3. Відшкодування шкоди

1. Матеріальна відповідальність працівників

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно її відшкодувати повністю або частково. Зі згоди власника або уповноваженого ним органу працівник має право передати для відшкодування заподіяної ним шкоди рівно­цінне майно чи виправити пошкоджене.

При відмові працівника від добровільного відшкоду­вання заподіяних ним збитків воно провадиться таким чином. Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує се­реднього місячного заробітку, відповідно до п. 1 ст. 136 КЗпП провадиться за розпорядженням (наказом) керів­ник;! підприємства через відрахування із заробітної пла­ні працівника. Згідно з п. 2 ст. 136 КЗІІП таке розпоряд­ження повинно бути зроблене не пізніше двох тижнів з дня виявлення школи і виконане не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. У разі незгоди пра­цівника з відрахуванням взагалі чи розміром встановле­ного відшкодування працівник може подати заяву про розгляд спірного питання в комісію по трудових спорах, а потім до суду.

У решті випадків згідно зі змістом п. З ст. 136 КЗпП відшкодування збитків працівником забезпечується шля­хом подання власником (уповноваженим ним органом} позову до суду. Позов може бути поданий протягом року з дня виявлення шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховується розмір матеріальної шкоди, ступінь вини працівника і конкретні обставини, за яких було спричинено матері­альні збитки. Ст. 137 КЗпП вказує на обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодуван­ня. Зокрема, розмір відшкодування зменшується, якщо шкода стала наслідком не лише винної дії працівника, але і відсутності умов збереження матеріальних ціннос­тей, крім випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника.

Розмір шкоди чи збитків, заподіяних власникові, відпо­відно до п. З ст. 135 КЗпП визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, вихо­дячи з балансової вартості майна па день виявлення шкоди з врахуванням його зносу.

Розмір відшкодування шкоди за підвищеною матері­альною відповідальністю визначається відповідно до За­кону України «Про визначення розмірів збитків, спри­чинених підприємству, установі, організації розкрадан­ням, знищенням (псуванням), нестачею чи втратою до­рогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей» від 6.06.1996 р. та Порядком визначення роз­міру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псу­вання) матеріальних цінностей, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. з подаль­шими змінами.

При колективній матеріальній відповідальності розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається для кожного із членів колективу (бригади) з врахуванням сту­пеня його вини і пропорційно розміру заробітної плати.

2. Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу

Матеріальна відповідальність власника або уповноваже­ного ним органу наступає в першу чергу відповідно до ст. 173 КЗІІП у випадку спричинення шкоди здоров'ю і життю працівника при виконанні ним обов'язків, обумовле­них трудовим договором, в результаті незабезпечення здо­рових і безпечних умов праці власником або уповноваже­ним ним органом, а також у випадку нанесення травми, заподіяної потерпілому власником фізичного чи психіч­ного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Порядок і розмір відшкодування нанесеної працівни­кові шкоди визначаються Правилами відшкодування влас­ником підприємства, установи, організації або уповно­важеним ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 р. №472 зі змінами від 8.02.94 р., 18.07.94р.).

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкод­женням здоров'я, складається із виплати:

— втраченого ним заробітку (залежно від ступеня втра­ти професійної працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією), розрахованого виходячи із середньомісячного заробітку, що передував втраті працездатності;

— одноразової допомоги (в установлених випадках), розмір якої визначається в колективному договорі;

— компенсації на медичну та соціальну допомогу, яка може передбачати додаткове, більш калорійне харчуван­ня, придбання ліків, спеціальний медичний та соціаль­ним догляд, протезування і санаторно-курортне лікуван­ня і т. ін.

Доказом вини власника є:

— акт про нещасний випадок або про професійне за­хворювання;

— висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною прані та дотриманням за­конодавства про працю;

— медичний висновок про професійне захворювання; -- вирок або рішенця суду, постанова прокурора, вис­новок органів дізнання або попереднього слідства: — рішення про притягнення винних осіб до адмініст­ративної або дисциплінарної відповідальності;

— рішення органів соціального страхування про відшко­дування власником або уповноваженим ним органом витрат на допомогу працівникові в разі його тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

— показання свідків та ін.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови прані не с причиною моральної чи фізичної шкоди.

Матеріальна відповідальність власника або уповнова­женого ним органу настає зокрема при порушенні ним обов'язку щодо своєчасної видачі працівникові документів про працю і заробітну плату, що призвело до затримки його подальшого працевлаштування.

Матеріальною відповідальністю с виплата заробітної плати працівникові за дні вимушеного прогулу в такому випадку, а також у випадку незаконного звільнення пра­цівника чи відмови у прийнятті на роботу деяких категорії працівників (вагітних жінок, молодих спеціалістів, які прибули на роботу за направленням, та ін.).

Спори про відшкодування матеріальної шкоди вирішу­ються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.