наработки

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ЙОГО

КРИЗОВОГО СТАНУ 6

1.1. Сутність та принципи фінансової стратегії 6

1.2. Класифікація фінансових стратегій 21

1.3. Антикризове управління підприємством 25

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ТОВ “СТОЛИЧНЕ” 32

2.1. Загальний аналіз результатів діяльності підприємства 32

2.2. Оцінка фінансового стану та аналіз ймовірності банкрутства 36

2.3. Аналіз фінансової стратегії за умов кризового стану 50

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА З КРИЗОВОГО СТАНУ 60

3.1. Комплексний підхід до процесу формування фінансових стратегій

підприємства в умовах кризи 60

3.2. Шляхи виходу підприємства з кризи 74

3.3. Інформаційні технології в антикризовому управління підприємством 90

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ 97

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 100

ВСТУП

Актуальність теми. У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-

економічній системі, його окремих сферах або ланках кожної сфери час від

часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи.

Найбільш істотне значення має подолання кризових станів на підприємствах,

які складають первинний ланцюг економіки держави. В Україні з переходом до

ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. Їх

кризовий стан відображається в тому, що погіршуються фінансові результати

їх діяльності, вони стають нездатним отримувати прибуток, наслідком чого

може бути банкрутство. Незважаючи на те, що підприємства поступово виходять

з кризи, цей процес потребує прискорення. Основним засобом виживання

підприємства у таких умовах виступає розробка дієвої фінансової стратегії,

яка має ґрунтуватись на своєчасній діагностиці рівня та причин кризового

стану і реалізації адекватних антикризових програм.

Аналіз результатів діяльності підприємств свідчить про наявність певних

недоліків, притаманних їх діяльності протягом декількох останніх років, а

саме про зростання дебіторської і кредиторської заборгованості,

необґрунтоване збільшення обсягів отриманих кредитів у порівнянні з

випуском промислової продукції та ін. Разом з тим, для того, щоб економічні

перетворення, які спрямовані на підвищення соціального забезпечення

працівників, набули стійкого довгострокового характеру, необхідно приділяти

увагу раціональному використанню і розподілу економічних ресурсів

підприємств у стратегічному аспекті. Одним із найважливіших видів ресурсів

є фінансові. Тому дослідження проблем стратегічного управління процесами

їхнього формування і використання стає пріоритетним науково-практичним

завданням, що вимагає вирішення в сучасних умовах.

Питання сутності фінансової стратегії, процесу її формування та оцінки

якості досліджувалися зарубіжними та вітчизняними вченими: І.Балабановим,

І.Бланком, Т.Бердниковою, Е.Брігхемом, В.Герасимчуком, І.Герчиковою,

В.Гриньовою, В.Ковальовим, М.Міллером, Л.Павловою, В.Пономаренком,

В.Пріваловим, О.Пушкарем, О.Стояновою, А.Томпсоном, О.Шереметом.

Аналіз й узагальнення публікацій за даною проблематикою дозволили

зробити висновок про те, що існуючі методичні підходи до формування

фінансових стратегій підприємств в умовах кризи недостатньо розроблені як у

теоретичному, так і в практичному аспектах, про що свідчить відсутність

обґрунтування єдиної послідовності етапів процесу формування фінансової

стратегії, принципів його реалізації, методичних рекомендацій щодо

здійснення, які б комплексно враховували як кількісні, так і якісні

характеристики суб’єкта господарювання щодо використання економічних

ресурсів. Це зумовило об’єктивну необхідність подальшого розвитку

теоретичних положень і методичних підходів щодо вирішення проблем

формування фінансових стратегій підприємства в умовах кризи на основі

комплексного аналізу використання економічних ресурсів з урахуванням

особливостей сучасного етапу розвитку економіки України.

Метою дипломної роботи є перетворення теоретичних і практичних

досліджень фінансових стратегій у конкретні пропозиції для виходу досліджень фінансових стратегій у конкретні пропозиції для виходу

підприємства з кризового стану та поліпшення фінансового стану підприємства

шляхом впровадження адекватної фінансової стратегії.

Для досягнення поставленої мети було вирішено наступні задачі:

уточнити визначення поняття “фінансова стратегія підприємства” й

дослідити її класифікацію;

визначити основні засади антикризового управління на підприємстві;

проаналізувати фінансовий стан та ймовірність банкрутства підприємства;

дати оцінку фінансовій стратегії підприємства;

розробити шляхи виходу підприємства з кризового стану.

Об’єктом дослідження є ТОВ “Столичне”.

Предметом дослідження є фінансова стратегія підприємства за його

кризового стану.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження

склали фундаментальні положення економічної теорії, менеджменту, наукові

праці зарубіжних і вітчизняних учених з питань стратегічного управління

фінансовими ресурсами, фінансового менеджменту. Інформаційною базою

дослідження стали офіційні матеріали Державного комітету статистики

України, фінансової та бухгалтерської звітності підприємства.

У процесі дослідження були використані наступні наукові методи:

системного підходу, аналізу і синтезу, індукції і дедукції – для

дослідження та уточнення теоретичних основ процесу формування фінансових

стратегій підприємства за його кризового стану; економіко-статистичні – для

виявлення основних тенденцій, що зумовлюють результати фінансово-

економічної діяльності, визначення рівня використання ресурсного потенціалу

підприємства, обґрунтування, розроблення методичного підходу з формування

його фінансової стратегії; порівняння й узагальнення, експертних оцінок –

для оцінювання якості формування та реалізації фінансової стратегій;

графічний – для ілюстрування висновків дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ЙОГО

КРИЗОВОГО СТАНУ

1.1. Сутність та принципи фінансової стратегії

Основною характеристикою етапу трансформації є висока динаміка всіх

економічних процесів, що супроводжуються зміною розмірів і організаційно-

правових форм підприємств, ускладненням їх господарських зв’язків, зміною

обсягів, номенклатури й асортименту виробництва, попиту і цін на товари, що

виробляються, потреби в основному і оборотному капіталах, утворенням нових

видів ринків, ослабленням впливу держави й соціальною спрямованістю.

Невизначеність майбутнього, зумовленого цими чинниками, пов’язана зі

значними ризиками. Тому особливу актуальність набуває стратегічне

планування, задачами якого є перспективне бачення умов функціонування,

позиціонування підприємства на ринку. Це дозволяє не тільки вжити заходів

щодо усунення небажаних наслідків або зведення їх до мінімуму, але й

отримати з ситуації певні вигоди. Стратегічне планування є основою

ефективного оперативного планування, оскільки всі зусилля підприємства

стають скоординованими задля досягнення визначеної мети; сприяє необхідному

фінансовому контролю, тому що є базою для прийняття управлінських рішень,

фінансових зокрема. Головним інструментом, за допомогою якого

забезпечується узгоджена цілеспрямованість діяльності всіх підрозділів

господарюючого суб’єкта, є його загальна економічна стратегія – генеральний

план дій, що визначає пріоритети стратегічних задач підприємства,

дотримання якого в довгостроковій перспективі сприятиме досягненню його

цілей.

Підтримує загальну стратегію й конкретизує її окремі напрямки

сукупність взаємопов’язаних конкурентних і функціональних стратегій,

об’єднаних глобальною метою, що встановлена керівництвом і за умов сучасних

економічних перетворень передбачає створення й підтримку високого рівня

конкурентної переваги підприємства. Функціональні стратегії конкретизують

обрану траєкторію руху відповідно до основних напрямків діяльності

підприємства. До їх числа відносять маркетингову, фінансову, інноваційну,

виробничу, кадрову чи соціальну, екологічну стратегії, а також стратегію

інформатизації та безпеки [46]. Значущість фінансової стратегії полягає в

тому, що саме через фінансові показники відображаються всі види діяльності

підприємства, здійснюється балансування функцій, задач та їх

підпорядкованість основним його цілям. З іншого боку, фінанси є вихідною підпорядкованість основним його цілям. З іншого боку, фінанси є вихідною

базою для розробки інших функціональних стратегій, оскільки фінансові

ресурси є одним з найважливіших обмежень щодо масштабу та напрямків

діяльності.

З метою подальшого розгляду процесу формування фінансової стратегії

підприємства доцільно уточнити поняття фінансової стратегії.

В роботі О.Станіславчик [39], присвяченій стратегії і тактиці

фінансового менеджменту, фінансова стратегія розглядається як функція

управління фінансовими потоками підприємства з метою збільшення його

вартості за умови збереження фінансової рівноваги, яка забезпечується

оптимальним співвідношенням між довгостроковою, поточною ліквідністю та

рентабельністю. Зростання ринкової вартості підприємства забезпечується

безперервним надходженням капіталу та визначає спрямованість фінансової

стратегії щодо підвищення інвестиційної привабливості підприємства, однією

з важливих умов якої є стійкий фінансовий стан підприємства. Наведене

трактування не розглядає інші об’єкти фінансової діяльності, такі як

структура активів і пасивів підприємства, інвестиції, фінансові ризики і

заходи, що забезпечують антикризове управління.

У своїй роботі “Фінансовий менеджмент” І.Бланк [17] визначає фінансову

стратегію як систему довгострокових цілей фінансової діяльності

підприємства ... і найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Підпорядкованість фінансової стратегії загальній економічній стратегії

враховується в процесі формування системи цілей, які не повинні суперечити

одна одній та мають забезпечувати взаємозв’язок всіх видів економічних

ресурсів за допомогою балансу доходів і витрат. Такої точки зору

дотримуються З.Шершньова і С.Оборська [48].

Багато економістів схильні ототожнювати поняття фінансової стратегії та

фінансової політики [21]. Однак таке розуміння економічно невірне.

Фінансова політика підприємства є одним з етапів процесу формування

фінансової стратегії й передбачає розробку детального плану дій, необхідних

для досягнення поставлених цілей за окремими напрямками фінансової

діяльності. Тому основні задачі фінансової політики – максимізація

прибутку, формування оптимальної структури капіталу, досягнення фінансової

стійкості, забезпечення інформаційної прозорості для власників, кредиторів,

інвесторів, досягнення інвестиційної привабливості, залучення додаткових

ресурсів – доцільно прийняти як цілі фінансової стратегії.

Іншу точку зору ми знаходимо в роботі Л.Павлової “Фінансовий

менеджмент” [36], яка розглядає фінансову стратегію як інструмент

досягнення підприємством становища, для якого характерно покриття всіх його

витрат, необхідних для забезпечення економічного розвитку з власних джерел,

що можливо здійснювати за двома основними напрямками: зовнішнім та

внутрішнім зростанням. Зовнішнє зростання, на думку Л.Павлової, передбачає

поглинання підприємством інших через одноразове фінансування заздалегідь

обраного об’єкта; для внутрішнього зростання характерне поетапне

фінансування розвитку власної матеріально-технічної бази, що є основою

діючого виробництва. Приділяючи особливу увагу підтримці фінансової

стійкості, платоспроможності, а також зниженню ризику, автор вбачає

можливість їх реалізації у разі диверсифікації фінансових вкладень і

фінансування інвестиційних проектів. Однак фінансування діяльності

господарюючого суб’єкта тільки за рахунок власних коштів не завжди можливо

і доцільно, крім того, потрібно мати на увазі, що якщо вартість кредитних

фінансових ресурсів нижче за рентабельність діяльності підприємства, то

використання позикових коштів дозволяє підвищити рівень віддачі власного

капіталу.

У своїй роботі Ю.Путятін, О.Пушкар, О.Тридід [46] фінансову стратегію

розглядають як результат прийняття стратегічних рішень щодо питань

ефективного залучення фінансових ресурсів та їх використання. Таке

формулювання відбиває змістовний аспект процесу формування фінансової

стратегії: визначення основних принципів поведінки підприємства на

фінансовому ринку для забезпечення його інвестиційної активності. Даний

підхід в рамках єдиної фінансової стратегії дозволяє виділити дві її

складові: інвестиційну стратегію і стратегію фінансування. Інвестиційна

стратегія визначається як система довгострокових цілей інвестиційної

діяльності, а також вибір дій з їх досягнення. Спираючись на внутрішню

стратегію розвитку, автори приділяють особливу увагу забезпеченню високого

рівня матеріально-технічної бази виробництва: реалізації проектів

технічного переозброєння, модернізації, розширення, реконструкції або

скорочення виробництва основних видів продукції, що дозволить підприємству

зайняти свої конкурентні позиції на ринку. Інвестиційна стратегія тісно

пов’язана з виробничою та інноваційною стратегіями.

В рамках стратегії фінансування здійснюється пошук джерел фінансування грошову масу в обігу, інфляцію та її темпи зростання, контроль за цінами та

заробітною платою, ціни на всі види ресурсів, інвестиційну політику;

групу політичних факторів: податкове законодавство і політику,

антимонопольне, природоохоронне та зовнішньоекономічне законодавство,

ставлення держави до іноземного капіталу;

групу технологічних факторів: витрати на НДОКР з різних джерел, захист

інтелектуальної власності, державну політику в галузі НТП;

групу соціальних факторів: демографічну структуру населення і його

платоспроможність, соціальну мобільність та активність населення.

У рамках мікросередовища виділяють галузеве і ближнє оточення. Перше

характеризується реальним і потенційним розміром галузі, її перспективами і

стадіями життєвого циклу, структурою і масштабами конкуренції, структурою

галузевих витрат, системою збуту продукції, тенденціями розвитку галузі.

Аналіз галузі, в якій функціонує підприємство, дозволяє оцінити

ефективність перспективних фінансових та інвестиційних заходів, що

передбачені його фінансовою стратегією. Ближнє оточення складають

конкуренти – аналіз їх дій, оцінка поточної стратегії і реальних

можливостей, вивчення сильних і слабких сторін дозволить підприємству

визначити конкурентну позицію; постачальники і покупці, фінансове становище

яких визначає рух фінансових ресурсів, можливість їх використання для

короткочасного фінансування; банки та інші фінансові організації, політика

і інтереси яких впливають на вид і розмір джерела фінансування.

Щоб ефективно впливати на зовнішні фактори, необхідно задіяти внутрішні

можливості підприємства, що визначаються його внутрішніми чинниками.

Найбільш важливими внутрішніми факторами – критичними точками стратегічного

планування, на думку Є. Уткіна, є розміри підприємства, характер

діяльності, цільові стратегічні постанови [42, с. 288]. Вони істотно

впливають на організацію фінансових потоків, тому мають бути враховані в

процесі формування фінансової стратегії. Однак цей перелік не є вичерпним.

Павлова Л. доповнює його наступними [36]: сфера діяльності підприємства

(матеріальне виробництво, невиробнича сфера), галузева приналежність

(промисловість, транспорт, торгівля, будівництво, сільське господарство),

напрямки діяльності (експорт, імпорт), організаційно-правові форми

підприємницької діяльності, – всі вони визначають зміст фінансової

стратегії.

Так, велике підприємство, як правило, має стабільні, добре налагоджені

контакти з постачальниками, воно менш вразливе перед конкурентами, має

серйозні фінансові переваги в сфері освоєння нових технологій. Характер

діяльності значною мірою впливає на вибір джерел фінансування. Внаслідок

сезонного характеру діяльності підприємства зазнають тимчасову потребу в

додаткових оборотних коштах, джерелом яких доцільно розглядати

короткострокові кредити, банківські позики. Цільова орієнтація підприємства

визначає спрямованість і специфіку фінансової діяльності. Якщо загальним

напрямком діяльності обраний розвиток, особливу увагу потрібно приділити

фінансуванню нових об’єктів і отриманню високого прибутку для забезпечення

інвестиційних процесів, спрямованих на досягнення, або підтримку лідируючих

позицій (конкурентних переваг). У випадку, коли показники фінансового

становища свідчать про вірогідне банкрутство, а підприємство прагне до

виживання, необхідно зосередитися на збереженні допустимого рівня

ліквідності і платоспроможності. Обрана організаційно-правова форма

підприємства визначає заходи щодо його створення, мінімальну величину

статутного капіталу, шляхи мобілізації додаткових ресурсів, гарантії

інтересів кредиторів.

Деякі економісти важливим фактором, що впливає на формування фінансової

стратегії, вважають потенціал господарюючого суб’єкта у виробничій,

фінансовій, трудовій сферах [6], про наявність якого дозволяє свідчити

аналіз господарської і фінансової діяльності. Темпи зростання обсягу

реалізації продукції, організація маркетингу і збуту, рівень витрат,

величина і структура активів та пасивів підприємства впливають на його

поточну ліквідність і фінансову стійкість, визначають потребу в додатковому

фінансуванні, свідчать про рівень його фінансового менеджменту. Розподіл

коштів підприємства має дуже велике значення у фінансовій діяльності. Від

того, які кошти вкладені в основні і оборотні активи, скільки їх

знаходиться в сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій чи матеріальній

формі, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать

результати функціонування підприємства. Тому до цих факторів необхідно

підходити не тільки з точки зору ресурсного забезпечення, яке розглядає

його в статиці, але аналізувати динаміку, що дозволяє виявляти вузькі місця

функцій управління.

Якість фінансової стратегії як міра задоволення вимогам загальній економічній стратегії залежить від ряду факторів, що визначають склад, економічній стратегії залежить від ряду факторів, що визначають склад,

зацікавленість виконавців, а також методичне і ресурсне забезпечення

процесу її формування: професійна орієнтація, здібність до аналітичного

мислення, оперативне реагування на виникаючі зміни, досвід формування і

реалізації попередньої стратегії, достатнє матеріальне, інформаційне,

фінансове і методичне забезпечення.

Логіка процесу формування фінансової стратегії спирається на певні

правила, тобто принципи. Базові концепції і принципи регулюють процедурну

сторону методики формування фінансової стратегії. На думку О.Градова [49],

основними якісними характеристиками ефективної стратегії є орієнтованість

її у часі, досяжність, несуперечність, здатність створювати конкурентні

переваги в довгостроковому періоді, надійність і адекватність обставинам,

що склалися.

Оскільки розробка фінансової стратегії є елементом стратегічного

менеджменту, правомірно в її побудові враховувати загальні принципи

управління, запропоновані Е.Уткіним, до яких належать: принцип єдності

економіки і політики за пріоритетом політики; принцип єдності централізму і

самостійності; принцип наукової обґрунтованості і ефективності

управлінських рішень; принцип поєднання спільних і локальних інтересів за

пріоритетом інтересів високого рангу і стимулювання особистої та

колективної зацікавленості у виконанні управлінських рішень [42].

Відповідно до розробки фінансової стратегії ці принципи мають наступний

зміст.

Принцип єдності економіки і політики полягає в розробці підприємством

загальної економічної стратегії, що визначає перспективні напрямки

функціонування, цілі якої є детермінантами для здійснення фінансової

діяльності. Принцип єдності централізму і самостійності передбачає розробку

фінансової стратегії функціональним підрозділом на декількох рівнях

паралельно з розробкою інших забезпечуючих стратегій, що гарантує

узгодженість інтересів всіх зацікавлених сторін.

Принцип наукової обґрунтованості і ефективності прогнозів, стратегічних

програм і планів визначає необхідність урахування в процесі їх формування

системи законів розвитку суспільства, тенденції розвитку окремих його

елементів; досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, що забезпечують

високий рівень ефективності; повний набір фінансових інструментів, за

допомогою яких підприємство функціонує на ринку; єдність стратегічних і

тактичних планів, програм, прогнозів; постійне вдосконалення технології

прийняття рішення, яка залежить від ситуації, що склалася; комплексне

використання всіх інших елементів методології стратегічного планування.

Принцип поєднання спільних і локальних інтересів за пріоритетом

інтересів більш високого рангу і стимулювання особистої і колективної

зацікавленості у виконанні завдань стратегічних планів і програм означає

органічний взаємозв’язок інтересів всіх сторін, що стосуються безпосередньо

підприємства: власників, кредиторів, керівників, співробітників, ділових

партнерів і конкурентів; передбачає створення за допомогою системи

економічних стимулів у вигляді різноманітних форм заробітної плати, премій,

надбавок особистої і колективної зацікавленості учасників розробки і

реалізації фінансової стратегії.

Крім загальних принципів менеджменту, автор виділяє три специфічні

принципи, що визначають стратегічний характер управління: принцип

забезпечення оптимальної пропорційності на основі виділення провідних

ланок; принцип єдності і комплексності прогнозів, стратегічних програм і

планів; принцип єдності процесу розробки, забезпечення можливості виконання

і перевірки реалізованих програм. Сутність принципу забезпечення

оптимальної пропорційності на основі виділення провідних ланок складається

в формуванні відповідними суб’єктами управління пропорцій, відповідності

між структурними елементами керованої підсистеми, виходячи з певного