V.Зміст теми заняття.
За визначенням ВООЗ, спосіб життя-це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки особи.
До передумов здорового способу життя відносять: матеріальний стан, житлово-побутові умови, соціальне оточення, стосунки в сім’ї, колективі, громаді, сталі ресурси, стабільна екосистема, рівень освіти, соціальна захищеність особи, соціальна справедливість, рівність, неупередженість, якість харчування.
Спосіб життя формується суспільством, або групою, в якій живе людина. Тому формування здорового способу життя не є безпосереднім завданням медицини. В той же час принципи здорового способу життя – прерогатива медицини і інших наук про людину.
Серед характеристик, які дають можливість оцінити рівень здорового способу життя в сучасних умовах виділяють наступні: психоемоційний стрес, нераціональне харчування, зловживання алкоголем, паління, низька фізична активність, вживання наркотиків. Також до способу життя відносять шкідливі умови праці, низьку медичну активність та низький освітній ценз, нестабільні сімейні стосунки.
.Формування здорового способу життя в Україні постає як надзвичайна проблема виживання суспільства і нації взагалі. Розрізняють за напрямами діяльності п`ять великих груп (або комплексів) заходів щодо формування здорового способу життя. Це формування сприятливої для здоров`я політики, створення сприятливого середовища існування людей (природних і соціальних), підвищення активності громад, розвиток персональних людських навичок, переорієнтація служб охорони здоров`я в бік профілактики.
Найважливішим принципом напрямку формування ЗСЖ є активність і відповідальність особистості у реалізації стратегій формування здоров’я, тобто адекватного до нього відношення.
“Здорова“ модель поведінки при певних умовах зменшує ризик виникнення патології. Також різні умови життя визначають різні моделі “здорової поведінки». Виділяється два діаметрально протилежних типи поведінки індивіда по відношенню до чинників, які сприяють або, навпаки, загрожують здоров’ю людини. Адекватність відношення до здоров’я складається тоді, коли поведінка особистості служить ступенем відповідності вимогам здорового способу життя, які нормативно пропонує медицина. В зв’язку з цим, формування адекватного і корекція неадекватного відношення до здоров’я є необхідною умовою охорони і зміцнення фізичного, психічного, соціального благополуччя особистості.
Складність вирішення цього завдання полягає в визначенні стратегії і розробці методичних засобів охорони і зміцнення здоров’я методами формування свідомості і поведінки особистості, адекватних вимог медицини до здорового способу життя. Традиційно це завдання вирішувалось шляхом розповсюдження пропаганди медичних та гігієнічних знань (санітарна освіта), що в деякій мірі має місце і сьогодні. Але в даний час парадигма пріоритету знань у вирішенні проблеми формування здоров’я здійснюється в рамках не тільки гігієнічного навчання, але і виховання (health education ). Загальна стратегія «health promotion» визначає найвагомішою складовою загальної концепції зміцнення здоров’я життєву компетентність отриману шляхом навчання здоровому способу життя. У країнах ЕС заходи щодо зміцнення здоров’я описують формулою: інформація +освіта+професійний тренінг. У більшості країн така освіта набула практичної спрямованості, використавши наукові засади з медичних та біологічних наук. Здоровий спосіб життя показав економічні та моральні переваги і це було покладено в основу гуманітарної державної політики багатьох країн .
Одним із стратегічних документів є Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена у 2000р. Окремий її розділ «Створення умов для здорового способу життя» передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики щодо зміцнення здоров’я населення, запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження реклами шкідливих для здоров’я речовин, трансформацію гігієнічного виховання населення у державну систему безперервного навчання і здійснення його на усіх етапах соціалізації особистості, широке впровадження профілактичних технологій в роботу закладів охорони здоров’я, особливо первинної ланки.
Відповідно до стратегічних напрямків європейської політики «Здоров’я для всіх» в Україні розроблено Міжгалузеву комплексну програму «Здоров’я нації на 2002-2011 роки» і ще ціла низка програм і документів.
На сьогодні відпрацьовані дві моделіпрофілактичних втручань і формування ЗСЖ: мобілізація первинної медико-санітарної допомоги (медична модель), мобілізація громадськості (муніципальна модель).
Медична модель функціонує на рівні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), залучаючи в роботу поліклініки, сімейні лікарські амбулаторії, сільські лікарські амбулаторії, фельдшерсько – акушерські пункти, інші структурні підрозділи ПМСД, а також Центри здоров’я, що є ланкою спеціалізованої допомоги на рівні ПМСД.
Друга модель працює на муніципальному рівні, використовуючи в якості інструментів впровадження різних національних, міжнародних проектів і програм з навчання здоров’ю: «Школи сприяння здоров’ю», «Здорові робочі місця», «Здорові міста», «Просвітницькі заходи за методом «рівний-рівному» щодо формування здорового способу життя», CINDIта інші.
Форми роботи з формування здорового способу життя:
санітарно-просвітницька діяльність, навчання життєвим навичкам молоді.
Санітарна просвіта в Украіні – система державних, суспільних і медичних
заходів, спрямованих на підвищення рівня санітарно-гігієнічноі культури населення з метою збереження та зміцнення здоров’я, збільшення працездатності та тривалості рівня життя, а також залучення населення до активної допомоги органам і установам системи охорони здоров’я, підвищення ефективності медичноі і профілактичноі допомоги, оздоровлення умов праці та побуту, вирішення актуальних завдань охорони здоров’я населення в нашій краіні.
В Украіні створена мережа спеціальних установ по проведенню санітарного просвітництва. Діяльність іх здійснюється відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я Украіни.
Науковим методичним центром із питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення визначено Украінський інститут стратегічних досліджень (громадського здоров’я), у складі якого створено відділ координаціі діяльності центрів здоров’я.
Санітарно-освітня робота є невід’ємною та органічною частиною медицини. Вона– обов’язковий розділ діяльності кожного лікувально-профілактичного закладу та медичного працівника. Санітарна освіта залежить від завдань охорони здоров’я і скерована на підвищення санітарної культури населення, у зв’язку з чим її зміст поділяється на загальні та спеціальні питання. Загальні питання орієнтовані на дотримання здорового способу життя, організацію умов праці та побуту, первинну профілактику в аспектах боротьби з основними захворюваннями. Спеціальні питання – на цільові групи населення(дітей молодшого віку, підлітків, учнівськоі та студентськоі молоді, вагітних, хворих тощо). Отримання медичних знань залежить від методів санітарної освіти при індивідуальній, груповій і масовій роботі.
Методи та засоби санітарної освіти являють собою спосіб і вивчення теоретичних і науково-практичних аспектів у сфері санітарної освіти. В залежності від методів санітарної освіти розрізняють: методи індивідуального впливу та методи впливу на групу осіб.
Метод індивідуальної санітарно-освітньої інформації зводиться до індивідуального впливу в процесі прямого або опосередкованого спілкування, при цьому використовуються індивідуальні бесіди, санітарно-гігієнічний інструктаж, санітарно-освітня консультація.
Метод групової санітарно-освітньої інформації розглядається як диференційований сагнітарно-освітній вплив на різні статево-вікові та професійні групи населення. Ефективність даного методу визначається однорідністю групи, яку вивчають.
ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ -це виховання здорового способу життя через прищеплення ггігієнічних навичок у побуті та на виробництві, розповсюдження знань про правильний режим праці, відпочинку, харчування, які базуються на новітніх досягненнях сучасної медичноі науки, ознайомлення населення з причинами виникнення різних захворювань та заходами боротьби з ними.
ЗАВДАННЯ САНІТАРНОЇ ПРОСВІТИ: виховання гігієнічних навичок,
-гігієнічна освіта або розповсюдження і закріплення гігієнічних та медичних знань,
-організація громадської підтримки,
-інформація населення,
-переорієнтація соціальних і управлінських служб на рівень ФЗСЖ.
Принципи санітарно-освітньої роботи: високий науковий рівень, оптимістичний характер, поєднання масовості та індивідуального підходу, доступність сприйняття для кожного громадянина, диференційований підхід при проведенні цієї роботи.
Засоби санітарної освіти:
-живе слово (усний метод );
-друковане слово;
-наочний метод (зображувальні матеріали).
Усний метод – живе слово (лекція, доповідь, бесіда) є одним із головних і найбільш ефективних методів санітарного просвітництва. Це самий популярний, більш економний з погляду матеріальних витрат, простий і доступний в організаційному відношенні метод. Застосування його дозволяє конкретизувати матеріал, враховувати місцеві особливості, склад і інтерес аудиторії, швидко враховувати вимоги даного моменту.
Методи друкованого слова:
Листівка–агітаційно-інформаційний текст, який частіше всього носить інформацію про якийсь медичний захід (наприклад про щеплення, профогляди, про диспансерізацію та ін.)
Пам’ятка– малооб’ємний друкарський засіб масової пропаганди. Містить конкретні поради для окремих груп здорових або хворих людей, що страждають тими або іншими захворюваннями (наприклад, для хворих серцево-судинної системи та ін.).
Бюлетень – санітарно-освітня стінна газета, що включає елементи наочноі агітаціі і висвітлює одну тему.
Санітарно-освітня стінна газета випускається в любих установах медичними працівниками та активістами, висвітлюючи різні теми.
Наочний метод санітарної освіти дає краще уявлення про ті питання, які висвітлюються попередніми методами, але підкріплюються наочними засобами. Він включає в себе демонстрацію діапозитивів, фотографій, моделей, макетів, муляжів, демонстрацію науково-популярних кінофільмів, кліпів. передачі по телебаченню, театральні постановки.
Одним із основних завдань по збереженню здоров’я нації є підвищення ефективності інформаційного забезпечення населення в системі профілактики захворювань та прищеплення йому навичок щодо здорового способу життя. Для досягнення позитивних результатів у профілактиці захворювань в інформаційних технологіях доцільно застосовувати такі форми і засоби інформаційної роботи, котрі базуються на пізнавальній діяльності людини.
З урахуванням специфіки інформаційної роботи технології просвітницького характеру повинні поєднувати в собі інформаційно-рецептивний, репродуктивний, еврестичний та статичний методи, метод проблемного викладання.
Інформаційно-рецептивний метод базується на поданні підготовленоі просвітницькоі інформаціі, поясненні та іллюструванні словом, відображеноі діі та повинен бути спрямований на засвоєння реципієнтом знань на рівні сприйняття і запам’ятовування.
Репродуктивний метод передбачає відображення знань чи дій, які вже відомі та усвідомлені реципієнтом, завдяки інформаційно-рецептивному методу, а його застосування підносить засвоєння знань на більш високий рівень – рівень реалізаціі набутих навичок щодо здорового способу життя.
Метод проблемного викладання полягає в тому, що він є не тільки ключем до вирішення науково-пізнавальних проблем, але і розкриває логіку пошуку та застосування цих рішень.
Еврестичний метод в інформаційній роботі пропонує реципієнту самостійно здійснювати поетапний спосіб вирішення проблеми.
При проведенні інформаційної роботи серед населення дуже часто враховується рівень наявних у реципієнта просвітніх знань та подальшої інформованості населення. При цьому не враховується, що саме по собі підвищення рівня знань не призводить до зміни гігієнічноі поведінки людини, а є лише необхідною ланкою для формування переконаності та готовності людей до запровадження набутих навичок здорового способу життя.
Гігієнічна поведінка людини визначається так званими установками її поведінки, що базується на трьох компонентах: когнетивному (наявність необхідних знань), емоційному (позитивне відношення до інформаціі) та адекватному (переконаність в необхідності запровадження набутих навичок здорового способу життя) (див. схеми).
Навчаня життєвим навичкам .
Поняття “життєві навички» на сьогоднішній день не є категорією конкретної науки і не має чіткого визначення. Воно інтегрує в собі уміння і здатність, що відносяться до різних сфер людського побуту (фізичного, психологічного, соціального) і дає можливість вирішувати завдання адаптації і розвитку. До основних життєвих навичок відносять: навички прийняття рішень, комунікативні навички, навички вираження почуттів і управління ними, навички критичного мислення, навички усвідомлення негативних впливів і тиск з боку ровесників і протидія їм, навички ставити мету тощо .
В останні десятиріччя ХХ століття це поняття стало широко використовуватись у документах міжнародних організацій і інститутів для визначення концептуального підходу до забезпечення психосоціального розвитку дітей і профілактики соціально обумовлених захворювань (ВІЛ/ СНІД, ІПП, тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія) – Life – skills approach.
Даний підхід виник як альтернатива інформаційно – просвітницькому підходу, який показав свою неефективність у вирішенні зазначених завдань і брав за основу необхідність формування у дітей соціальних і поведінкових навичок, що дозволяли успішно вирішувати завдання інтеграції у суспільство, подолання життєвих труднощів, самозахисту від ризиків. Програми формування життєвих навичок передбачають активне використання інтерактивних методів навчання. Хоча теоретичною основою підходу стали психологічні концепції, перш за все, біхевіоризм, соціально – когнітивна теорія і теорія соціального впливу, в ньому передбачається відказ від складних психологічних інтерпретацій і робиться акцент на навчання людини.
У даний час програми навчання життєвим навичкам одержали широке розповсюдження в усьому світі і активно викорусвуються у роботі превентивних програм з навчання здоров’ю «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю», «Сприяння просвітницькій діяльності «рівний-рівному» щодо формування ЗСЖ серед молоді», «Сім’я і школа разом» та інші. Серед навчання наичкам прийняття рішень, навичкам протистояння тиску, комунікативним навичкам та іншим.
Санітарна освіта в діяльності лікувально – профілактичних закладів.
У санітарно-освітній роботі виділяють 3 основні ланки: санітарна освіта в поліклініці, стаціонарі та на сімейно-територіальній дільниці.
Санітарна освіта на сімейно – територіальній дільниці.
Ця робота складається із санітарного просвітництва:
хворих і іхніх родичів при видвідуванні вдома, форми та засоби санітарно-освітньоі роботи аналогічної гігієнічному вихованню хворих из гострими захворюваннями;
усього населення сімейно-територіальноі дільниці (інформованість населення про профілактичні та оздоровчі заходи, проведені поліклінікою, питання гігієнічного виховання населення, спрямоване на прищеплення навичок щодо здорового способу життя).
Безсумнівно, що значний обсяг санітарно-освітньої інформаціі населення одержує через радіо, кино, телебачення, пресу. Саме в житловому кварталі повинна бути сконцентрована значна частина профілактичної, в тому числі, санітарно-освітньої роботи.
Широко використовуються за місцем проживання традиційні форми масової та груповоі санітарно-освітньої роботи: лекції, профілактичні прийоми, вечори запитань і відповідей, а також тематичні вечори, тематичні зустрічі тощо. Медичні працівники лікувально-профілактичних установ беруть участь в проведенні занять в школах здоров’я, лекторіях, народних університетах медичних та гігієнічних знань.
З метою методичної підготовки медичних працівників поліклініки з питань гігієнічного виховання населення та надання їм організаційної допомоги у відділеннях профілактики поліклінік створюється кабінет пропаганди здорового способу життя, основним завданням якого є:
- організація та проведення комплексу заходів, спрямованих на санітарно- гігієнічне виховання і формування здорового способу життя;
-надання організаційної допомоги медичним працівникам поліклініки в проведенні санітарно-освітніх заходів;
-методична допомога середньому медичному персоналу і санітарному активу в проведенні санітарно-освітньої роботи з населенням.
Завдання кабінету пропаганди здорового способу життя полягають у здійсненні зв’язку з Центром здоров’я з метою проведення спільної роботи з питань підвищення кваліфікації медичних працівників поліклиники щодо гігієнічного виховання населення.
Загальне керівництво і контроль за організацією та проведенням санітарно-освітньої роботи здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу, який повинен забезпечувати активну роботу лікарів і середніх медичних працівників з питань гігієнічного виховання населення як у стінах самого закладу, так і на сімейно-територіальній дільниці.
Головний лікар лікувально-профілактичного закладу працює в тісному контакті з міськими Центрами здоров’я, звідки одержує методичну допомогу та матеріали.
Кожний медичний працівник, крім проведення індивідуальних бесід з хворими і іхніми родичами в процесі надання лікувально-профілактичноі допомоги, зобов’язаний щомісяця 4 години свого робочого часу витрачати на проведення групових і масових форм санітарно-освітньої роботи.
В сучасних умовах виділяють 2 основних аспекти санітарно-освітньої роботи в амбулаторно-поліклінічних установах:
- санітарна освіта по залученню населення на медичні профілактичні огляди; - санітарна освіта диспансерних контингентів в умовах динамічного спостереження за ними.(див. схему профілактичних технологій на рівні ПМСД).
Важливим елементом профілактичної роботи є визначення груп ризику серед населення за поведінковим чинниками і проведення серед таких мотиваційних втручань, направлених на модифікацію способу життя.
В сучасних умовах профілактичної роботи особливу важливість набуває
гігієнічне виховання груп людей, що мають підвищений ризик щодо виникнення захворювань. Серед преморбідних станів найбільш прогностично небезпечні такі, як тенденція до надлишковоі ваги, предгіпертонія, предіабет, гіперхолестеринемія і т.д В основі багатьох із них лежать порушення гігієнічних норм поведінки: гіподинамія, паління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, неправильний режим т.д.
Санітарна освіта осіб, що знаходяться під загрозою хвороби, включає питання первинноі профілактики захворювань, можливість розвитку або початкові ознаки якого спрямовані на корекцію їх гігієнічної поведінки.
В даному випадку необхідно впливати на вже сформовані навички поведінки
і тому санітарно-просвітницька робота повинна будуватися таким чином, щоб
була можливість безпосереднього спілкування, в процесі якого реципієнт зміг
взяти на себе зобов’язання про зміну своєі поведінки, а медичний працівник –контролювати їх виконання.
Методика санітарно-освітньої роботи із зазначеними контингентами
включає індивідуальну бесіду медпрацівника, підкріплену врученням пам’ятки, (буклету), що містить конкретні поради, спрямовані на усунення несприятливих для здоров’я чинників, а також проведення групової бесіди-дискусії (групи підбирають з осіб, що мають однакові захворювання або вплив однакових факторів ризику). До проведення групових занять залучають вузьких спеціалістів поліклініки: дієтолога, лікаря ЛФК, психотерапевта та інших.
Участь психотерапевта в гігієнічному вихованні має особливе значення, оскільки в цих групах населення потрібно створити психологічну установку на необхідність корекціі гігієнічноі поведінки на мобілізацію іх вольового зусилля.
Санітарне просвітництво серед хворих має на меті виробити в них навички адекватної, правильної гігієнічної поведінки, яка буде сприяти якнайшвидшому одужанню або полегшенню протікання захворювання. Від цього у великій мірі залежить успіх лікування і прискорення видужання.
Методика гігієнічного виховання хворих проводиться за 2-ма напрямками:
санітарне просвітництво хворих із гострими та хронічними захворюваннями.
Багато хронічних захворювань є наслідком недостатнього лікування гострих захворювань, тому адекватна гігієнічна поведінка хворого з гострим
захворюванням є важливою умовою попередження розвитку хронічних процесів. Програма гігієнічної інформації повинна включати обов’язковий мінімум відомостей по лікуванню і раціональному режиму на період хвороби
і реконвалесценції.
На виконання хворими лікувально-профілактичних заходів чималий вплив мають члени іх сім’ї. Санітарно-освітня робота з родичами хворих і особами, що безпосередньо доглядають за хворими в домашній обстановці, має на меті створити сприятливий психологічний клімат у сім’ї, сприяти суворому виконанню призначень і розпоряджень лікаря і забезпечувати догляд за хворим.
Санітарне просвітництво людей, що страждають хронічними захворюваннями, здійснюється за методикою курсу очно-заочного навчання.
Цей курс включає:
-індивідуальну бесіду, в процесі якоі хворий отримує необхідні гігієнічні рекомендації;
-групову бесіду за участю медичних працівників, під час якої хворий одержує додаткову медико-гігієнічну інформацію, що дає можливість краще зрозуміти поради медичного працівника, усвідомити необхідність іх виконання.
Санітарне просвітництво в умовах стаціонару.
Мета санітарно-освітньоі роботи в лікарні – підвищити ефективність лікувальних і профілактичних заходів прищеплюванням хворому необхідних
гігієнічних навичок.
Санітарне просвітництво в умовах стаціонару включає інформацію:
-про правильну гігієнічну поведінку під час перебування в лікарні, особливо після виписки для попередження прогресування захворювання, тобто служить цілям вторинної профілактики захворювань. При цьому важливо враховувати потребу хворого одержати максимум інформації про своє захворювання і стан;
-додаткову медико-гігієнічну інформацію у зв’язку з тим, що в хворої людини відзначається підвищений інтерес до медичних питань, а в стаціонарі є всі умови та час для одержання необхідної інформації. Відповідно до інформативних завдань санітарно-освітня робота здійснюється на всіх етапах перебування хворого в умовах стаціонару;
-у приймальному відділенні – індивідуальна бесіда з врученням пам’ятки, де містяться дані про внутрішньолікарняний розпорядок, про гігієнічні вимоги щодо поведінки хворих;
-у палаті – індивідуальна або групова бесіда;
-у холах лікарняних відділень – групова бесіда з хворими, дискусія відповідно до нозологічноі форми захворювання з використанням тематичних наочних засобів–лекційних діапозитивів, лекторських папок і інш. З успіхом застосовується слайдоскоп з набором широкоформатних слайдів, що ілюструють основні медичні дані і гігієнічні рекомендаціі, що повідомляються хворим;
-при виписуванні хворого із стаціонару – індивідуальна бесіда з врученням пам’ятки, яка містить гігієнічні рекомендаціі, виконання яких необхідно для успішноі реабілітаціі і з метою профілактики рецидивів захворювання.
У програму гігієнічного виховання хворих з хронічними захворюваннями
(в стаціонарі и поліклініці) обов’язково повинні включатися питання надання
самодопомоги при загострені захворювання. Хворий повинен бути
орієнтований у відношенні початкових ознак рецидиву захворювання з тим,
щоб він міг вчасно надати самодопомогу для себе і вчасно звернутися до лікаря.
Закладом, якій спрямований координувати роботу з формуваня здорового способу життя, гігієнічного виховання населення є обласний Центр здоров’я.
Структура Центру здоров’я:
1.1 Організаційно-методичний відділ (з методкабінетом і бібліотекою).
1.2 Просвітницький відділ.
1.3 Редакційно-видавничий відділ.
1.4 Консультативно-оздоровчий відділ (кабінети діагностики рівня здоров”я, корекції способу життя, немедикаментозних засобів оздоровлення, зали-тренажери, релаксації, аутотренінгу тощо).
Адміністративно-господарчий відділ.
1.6 Штати Центру здоров’я формуються в установленому чинним законодавством порядку (лікарі-методисти, лікарі-санологи)
Примітка: До штатного розпису можуть вводитися посади немедичного персоналу: літредакторів, журналістів, соціологів, психологів, педагогів, інструкторів з фізкультури, економістів, відеоінженерів тощо в залежності від обсягу і спрямованості роботи (організаційно-методичної, просвітницької, видавничої, консультативно-оздоровчої і т.д.)
1.7 Головний лікар територіального Центру здоров’я є одночасно і головним
позаштатним фахівцем з санітарної освіти та здорового способу життя.
1.8 Фінансування Центру здоров’я
1.8.1 Фінансування Центру здоров’я здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
1.8.2. Додатковими джерелами фінансування можуть бути кошти отримані:
- з територіального бюджету за виконання державних замовлень;
- від фонду надзвичайних ситуацій (при виникненні екстремальних ситуацій);
- із спонсорських надходжень від благодійних фондів, підприємств, установ, організацій та приватних осіб;
від надання платних послуг населенню;
від додаткових медичних послуг за угодами з підприємствами, установами,організаціями;
з фондів страхових компаній за профілактичну діяльність;
за оренду приміщень;
грантами від міжнародних організацій;
від інших видів господарської діяльності, яка дозволена чинним законодавством.
Цілі, основні завдання та шляхи їх вирішення.
2.1. Розробка (корекція) стратегії багатосторонньої діяльності щодо зміцнення
здоров’я населення, ініціювання процесу впровадження в практику засад здорового способу життя.
2.2. Створення нормативної, інформаційної, організаційної, методологічної і
методичної бази, яка б сприяла діяльності, спрямованої на формування здорового способу життя.
2.3.Координація зусиль медичних и зацікавлених немедичних установ і громадських організацій по створенню економічних та матеріально-технічних передумов для зміцнення здоров’я населення, розгортання руху за впровадження засад здорового способу життя
Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення закладів охорони здоров’я, освіти, фізичної культури, засобів масової інформації тощо з питань підвищення гігієнічної культури та оздоровлення широких верств населення.
Розробка на замовлення органів і закладів охорони здоров”я, зацікавлених немедичних відомств та реалізація заходів, пов”язаних з епідситуацією, крайовою
патологією, розповсюдженістю тих чи інших неінфекційних захворювань тощо.
Виконання своїх завдань Центр здоров’я здійснює через:
-систему загальної та спеціальної освіти;
-систему виробничого навчання;
-систему культурно-просвітницьких закладів та засобів масової інформації;
-систему оздоровчих, фізкультурно-оздоровчих комплексів, рекреаційних
закладів тощо.
3.Функції Центру здоров’я.
3.1. Вивчення та узагальнення стану роботи з формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення та подання органам охорони здоров’я, іншим зацікавленим структурам пропозиції щодо її оптимізації.
Участь у розробці і реалізації цільових комплексних міжвідомчих програм, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я населення.
Збирання, обробка, аналіз, збереження та доведення до керівників владних структур, медичних закладів, головних штатних та позаштатних фахівців органів охорони здоров’я інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації роботи з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення.
Вивчення ефективності роботим з гігієнічного виховання населення з метою оперативної її корекції.
Впровадження систем оздоровлення населення за технологіями, що передбачають насамперед збереження та зміцнення здоров’я.
Збирання, обробка, доведення інформації з різних проблем охорони здоров’я -стан здоров’я населення, епідситуація, причини виникнення захворювань, епідемічних спалахів, охорона навколишнього середовища тощо) до засобів масової інформації.
Участь в підвищенні кваліфікації медичних і педагогічних кадрів, інших фахівців (фізичної культури, Товариства Червоного Хреста тощо) з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання та оздоровлення населення не медикаментозними засобами.
Вивчення та узагальнення передового досвіду роботи щодо формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення, ефективного застосування немедикаментозних засобів оздоровлення.
Розробка методичних матеріалів з проблем збереження та зміцнення здоров’я.
Участь у впровадженні в практику проектів і програм ВООЗ,Ради Європи, ЮНІСЕФ („Здоров’я для всіх до 2000 року”, „Міста здоров’я”, „Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю, СІНДІ, „За Європу без тютюну”, „Європейський план дій по боротьбі зі вживанням алкоголю”, „Зниження наркоманії в Європі” тощо).
Організація та участь в проведенні роботи щодо підвищення рівня гігієнічної культури населення:
-в процесі загальноосвітнього та професійного навчання, зокрема викладання предмету „Валеологія” в навчальних закладах;
-за цільовим призначенням за медико-оздоровчими показами (в процесі патронажу, навчання здоров’ю в школах, університетах, ліцеях здоров’я, оздоровчих групах тощо);
-в процесі просвітницької роботи широких верств населення (засоби масової інформації, науково-популярна літератури, лекціях, виставки тощо.);
Організація видання науково-популярних і наочних матеріалів з питань збереження і зміцнення здоров’я, профілактики захворювань і участь у їх підготовці.
Співробітництво з неформальними структурами та рухами населення за здоровій спосіб життя, надання їм організаційно-методичної допомоги.
Участь в апробаціях новітніх і модернізованих методів діагностики резервів здоров’я, оздоровлення, гігієнічного виховання населення та узагальнення їх результатів.
Участь в апробації і впровадженні в практику роботи медичних і немедичних закладів моделей формування здорового способу життя серед різних груп населення (дітей дошкільного віку, учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ, студентів, дорослого населення), за місцем навчання, роботи, проживання тощо.
Організація та участь у проведенні просвітницьких кампаній, приурочених до актуальних медичних проблем (за епідпоказаннями, рекомендаціями ВООЗ до Всесвітніх днів здоров’я, не куріння, боротьби з туберкульозом і т.інш.).
Участь у розробці (внесенні коректив), апробації та впровадженні в практику медико-економічних стандартів якості надання медичної допомоги хворим (включення до них засобів і форм гігієнічного виховання).
Забезпечення планового і оперативного виконання соціального замовлення органів, закладів і служб охорони здоров’я стосовно організації та проведення просвітницьких заходів (видання та розповсюдження науково-популярної літератури, методичних матеріалів, організація радіо – і телепередач, публікацій в пресі, кіно– та відео демонстрацій, пропагандистських кампаній тощо), зокрема за епідпоказаннями.
Застосування різноманітних засобів немедикаментозного, традиційного і нетрадиційного оздоровлення населення (корекція рухового режиму, загартування, харчування, психічного статусу, сексуальної поведінки, ставлення до куріння, вживання алкогольних напоїв, наркотиків тощо).
4. Взаємодія Центру здоров’я з державними і недержавними структурами.
Облікова документація щодо санітарно-просвітньої роботи у ЛПЗ :
Ф.038-журнал обіку роботи з гігієнічного вихованя населеня, ф.51- звіт про роботу центру здоровя і лікувально-профілактичного закладу з питань формування здорового способу життя, гігієнічного вихованя населення, ф.72- звіт про роботу лікувально-профілактичноо закладу щодо санітарно-освітньої роботи медичних працівників з питань формування здорового способу життя, гігієнічного виховання населення та профілактики захворювань за рік.
Профілактичні технології ПМСД, спрямовані на збереження та зміцнення потенціалу індивідуального
здоров'я громадян та популяційного здоров'я населення_____
|
Діагностика вихідного потенціалу фізичного здоров'я |
Визначення рівнів психо-соціального стресу, реактивної та особистісної тривожності |
Визначення поведінкових факторів ризику |
Визначення ступеня ризику до найбільш поширених патологічних синдромів |
Визначення рівня вдоволеності умовами життя та задоволення основних життєвих потреб |
Визначення соціально-економічних та психологічних умов життя |
_______________________________Обробка даних первинної інформації________________________________
Формування стійкої мотивації у пацієнтів щодо збереження та зміцнення потенціалу здоров'я шляхом
призначення конкретних настановних оздоровчих рекомендацій стосовно корекції харчування, фізичних
тренувань аеробного типу, загартування, ставлення до шкідливих звичок та соціально-психологічної адаптації_з роз'ясненням життєвої необхідності їх виконання__________________________
Навчання здоров'ю, пропагування способу та стилю життя, при якому пацієнт свідомо буде керувати власним здоров'ям, програмувати шляхи досягнення безпечного рівня здоров'я_________________
Моніторинг здоров'я пацієнтів, контроль ефективності виконання призначених рекомендацій, подальша корекція способу та стилю життя_______________________________
Створення банку даних за результатами обстежень
Аналіз взаємозв'язків між показниками потенціалу здоров'я та чинниками, що на його впливають, та динаміки змін відповідно банку даних, підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо прийняття необхідних управлінських рішень на користь здоров'я громадян_________________________
Ведення обліку використання профілактичних технологій, облік та інформування про цю роботу