Центральна нервова система

У молодшому шкільному віці, діти легко опановують прості форми

рухів. У цей період закінчується зростання і структурне диференціювання кліток. Підлітковий вік збігається з пубертатним стрибком росту і фізичного розвитку. Початок цього процесу приходиться на 11-12 років у дівчаток. Розрізняють три фази, пов’язані з процесом статевого дозрівання:

1 фаза – предпубертатна, частково представлена тими змінами, що характерні для попереднього періоду;

2 фаза – власне - пубертатна, котра виражається в посиленому статевому розвитку і зовнішньому прояві його ознак;

3 фаза - постпубертатна, пов’язана із завершенням статевого дозрівання і триваюча у старшому шкільному віці.

Підлітковий вік характеризується рядом відмінних рис. У підлітків переважають процеси гальмування, помітно погіршується диференційоване гальмування, умовно-рефлекторні реакції стають менш адекватними роздратуванню і носять більш виражений, «бурхливий» характер. Під цим розуміється той факт, що рухові дії підлітка нерідко відрізняються великим числом додаткових рухів, скороченням непотрібних м'язів. У дітей цього віку можуть спостерігатися тимчасові труднощі в утворенні умовних рефлексів і диференціювань. Підлітка відрізняє різко підвищена емоційність поводження, що супроводжується часом психічною нестійкістю - швидким переходом від гноблення до радості і навпаки. Подібні зміни носять тимчасовий характер і є наслідком нейрон-гормональних зрушень, властивому даному віковому періоду.

Як період статевого дозрівання, підлітковий вік примітний активізацією гормональної функцією полових залоз. Під час включення полових залоз у взаємодію з гіпофізом і щитовидною залозою змінюються нейрон-ендокринні і нейрогуморальні співвідношення в організмі, характерні для попереднього періоду.

Перехід до юнацького віку зв'язаний з подальшим удосконалюванням вищої нервової діяльності. Підвищується рівень аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку, підсилюється функція узагальнення, зростає роль словесних сигналів, зменшується латентний період на словесний подразник. Підсилюється внутрішнє гальмування, нервові процеси стають більш урівноваженими[10].

М'язова система

За назвою м'язовий тонус у даний час поєднується багато явищ, що не дивно, до якого ступеня це поняття стало важко визначити.

Під тонусом розуміється полі кінетичний модуль роботи поперечносмугастого м'яза, тобто та, котра бере на себе не тільки порушення механічних параметрів, але й інші порушення, що нерозривно зв’язані з цими порушеннями. З цього погляду тонус м'язів є у в'язкості м'язової тканини і зміні цього стану, але і сукупність явищ гнучкого і пластичного реагування на порушення м'язових груп в умовах роботи всього організму.

Тонусом є стан підготовленості нервово – м'язової периферії до виборчого прийняття ефективного процесу і його реакції[9,12].

У процесі динамічної і статичної роботи напруга і розслаблення кістякових м'язів зростає і досягає максимуму до кінця роботи. Наприкінці статичної

роботи напруга м'язів менше, а розслаблення більше, ніж при динамічній

роботі. Пружні - грузлі особливості кістякових м'язів відновлюються швидше після динамічної роботи. Зміни функціонального стану м'язів обумовлені, як правило, злиттям багатьох факторів, які можна підрозділити на 2 групи:

1.регуляторні впливи – нервовий і гуморальний

2.фізичні - м'яза як складні утворення, володіють специфічними механічними можливостями.

При тренуванні збільшуються маса й обсяг кістякових м'язів. Більш за все гіпертрофуються м'язи, що виконують силові і статичні навантаження. Динамічна робота викликає менше морфологічних змін м'язів. Робоча гіпертрофія м'язів відбувається за рахунок збільшення обсягу окремих м'язових волокон. При цьому товще стає їх сарколемма, збільшується обхват сарколеммы, число міофібрил та ін. структурних внутрішньоклітинних елементів. Наступаючі в процесі тренування біохімічні і морфологічні зміни кістякових м'язах ведуть до функціональних порушень. У не тренованих людей підвищена збудливість і мобільність м'язів антагоністів, як правило, однакові. У тренованих спортсменів підвищена збудливість і мобільність м’язів[15,23].

У процесі тренувань величини їх знижуються, що гарно впливає на удосконалення координаційної рухової діяльності. Однією з основних функціональних особливостей кістякових м'язів є сила. При її збільшенні в процесі тренування виникає гіпертрофія м'язових волокон і збільшення можливостей одночасно включати в роботу максимальне число рухових одиниць. Здатність м'язів до максимально довільних напруг і розслаблень відзначають за допомогою спеціального приладу – міотонометра. Він допомагає оцінити твердість м'язів. У тренованих спортсменів твердість м'язів при довільній напрузі більше, а при розслабленні менше, у відмінності від не тренованих. Різниця між цими показниками зростає при збільшенні тренованості. Для дітей підліткового віку характерна мала стійкість до стомлення під час роботи м'язів[22,25].

Розділ 2.

Фізичний розвиток дівчат 11-12 років

Фізичний розвиток – закономірний процес зміни морфологічних і функціональних особливостей організму, тісно зв'язаний з віком і статтю людини, станом його здоров'я, спадкоємними факторами, умовами життя і специфічних впливів занять визначеним видом спорту. Регулярне дослідження фізичного розвитку юних спортсменів допомагає у вирішенні практичних питань планування тренувального процесу, етапного добору, заглибленої спеціалізації і прогнозування росту спортивних результатів[17].

Серед морфологічних параметрів, що визначають фізичний розвиток, основними є: подовжні розміри тіла (довжина тіла, довжина верхніх і нижніх кінцівок), маса тіла, широтні розміри (обхват грудної клітки), а також інтегральні показники розвитку розмірів тіла (поверхня тіла, пропорції тіла).