4. Класифікація злочинів.
Класифікація злочинів — це розподіл передбачених особливою частиною КК України норм на окремі групи за певними критеріями. Критерії для здійснення класифікації обираються різноманітні.
Універсальною вважається класифікація злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки або за ступенем тяжкості, що обумовлено необхідністю індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину.
За ступенем тяжкості (суспільної небезпечності) злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК).
Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.
Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Тяжким злочином с злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Особливо тяжким злочином визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
За основу цієї класифікації законодавець бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів – ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Виходячи з наведеного вище змісту поняття “суспільна небезпечність”, можна зробити висновок, що така класифікація є універсальною, так як враховує: важливість об’єкту посягання, спосіб вчинення, тяжкість наслідків, вид вини, мотиви тощо. Разом з тим, законодавець поряд з матеріальним критерієм класифікації у ст. 12 КК передбачає й її формальний критерій – певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів.
Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має важливе значення для правильного застосування КК. Наприклад, якщо вчинено злочин невеликої тяжкості, то:
– готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2ст.14 КК);
– особа, яка уперше його вчинила, може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням з потерпілим, передачею особи на поруки (ст. ст. 45-48 КК);
– строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин, якщо призначено покарання менш суворе, ніж обмеження волі – два роки після його вчинення (п. 1ч.1 ст. 49 КК), а якщо призначено покарання у виді обмеження або позбавлення волі – три роки після його вчинення (п.2 ч.1 ст. 49 КК);
– умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менш як половини строку покарання (п.1 ч.3 ст. 81 КК), а неповнолітнім засудженим – після фактичного відбуття не менше третини строку покарання (п.1 ч.3 ст. 107 КК);
– судимість погашається через два роки після відбуття покарання (основного та додаткового – п. 6ч.1. ст. 89 КК), а якщо злочин вчинено неповнолітнім – через один рік після відбуття покарання (п. 2ч.2 ст. 108 КК);
– неповнолітньому, який уперше вчинив такий злочин, не може бути призначено покарання у виді позбавлення волі (ч.2 ст. 102КК).
Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що закріплена в ст. 12 КК класифікація злочинів має значення для вирішення низки правових питань. Зокрема вона впливає на: визначення виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання; застосування амністії; застосування запобіжного заходу; порядок розміщення осіб, узятих під варту; наявність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі та ряд інших.
Можлива також класифікація злочинів за об’єктом посягання, за формою вини, за мотивом, за моментом закінчення злочину та іншими критеріями.
За об'єктом посягання (суспільними відносинами, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, і на які посягає злочин) злочини поділяють за ознаками родового об'єкта посягання на:
– злочини проти основ національної безпеки України;
– злочини проти життя та здоров'я особи;
– злочини проти волі, честі та гідності особи;
– злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
– злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;
– злочини проти власності та ін.
Саме за ознакою такого родового об’єкта і побудована Особлива частина чинного КК.
За формою вини злочини поділяються на: 1) умисні злочини (крадіжка, розкрадання, заняття проституцією, бандитизм та ін.); 2) необережні злочини (вбивство через необережність, службова недбалість, необережне знищення або пошкодження військового майна та ін.). Деякі злочини можуть вчинятись як умисно, так і необережно.
За мотивом вчинення злочину: корисливі (розбій, одержання хабара та ін.); із хуліганських мотивів (хуліганство); з мотивів помсти (п.8 ч.2 ст. 115 КК, ст.ст. 348,352 КК та ін.).
Крім названих, існує цілий ряд і інших критеріїв. Зокрема за стадією, на якій закінчено злочинну діяльність, розрізняють: 1) закінчений злочин (ч.1 ст. 13 КК); 2) незакінчений злочин у формі готування або замаху (ст. ст. 14-15).
За суб’єктом вчинення злочину розмежовуються: злочини, що вчиняються загальним суб’єктом (наприклад ст. ст. 115, 119,125 КК) та злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом (наприклад ст. ст. 117, 364-368 КК).
За характером суспільно-небезпечних наслідків: злочини з наслідками матеріального характеру (наслідком яких є майнова чи фізична шкода) та злочини з наслідками нематеріального характеру (наслідки полягають у психологічній шкоді).