1. Ментальність культури:

Для української культури характерний Дух індивідуального підприємництва, індивідуалізм, поєднаний з повагою до окремішної людини та її свободи, гостре несприйняття деспотизму, абсолютної монархічної влади. Наприклад, влада царя в Антській державі прадавніх українців (II ст.) суттєво обмежувалася народни­ми зборами (віче).

Російська ментальність характеризується общинною свідоміс­тю, «хоровим» (або комунітарним) началом. Зневага до «одиниці», органічно притаманна телурократичній культурі, в решті решт ви­лилася в комуністичній практиці в фізичне знищення сотень тисяч, а то і мільйонів.

2. Ставлення до праці:

Визнана працелюбність і працездатність українського народу, що своїми витоками сягає аграрної трипільської культури. Народ, що створив цю культуру, нізвідки не прийшов і не мав ніякого «ісходу». Він завжди тут був і є. Ті ж, що приходили сюди, тільки збагачували його прадавню культуру, але ніколи не змогли ні зни­щити, ні витіснити її повністю. Незважаючи на недавні історичні катаклізмі!, на насильно введене кріпацтво, а потім і колгоспи, на Україні ще залишився інстинкт праці українського селянина, певна культура праці. Звідси — антеїзм як характерна риса ук­раїнської ментальності — емоційно-шанобливе ставлення до землі-годувальниці.

В російській культурі в умовах формування держави, яка з часів золотоординського улусу Івана Калити і дотепер розвивалась суто екстенсивним шляхом, ніколи не було потреби в інтенсифікації праці і підвищенні культури праці. Суспільство і держава на протязі всієї своєї історії збагачувались за рахунок зовнішніх джерел, нових і нових територіальних надбань. Звідси ж — небачене марно­тратство, що його ми спостерігаємо в російському стилі господа­рювання, посилене практикою соціалізму і колгоспу.

3. Ставлення до свободи:

В Україні спостерігаємо відданість свободі, звідси витоки ко­зацької республіки — Запорізької Січі. В Україні кріпацтво з'явля­ється тільки завдяки Катерині І?. Індивідуалізм і відданість свободі оспівані в українському фольклорі і знайшли ґрунтовне висвітлення в філософії Г. Сковороди, яка своїми витоками сягає прадавньої ри­си української духовності — екзистенційності, і є вченням, що цілком присвячено особистості, людській індивідуальності.

В Росії навпаки — відданість царю і державі, служіння царю і державі, кріпацтво. Та ж світла і життєрадісна філософія Сковоро­ди, що була зорієнтована на досягнення щастя людської особис­тості, в руках його послідовників в умовах російської телурократичної культури перетворюється в містичну теософію вельми дале­ку від людини, в якій людина власне кажучи перестає існувати, розчиняючись у «всеєдності», «боголюдськості» і «богоматери».

4. Правові норми:

В Україні спостерігаємо відбиття правових норм східної око­лиці абсолютного простору римського права Європи. Магдебургзьке право як суто європейська норма самоврядування було майже в усіх містах України і скасовано лише Катериною II. Зга­даймо знамениту максиму Г. Сковороди: «Всякому городу нрав и права», та давню традицію виборності Київських князів, вибор­ність гетьманів і отаманів, традицію свобод, що ще довго обстою­валась Слобідською Україною вже в межах Російської імперії.

В Росії, як відомо, була абсолютна монархія. Такий палкий спі­вець і знавець російської духовності як В.Г.Бєлінський не полишає

жодних сумнів щодо вихідних засад правових традицій Росії: «Ио­анн III, которого не без основания некоторые историки называют великим, был творцом неподвижной крепости Московского царст­ва, положив в его основу идею восточного [тобто азійського — І.Ц.] абсолютизма, столь благодетельного для абстрактного един­ства созданной им новой державы...Разрядные книги служат неоспоримым доказательством, что в древней России личность никог­да и ничего не значила»1.

1 В.Г.Белинский. Избр. соч. — М.: ОГИЗ, 1947. — С 488.