- •Глава 13. Феномен української культури
- •§ 1. Особливості українського менталітету та самобутність української культури
- •Тема 12. Ментальність як тип культури
- •Тема 2.3. Ментальне поле культури
- •5.3. Особливості українського менталітету
- •7. Гуманістичні цінності в українській культурі
- •8. Ідентифікація української культури як таласократичної
- •8.1. Таласократична культура
- •8.2. Телурократична культура
- •8.3. Таласократична сутність української культури
- •1. Ментальність культури:
- •2. Ставлення до праці:
- •3. Ставлення до свободи:
- •4. Правові норми:
- •5. Освіта:
- •6. Становище жінки:
- •7. Месіанство і пасіонарність:
- •8. Війна і мир:
- •9. Релігія:
- •8.4. Питання про мову
- •8.5. Український прагматизм
- •Гостинність, вітання й шанування
9. Релігія:
Існує принципова відмінність між релігійною традицією Києва і Москви в межах самого православ'я. Первісний євангелізм Київського християнства був зорієнтований на ту традицію в ранньому християнстві, яка пов'язана з діяльністю апостола Павла
й стверджувала єдність і рівність у Христі всіх людей. Ця версія християнства за часів Київської Русі закладала передумови ідеї «вільної особистості», інтерес до внутрішнього світу людини, його душі, особистісного пошуку Бога, страждання і співчуття. Новий Заповіт був джерелом першооснови вільної особистості, що укорінювалася в ментальності народу1.
' Див. Історія релігії в Україні у двох томах. Т. 1. Українське православ'я. К., 1997. — С 9-23.
Чи не звідси витоки екзис-тенційної лінії в духовній культурі України, що знайшла пізніше яскравий розвиток в філософії у Кнєво-Могилянській Академії і особливо у творчості Г. Сковороди. За оцінкою російського дослідника Г. Федотова, «київське християнство було одним з найкращих способів реалізації Христової науки в цілому християнському світі. Воно не знайшло ніякого продовження в московському християнстві, яке було зовсім іншим»2. 2 Fedotov G. The Russian Religious Mind Kievan Christianity. — Harvard University Press, 1946. — p. 5.
Формування великоруської народності проходило під знаком культивування політичного візантизму. Тоталітаризм і сакральний характер державної влади, яка підпорядкувала собі церкву, виключали можливість свободи людини. Те, що не могло вкорінитися в Київській Русі, оскільки вона не мала царя, який би претендував на владу над церквою, укорінилося в Московії. В Московському царстві східна візантійська теократія органічно сполучилася із східним державним деспотизмом на зразок Золотої Орди, забезпечуючи розвиток державотворчого процесу в напрямку наслідування традиціям східної деспотії.
Наведене порівняння найбільш характерних рис української і російської культури не полишає сумнів щодо їх принципової відмінності і їх належності до протилежних таласократичного і телу-рократичного типів культури.
З метою перевірки справедливості викладеного нижче пропонується невеликий текст з наступним завданням визначити:
• В традиціях якої культури був написаний цей текст?
• Коли він написаний (з точністю до півстоліття)?
• Хто його автор?
Мова піде про марксистську модель держави, яка в тексті називається «энгельсовскнм народным государством». Текст російськомовний:
«Жизнь в энгельсовском народном государстве была бы правильной, ровной, как хорошо заведенные часы. Однако есть в этом понимании некоторые вещи, которые пробуждают серьезные сомнения.
Прежде всего всемогущее государство легло бы страшной тяжестью на каждого отдельного человека. Собственная воля и собственная мысль каждого человека должны были бы исчезнуть, замереть, а то вдруг государство признает их враждебными, непотребными. Воспитание, имея в виду воспитание не свободных людей, а благопристойных членов государства, сделалось бы мертвящей духовной муштрой, казенщиной.
Люди вырастали и жили бы в такой зависимости, под таким присмотром государства, о каком теперь в наиабсолютнейших полицейских государствах нет и речи. Народное государство стало бы огромнейшей народной тюрьмой.
А кто же был бы ее сторожем? Кто держал бы в руках руль такого государства? Этого социал-демократы не говорят открыто, во всяком случае эти люди имели бы в своих руках такую огромную власть над жизнью и судьбой миллионов своих товарищей, какую никогда не имели самые большие деспоты, и старая беда — неравенство, изгнанное в дверь, вернулось бы через окно: не было бы эксплуатации работников капиталистами, но было бы всевластие управляющих — все равно, прирожденных или выбранных — над миллионами членов народного государства. А имея в руках такую неограниченную власть хотя бы на короткое время, как легко могли бы управляющие захватить ее навсегда! И как легко при таких порядках подорвать среди людей корень всякого прогресса и развития и, доведя весь люд до полной степени всеобщего застоя, остановить его на этой ступени на долгие века, подавляя всякие такие силы в обществе, что толкают вперед... будят неудовлетворенность тем, что есть и ищут чего-то нового. Нет, социал-демократическое «народное государство», если бы можно было когда-то построить его, не создало бы рая на земле, а было бы в лучшем случае великим препятствием для действительного прогресса».
Отже: Хто автор цих слів? Коли їх написав? В традиціях якої культури написаний цей текст?
Ми бачимо, що в цьому тексті критика марксистської концепції держави проводиться з позицій цінностей таласократичної культури. Це — перш за все цінність окремішної людини і стурбованість її долею. Окреміший людині загрожує держава марксистського типу, яка «страшной тяжестью легла бы на каждого отдельного человека»; «собственная мысль, собственная воля каждого человека должны были бы исчезнуть и замереть»; «воспитание в этом государстве не было бы воспитанием свободных людей»; «люди вырастали бы под невиданным присмотром и невиданной зависимостью от государства» і т.д., і т.п.
Автором цього тексту є I. Франко, і написаний ним цей текст у 1903 році.
За I. Франком придушення індивідуального державою означало би пригнічення джерел розвитку і прогресу суспільства і неминуче призвело би до, як він каже в наведеному уривку, «невиданного застоя». Отже ця критика марксистської концепції держави безумовно проводиться І. Франком з позицій ціннісно орієнтованої культури, з позицій визнання цінності окремішної людини як первісної. Все це Франко написав ще у 1903 році! Саме тоді, коли була створена партія більшовиків у Росії. Але російським комуністам знадобилося ще 82 роки нечуваного соціального експерименту, щоб у 1985 році на квітневому Пленумі ЦК КПРС вустами Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова нарешті назвати кінцевий результат комуністичного експерименту саме «застоєм», що І. Франко зумів розгледіти на самому початку цього шляху і тут же використав саме це слово для характеристики його неминучого кінцевого результату.
Отже, читач має змогу самостійно прийти до наступного висновку: оскільки Франко є безперечно одним з найбільш яскравих представників аутентичної української культури, то цей текст, що був написаний І. Франком, настільки ж безперечно свідчить про те, що культура, в традиціях якої це було написано, є таласократичною.
Щоб не було сумнівів, наведемо ще один вислів Франка з критичного розбору ним історичного матеріалізму. Головна вада історичного матеріалізму, згідно І. Франку, є придушення індивідуального на користь партії, класу, масам — в решті решт тієї ж держави.
Він же вказував і на таке:
«Коли ж ідеал — життя індивідуального треба прийняти головним рушієм у сфері матеріальної продукції, тим що надихає людей до відкрить, пошукань, надсильної праці, служби, спілок і т.д., то не менше, а ще більше значення має цей ідеал у сфері суспільного і політичного життя». Франко відкидає марксистський ідеал у сфері суспільного і політичного життя і натомість проголошує первинність такої суто таласократичної цінності як «життя індивідуального».