснена з організованого шкільного навчання, тому що передбачені програмою систематизовані знання можуть засвоюватися дітьми тільки в організованому навчанні урочного типу. Можливо, гра потрібна, щоб підсолодити гіркоту серйозної навчальної роботи? Саме цю функцію найчастіше виконують ігрові методи і прийоми, що їх використовують учителі в сучасній початковій школі.

Ігрова атрибутика, яку вчитель включає в урок, як правило, абсолютно приводить до виникнення ігрової діяльності. Лялька, від імені якої учитель звертається до дітей, або введення інших традиційно „ігрових” предметів, аж ніяк не означає, що на уроці була гра.

Подібні ігрові прийоми дозволяють якось пожвавити процес навчання і на якусь мить заволодіти увагою дітей. Гра – є воротами, які ведуть у навчальну діяльність. На початковому етапі формування навчальної діяльності ігрова пропедевтика має значну вагу. Початкова форма повноцінної навчальної діяльності може бути тільки колективною і спільною діяльністю самих школярів, школярів та вчителів (як у грі)

Соціальна готовність.

Соціальна готовність дитини передбачає усвідомлення нової соціальної ролі школяра. Але шестирічні діти про школу не мріяли, у вчителя не грали, образ ідеального вчителя та ідеального учня в іграх у школу не вибудовували. Не встигли! 6-річки безпосередньо перетекли з дитячого садка в школу. Школа впала на них, як сніг на голову, оточила, не дає отямитись

Що ж приваблює дитину в школі? Спочатку це переважно зовнішні моменти шкільного життя – шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі. Звичайно, це ще не ставлення до нового виду діяльності, до навчання як такого, не бажання навчатися заради отримання знань, а основа бажання змінити своє місце в соціумі. На жаль, це не завжди збігається з можливостями дитини.

Особливості комунікативних переваг.

Шестирічні першокласники дуже відрізняються від першокласників семирічних, більшість з яких з легкістю будують відношення вчителем, але з більшими труднощами, ніж шестирічки, освоюються в групі однолітків. Семирічні діти закриті один для одного ідеальним образом вчителя (своїм майбутнім). Шестирічні діти закриті від вчителя, захищені від нього своїм минулим – реальним досвідом спілкування один з одним (який в 6 років встановлюється за дві-три години спілкування з незнайомими однолітками, що прийшли в перший клас). У шестирічок немає „втрати безпосередності” (за Л.С.Виготським). Дитина говорить перше, що приходить їй в голову.

Отже, діти шести років більше орієнтовані на спілкування з однолітками, а учні семи років – на вчителя.

Досконалість психолого-педагогічного впливу батьків на дитину.

Вступаючи до школи, всі першокласники виражають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання швидко зникає? Значною мірою це пов’язано з недоліками сімейного виховання. Взаємодія батьків з дитиною, контакт з нею, зазвичай, включає авторитарність, диктаторство і погрози: „Ось підеш до школи – там тобі покажуть!”, „Тільки спробуй мені приносити двійки!”. Більшість батьків вважають, що їхня дитина, йдучи до школи, вже повинна вміти добре читати, писати, рахувати. Ось і вдаються батьки до просвіти, щиро бажаючи допомогти своїм дітям легко та із задоволенням навчатися. Це взагалі можливо. Але батьки не володіють відповідними до віку дітей ігровими методами навчання, не враховують їхні психологічні особливості, що призводить до викривлень у формуванні особистості школяра, його сприймання шкільного середовища. У дитини з’являється мотив не любити навчання. Батьки не розуміють, що найкраща підготовка до школи – це природне бажання дитини гратися, а не серйозні заняття за заданою темою. Своїми „заняттями” батьки гасять інтерес до навчання. І ще незрозумілою залишається їх протидія навчанню дітей в україномовних класах.