8.2. Телурократична культура

Телурократична культура відрізняється за своїм характером і типом ментальності. Вона пов'язана з фіксованим панівним і незмінним простором, стійкістю його якісних характеристик і орієнтацій. Для телурократичної культури є характерними: осілість, консерватизм, закостенілість юридичних норм, консерва­тизм релігії й інших форм суспільної свідомості, наявність могут­нього впливу ідеології (як правило месіанської), репресивний ха­рактер колективістської етики, стійка ієрархічність соціальної ор­ганізації (як офіційної, так і неофіційної); на всіх рівнях суспільної свідомості спостерігається загальне тяжіння до величі й винятко­вості, пасіонарність.

Цивілізації цього типу, куди належали царська Росія (а потім СРСР), Персія, а тепер Іран і т.п., вважаються «нерухомою платформою», «землею серцевини», «географічною віссю історії», яка зберігає постійність і нерухомість в історичному часі.

Цікаво, що для російських дослідників визнання телурократичної при­роди російської культури є само собою зрозумілим. Так в доповіді В.О.Бажанова з Казані, яку було присвячено порівняльному аналізу раціональності в російській культурі і раціональності Заходу, виголо­шеній на 23-му Вігенштейнівському симпозіумі, що відбувся у серпні 2000 року в Австрії, читаємо: «Власть рассматривается русскими как только теллурическая сила, которая решает судьбу наций» (Rationality and Irrationality. Papers. 23rd International Wittgehstein Symposium. Kirch-berg am Wechel.2000, vol. VIII(l), p.61).

Земля, на якій народилась телурократична культура, безумов­но, зберігає у часі свою сталість і нерухомість. Але це не завжди можна сказати про народ, що створив цю культуру.

Так, культура Іудеї часів царя Давида, що формувалася в нагір'ї навколо Єрусалима, безумовно, належала до телурократичного типу, звідси месіанство й пасіонарність світових релігій, що беруть початок у цій культурі. Але ж поруч на вузькій береговій смузі, що протягнулася уздовж Середземного моря — так званій Хана-анській долині — були зовсім інші умови: це був шлях інтенсивної торгівлі й обміну культурними цінностями. Місцеве населення по­повнювалось новими й новими поколіннями. Тут формується типово таласократична культура.

Унаслідок біблейського «ісходу» давні іудеї втратили і державу, і землю. А вже сучасний Ізраїль відтворено як раз у межах Ханаанської долини. Сьогодні в цій державі своєрідно переплелися, бе­зумовно, теократичні ознаки верховної влади з явною практикою світського життя за нормами й стандартами західної таласократич-ної демократії.

8.3. Таласократична сутність української культури

Тепер спробуємо ідентифікувати українську культуру шляхом порівняння її з російською культурою.

Як слушно зазначає видатний російський культуролог академік Д.С. Ліхачов, в російській культурі домінує «хоровоє», комунітарне начало. Це пояснюється природними умовами формування російського етносу: на бідних підзолистих грунтах, в умовах важко прохідних болотистих лісів могли виживати тільки великі об'єд­нання людей — «общини».

Умови формування української культури були прямо проти­лежними: родючі чорноземи з часів прадавньої трипільської аграр­ної культури забезпечували виживання невеликих об'єднань лю­дей, наприклад, хутора, або навіть сім'ї.

Російська культура — це глибинна материкова, або телурокра­тична культура. Саме це й обумовило формування її як замкнутої й ідеократичної.

Тільки стосовно телурократичної культури широкий епічний задум можна розпочатії так, як це робить Гоголь, вдаючись вже в перших словах «Мертвих душ» до, на перший погляд, простої, але з глибоким підтекстом розмови двох російських мужиків про

колесо, яке можливо до Москви і доїде, а до Казані — ні, до Казані не доїде!

В цій невимушено вільній розмові двох російських мужиків із глибин підсвідомості спонтанно майже за Фрейдом проривається характерна риса ментальності телурократичної культури — тяга до величі її винятковості. Геніальність Гоголя проявляється в тому, що все це відбувається «само собою»: ми не відчуваємо тут ні наяв­ності спеціального задуму, ні авторської рефлексії. Гоголь просто схопив і безпосередньо передав глибинну знакову рису телурокра­тичної культури. Та ще й найбільш переконливим чином, бо це стихійно проривається в розмові «мужиков», а не представників вищих і освічених верств суспільства1.

Проте порівняйте у Ф.І. Тютчева: «умом России не понять, аршином общим не измерить, у ней особенная стать, в Россию можно только верить». :

В такій культурі з легкістю розвиваються надмірно гіперболізо­вані ідеократичні витвори на кшталт «царя-батюшки», або — що те ж саме — «отца всех народов», «вождя мирового пролетариата», ідеї «мировой революции» і т.п. В такій культурі в умовах відсутності будь-якого зіткнення-діалогу і конкуренції духовних цінностей самі собою природнім чином формуються риси пасіонарності й месіанства як прояв визначальної для цієї культури тяги до величі і винятковості.

Така культура в решті решт породжує якусь панівну ідею, що керує і направляє. Наприклад: «Москва — третій Рим, четвертому не бывать», або «Москва — колыбель мировой революции» і т.д., і т.п. Ідея комунізму з легкістю була сприйнята в Росії і дала свої жахливо багаті дари-плодн на російській ниві (а з тої ниви і нам пе­репало) саме тому, що ця нива (тобто російська культура) за своїм походженням і за своєю сутністю є ідеократичною і була добре підготовлена для сприйняття такої ідеї. Вражає те, що всі останні події в Росії з 1985 р. і дотепер зовсім не зачепили фундаментальну сутність ідеократичної російської культури і притаманної їй духов­ності. Комуністична тоталітаристська ідеологія і сьогодні зали­шається надто близькою її рідною знаменитій «російській душі»2.

Про це свідчить не що-небудь, а нині діюча Програма Комуністичної партії Російської Федерації, в якій безхитрісно записано: «в своїй суті «російська ідея» є ідея глибоко соціалістичною». То ж не дивно, що західні науковці й політологи останнього часу звернулися до обговорення несподіваного і водночас шокуючого питання: «А чи здатна взагалі Росія до трансформації в сучасне ліберально-демократичне громадянське суспільство?».

Концепція російської культури як телурократичної відразу прояс­няє суть цієї проблеми: якщо і здатна, то не раніше ніж після того, як західна таласократична культура вимиє, а краще сказати витра­вить її ідеократичну сутність, як це, скажімо, сталося в історично зовсім недавні часи з німецькою культурою.

Як уже було сказано, притаманна таласократичній культурі си­стема цінностей за природою своєю не може бути чимось завершеним і окостенілім. Навпаки, вона весь час перебуває в поточних змінах.

Зовсім інша річ — ідеократична система. Вона настільки жорст­ко зцементована пануючою ідеологією, що просто не піддається ніякій частковій зміні чи удосконаленню.

Не виключено, що сучасне російське суспільство, остаточно відкинувши комунізм, зможе об'єднатися її сягнути нових успіхів на основі ідеї відродження величі Росії й розбудови її як оновленої світової держави. Але не .будемо сліпо копіювати їх шлях і їх досвід. І перш за все тому, що Україна — це не Росія, а дещо прямо-таки протилежне, і нам взагалі не потрібна ніяка ідеологія. Це відкидання ідеології як головної риси духовності ідеократичного (тобто телуро-кратичного) суспільства аж ніяк не означає виникнення так званого «ідеологічного вакууму», бо насправді в таласократичній культурі ідеологія заміщується цінностями, як це ясно з попередньо наведеної характеристики таласократичної й телурократичної культур.

Для того щоб усвідомити протилежність української культури як таласократичної до російської явно телурократичної, зауважи­мо перш за все, що попри всі наочні зовнішні зв'язки й очевидну зовнішню спорідненість українська культура за своєю генезою і сутністю є первинною і більш давньою. Українська культура з пра­давніх часів формувалася на великому торговому шляху «із варяг в греки», і отже вона із самого початку належить не до телурокра-тичного типу культури, а до таласократичної культури, бо таласократична культура — це культура не тільки морських узбережжь, а й узбережжя великих судноплавних рік, торгових шляхів. Україна здавна вела жваву торгівлю пшеницею ще за часів Геродота з дав­ньогрецькими містами-колоніями Північного Причорномор'я і з самою Грецією. Так, в скіфські часи Україна щорічно продавала в міста-поліси Прішонтиди щонайменше сто тисяч пудів зерна.

Порівняння української і російської культури аж ніяк не слід тлумачити в аспекті того, яка культура краща. Подібні питання є просто некоректними, бо всі національні культури є рівною мірою значимі. Російська і українська культури як національні є рівною мірою прекрасні і неповторні. Більше того, висока російська культу­ра за своїми здобутками і впливом справедливо визнається в світі. Та не про це йде мова. Те, про що йде мова, це співвідносні наднаціо­нальні типи таласократичної і телурократичної культури та пробле­ма ідентифікації української і російської культури в межах описаної вище дихотомії таласократична — телурократична культура. Спра­ва в тому, що для певних умов життєдіяльності людини (а культура це і є спосіб життєдіяльності людини) — кожна національна культу­ра є оптимальною. Інша річ, що сучасний світ швидко змінюється в глобальному масштабі. І ці зміни умов існування і життєдіяль­ності людини тягнуть за собою і зміни в культурі, провокуючи при­скорений занепад одного типу культури і піднесення культури іншого типу. Наприклад, у сучасному світі ситуація складається яв­но не на користь телурократичної культури, яка об'єктивно стала гальмом подальшого розвитку міжнародної спільноти.

Спробуємо тепер систематизувати та порівняти основні риси української і російської культури.