- •Лекції з історії світової та вітчизняної культури
- •Передмова
- •Розділ перший філософсько-теоретичні основи історії культури
- •Лекція 1 Поняття культури
- •1. Виникнення й історична еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці
- •2. Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність, функції та структура
- •3. Поняття свггової-та національної культури
- •4. Культура і сучасна цивілізація
- •Лекція 2 Регіональна типологія світової культури
- •1. Суть і характерні особливості регіонального підходу до типології світової культури
- •2. Основні культурні регіони світу (європейський; далекосхідний; індійський; арабо-мусульманський; тропічно-африканський; латиноамериканський) та їх характерні риси
- •Розділ другий
- •Історія розвитку світової культури
- •С. Т.Боруцький
- •Лекція 3. Культура первісного суспільства
- •1. Загальна характеристика первісної епохи та її періодизація
- •2. Расова диференціація людини, її основні ознаки та поширення на землі
- •3. Виникнення мовних сімей, причини їх формування й еволюція
- •4. Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості
- •5. Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки
- •Лекція 4.Культура давніх цивілізацій
- •1. Стародавні цивілізації як культурний феномен
- •3. Досягнення культури месопотамії та стародавнього єгипту
- •4. Своєрідність культурної старовини індії та китаю
- •Лекція 5 Антична культура
- •2. Культура стародавньої греції
- •3. Культура еллінізму
- •4. Культура стародавнього риму
- •В.І.СтеценкоЛекція 6. Візантійська культура
- •1. Особливості культури візантії
- •2. Ранньовізантійська культура
- •3. Класична візантійська культура
- •4. Культура пізньої візантії
- •5. Світове значення візантійської культурної спадщини
- •Лекція 7 Культура ЗахідноєвропейськогоСередньовіччя
- •1. Теоретичні засади західноєвропейської середньовічної культури
- •2. Духовна культура західноєвропейського середньовіччя
- •С. О. ЧерепановаЛекція 8. Культура доби Відродження
- •І. Ренесансний світогляд і культура. Неоплатонізм. Гуманізм
- •2. Періодизація культури відродження. Ранній ренесанс
- •3. Філософські засади високого відродження. Тенденції синтезу та узагальнення в мистецтві
- •4. Пізнє Відродження. Модифікація енесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
- •5. Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
- •Лекція 9. Виникнення та початкові етапи культури нового часу
- •1. Реформація і генезис культури Нового часу
- •2. Наукова революція xvit ст. Та формування світоглядних засад культури Нового часу
- •3. Особливості розвитку художньої культури XVII ст. Бароко та Класицизм
- •Лекція 10. Духовна культура епохи просвітництва
- •1. Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
- •2. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
- •3. Зростання ролі літератури в житті суспільства
- •Лекція 11. Культура XIX ст.
- •1. Особливості європейської культури
- •2. Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
- •3. Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
- •Лекція 12. Культура хх ст.
- •1. Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
- •2. Модернізм як специфічний культурний феномен
- •3. Культурна ситуація після другої світової війни. Феномен культури "протесту"
- •Лекція 13. Культурна ситуація постмодерної доби
- •1. Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
- •2. Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
- •3. Мистецтво Постмодернізму
- •Лекція 14. Витоки української культури
- •1. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •2. Матеріальна культура стародавнього населення україни (палеоліт, мезоліт, неоліт)
- •2. Матеріальна культура стародавнього населення україни (палеоліт, мезоліт, неоліт)
- •4. Духовна культура стародавнього населення україни (протонеоліт — епоха бронзи)
- •5. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)
- •Лекція 15. Культура київської русі
- •1. Культура дохристиянської Русі
- •2. Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
- •Лекція 16. Культура галицько-волинської русі
- •1. Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси
- •2. Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
- •3. Архітектура, скульптура і малярство
- •4. Освіта і письменство
- •Лекція 17. Культурні традиції українського ренесансу (XV-перша половина XVII ст.)
- •1. Олельковицький ренесанс
- •2. Ранній гуманізм в Україні
- •3. Діяльність культурно-освітніх осередків
- •4. Братський рух і полемічна література
- •6. Музика і театр
- •Лекція 18. Духовна культура українського народу другої половини XVII-кінця XVIII ст.
- •1. Історичні умови культурного життя українського народу
- •2. Феномен козацької культури
- •3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської Академії
- •4. Література, театральне мистецтво і музична культура
- •5. Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
- •Лекція 19. Українська культура кінця XVIII-початку XX ст. Національно-культурне відродження
- •1. Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
- •2. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •3. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •4. Народницький період національно-культурного відродження
- •5. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •6. Національно-культурне відродження у Галичині
- •Лекція 20. Українська культура у XX ст. (перша половина)
- •1. Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
- •2. Культурні явища початку XX ст.
- •3. Особливості національно-культурного Відродження
- •4. Українізація як природне явище і політичне гасло
- •5. Катастрофа української культури в добу "соцреалізму"
- •6. Діячі української культури в еміграції
- •Лекція 21. Духовна культура україни в умовах нової соціальної реальності
- •1. Риси нової соціокультурної дійсності
Лекція 18. Духовна культура українського народу другої половини XVII-кінця XVIII ст.
1. Історичні умови культурного життя українського народу
2. Феномен козацької культури
3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії
4. Література, театральне мистецтво і музична культура
5. Архітектура, образотворче, декоративне та ужиткове мистецтво
1. Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незалежність і державність, що найяскравіше виявилось у широкому народному русі та воїнських подвигах запорозького козацтва, яке відіграло прогресивну роль у війнах з Туреччиною, Кримським Ханством та Річчю Посполитою. Для цього періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, з іншого — її нищення російським царизмом після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. і створення умов, за яких вона позбавляється ідентичності й пристосовується до російських зразків.
З утворенням Польсько-Литовської держави почалась експансія польської шляхти на українські землі. Це слугувало головною причиною посилення національно-визвольної боротьби українського народу за соціальну та національну незалежність, збереження самобутньої культури.
Кульмінаційною точкою боротьби українського народу проти польської шляхти була національно-визвольна боротьба 1648— 1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького, спрямована на створення незалежної Української держави. Однак у ході подальших дій ця ідея була втрачена. А пі "Березневі статті" — договірні умови, розроблені Б.Хмельницьким та його найближчим оточенням і схвалені 1654 р. московським царем Олексієм Михайловичем, у яких йшлося про входження України до складу Московської держави на автономних началах, були звичайною феодальною угодою. Під впливом історичних обставин кожна сторона могла розірвати її, що й підтвердили наступні події.
У 1654 р. російський цар Олексій Михайлович наважився вступити у боротьбу з Польщею за Україну. Невдовзі з'ясувалося, що Московська держава і не думала брати до уваги інтересів українського народу. Між нею і Польщею розпочалася грабіжницька війна за Україну. Б.Хмельницький незабаром помер, а війна закінчилася Андрусівським перемир'ям, внаслідок чого Україна була розділена впродовж тривалого періоду. Все це згубно позначилося на житті Української держави.
Врятувало український народ від загибелі запорозьке козацтво, яке впродовж трьох століть визначало основні напрями розвитку України. В умовах полонізації української феодальної верхівки козацтво виконувало таку роль, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній свідомості українців.
Водночас зі зростанням значення козацтва новою енергією наповнювалося українське релігійне і культурне життя для релігійної та культурної верхівки Києва, переважна частина якої була пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської академії. Сімнадцяте століття було часом духовного злету й інтелектуального розвитку. Відродження православ'я сприяло послабленню полонізації української феодальної верхівки, впровадило в українську культуру західні елементи, які згодом уповільнили русифікацію.
Однак уже в 80-х роках XVI ст. роль православ'я у розвитку української культури змінюється. Пов'язано це з його перепідпо-рядкуванням Московському патріархату 1686 р. Якийсь час після переходу під зверхність Москви українське православ'я, на погляд О.Субтельного, процвітало: школи Православної церкви були найкращими в імперії, надзвичайно високим був інтелектуальний потенціал духовенства, на перших порах гетьманування Мазепи церква зміцнила матеріальну базу. Проте вже наприкінці XVII ст. Православна церква стала засобом економічного і національного гноблення українства, знаряддям поширення російської імперської культури. Ліквідування системи патріархату указом Петра І в 1721 р. ускладнило і без того вкрай непросте становище Православної церкви в Україні. У релігійно-церковній сфері імперія проводила відверто антиукраїнську політику. Безповоротно відійшли у минуле ті часи, коли церковна традиція мала елементи народної культури, а сама церква виявляла толерантність і гнучкість у ставленні до національних культурних традицій. З другої половини XVIII ст. церква стала знаряддям деукраїнізації з боку правлячих кіл Російської імперії.
На західноукраїнських землях під польською короною православ'я теж втрачало національне підґрунтя, поступово ставало знаряддям національної нівеляції українства. За цих обставин на унію перейшли три західноукраїнські православні єпархії: Перемиська (1692 p.), Львівська (1700 р.) і Луцька (1702 р.). До кінця XVIII ст. уніатська церква повністю інтегрувалася в українське національно-культурне життя і стала тим наріжним каменем, який заклав підвалини Галицького відродження наприкінці XVIII — початку XIX ст.
Поділ і роз'єднаність українських земель зумовили специфіку геокультурного розвитку українства у другій половині XVII —кінці XVIII ст. Козацько-гетьманська держава проіснувала понад 100 років.
Вона залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу. Незважаючи на те що друга половина XVII ст. супроводжувалась невпинною боротьбою проти соціального та національного поневолення поляками і турками, а також постійним наступом російського царизму, загальний культурний рівень тодішньої України був достатньо високий. Документальні свідчення про це залишив відомий сирійський мандрівник диякон Павло Алепсь-кий, який в Україні побував за часів Богдана Хмельницького. Його вразив не лише матеріальний добробут українського народу, а й високий рівень його культури та освіти. "По всій козацькій землі, — писав він, — ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільше їх жінки та дочки, знають читати та порядок богослужень і церковних співів". П.Алеп-ського особливо вразила висока культура, м'яка вдача, гостинність і привітність українського населення.
Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687—1709 pp.), Івана Скоропадського (1709—1722 pp.) і Кирила Розумовського (1750—1764 pp.) перебувала на рівні найосвіченіших країн Європи. Культура Правобережжя та західноукраїнських земель, незважаючи на деяку відірваність від автентичних зразків культури Гетьманської держави, теж намагалася зберегти власну ідентичність, протистояти політиці національно-культурної асиміляції.
Ліквідація царатом у другій половині XVIII ст. основ української державності — Гетьманщини та Запорозької Січі завдала українству значного удару, але не змогла перервати потужної національно-культурної традиції, виробленої впродовж століть. Поділи Польщі, зміна політичної мапи Європи наприкінці XVIII ст. заклали нові геополітичні умови розвитку культури на західноукраїнських землях. Провідну роль у цьому процесі покликані були виконати Греко-католицька церква та її духовенство.
Отже, незважаючи на вкрай складні історичні, суспільно-політичні реалії, український народ у другій половині XVII —XVIII ст. зберіг духовну єдність, національну орієнтованість культурної традиції, у протистоянні процесам національного поневолення та культурної асиміляції спромігся збагатити скарбницю національної духовної культури.