- •Лекції з історії світової та вітчизняної культури
- •Передмова
- •Розділ перший філософсько-теоретичні основи історії культури
- •Лекція 1 Поняття культури
- •1. Виникнення й історична еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці
- •2. Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність, функції та структура
- •3. Поняття свггової-та національної культури
- •4. Культура і сучасна цивілізація
- •Лекція 2 Регіональна типологія світової культури
- •1. Суть і характерні особливості регіонального підходу до типології світової культури
- •2. Основні культурні регіони світу (європейський; далекосхідний; індійський; арабо-мусульманський; тропічно-африканський; латиноамериканський) та їх характерні риси
- •Розділ другий
- •Історія розвитку світової культури
- •С. Т.Боруцький
- •Лекція 3. Культура первісного суспільства
- •1. Загальна характеристика первісної епохи та її періодизація
- •2. Расова диференціація людини, її основні ознаки та поширення на землі
- •3. Виникнення мовних сімей, причини їх формування й еволюція
- •4. Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості
- •5. Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки
- •Лекція 4.Культура давніх цивілізацій
- •1. Стародавні цивілізації як культурний феномен
- •3. Досягнення культури месопотамії та стародавнього єгипту
- •4. Своєрідність культурної старовини індії та китаю
- •Лекція 5 Антична культура
- •2. Культура стародавньої греції
- •3. Культура еллінізму
- •4. Культура стародавнього риму
- •В.І.СтеценкоЛекція 6. Візантійська культура
- •1. Особливості культури візантії
- •2. Ранньовізантійська культура
- •3. Класична візантійська культура
- •4. Культура пізньої візантії
- •5. Світове значення візантійської культурної спадщини
- •Лекція 7 Культура ЗахідноєвропейськогоСередньовіччя
- •1. Теоретичні засади західноєвропейської середньовічної культури
- •2. Духовна культура західноєвропейського середньовіччя
- •С. О. ЧерепановаЛекція 8. Культура доби Відродження
- •І. Ренесансний світогляд і культура. Неоплатонізм. Гуманізм
- •2. Періодизація культури відродження. Ранній ренесанс
- •3. Філософські засади високого відродження. Тенденції синтезу та узагальнення в мистецтві
- •4. Пізнє Відродження. Модифікація енесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
- •5. Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
- •Лекція 9. Виникнення та початкові етапи культури нового часу
- •1. Реформація і генезис культури Нового часу
- •2. Наукова революція xvit ст. Та формування світоглядних засад культури Нового часу
- •3. Особливості розвитку художньої культури XVII ст. Бароко та Класицизм
- •Лекція 10. Духовна культура епохи просвітництва
- •1. Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
- •2. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
- •3. Зростання ролі літератури в житті суспільства
- •Лекція 11. Культура XIX ст.
- •1. Особливості європейської культури
- •2. Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
- •3. Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
- •Лекція 12. Культура хх ст.
- •1. Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
- •2. Модернізм як специфічний культурний феномен
- •3. Культурна ситуація після другої світової війни. Феномен культури "протесту"
- •Лекція 13. Культурна ситуація постмодерної доби
- •1. Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
- •2. Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
- •3. Мистецтво Постмодернізму
- •Лекція 14. Витоки української культури
- •1. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •2. Матеріальна культура стародавнього населення україни (палеоліт, мезоліт, неоліт)
- •2. Матеріальна культура стародавнього населення україни (палеоліт, мезоліт, неоліт)
- •4. Духовна культура стародавнього населення україни (протонеоліт — епоха бронзи)
- •5. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)
- •Лекція 15. Культура київської русі
- •1. Культура дохристиянської Русі
- •2. Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
- •Лекція 16. Культура галицько-волинської русі
- •1. Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси
- •2. Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
- •3. Архітектура, скульптура і малярство
- •4. Освіта і письменство
- •Лекція 17. Культурні традиції українського ренесансу (XV-перша половина XVII ст.)
- •1. Олельковицький ренесанс
- •2. Ранній гуманізм в Україні
- •3. Діяльність культурно-освітніх осередків
- •4. Братський рух і полемічна література
- •6. Музика і театр
- •Лекція 18. Духовна культура українського народу другої половини XVII-кінця XVIII ст.
- •1. Історичні умови культурного життя українського народу
- •2. Феномен козацької культури
- •3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської Академії
- •4. Література, театральне мистецтво і музична культура
- •5. Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
- •Лекція 19. Українська культура кінця XVIII-початку XX ст. Національно-культурне відродження
- •1. Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
- •2. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
- •3. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •4. Народницький період національно-культурного відродження
- •5. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •6. Національно-культурне відродження у Галичині
- •Лекція 20. Українська культура у XX ст. (перша половина)
- •1. Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
- •2. Культурні явища початку XX ст.
- •3. Особливості національно-культурного Відродження
- •4. Українізація як природне явище і політичне гасло
- •5. Катастрофа української культури в добу "соцреалізму"
- •6. Діячі української культури в еміграції
- •Лекція 21. Духовна культура україни в умовах нової соціальної реальності
- •1. Риси нової соціокультурної дійсності
Лекція 17. Культурні традиції українського ренесансу (XV-перша половина XVII ст.)
1. Олельковицький ренесанс
2. Ранній гуманізм в Україні
3. Діяльність культурно-освітніх осередків
4. Братський рух і полемічна література
5. Архітектура й образотворче мистецтво
6. Музика і театр
1. Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу відновлює значення "матері городів", а також Львів як важливий торговий і ремісничий центр, одне з чільних міст Галицької землі. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину, де політичне відродження колись могутньої держави — Київської Русі пов'язується з економічним і культурним піднесенням. Усе це вимагало практичних знань, розвитку світської науки. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху, тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури.
Саме діяльність цього осередку дає змогу стверджувати суттєві зміни в орієнтації української культури вже у другій половині XV ст. Другий південнослов'янський вплив, міцні зв'язки з Македонією, Сербією, Болгарією та іншими слов'янськими країнами спричинилися до переорієнтації культури: від візантійської містичної традиції, яка вже вичерпала життєдайні сили, до традиції західноєвропейської з її життєстверджуючим раціоналізмом. Завдяки проникненню арабської вченості в європейських університетах християнські ченці розвивали логіку Арістотеля, вдосконалювали мистецтво доведення істини та пошуку нового знання.
Зацікавлення шляхами доведення істини й пошуку нового знання, що мало місце в європейській схоластиці, сприяло також переворотові у світогляді. Надія на потойбічне життя в єдності з Божою благодаттю поступилася місцем прагненню пізнати земне життя, наповнити його діяльним сенсом, зробити змістовним і цікавим. Поступовий відхід від візантійської традиції з її орієнтацією на потойбічне спасіння спричинив інтерес до природничо-наукових і логічних трактатів європейського й арабо-єврейського походження. Вчені київського осередку перекладали мовою, наближеною до розмовної української, трактати "Арістотелеві врата" ("Тайная тай-них"), "Космографію" і "Шестокрил", а також логічні праці Моисея Маймоніда й Аль-Газалі "Логіка Авіасафа". Саме ці трактати умовно можна назвати природничо-науковими, адже вони ознайомлювали українського читача з основами знань, необхідних людині в земному житті, а також творили українську наукову термінологію. Так, "Арістотелеві врата" — це справжня енциклопедія порад стосовно особистої гігієни і поведінки людини. Написаний у формі розмови Арістотеля з його учнем Александром Македонським, який опинився серед незнайомих людей у незвичному кліматі, трактат рекомендує режим харчування та відпочинку, раціонального розміщення війська, дипломатичні стосунки тощо. Поряд із різними збірниками, які розповсюджувалися в Україні на теми лікування і косметики ("Лопаточники", "Рафлі", "Лунники" та ін.) трактат "Арістотелеві врата" переконував людину в ЇЇ можливостях раціонально організувати здоровий спосіб життя.
"Космографія" і "Шестокрил" ознайомлювали з вченням про світобудову — системою Арістотеля-Птоломея, яка не цілком збігалася з Біблією, хоча й була геоцентричною. "Шестокрил" вміщував шість таблиць, що ілюстрували спосіб визначення місячних фаз і затемнень Сонця. Церква переслідувала цей твір, називаючи "зело мерзопакостним". Про теоретичні проблеми математики та закони логічного мислення розповіла українському суспільству "Логіка Авіасафа", де вперше була подана українська наукова термінологія. Трактат, написаний на основі праць єврейських та арабських мислителів, подавав розділи арістотелевої силогістики, що можна вважати знаменним фактом стосовно перевороту в світогляді. Тогочасне суспільство вже потребувало не лише теорії понять, а й науки про доведення істини і пошуки нового знання.
Знаменною для цього періоду в розвитку української культури була пильна увага до своєї історії, що можна назвати відродженням традицій культури Київської Русі. В часи Олельковиць-кого ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво-Печерський патерик (1460 p., 1462 p.), з'являються перші українські рукописні книги "Листвиця" (1455 р.), "Златоструй" (1474 p.). Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до виникнення українського книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт і в друкарні німця Швайпольта Фіоля створено перші друковані українські книги (1491 р.): "Осьмигласник", "Часослов", "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна". Галицька земля з центром у Львові неначе успадкувала прагнення до утвердження і розвитку української культури після занепаду династії Олельковичів (1471 p.). Контактам із Західною Європою сприяла геополітична ситуація цих територій, мешканці яких інтенсивно засвоювали наукові знання у західноєвропейських університетах уже в XIV ст.
Поряд із природничонауковими трактатами українське суспільство отримало переклади старозаповітних книг ("Руф", "Естер", книги пророків та ін.), а також світську літературу (європейські повісті, лицарські романи), апокрифічні Євангелія тощо. Все це — явища, що знаменували період, названий у науковій літературі Передвідродженням, а в українській культурі — те культурне піднесення, з якого починалася культура Ренесансу. Саме у цей період формувався новий світогляд з орієнтацією на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення.
Отже, вже у XV ст. в Україні, за словами Івана Франка, "повіяло тим новим європейським духом". Той дух виявився у розвитку міст, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, створенні парафіяльних організацій міщан, формуванні козацтва — нової сили, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Виявився той дух і в усе інтенсивнішому потягу до освіти української молоді: вже на початку XV ст. у Краківському університеті навчалося так багато вихідців з українських земель, що королева Бона розпорядилася спорудити для них спеціальну бурсу (гуртожиток) на вул.Вишневій (1409 p.), якою опікувався професор Ян Існер. Збереглися відомості, що вже у XIV ст. українці-русини навчалися у Сорбонні, Болонському, Падуанському, Празькому, Гейдельберзькому та інших університетах. Кожен з них так чи інакше усвідомлював належність до своєї народності, дбав про рідну культуру незалежно від місця гуманістичної діяльності. В європейських університетах українці не лише навчалися — вони ставали там професорами, навіть ректорами.
Отже, Олельковицький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність. Ренесанс у європейській культурі — це сукупність явищ та ідей, що спричинили негативний вплив на феодальний світогляд. Епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, появу інтелектуальної течії, нового образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її ролі в земному житті, "ars nova" в музиці тощо. Поряд з інтересом до наукової та художньої літератури античних письменників Відродження заохочувало появу нового знання, що випадало із меж філософсько-богословської системи Середньовіччя. Це означало появу наук про природу і людину, інтерес до земного життя, з чим пов'язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.
Античний гуманізм зосереджений на світському, космоцент-ричному знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога — дух. Тому вона — вища істота, особистість, принаймні, повинна нею бути, відчувати потребу вивищуватися до Бога, прагнути заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона повинна в земному житті розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням і збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. У такому світогляді стало можливим гасло "Homo faber" — "людина — митець". Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького ренесансу в Україні.