Засоби, що впливають на рухову функцію кишок

Рухова (моторна) функція кишок забез­печує просування їжі, перетравлювання й абсорбцію харчових речовин завдяки постій­ній зміні тонусу,перистальтичним скорочен­ням і маятникоподібним рухам кишок. Здій­снення цих процесів, як і координацію функ­ції різних відділів кишок, регулюютьскладні неврогуморальні механізми, забезпечує нервовом'язовий апарат кишок (нервові спле­тення, циркуляторна і поздовжня гладка мускулатура,велика кількість чутливих хемо- і механорецепторів, холіно- і адрено-рецепторів). Цим пояснюється висока чут­ливість кишок до численних ендогенних ізовнішніх чинників, у тому числі й до різ­них лікарських речовин.

Рухова функція кишок посилюється під впливом холіноміметичних, деяких гормо­нальних та інших препаратів. Наркотич­ні, антихолінергічні,адреноміметичні за соби, препарати опію та інші речовини, навпаки, гальмують цю функцію.

Серед засобів, які підвищують перисталь­тику кишок, розрізняють такі, що усувають їх атонію, й ті, що сприяють ліквідації за­пору (проносу).Серед засобів, які гальму­ють моторну функцію кишок, самостійне значення мають ті, що усувають їх спазм, а також засоби, які ліквідують пронос.

ЗАСОБИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ РУХОВУ ФУНКЦІЮ КИШОК

ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ АТОНІЮ КИШОК

 

Серед речовин, які усувають атонію кишок, найбільше практичне значення мають антихолінестеразні засоби, пітуїтрин, натрію хлорид та ін.

Із антихолінестеразних засобів найчас­тіше застосовують прозерин. Його при­значають для профілактики атонії і ліку­вання кишок хворих післяоперації, у ви­падках стійкого атонічного запору тощо.

Після підшкірного введення прозерину ефект настає через кілька хвилин, усе­редину — через 1-2 год. У зв'язку з цим для збудження моторикикишок прозерин потрібно призначати парентерально. Зде­більшого вводять підшкірно або внутрі-шньом'язово по 1—2 мл 0,05 % розчину через кожні 4год.

Інші антихолінестеразні засоби вплива­ють на моторику кишок менше, тому їх при атонії застосовувати недоцільно.

Пітуїтрин впливає на моторну функ­цію кишок за рахунок гормону вазопре­сину, що входить до його складу. При ато­нії кишок пітуїтрин вводятьпідшкірно або внутрішньом'язово по 5-10 ОД. За по­треби ін'єкції можна повторювати. Відно­влення моторики кишок, як правило, почи­нається через10-20 хв, поступово зростає, інколи навіть до спазмів і проносу.

У випадках післяопераційної атонії, паралітичної, странгуляційної і обтураційної непрохідності кишок, коли організм втрачає багато води іелектролітів через блювання, під шкіру вводять близько 2 л ізотонічного розчину натрію хлориду.     Кращих результатів досягають при вве­деннігіпертонічного розчину натрію хло­риду внутрішньовенно повільно. Вводять близько 20 мл і більше 10 % розчину. Більш концентровані розчинивводити не слід, оскільки у вені на місці ін'єкції мо­жуть утворюватися тромби.

 ПРОНОСНІ ЗАСОБИ

відео кишечник

Проносні засоби викликають розрі­дження вмісту кишок, підвищують їх мо­торну функцію і прискорюють дефекацію. Дія проносних засобіврефлекторна (ви­кликають подразнення чутливих рецепто­рів кишок). Підвищення моторики на мі­сці дії проносних засобів рефлекторно поширюєтьсяна інші ділянки кишок, а також на інші органи, особливо на серце­во-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшеннякровонаповнення судин мозку і усунення загро­зи крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функ­цію матки, томупід час вагітності і менст­руації їх призначають з обережністю.

Класифікація. Залежно від лока­лізації дії розрізняють засоби, які підви­щують моторну функцію: а) переважно тонкої кишки, б) переважнотовстої киш­ки і в) усіх відділів кишок.

До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать солі (натрію і магнію сульфат, водорозчинні фосфати тощо), які дуже повільнопроникають че­рез кишковий бар'єр.

Найчастіше застосовують магнію і натрію сульфат, а також деякі міне­ральні води («Моршинська», «Баталінська», «Слов'янська») і мінеральні солі(наприклад, карловарську, яка містить ве­лику кількість натрію сульфату).

У зв'язку з тим що аніони і катіони цих проносних засобів погано абсорбуються, у кишках створюється високий осмотичний тиск, щоперешкоджає абсорбції води. Крім того, гіпертонічні розчини цих солей спри­яють дифузії води в просвіт кишок, і вони переповнюються рідиною. Цевикликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Проносній дії сульфатів сприяє також під­вищене утворенняв кишках сірководню.

Залежно від шляху введення магнію суль­фат діє по-різному. Виходячи з механізмів проносної дії магнію і натрію сульфату, потрібнодотримуватися певних умов, які забезпечують максимальний ефект: призначати натще і з достатньою кількістю теплої води (1/2-2 склянки). Задотримання цих умов проносний ефект на­стає через 4-6 год. Концентровані розчи­ни цих солей можуть викликати рефлек­торний спазм воротаря(pylorus), що за­тримує надходження їх у кишку.

 

Дію сольових проносних можна при­скорити вживанням великої кількості теп­лої води: ефект настає значно раніше — через 1—3 год.

Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок одноразо­вим прийомом препарату. Повторний при­йом протягом добиабо в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію цих препаратів.

Після прийому сольових проносних стає неможливою абсорбція в кишках не тіль­ки води, а й різних речовин — харчових, лікарських, отруйних.У зв'язку з цим маг­нію і натрію сульфат застосовують у ви­падках отруєння різними лікарськими ре­човинами й отрутами, прийнятими всередину.Проносні солі запобігають абсорб­ції і різко прискорюють виведення отру­ти з травного каналу.

Для цього призначають по 20-30 г солі з великою кількістю теплої води (2— З склянки).

Сольові проносні використовують з антигельмінтними засобами (гальмують абсорбцію останніх і сприяють підтри­манню їх високої концентраціїв кишках). Вони прискорюють також виведення гель­мінтів і вмісту кишок, у тому числі антигельмінтного препарату. Сольові пронос­ні застосовуютьтакож у випадках загро­зи крововиливу в мозок і при набряку мозку, рідше при набряках, зумовлених хронічною недостатністю серця, для дегі­дратаціїорганізму. У таких випадках на­трію сульфат призначають по 20—30 г у концентрованих розчинах (на півсклян­ки води), що сприяє виведенню зорганіз­му максимальної кількості рідини.

Протипоказання: гострі захворю­вання органів черевної порожнини (апен­дицит, холецистит, цистит, перитоніт), наяв­ність механічної перешкодидля просуван­ня вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кро­вотечами з матки, травного каналу тощо.

До препаратів, які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, нале­жать ті олії, які не розщеплюються і не абсорбуються в кишках(вазелінова олія), або розщеплюються і абсорбуються част ково (рицинова — касторова, оливкова, ми­гдальна, кунжутна, а також риб'ячий жир). Ці оліїабо в незміненому, або в емульгова­ному стані виводяться назовні, сприяючи розм'якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товстукишку.

Олія рицинова (касторова) — прозо­ра густа в'язка жовтувата рідина, має слаб­кий запах і своєрідний смак. У будь-яких співвідношенняхзмішується зі спиртом, ефіром, хлороформом. Отримують з насін­ня рицини, яка росте у тропічній Африці, культивується в південних районах СНД.

Ця олія сама по собі подразнювальної дії не має, у шлунку не змінюється. Лише у дванадцятипалій кишці вона під впли­вом ліпази і лужногосередовища частко­во гідролізується на гліцерин і рицинову (оксипальмітинову) кислоту. Солі цієї кислоти, подразнюючи хеморецептори сли­зовоїоболонки кишок, викликають рефлек­торне збудження перистальтики. Внаслідок цього прискорюється просування вмісту кишок, швидше настаєдефекація. Після прийому столової ложки олії рицинової випорожнення кишок настає через 2—6 год.

У міру видалення вмісту кишок, як і продуктів гідролізу олії рицинової, товста кишка розслаблюється, внаслідок чого можливий тимчасовийзапор.

Як проносний засіб олію рицинову при­значають всередину дорослим по 15—30 г, а дітям по 5-15 г на прийом, головним чином хворим наентероколіт, а також хронічний запор у зв'язку з гемороєм, проктитом, тріщиною відхідника. її засто­совують і для підготовки хворих до рент­генологічного дослідження органів черев­ної порожнини, щоб видалити з кишок гази і вміст. Для цього можна використовува­ти препарати сени.Призначати сольові проносні в даному випадку недоцільно, оскільки після їх застосування гази і рі­дина в кишках залишаються.

Оскільки олія рицинова викликає реф­лекторне підвищення моторної функції матки, її можна застосовувати у випадках слабкості пологовоїдіяльності. Для цьо­го ЇЇ призначають всередину по 40-50 г у поєднанні з окситоцином, хініном, пахікарпіном та ін. Крім того, в мазях і бальзамах оліюрицинову застосовують зовні при вираз­ках, ранах, опіках тощо. Вона входить до складу мазі Вишневського.

Застосування олії рицинової як проно­сного засобу протипоказане у ви­падках отруєнь жиророзчинними отрута­ми (бензолом, фосфором та ін.),а також після приймання препаратів чоловічої па­пороті: у зв'язку з розчинністю цих речо­вин в олії прискорюється їх абсорбція і посилюєтьсяінтоксикація.

Олію вазелінову призначають усере­дину по 1-2 ст. ложки на день, переважно хворим з хронічним запором.

Рухову функцію переважно товстої кишки підвищують за допомогою засобів рослинного і синтетичного походження. Найбільшого поширенняотримали препа­рати з рослин, які містять антраглікозиди, а з синтетичних — фенолфталеїн (пур­ген) та ізафенін.

Антраглікозиди — це складні ефі­ри, під час гідролізу яких утворюються похідні антрахінону і цукру. На відміну від серцевих глікозидівантраглікозиди вибірково діють на кишки. Діючими ре­човинами є не антраглікозиди, як такі, а продукти їх гідролізу, а саме, похідні антрахінону —емодин (тріоксиметилантра-хінон) та ін. Ці речовини, подразнюючи інтерорецептори переважно товстої киш­ки, викликають посилення перистальтики івнаслідок цього її спорожнення.

Припускають, що гідроліз антрагліко-зидів відбувається не в кишках, а в інших органах, можливо, в печінці. Потім продук­ти гідролізу їх разом зжовчю виділяються в кишки і впливають на рецептори. Деякі з цих продуктів, а саме, кислота хризофа­нова, виділяються з організму з молоком і сечею,забарвлюючи їх у жовтий колір. Проносний ефект препаратів, які містять антраглікозиди, настає через 6-10 год, тому їх призначають звичайно на ніч.

 

 

Проносні засоби, які містять антраглі­козиди, як і синтетичні препарати, засто­совують переважно для усунення звично­го запору, а також у разізатримки та утру­днення дефекації у зв'язку з гемороєм. У таких випадках ці препарати приймають у великих дозах, а за неефективності за­стосовуютьінші проносні засоби.

Проносні препарати, які містять антра­глікозиди, у великих дозах можуть викли­кати біль у животі й тенезми. З обережні­стю їх слід призначативагітним жінкам та годувальницям, а також хворим із за­хворюваннями печінки та нирок. Негатив­ним реакціям на проносні засоби запобі­гаютьретельним підбором доз.

У медичній практиці широко викорис­товують препарати з кореня ревеню, кори крушини, листя сени тощо.

Корені ревеню (Radices Rhei), бага­торічної трав'янистої рослини, використо­вують у медицині.

Корені та кореневища ревеню містять антраглікозиди, таноглікозиди, кислоту хри­зофанову, смоли, пектинові речовини, багато крохмалю тощо. Зних виготовляють поро­шок, таблетки, сухий екстракт, сироп. Ці пре­парати призначають як проносні та жовчо­гінні засоби при хронічному запорі,атонії кишок, метеоризмі. Інколи їх застосовують як в'яжучі засоби (закріплюючий ефект): таноглікозиди не посилюють, а, навпаки, при­гнічуютьмоторику кишок. Зв'язуючись з білками, вони утворюють осад, який захи­щає рецептори слизової оболонки кишок від подразнення. Для досягненняпроносного ефекту препарати ревеню призначають у дозах 0,5-2 г на прийом. Сироп ревеню ви­користовують як легке проносне головним чином упедіатрії.

Кора крушини (Cortex Frangulae Alni). Із кори крушини виготовляють рідкі й сухі екстракти, проносні збори тощо. Ці препарати викликаютьпроносну дію через 8-10 год після прийому всередину. Великий латентний період зумовлюється повільним гідролізом антраглікозидів кру­шиниферментами та бактеріальною фло­рою товстої кишки в лужному середови­щі. Вони починають розпадатись лише в товстій кишці, де і проявляють своюпро­носну дію. Вона є результатом подразнен­ня рецепторного апарату цього відрізка кишок. Крім того, препарати крушини гальмують абсорбцію зкишок, у зв'язку з чим об'єм кишкового вмісту збільшуєть­ся, випорожнення кишки полегшується Препарати крушини призначають хворим з хронічнимзапором. Тривале лікування цими препаратами призводить до звикання, що потребує збільшення дози або заміни їх на інші препарати аналогічної дії.

 

 

Вагітним жінкам ці препарати проти­показані: можуть призвести до викидня.

Сухим стандартизованим препаратом кори крушини є препарат рамніл. Його призначають хворим з хронічним запором по 0,2 г на ніч.

Листя сени (Folia Sennae), або касії вузьколистої (Folium Cassia) — напів-кущовика, що культивується в Середній Азії та Казахстані, міститьантраглікози-ди, флавонові глікозиди, органічні кисло­ти, полісахариди тощо.

Листя сени використовують для виго­товлення настою, таблеток екстракту сени сухого, порошку кореня солодки склад­ного, зборів; імпортніпрепарати — сепаде, пафіол, глаксена, регулакс та ін.

Ці препарати мають проносну дію, оскіль­ки стимулюють моторну функцію кишок, особливо товстої кишки. Використовують у випадкаххронічного запору, післяопе­раційної атонії кишок, перед хірургічним втручанням.

До складу порошку кореня солод­ки складного (Pulvis Glycyrhizae compositus) входить 20 частин порошку листя сени, 20 частин плодів коренясолод­ки, 10 частин порошку плодів фенхеля, 10 частин сірки очищеної та 40 частин по­рошку цукру. Як легкий проносний засіб призначають по 1-2чайній ложці 1-3 рази на день з водою.

Збір протигеморойний (Species antihaemorrhoidales) містить листя сени, кору крушини, траву деревію, плоди ко­ріандру та корінь солодки — по 20час­тин. Столову ложку збору заварюють склянкою кип'ятку, настоюють 20 хв, про­ціджують. Призначають по 1/2-1 склян­ці на ніч.

Фенолфталеїн є синтетичним про­носним засобом. За характером проносної дії подібний до антраглікозидів. Є надій­ним і порівняно легкимпроносним засо­бом. Ефект настає через 6—8 год після при­йому і зберігається протягом 2-4 днів.

Тривалість дії фенолфталеїну зумовлена тим, що він, абсорбуючись у кишках, над­ходить до печінки, звідки з жовчю виділя­ється знову в кишки.У зв'язку з повіль­ним виділенням із організму при повтор­них введеннях можлива кумуляція, яка проявляється подразненням нирок, виси­пом на шкірі.Призначають усередину по 0,1-0,2 г на ніч. У менших дозах він ви­кликає розм'якшення калових мас.

 

Ізафенін порівняно з фенолфталеїном має активнішу проносну дію, він менш ток­сичний і не подразнює нирок. Збуджує пе­ристальтику переважнотовстої кишки. Його можна призначати вагітним жінкам і дітям, а також хворим на захворювання нирок.

Ізафенін входить до складу комбінова­них таблеток «Ізаман».

Бісакодил. Ефект настає через 4 — 5 год.

Широко застосовують засоби, що пом'як­шують калові маси: лактулазу, сорбітол, форлакс.

ЗАСОБИ, ЩО ПРИГНІЧУЮТЬ РУХОВУ ФУНКЦІЮ КИШОК

ЗАСОБИ, ЩО УСУВАЮТЬ СПАЗМ КИШОК

Спазми кишок звичайно супроводжу­ються болем (кишкова колька) різної ін­тенсивності й локалізації. Вони можуть виникати внаслідок деякихзахворювань кишок або інших органів і систем (гіпо­функція надниркових залоз, діабетична кома, інтоксикація лікарськими речовина­ми, отрутамитощо).

Спазмолітичний вплив на кишки мають лікарські засоби: м-холінолітичні, гангліоблокуючі, засоби з міотропною дією. Серед них особливийінтерес мають: атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, бензогексоній, пірилен, папа­верину гідрохлорид, но-шпа та ін.

 ПРОТИПРОНОСНІ ЗАСОБИ

 

Пронос є симптомом багатьох захворю­вань та інтоксикацій (дизентерії, холери, інколи туберкульозу, септичних процесів, отруєнь арсеном,солями важких металів тощо). Часто його причиною є недостатня функція шлунка (ахілія) і підшлункової залози, захворювання ендокринних залоз.

Ліквідація проносу при цих захворю­ваннях можлива лише за правильної ді­агностики і раціонального харчування. Наприклад, при наявностіпроносу у хво­рих на туберкульоз ефективним є при­значення протитуберкульозних засобів. Пронос у хворих з недостатньою секре­торною функцієюшлунка або підшлун­кової залози знімають засобами, що ком­пенсують цю недостатність (пепсин, шлун­ковий сік натуральний, панкреатин та ін.). Увипадках, коли причиною проносу є ін­фекційні процеси, ефективними є засоби з протимікробною дією (антибіотики, сульфаніламідні препарати, похіднінітрофурану).

Для ліквідації проносу крім зазначених застосовують засоби, які мають також не­специфічну протизапальну дію.

 

 

В'яжучі засоби, вступаючи в реакцію з тканинними білками поверхні слизових оболонок, ерозій і виразок, утворюють альбумінати у виглядіплівки, яка покриває поверхню слизової оболонки шлунка і ки­шок. Ця плівка захищає ЇЇ від механіч­них, термічних і хімічних подразнень, вна­слідокчого зменшується потік патологіч­них імпульсів із зони ушкодження, галь­мується абсорбція різних речовин, у тому числі токсичних. У результаті в зоніушко­дження зникає запальна реакція, зменшу­ється моторика кишок, прискорюється епі­телізація ерозій і виразок.

 

Із групи в'яжучих засобів для ліквіда­ції проносу застосовують танальбін та інші препарати рослинного походження, а та­кож синтетичнийпрепарат — бісмуту ні­трат основний.

Танальбін є продуктом взаємодії ду­бильних речовин з білками (казеїном). На відміну від таніну він не має в'яжучої дії на слизову оболонкупорожнини рота, стра­воходу і шлунка. Лише в кишках у зв'яз­ку з перетравлюванням білкового компо­нента звільняється танін, який і викликаєв'яжучий ефект. Захищаючи рецептори від подразнення й ослаблюючи запалення, та­нін зменшує перистальтику кишок і ліквідує пронос. При цьому узв'язку із зву­женням судин слизової оболонки кишок знижується секреція кишкових залоз.

Танальбін призначають усередину по 1-2 таблетки 3-4 рази на день.

 

Як протипроносні засоби застосовують також настої і відвари трави звіро­бою (Herba Нурегісі), плоди чорниць (Fructus Murtilli), плодичеремхи (Baccae Prurni racemosae), кореневище перстачу (Rhizoma Tormentilla) та ін.

Бісмуту нітрат основний (Bismuti subnitras) має в'яжучу і протимікробну дію.

У гастроентерологічній практиці в'я­жучі засоби застосовують при багатьох захворюваннях, особливо запальних і за­пально-виразкових процесахтонкої і тов­стої кишок (ентерит, ентероколіт, коліт) і діареї різного походження. При таких захворюваннях звичайно назначають бі­смуту нітратосновний, танальбін або на­стої і відвари із зазначених рослин. У випадках інфекційних запальних захво­рювань кишок ці засоби комбінують зпротимікробними. Для усунення проно­су часто поєднують в'яжучі засоби зі спазмолітичними, обволікаючими, анальгетиками і адсорбуючимиречовинами. При запаленні прямої кишки в'яжучі засоби, часто в поєднанні з анестезином, препаратами беладонни та іншими, за­стосовують у виглядіклізм і свічок.

Обволікаючі засоби як високомолекулярні речовини, які утворюють з водою ко­лоїдні розчини, механічно захищають сли­зову оболонку травногоканалу від подраз­нення. Внаслідок цього зменшуються реф­лекторні реакції, гальмується моторика ки­шок, сповільнюється всмоктування у шлун­ку ікишках, у тому числі лікарських і ток­сичних речовин. Створюються сприятливі умови для усунення запального процесу.

 

Обволікаючу дію мають крохмаль, аравійська камедь, препарати з алтейного кореня, бульб салепу, насіння льо­ну та ін.

Крохмаль (пшеничний, кукурудзяний, рисовий, картопляний) застосовують у вигляді колоїдного розчину (Mucilago Arnyli), який отримуютьрозчиненням його у гарячій воді. Застосовують зовнішньо, всередину і в клізмах. Бульби салепу (Tuber Salep) і аравійську камедь

(Gummi arabicum) також застосовують для приготування колоїдних розчинів (слизів). Корінь алтеї (Radix Althaeae) застосовують у виглядіпорошку, настою, екстракту сухого (Extractum Althaeae siccum) і сиропу (Sirupus Althaeae), як відхаркувальний, протизапальний і обво­лікаючий засоби.Насіння льону (Semen Lini) використовують у вигляді відвару та емульсії.

Прийняті всередину адсорбуючі засо­би крім протизапальної дії сприяють зниженню кислотності шлункового соку і гальмують моторику кишок,ліквідують ме­теоризм і пронос.

 

Найактивнішим адсорбуючим засобом є вугілля активоване (Carbo activatus): маєвелику загальну поверхню (1г — близько 200 м²). Випускається у вигляді порошку, гранул і таблеток під назвою карболен (Carbolenum). Вугілляакти­воване застосовують як адсорбент при гі­перацидному гастриті, метеоризмі, інфек­ційних захворюваннях травного каналу, харчових інтоксикаціях,отруєннях алка­лоїдами (стрихніном, морфіном, атропіном та ін.), барбітуратами, солями важких ме­талів, фосфором, калію ціанідом.

Хворим з підвищеною кислотністю шлун­кового соку, диспепсією і метеоризмом вугілля активоване призначають усереди­ну по 1/2-1 чайній ложціабо 1-2 г кілька разів на день, при інфекційних захворю­ваннях кишок — по 1—2 столовій ложці на півсклянки води кілька разів на день. При гострихотруєннях лікарськими ре­човинами чи отрутами препарат потрібно призначати у великих дозах: по 3—10 сто­лових ложок з наступним введеннямсо­льових проносних засобів.

При метеоризмі адсорбуючі засоби ча­сто поєднують з іншими препаратами. Наприклад, у випадках істеричної аеро­фагії доцільно вводити їх ізседативними і психотропними засобами; при паралітич­ному метеоризмі — з пітуїтрином, холіноміметичними і антихолінестеразними за­собами; приметеоризмі внаслідок порушення секреції шлункових і підшлунко­вої залоз — з соком шлунковим натураль­ним, панкреатином та ін.

При метеоризмі ефективні також віт­рогінні засоби, які отримують з листя м'яти перцевої, квіток ромашки лікарсь­кої тощо. Очевидно, вони зарахунок ефі­рних олій, які містяться в них, рефлектор­но поліпшують секреторно-моторну та резорбційну функцію травного каналу, діютьпротимікробно.

Листя м'яти перцевої (Folia Men-thae piperitae), трав'янистої багаторічної рослини. З листя та суцвіть виділяють ефірну олію. В них є такожфлавоноїди, каротин, стероли, поліфеноли, мікроелемен­ти (мідь, манган, стронцій тощо).

М'яту перцеву використовують для виготовлення галенових препаратів — настоїв і настойок. їх застосовують як засоби, що рефлекторнополіпшують кро­вообіг у судинах мозку та серця, як спаз­молітики при спастичних явищах у трав­ному каналі, жовчних шляхах, протоках підшлунковоїзалози.

Квітки ромашки лікарської (Flores Chamomillae Recutitae), однорічної тра­в'янистої рослини з інтенсивним запахом, що росте на полях, городах,біля житла.

Ефірна олія ромашки в експерименті стимулює рефлекторну діяльність, збуд­жує центри довгастого мозку, збільшує частоту дихання і скороченьсерця, роз­ширює судини мозку. У великих дозах пригнічує центральну нервову систему, знижує тонус скелетної мускулатури. Жовчогінну дію має нетільки ефірна олія, а й рідкий екстракт ромашки.

Препарати ромашки лікарської (настій, рідкий екстракт, ефірна олія) належать до потогінних, вітрогінних та антиспастичних засобів. Для нихвластива заспокійлива і знеболювальна дія. Вони прискорюють регенерацію епітелію, пригнічують запален­ня, процеси бродіння і гниття в кишках.

У вигляді настою ромашки лікар­ської приймають усередину як спазмолі­тичний засіб при гастриті, спастичному хронічному коліті, якісупроводжуються бродінням у кишках, для стимуляції виді­лення жовчі та поліпшення травлення. Крім того, його призначають хворим на виразковухворобу шлунка і дванадцяти­палої кишки, гіперацидний гастрит, при болю, печії, нудоті.

Із синтетичних протипроносних засобів широко використовують лопераміду гідрохлорид (імодіум, лопедіум), який зни­жує тонус і руховуактивність гладких м'я­зів кишок за рахунок зв'язування з опіатними рецепторами їх стінки. Підвищує то­нус сфінктера відхідника. Дія препарату настаєшвидко і триває 4-6 год.

Показання: гостра і хронічна діарея різного походження, регуляція випорож­нень у пацієнтів з ілеостомою.

Побічна дія: головний біль, біль у надчеревній ділянці, сухість у роті, алергіч­ні реакції.

Протипоказання: вагітність, лак­тація, вік до 2 років, гострий виразковий коліт, непрохідність кишок.

До протипроносних засобів належить смекта, що має адсорбційну й обволіка­ючу активність.

РОЗЧИНИ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ               

Парентеральне харчування є необхід­ним компонентом лікування у випадках, коли неможливо здійснювати його природ­ним шляхом, особливо увипадках білко­вого та енергетичного дефіциту виснаже­них хворих.

Для парентерального харчування мож­на застосовувати сироватку і плазму крові людини, як енергетичний матері­ал - глюкозу і жирові емульсії.Вико­ристовують гідролізати і суміші аміно­кислот — амінокислот препарати. Вітчизняні препарати гідролізованого біл­ка містять амінокислоти ймінеральні солі. До їх складу входять 10 незамінних амінокислот (треонін, лейцин, ізолейцин, фенілаланін, лізин, аргінін, гістидин, меті­онін, триптофан) і7 замінних (кислоти аспарагінова і глутамінова, серин, гліцин, пролін, аланін, тирозин). Кількісні спів­відношення амінокислот у різних препа­ратахколиваються у значних межах.

Наприклад, поліамін містить 13 L-амі-нокислот, з яких 8 є замінними, і D-сорбіт.

Фармакодинаміка. Амінокислот­ні препарати мають пластичну властивість. Вони залучаються до процесів біосинтезу білків, стимулюютьанаболізм. На цих вла­стивостях грунтується активізація фізіо­логічних функцій різних органів. Мають також гемодинамічні та дезінтоксикацій-нівластивості.

 

Показання: дефіцит білка при за­хворюваннях травної системи, які супро­воджуються порушенням транспортної (всмоктувальної) функції,опікова й про­менева хвороби, інтоксикація у післяопе­раційний період тощо. Амінокислотні пре­парати потрібно застосовувати у поєднанні зглюкозою, вітамінами, гормонами. Вводять внутрішньовенно повільно кра­пельно, починаючи з 20 крапель на 1 хв. Якщо хворий добре переноситьвведення, кількість крапель можна збільшувати до 40-60 на 1 хв. Швидше введення є недо­цільним, оскільки амінокислоти не всти­гають засвоїтися івиводяться нирками. Препарати можна вводити під шкіру, в шлунок чи тонку кишку за допомогою зонда (також краплями). Добова доза становить 1,5-2л.

Побічна дія: нудота, блювання, та­хікардія, порушення дихання, відчуття спраги - у разі підвищеної чутливості хво­рого чи швидкого введенняпрепарату (піс­ля припинення введення побічні реакції зникають без лікування).

Протипоказання: гостре пору­шення гемодинаміки, масивна втрата кро­ві, шок, декомпенсація функції серця, не­достатність печінки, нирок,збудження хворого.

До препаратів амінокислот без елект­ролітів належать вамін 14 і вамін 18, а також інтрафузин. Є препарати з елек­тролітами (аміноплазмаль,нефрамін, аміностерил, інфезол), з глюко­зою (вамін глюкоза), з вітамінами (аміносол).

Для парентерального харчування як біоенергетичний засіб використовують жирову емульсію - ліпофундин - 10 чи 20 % емульсія соєвої олії і 7,5чи 15 г соєвих фосфатидів.

Показання: опіки, тяжкі інфекцій­ні захворювання, післяопераційний пе­ріод.

Вводять внутрішньовенно крапельно, спочатку по 15-20 крапель на 1 хв, по­тім, якщо хворий добре переносить пре­парат, через 10-15 хв кількістькрапель протягом ЗО хв поступово збільшують до 60 на 1 хв. Вводять близько 500 мл на добу.

Протипоказання: шок, інфаркт міокарда, крововилив у мозок, гіперліпідемія, атеросклероз, захворювання печін­ки, нефротичний синдром.

 

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ

 

Сечогінні засоби — лікарські засоби різної хімічної будови, які сприяють збіль­шенню виділення сечі і зменшенню вмісту рідини в організмі. Узв'язку з тим, що в механізмі сечогінної дії більшості препара­тів головне значення має збільшення екс­креції з організму солей, засоби цієї групи щеназивають салуретиками (солегінними).

 

Основним у механізмі дії сечогінних за­собів є їх вплив на нирки, на структурно-функціональну одиницю — нефрон, на процеси, які в ньомувідбуваються (клубочкова фільтрація, канальцева реабсорбція, секреція).

Для того щоб зрозуміти механізм дії сечогінних засобів, коротко розглянемо процес утворення сечі.

 

У клубочках нирок під впливом гідростатич­ного тиску відбувається фільтрація рідини, яка містить усі складові елементи сироватки крові, завинятком білків, що не проходять через клубочковий фільтр, та ліпідів. Для фільтрації в нирках потрібно, щоб артеріальний тиск у капі­лярах клубочківперевищував онкотичний тиск білків сироватки крові. Із зниженням артеріаль­ного тиску фільтрація в клубочках зменшуєть­ся, з підвищенням, навпаки,збільшується. Швидкість клубочкової фільтрації залежить не тільки від кровопостачання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів.

Клубочкова фільтрація у дорослої людини становить у середньому 100 мл/хв. За добу в нирках фільтрується 150 — 200 л рідини, а сечі виділяєтьсялише 1,5 —2 л, тобто 99 % первинної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Про­цеси реабсорбції відбуваються на всьому про­тязі нефрону: упроксимальних канальцях, петлі нефрону (петля Генле), дистальних канальцях і збірних трубочках. Для того щоб збільшити діу­рез удвічі, потрібнозбільшити у два рази клу-бочкову фільтрацію, що практично зробити не­можливо, або зменшити реабсорбцію на 1 %. Та­ким чином, найбільших змін усечоутворенні можна досягти, впливаючи на канальцеву реаб сорбцію. При цьому слід враховувати, що в ка-нальцях насамперед потрібно змінитиреабсорб­цію натрію, а вода пасивно проходить за цим осмотично активним йоном.

 

Реабсорбція натрію в канальцях нирок здійснюється таким чином. Із просвіту канальця Na⁺ надходить всередину клітин його стінки черезапікальну мембрану. Вважають, що транспорт Na⁺ всередину клітини здійснюється за допомогою особливого білка-переносника, син­тез якогорегулюється альдостероном. Альдо­стерон зв'язується в клітині з рецепторами, пере­носиться в ядро і, впливаючи на ДНК, стимулює синтезінформаційної РНК, яка сприяє активі­зації синтезу в рибосомах білка-переносника.

 

Натрій, що надійшов усередину клітини ка­нальця, створює той фонд (пул) натрію, який по­тім підлягає активній реабсорбції. Остання здійснюєтьсяза допомогою особливих насосів, розміщених на базальній мембрані клітин стінки канальця. Відомо кілька типів таких насосів, один з них переноситьNa* в обмін на К\ Інші здійсню­ють реабсорбцію Na* разом з СГ або НСО3'. Цей активний транспорт Na+ відбувається за раху­нок енергії, якапостачається розташованими біля базальних мембран мітохондріями.

зниження реабсорбції у проксимальному канальці зумовлює компенсаторне збільшення її в петлі нефрону і дистальному канальці.

У петлі нефрону і відбувається активний транспорт Na⁺, СГ, її стінка є непроникною для води. Сечогінні засоби, що діють переважно у цьомувідділі нефрону, називають петльовими. Блокада реабсорбції натрію у цій ділянці ви­кликає найбільший натрійурез.

 

Процеси ультрафільтрації в капсулі Шумлянського – Ноумена

 

Сечоутворення завершується у дистальному відділі нефрону і збірних трубочках. Транспортні процеси тут контролюються гормональнимивпливами, проявляється натрійзатримувальна дія мінералокортикоїда альдостерону і водозатри-мувальна — антидіуретичного гормону вазопре­сину.Відбувається пасивна секреція ІС із клітин нефрону через апікальну мембрану за електро­хімічним градієнтом. Дистальний канадець і збірні трубочкитакож можуть бути місцем впливу се­чогінних засобів (антагоністи альдостерону, тріамтерен та ін.), однак такі засоби є малоак­тивними. Блокуванняреабсорбції Na⁺ у цьому відділі, коли вже реабсорбувалося близько 90 % профільтрованого Na⁺, може збільшити його екс­крецію лише на 2 —3 %фільтраційного заряду.

 

Транспорт натрію в нирках регулюють також інші чинники. Це передсердний натрійуретичний фактор, який виділяється із передсердь під час їхрозтягування, що викликає збільшення швидкості клубочкової фільтрації і пригнічення реабсорбції натрію у збірних трубочках. Крім того, існуєнатрійуретичний фактор (гормон) — низькомолекулярна сполука гіпоталамічного, пе­чінкового походження, яка надходить у кров при стимуляціїволюморецепторів і подібно до дигоксину блокує Na⁺, К⁺-АТФазу в нирках, що зменшує реабсорбцію Na⁺. До речовин, які відіграють роль потенційнихрегуляторів екскреції натрію, відно­сять естрогени, соматотропін, інсулін (збільшу­ють реабсорбцію Na⁺), прогестерон, паратирин, глюкагон (знижуютьреабсорбцію Na⁺). Локаль­но діють також фактори, які утворюються в нир­ках (кініни, простагландини, допамін та ін.).

 

З огляду на принципи функціонування системи сечоутворення, зрозуміло, що лі­карські засоби, які стимулюють сечовиді­лення, можутьбезпосередньо впливати на сечоутворювальну функцію нирок або змі­нювати гормональну її регуляцію.

 

Застосування сечогінних насамперед як засобів симптоматичної терапії, спрямова­ної на усунення набряків, має також важливий патогенетичнийвплив на склад­ний ланцюг реакцій при захворюваннях, які супроводжуються затримкою солей і води в організмі.

 

Функції нирок

 

Близько 70-80 % загальної кількості про­фільтрованого Na⁺ реабсорбується в проксималь­них канальцях, за ним пасивно реабсорбується вода і СІ".За участю карбоангідрази відбувається реабсорбція гідрогенкарбонату (НСО[). Об'єк­том дії сечогінних може бути проксимальний відділ нефрону, протеїх дія незначна, оскількиВ арсеналі сечогінних засобів налічу­ється близько 20 препаратів. Якому з них надати перевагу в тій чи іншій ситуації, повиннідопомогти знання фармакокіне­тики, механізму дії, можливі побічні ефекти тощо.

Чіткої, досконалої класифікації, яка б охоплювала всі аспекти дії сечогін­них засобів, на сьогодні не існує. Сечогін­ні засоби, маючи різну хімічнубудову, від­різняються за локалізацією, механізмом, силою дії, швидкістю настання ефекту, його тривалістю, побічною дією.

 

 

Протягом тривалого часу класифікація сечогінних засобів ґрунтувалася на їх хімічній будові. Зроблено спроби класи­фікувати діуретичні засоби захарактером їх впливу на нирки. Однак багатьом се­чогінним засобам властива також і позаниркова дія. Спроби класифікувати сечогінні засоби за їхздатністю впливати на той чи інший відділ нефрону також по­в'язані з труднощами. З наведеної схеми видно, що деякі з цих засобів (ксантини,фуросемід, кислота етакринова, осмотичні сечогінні та ін.) діють на всьому протязі нефрону. У зв'язку з цим сечогінні засоби доцільніше класифікува­ти,виходячи з механізму їхньої дії.

 

Залежно від фармакодинаміки сучасні сечогінні засоби головним чином поділя­ють на 3 групи: а)салуретики; б) калій-зберігаючі; в) осмотичнідіуретики.

 

До групи салуретиків відносять похід­ні тіазиду (гідрохлортіазид, циклометіазид, оксодолін та ін.), петльові сечогінні (фуросемід, кислотаетакринова), інгібіто­ри карбоангідрази (діакарб). Ртутні се­чогінні (меркузал, промеран та ін.) у зв'яз­ку з високою токсичністю та впровадженням

 

 у практику нових ефективних і без­печних препаратів вилучено з номенкла­тури лікарських засобів.

 

 

 

Ознаки лівошлуночкової недостатності (один з показів до застосування сечогінних засобів)

 

До калійзберігаючих сечогінних засо­бів відносять тріамтерен і верошпірон, які підвищують виділення натрію і мало впли­вають на екскрецію калію.

Осмотичні сечогінні засоби (маніт, се­човина), підвищуючи осмотичний тиск у канальцях, перешкоджають реабсорбції води. Слід зазначити, щотака системати­зація не охоплює сечогінних засобів, які впливають на кровообіг у нирках, вона мало орієнтована на механізм дії препа­ратів.

Для кращого розуміння механізму дії сучасних сечогінних засобів рекомендуєть­ся класифікація, яка враховує не тільки ме­ханізм, а й локалізаціюїхньої дії.

 

І. За локалізацією та механізмом дії:

1.       Засоби, що діють на рівні клітин нир­кових канальців.

1.1.    Засоби, що діють на рівні апікаль­ної мембрани:

а)       конкуренти за переносник натрію(тріамтерен, амілорид);

б)      антагоністи альдостерону (спіроно-лактон).

1.2.    Засоби, що діють на рівні базаль­ної мембрани:

а)       інгібітори карбоангідрази (діакарб);

б)      похідні бензотіадіазепіну - тіазиди (гідрохлортіазид, циклометіазид, оксодолін);

в)      похідні кислоти дихлорфеноксиоцтової (кислота етакринова);

г)       похідні кислоти антранілової (фуросемід, буфенокс, клопамід, торасемід).

2.Осмотичні сечогінні засоби (маніт,сечовина).

3.Засоби, які підвищують кровообіг ни­рок (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.).

4.Лікарські рослини (хвощ польовий,листя мучниці, бруньки берези, листя ортосифону, ягоди суниць та ін.).

З клінічної точки зору практичне зна­чений мають сила, швидкість настання і тривалість дії сечогінних засобів, відповідно до чого їх поділяють:

II. За силою дії:

1. Засоби сильної (потужної) дії — фуросемід (лазикс), кислота етакринова

(урегіт), клопамід (бринальдикс), осмоті чні діуретики (маніт, сечовина).

2. Засоби середньої сили дії — тіазіди: гідрохлортіазид (гіпотіазид), оксоділін (гігротон), циклометіазид.

3. Засоби слабкої дії — спіронолактс(верошпірон, альдактон), діакарб (ацетозоламід), тріамтерен, амілорид, ксантии(теофілін, теобромін, еуфілін),препарати лікарських рослин (листя мучниці, лисіортосифону, березові бруньки та ін.).

 

III.            За швидкістю настання сечогіної дії:

 

1.       Швидкої (екстренної)  дії  (30-40 хв) — фуросемід, кислота етакринова; маніт, сечовина, тріамтерен.

2.  Помірної швидкої дії (2 — 4 год) -діакарб, теофілін, еуфілін, амілорид, цилометіазид, клопамід, оксодолін.

3.  Повільної дії (2 — 4 доби) — спірінолактон.

 

IV.     За тривалістю сечогінної дії:

 

1.       Короткої дії (4 — 8 год) — фуроомід, кислота етакринова, маніт, сечовина

2.       Середньої  тривалості  дії   (8-14 год) — діакарб, тріамтерен, амілорид, циклометіазид, гідрохлортіазид, бриналдикс, теофілін, еуфілін.

3. Тривалої дії (кілька діб) — оксоділін, спіронолактон.

 

Метаболізм вітаміну Д в нирках