наработки

критерію оптимальності: часу, необхідного для розв’язання стратегічної

проблеми планування; обсягу капітальних вкладень або обсягу матеріальних

ресурсів; кількості працівників, необхідних для вирішення задачі.

Об’єктивною основою принципу єдності і комплексності прогнозів виступає

єдність процесу відтворення в рамках підприємства, існування єдиного

економічного простору, єдиного ринку з властивою йому інфраструктурою.

Принцип комплексного підходу до формування фінансової стратегії передбачає

взаємозв’язок всіх показників стратегічного фінансового плану, чим

забезпечується збалансованість матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Сутність принципу єдності процесу розробки, забезпечення можливості

виконання і перевірки виконання стратегічних програм і планів полягає в

тому, що розробники в процесі складання планів мають забезпечити внутрішню

узгодженість основних його розділів і показників, точність розрахунків, а також можливість їх подальшої перевірки. Зміст розглянутих принципів не є також можливість їх подальшої перевірки. Зміст розглянутих принципів не є

однозначним і унікальним, оскільки деякі з них стосуються питання

формування фінансової стратегії, а деякі – властиві іншим стратегіям. Так,

дотримання принципу централізму і самостійності передбачає задоволення

інтересів всіх сторін, комплексність процесу розробки і реалізації

фінансового проекту. Велика їх кількість не дозволяє зосередитися на якості

і порядку їх дотримання, в зв’язку з цим виникає необхідність їх

угруповання і укрупнення.

Про необхідність використання принципу визначеності стратегії і

організацію стратегічного контролю, який визначає якість реалізації

стратегії, свідчить Є.Коротков. Автором запропоновані інші принципи [33],

такі як принцип урахування і узгодження зовнішніх і внутрішніх чинників

розвитку підприємства, оскільки вони впливають на процес розробки

фінансової стратегії, тим самим надають можливість зберігати активну

позицію по відношенню до дійсності. Принцип пріоритетності соціального

чинника у формуванні стратегії, оскільки діяльність людини є головним

фактором досягнення стратегічного результату, який має задовольняти

інтереси як власників, так і співробітників підприємства. Ці принципи

використовуються при формуванні загальної економічної стратегії

підприємства, але вони не втрачають своєї актуальності і для умов розробки

фінансової стратегії.

У роботі Н.Ушакової [28] запропоновано такий перелік принципів. Принцип

компромісу між ризиком і прибутковістю передбачає, що більш високому рівню

ризику фінансових вкладень відповідає більш високий рівень необхідної

прибутковості. Принцип мінімізації фінансового ризику передбачає

обов’язкову оцінку ризиків, пов’язаних з реалізацією проекту під впливом

зміни економічної, політичної кон’юнктури і обумовлює необхідність

диверсифікації фінансової діяльності. Принцип часової цінності грошових

ресурсів свідчить про те, що однакові суми грошей, що відносяться до різних

відрізків часу, мають різну цінність. Принцип пріоритетного значення

грошового потоку полягає в тому, що процес прийняття управлінського рішення

має бути заснований на аналізі грошових потоків, а не на бухгалтерському

прибутку. Принцип урахування релаксації конкурентів свідчить про

неможливість довгострокового отримання прибутку на конкурентному ринку.

Принцип урахування податкового середовища підприємства передбачає в процесі

фінансового стратегічного планування глибокий аналіз різних альтернатив, що

впливають на розмір податкових виплат тому, що прийняття рішень повинно

базуватися на визначенні грошових потоків після сплати податків. Принцип

обґрунтованості фінансових рішень, що приймаються, передбачає обов’язкову

експертизу інвестиційного проекту щодо його відповідності критеріям

самооплатності, технологічності, порівняльної ефективності. Принцип

мінімізації фінансового ризику передбачає обов’язкову оцінку ризиків,

пов’язаних з реалізацією проекту під впливом зміни економічної, політичної

кон’юнктури і передбачає різні форми запобігання втратам від настання

ризикованого випадку. Принцип етичного фінансового управління визначає

необхідність дотримання вищих етичних стандартів ведення бізнесу, яке є

одним з важливих елементів нематеріальних активів підприємства. Оскільки

задачею фінансового менеджменту є як стратегічне, так і оперативне

управління фінансами, з даної сукупності принципів потрібно обрати тільки

ті, які мають довгостроковий характер.

Всі принципи мають повне право на існування, оскільки в сукупності

характеризують процес довгострокового фінансового планування. Однак така їх

кількість не дозволяє якісно їх дотримуватися і ускладнює процес

стратегічного управління фінансовими ресурсами. А тому для забезпечення

ефективності процесу формування фінансової стратегії доцільно ввести

наступну систему принципів, кількість яких є мінімально достатньою.

На рис. 1.1 наведена схема, яка ілюструє той факт, що при формуванні

фінансової стратегії необхідно використовувати систему принципів, які

враховують сучасний стан економічних відносин, пов’язаних з високим рівнем

ризику, постійними ринковими коливаннями, нестабільністю, гуманізацією і

глобалізацією економіки; принципи, що характеризують сутність процесу

стратегічного планування, та принципи, використання яких визначає

надійність і результативність згенерованої фінансової стратегії.

Рис. 1.1. Система принципів формування фінансових стратегій підприємств

До першої групи слід віднести принципи, що враховують сучасні

економічні умови, чим забезпечується адекватність фінансової стратегії

чинникам зовнішнього середовища промислового підприємства. Серед них

принцип гнучкості, принцип багатоваріантності, принцип скорочення періоду

планування. Принцип гнучкості передбачає здатність стратегії змінюватися принципу економічності фінансової стратегії полягає в оптимальному обсязі

витрат, необхідних для її розробки, крім того, він повинен відповідати

необхідному рівню якості формування та реалізації фінансової стратегії.

Таким чином, фінансовій стратегії притаманні такі риси: орієнтація на

довгостроковий період, цілеспрямованість, підпорядкованість цілям загальної

економічної стратегії, збалансованість заходів за кожною окремою функцією

фінансової діяльності, що за умов соціально-економічних перетворень

необхідно доповнити соціальною складовою. Представлена система принципів,

дотримання яких необхідне в процесі формування фінансової стратегії, є

мінімально достатньою і враховує особливості сучасних економічних процесів,

власне процесу стратегічного планування і фінансового менеджменту, що

дозволить розробити науково обґрунтовану і дієву фінансову стратегію.

1.2. Класифікація фінансових стратегій

Фактори, які впливають на фінансову стратегію, є основою для проведення

класифікації фінансових стратегій. Б.Клейнер, В.Тамбовцев і Р.Качалов [31]

запропонували класифікацію за наступними ознаками: структура джерел

фінансових ресурсів, терміни отримання кредитів і позик, механізм

повернення грошових коштів, вид інвестиційної діяльності. К.Кирсанов,

С.Попов [30], розглянувши різні види стратегій антикризового управління,

зробили спробу їх класифікувати за такими ознаками: вплив управлінських дій

на кінцевий результат, характер залучених коштів, період прийняття і

реалізації фінансових рішень, напрямок управлінських дій.

Велика увага приділена систематизації фінансових стратегій в роботі

Ю.Путятіна, О.Пушкаря, О.Тридіда [46]. Автори розробили і запропонували

морфологічний класифікатор, для якого характерна дворівнева структура, що

включає параметри фінансових стратегій та її елементи. Параметрами

фінансових стратегій автори обрали основні функції фінансової діяльності.

Кожному параметру відповідає сукупність елементів, яка детально його

розкриває. Як елементи наведено фактори, що впливають на процес формування

фінансових функцій. При рішенні використання зовнішніх фінансових ресурсів

розглядаються питання, що визначають вид фінансових коштів (позиковий,

власний капітал), структуру джерел, тимчасові параметри залучення ресурсів.

Повернення залучених коштів передбачає вибір правил повернення і його

часовий режим. Інвестування коштів здійснюється на основі вибору напрямку

інвестування, типу конкурентної переваги, що забезпечує ефективну

діяльність, міру автономності реалізації проекту. Об’єкт реалізації

фінансової стратегії включає якісні характеристики підприємства, час

реалізації інвестиційного проекту, обґрунтованість портфеля інвестицій,

цільові постанови. Принципи організації фінансової діяльності засновані на

глобальній меті, характері господарських зв’язків. Механізм, що забезпечує

постійність стратегії, передбачає аналіз ринку, передумови ефективної

реалізації стратегії, механізми захисту від ризику.

Розглядаючи функції фінансової стратегії, що характеризують основні

стратегічні аспекти фінансової діяльності, доцільно виділити процеси

залучення фінансових ресурсів (фінансування); ефективного їх використання

(інвестування), підтримки ліквідності і платоспроможності як

результативності фінансової діяльності – забезпечення досягнення

поставленої генеральної мети. Тому такі функції, як залучення зовнішніх

фінансових ресурсів і повернення залучених коштів, а також інвестування

коштів і об’єкти успішної реалізації фінансової стратегії, складають

процеси фінансування та інвестування, в рамках яких є логічним продовженням

одна одної, що унеможливлює їх розгляд окремо.

Всі наведені класифікації мають право на існування як в практичному,

так і в науковому плані, оскільки дозволяють більш детально відобразити

фінансову стратегію і провести глибокий аналіз з метою підвищення

ефективності її реалізації. Але за сучасних умов нестабільності зовнішнього

оточення підприємств цих класифікацій недостатньо, в зв’язку з чим виникає

необхідність розробки більш повної класифікації фінансових стратегій, що

відповідають умовам економічного простору.

Враховуючи ситуацію, що склалася, коли основною тенденцією

сьогоднішнього господарського життя стає глобалізація бізнесу, для якого

притаманний міжнародний характер, особливе значення для діяльності

підприємства набуває соціально-політична динаміка. Як елементи, що

визначають функції фінансової стратегії, необхідно використовувати

соціальну спрямованість. Результати проведених досліджень, пов’язані з соціальну спрямованість. Результати проведених досліджень, пов’язані з

побудовою морфологічного класифікатора, що має дворівневу структуру,

доцільно використати для побудови класифікації фінансових стратегій. На

першому рівні потрібно виділити основні процеси, які характеризують

фінансову діяльність (фінансування, інвестування, забезпечення

результативності фінансової діяльності), зміст яких визначається факторами

зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, представленими на

другому рівні. Таким чином, класифікація фінансових стратегій, що

пропонується, має такий вигляд (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація фінансових стратегій

|Класифікаційна ознака|Вид фінансової стратегії |

|1. Фінансування |

|Вид фінансових |Стратегія використання внутрішніх джерел фінансування |

|ресурсів | |

| |Стратегія використання зовнішніх джерел |

| |Стратегія змішаного фінансування |

|Форма власності |Стратегія використання державних коштів |

|фінансових ресурсів | |

| |Стратегія використання недержавних коштів |

|Періодичність |Стратегія термінового фінансування |

|залучення засобів | |

| |Стратегія поступового фінансування |

|Фінансовий потенціал |Стратегія використання великого фінансового джерела |

|джерела | |

| |Стратегія використання середнього фінансового джерела |

| |Стратегія використання малого фінансового джерела |

|Концентрація джерел |Стратегія використання одного джерела |

|фінансування | |

| |Стратегія використання декількох джерел |

|Характер дотримання |Стратегія безумовного дотримання умов повернення |

|умов повернення | |

|коштів | |

| |Стратегія нав’язування власних норм |

|Ступінь концентрації |Стратегія концентрації у часі повернення коштів |

|у часі повернення | |

|коштів | |

| |Стратегія поступового повернення коштів |

|Національна |Стратегія використання національних фінансових джерел |

|приналежність джерел | |

|фінансування | |

| |Стратегія використання іноземних фінансових джерел |

|2. Інвестування |

|Напрямок вкладення |Стратегія роботи на ринках грошей і цінних паперів |

| |Стратегія інвестування власного виробництва |

|Об’єкт інвестування |Стратегія фінансування виробничих об’єктів |

| |(матеріальних ресурсів) |

| |Стратегія фінансування кадрового забезпечення, |

| |мотиваційної системи |

| |Стратегія поповнення фінансових ресурсів |

|Характер |Стратегія інвестування проектів, що швидко |

|інвестиційних |реалізовуються |

|проектів | |

| |Стратегія інвестування проектів, що повільно |

| |реалізовуються |

|3. Забезпечення результативності фінансової діяльності |

|Основні |Стратегія великого (середнього, малого) підприємства |

|характеристики | |

|підприємства | |

| |Стратегія спеціалізованого (неспеціалізованого) |

| |підприємства |

| |Стратегія виробничого (торгового) підприємства |

| |Стратегія державного (приватного) підприємства |

|Цілі фінансової |Стратегія скорочення фінансового потенциалу |

|діяльності | |

| |Стратегія відновлення стійкого фінансового становища |

| |Стратегія підтримки на колишньому рівні фінансового |

| |становища |

| |Стратегія розвитку фінансового потенціалу |

|Рівень прийнятого |Стратегія значного ризику |

|фінансового ризику |

|фінансового ризику | |

| |Стратегія допустимого ризику |

| |Стратегія незначного ризику |

|Умови формування |Фінансова стратегія довгострокового партнерства |

|партнерських відносин| |

| |Фінансова стратегія середньострокового партнерства |

| |Фінансова стратегія короткострокового партнерства |

|Загальні цілі |Фінансова стратегія виходу на ринок |

|діяльності | |

| |Фінансова стратегія створення нового товару |

| |Стратегія інтенсивного (інтегративного, екстенсивного)|

| |зростання |

| |Фінансова стратегія збереження позицій на ринку |

|Переваги підприємства|Стратегія високоліквідних підприємств |

| |Стратегія фінансовонезалежних підприємств |

| |Стратегія високоприбуткових підприємств |

|Характер ринку |Фінансова стратегія роботи на стабільному ринку |

| |Фінансова стратегія функціонування на ринку, що |

| |прогресивно розвивається |

| |Фінансова стратегія функціонування на ринку, що |

| |регресивно розвивається |

Перевага цієї класифікації перед існуючими полягає в тому, що вона дає

реальне уявлення про те, на які аспекти (процеси) фінансової діяльності, що

мають стратегічний характер, впливають фактори зовнішнього і внутрішнього

середовища підприємства. Додаткове виділення таких класифікаційних ознак,

як національна приналежність джерел фінансування та форма власності

фінансових ресурсів, враховує сучасні умови господарювання, а саме:

глобалізацію бізнесу та визначення пріоритетних напрямків державної

політики.

1.3. Антикризове управління підприємством

Історично склалося так, що розвиток людства був пов’язаний з постійною

боротьбою з негодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на

генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи

мимоволі асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про

кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що

кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні

бути відсутні при соціалістичному ладі [5, с. 28]. У минулому існували

навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки

“труднощі росту”. Багато років у нашій країні саме це поняття було, швидше,

ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку

виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах

виникаючі труднощі “гасилися” вищими органами. Держава, втручаючись в

економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити

банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як

“банкрутство”.

Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що

розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний

момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її

стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна

системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї

медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і

боротьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку [20, с. 9].

Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного

розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки

більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологію

і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до

прийняття рішень антикризового характеру.

Будь-яке управління певною мірою має бути антикризовим [8, с. 131]. Для

менеджменту знання про кризу, її можливі прояви є основою для розробки

заходів щодо запобігання чи пом’якшення негативних і посилення позитивних

наслідків – антикризових заходів, реалізація яких є антикризовим

управлінням.

На думку Василенко В.О. “антикризове управління” - це управління, у

якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз його

симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання

його факторів для наступного розвитку [20, с. 23]. Такої ж думки

дотримується і Коротков Е.М. [8, с. 128].

За словами Александрова Г.А. антикризове управління – це сукупність

форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного

підприємства. Антикризове управління є категорією мікроекономічною і

відображає виробничі відносини, які складаються на рівні підприємства від

моменту його створення до моменту ліквідації [7, с. 15]. Макроекономічною

категорією, на думку автора, є антикризове регулювання, яке поєднує заходи

організаційно-економічної і нормативно-правової дії з боку держави,

направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання

банкрутству чи ліквідації у випадку недоцільності їх подальшого

функціонування.

Антикризове управління підприємством – це сукупність форм і методів

реалізації антикризових процедур щодо конкретного підприємства-боржника.

Антикризове управління підприємством є категорією мікроекономічною і

відображує виробничі відносини, що складаються на рівні підприємства при

його оздоровленні чи ліквідації [43, с. 33].

Однак дане визначення не відображує всієї сутності процесу управління

підприємством, що знаходиться в кризовому стані. Так, підприємство вже може

бути у кризі, але усе ще не бути боржником і продовжувати оплачувати вимоги

кредиторів. При цьому кризовий стан може виявлятися в зменшенні доходів

підприємства або їх нестабільності, у знецінюванні акцій, у зменшенні

частки ринку, некваліфікованому управлінні й інших проявах, що вже вимагає

термінового втручання і реалізації антикризових заходів.

Більш глибоке визначення антикризового управління підприємством

представлено Грязновою А.Г.: “антикризовий менеджмент – це така система

управління підприємством, що має комплексний, системний характер і

спрямована на запобігання чи усунення несприятливих для бізнесу явищ за

допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і

реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний

характер, що дозволяє усунути тимчасові утруднення, зберегти і примножити

ринкові позиції при будь-яких обставинах, при опорі в основному на власні

ресурси” [9с. 8].

Проте у даному визначенні не виділена така важлива функція

антикризового управління як виявлення кризи, її передбачення і діагностика

на основі спеціальних методів.

Найбільш повно і всебічно поняття антикризового управління

підприємством розкрите в довіднику “Інноваційний менеджмент”, де

констатується, що “система антикризового управління на підприємстві є

складовим елементом системи управління підприємством і містить у собі

забезпечувальну та функціональну частини. Першу складають підсистеми

організаційного, методичного, нормативного і правового забезпечення.

Функціональна частина поєднує функції управління кризами і являє собою