Форми права

Теоретичне визначення права - це загальне і абстрактне визначення, тому що у різні часи і в різних суспільствах право виступає у конкретних формах, які можуть бути більше або менше наближеними до цього загального визначення. Ці форми ще називають джерелами права, але тут мається на увазі джерела права як закону, бо в кожному окремому суспільстві право виступає у вигляді своїх правил поведінки, які можуть бути досить різними в залежності від багатьох обставин /рис. 13/.

Рис. 13. Форми права

Першою і найдавнішою формою існування права є правовий звичай, який уявляє собою правило поведінки людей, що увійшло у звичку в силу багаторазового застосування протягом тривалого життя суспільства. Така форма права була найпоширенішою на ранніх формах існування людства. Далі її змінюють інші форми.

Однією з них є так званий правовий прецедент. Це більш пізня форма, яка утворилась в результаті фіксації конкретних рішень винесених судовими органами у тій чи іншій справі за тих чи інших обставин при розгляді певної діяльності людей, які порушували загально встановлений порядок. Таким чином, зафіксоване один раз рішення про покарання за скоєні дії стає взірцем для усіх інших подібних випадків. Ця форма є базовою для систем права Великобританії та багатьох штатів США. Цю систему права ще називають англо-саксонською.

Нормативно-правовий договір – це правило поведінки, встановлене у результаті домовленості двох або більше сторін. Він може бути і в усній формі.

Навпаки, нормативно-правовий акт – хоча теж встановлює певну домовленість сторін, але він обов’язково складається у письмовій формі і є дійсним юридичним документом.

Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяють на закони і підзаконні акти. Закон – це нормативний акт, який приймається вищим органом державної влади в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних нормативних актів (Конституція, конституційні закони, звичайні закони).

Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі та відповідно до закону (наприклад, укази, постанови тощо). Вони можуть бути: загальними, що поширюються на всю територію та населення держави; відомчими, які діють у певній сфері суспільних відносин; місцевими, які діють на певній території держави; локальними, що регламентують діяльність конкретних підприємств.

Види законів

Закони можна поділити на правові і не правові /рис. 14/. Правовий закон найбільш наближений до сутності права, а не правовий – не відповідає якомусь з її елементів. Хоча цей поділ досить відносний, бо у житті буває так, що краще мати не правовий закон, ніж не мати його зовсім. Тому що без закону існуватиме хаос і свавілля, що приводитиме до масових порушень свободи особистості.

Рис. 14. Види законів

Окрім того, усі закони можна розділити по галузях діяльності суспільства. Серед останніх можна виділити загальнодержавні і локально державні. Загальнодержавні у свою чергу, поділяються на конституційні і органічні. До конституційних законів відносять конституцію, як основний закон держави, що має найвищу юридичну силу, а також закони, які вносять зміни чи доповнення до неї. Органічні закони займають друге місце за юридичною силою після конституційних. Це такі закони, які конкретизують найважливіші положення конституції, або випливають з її змісту. Конституційні і органічні закони приймаються конституційною більшістю законодавчого органу держави. Локально державні закони можна поділити на поточні або звичайні (приймаються за звичайних обставин і регулюють інші важливі суспільні відносини) і надзвичайні (приймаються в необхідних випадках, передбачених конституцією і надзвичайними ситуаціями).