Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 18

Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р.

Внутрішня та зовнішня політика

Вибори 21 жовтня 1945 р., як і слід було че­ кати, відобразили післявоєнне полівіння

суспільства. Комуністи та соціалісти здобули 294 мандати з 545 і могли сформувати двопартійний уряд. Проте соціа­ лісти, справедливо підозрюючи комуністів у прагненні до диктатури, наполягли на включенні до складу уряду пред­ ставників МРП як гаранта демократії. Урядова коаліція з трьох партій проіснувала до травня 1947 р. Новостворений уряд знову очолив де Голль. Під час його формування виник серйозний конфлікт. Комуністи зажадали три важливі міністерські пости: національної оборони, закордонних та внутрішніх справ. Де Голль заявив, що не вважає компартію достатньо “національною і французькою” і не може довіри­ ти їй “жоден із трьох важелів, що управляють зовнішньою політикою, тобто її дипломатію, яка її виражає, армію, яка Ті підтримує, та поліцію, яка її захищає ”. Цього разу криза за­ вершилася компромісом. До кабінету увійшли 5 комуністів, 5 соціалістів, 5 членів МРП та 6 голлістів. Проте незабаром виник конфлікт через військові видатки. Де Голль, який прагнув якомога швидше відновити престиж та позиції Франції у світі, що похитнулися після поразки 1940 р., був проти їх скорочення. Урізання на 20 % військового бюджету він розцінив як ущемлення його влади Установчими збора­ ми і 20 січня 1946 р. подав у відставку. Главою уряду став соціаліст Ф. Гуен, а з червня 1946 р. — лідер МРП Ж. Бідо.

В економічній діяльності лівоцентристського коаліційно­ го уряду продовжувалася політика націоналізації. Тиск з бо­ ку комуністів, найчисленнішої на той час партії, ейфорія щодо державної власності, бідність народу, розореного війною, сприяли цьому. Серед інших були націоналізовані такі важливі центри фінансово-кредитної діяльності, як Французький та Ліонський кредитні банки. У 1947 р. дер­ жавний сектор у виробництві становив 26 %. Держава контролювала 35—40 % капіталовкладень. Власники націо­ налізованого майна (окрім колаборантів) отримували грошо­ ву компенсацію. Представники робітників та службовців вводилися до складу правлінь націоналізованих підпри-

410

Франція

ємств. Таким чином, у перші післявоєнні роки у Франції швидко здійснювався перехід від індивідуалістично-моно­ полістичного до державно-монополістичного капіталізму.

Система державного регулювання виявилась також у соціальній сфері. Введено 40-годинний робочий тиждень, при досягненні 65-річного віку французький громадянин міг розраховувати на державне пенсійне забезпечення. Запрова­ джено виплати хворим та інвалідам, а також багатодітним сім’ям. Усе це було поставлено на надійну основу, внаслідок запровадження першої в історії Франції єдиної системи соціального страхування. З цією метою був створений спеціальний державний фонд, куди надходили відрахування з усіх джерел, де створювалася вартість, а також із заробітної плати працюючих.

У сфері зовнішньої політики зусилля уряду були спрямо­ вані на те, щоб змусити світ рахуватися з Францією як вели­ кою державою. На той час це було непросто. Почала розпа­ датися французька колоніальна імперія. У 1946 р. французам довелося залишити Сирію та Ліван. Антиколоніальний рух розгорнувся в Південно-Східній Азії. Виникла Демокра­ тична Республіка В’єтнам (ДРВ). Франція не хотіла змири­ тися з ходом історичних подій і опинилася в багаторічній смузі колоніальних воєн, які не принесли їй ані слави, ані достатку.

Конституція 1946 р.

авесні, улітку та восени 1946 р. у Франції Н розгорнулися гострі дискусії навколо нової конституції. Зокрема, де Голль виступив проти повер­

нення країни до традиційного парламентаризму і пропону­ вав запровадження сильної президентської влади, обмежен­ ня ролі парламенту, непідзвітність президента законодавчо­ му органові. Це викликало шквал критики з боку опонентів. Генерала навіть звинувачували у прагненні встановити військову диктатуру. Для лівих, особливо комуністів, які ви­ ношували ідею насадження диктатури пролетаріату, плани голлістів були неприйнятними. У грудні 1946 р. конституція набула чинності.

411

РОЗДІЛ 18

Нова конституція встановлювала сувору підзвітність уря­ ду парламентові, надавала широкі права громадянам: право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту, участь у керівництві державними підприємствами, на страйк у рам­ ках закону. Проголошувалися рівність чоловіків і жінок, на­ селення метрополії і колоній, що мало послужити збережен­ ню колоніальної імперії. Під тиском лівих до конституції було внесено статтю, відповідно до якої будь-яке майно, що набувало характеру монополії, мало стати власністю всього народу. Важливим положенням конституції була заборона ведення завойовницьких воєн. У цілому конституція відобра­ жала суспільну ситуацію у Франції в перші післявоєнні роки, концентрувала попередні демократичні надбання Франції і нові досягнення у розвитку демократії західноєвропейських країн післявоєнного періоду. Водночас вона була консенсус­ ним документом тих політичних сил, які сформувалися у роки Опору і шукали “модус вівенді” тактичного порядку, не забуваючи про свої стратегічні цілі. Конституція 1946 р. проіснувала всього 12 років. Досить було змінитися конфігу­ рації політичних сил у французькому суспільстві, з’явитися новим проблемам, що сколихнули Францію через деякий час, як розстановка конституційних аспектів у статтях Основ­ ного закону увійшла в суперечність з реаліями часу.

Після нетривалого функціонування однопартійного кабінету соціаліста Л. Блюма, що був сформований після ли­ стопадових виборів 1946 р., до влади повернулася та ж сама трипартійна коаліція (комуністи, соціалісти, МРП) на чолі з соціалістом П. Рамадьє. Конституція 1946 р. знаменувала за­ вершення Тимчасового режиму і початок Четвертої рес­ публіки у Франції.

Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки

У 1948 р. Франція досягла довоєнного рівня виробництва, а в 1958 р. обсяг виробництва зріс у два рази. Основна маса національного капіталу інвесту­

валася всередині країни, і французький капітал втрачав лих­ варський характер. Загальною реальністю для Франції стала

412

Франція

система ДМК. У Франції вона вирізнялася специфічним ха­ рактером. Для державного сектора економіки розроблялися обов’язкові до виконання планові завдання, приватному — давалися рекомендації. З часом приватні підприємства і дер­ жава почали укладати контракти про дотримання рекомендо­ ваних виробничих завдань. Намагаючись досягти більшої ефективності у здійсненні цієї політики, держава зосередила у своїх руках такі важелі, які давали можливість непрямого втручання у виробництво з метою його регулювання. Зокре­ ма, держава узаконила своє право на видачу іноземної валюти приватним підприємцям. Вона ж давала дозвіл на будівництво нових підприємств. Використовувалися й такі загальноприй­ няті форми регулювання, як кредитна та податкова системи тощо. З метою сприяння розбудові великої промисловості енергоресурси, паливо, сировина були зосереджені здебіль­ шого в руках держави і поставлялися великим підприємцям на пільгових умовах. На дрібні та середні підприємства подібні пільги не поширювалися. Значна допомога великим підприємцям надавалася також у справі технічного переосна­ щення. Всі ці заходи мали сприяти стабілізації економіки та зростанню економічної могутності Франції, запобігати еко­ номічним кризам.

Політична криза 1947 р.

Рік 1947-й ознаменувався рішучим перехо­ дом демократії в наступ на комуністичні

плани тоталітаризації Західної Європи, Розпочатий наступ базувався на заходах післявоєнного економічного відрод­ ження, зміцненні основ приватної власності, перших успіхах науково-технічного прогресу.

Франція, де численна компартія, шукаючи тимчасових союзників, рвалася до влади, стала місцем гострого зіткнен­ ня демократичних і тоталітарних сил. Свідчень цьому чима­ ло. Саме ФКП разом з італійською компартією увійшла в 1947 р. до Комінформу. В планах сталінського керівництва ФКП відводилася авангардна роль у русі до так званої народної демократії.

413

РОЗДІЛ 18

На початку 1947 р. за умов швидкого зростання цін на предмети першої необхідності, погіршення життєвого рівня трудящих голлісти створили Об’єднання французького на­ роду (РПФ). Нова партія виступила з ініціативою відміни конституції 1946 р., встановлення в країні сильної влади. З іншого боку, ФКП організувала у великих промислових цен­ трах демонстрації та мітинги, на яких висувалися вимоги по­ кращення матеріального рівня життя. Критичним моментом у політичній боротьбі, що розгорілася, став страйк на дер­ жавних заводах “Рено” наприкінці квітня 1947 р. Робітники вимагали виплати преміальних за перевиконання виробни­ чих норм. їх активно підтримали міністри-комуністи. На по­ чатку травня 1947 р. комуністи проголосували в парламенті за недовір’я уряду. Згідно з існуючими правилами вони були позбавлені участі в кабінеті як порушники міністерської солідарності. Зі свого боку, лідери Соціалістичної партії, які чекали слушного моменту, відмовилися від політики єдності з комуністами, котра вже давно була для них обтяжливою, і пе­ рейшли на позиції антикомунізму. Однак розрив із соціаліста­ ми не зупинив керівництво ФКП. У листопаді 1947 р. комуністи закликали робітничий клас до загального страйку, явно плануючи використати його у своїх політичних цілях. Це призвело до подальшого зіткнення з французькими соціалістами. СФЮ категорично виступила проти політизації профспілок, унаслідок чого Загальна конфедерація праці розкололась. З неї вийшла “Форс уврієр” (“Робоча си­ ла”), яка підтримувала соціалістів.

Вихід французьких комуністів з уряду був негативно сприйнятий радянським партійно-державним керівництвом.

А.Жданов у своєму листі, направленому лідерові ФКП

М.Торезу (2 червня 1947 р.), висловив стурбованість ЦК ВКП(б) ситуацією, що склалася. Він зауважив, що дії ком­ партії Франції не були погоджені з радянською стороною і стали для неї “цілковитою несподіванкою”, з вимушеною дипломатичністю просив “інформувати” про ситуацію та

лінію ФКП наскільки можливо швидше. Мотивувалося це тим, що “радянські робітники стурбовані” зміною станови­ ща у Франції. Від ФКП вимагалося керуватися інструкціями ЦК ВКП(б) і на повний голос заявляти про підтримку миролюбної та демократичної політики Москви. Отже, хто

414

Франція

платив, той і замовляв музику. Так чи інакше, надії ФКП та ВКП(б) на комунізацію Франції у 1947 р. провалилися.

Франція в період урядів "третьої си л и ”

а ситуації, що склалася після політичної

Зкризи 1947 р., СФІО висунула ідею “третьої

сили”, згідно з якою уряди мали формуватися на основі СФІО, МРП та радикалів. З 1948 по 1951 р. змінилося вісім урядів “третьої сили”. Головне завдання, заявляли лідери “третьої сили”, не допустити в країні диктатури ані зліва, ані справа.

У 1948 р. Франція була включена в систему допомоги за “планом Маршалла”. Всього за період з 1948 по 1952 р. вона отримала 3,2 млрд дол. Водночас Франція пішла на прими­ рення з Німеччиною, після чого було зроблено перші кроки в напрямі до західноєвропейської інтеграції. Зокрема, в 1951 р. виникло Європейське об’єднання вугілля і сталі (Франція, ФРН, країни Бенілюксу), учасники якого домовилися про скасування експортних мит на сталь та вугілля, що було пер­ шим кроком до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років економічна си­ туація у Франції значно поліпшилася, зміцнився середній клас — основа демократії. Змінювалися пріоритети, припи­ нився процес полівіння французького електорату, що мав місце в перші післявоєнні роки, французьке суспільство ос­ таточно стало на шлях свободи та демократії. Водночас по­ силилися прояви негативного ставлення до комуністів: їх ви­ ганяли з армії, звільняли з державних посад. Наскільки доцільними були такі заходи у Франції? Це питання й досі залишається дискусійним. Безпосередньої загрози фран­ цузькій демократії комунізм у цей період не становив, пік його авторитету пройшов, та й французький менталітет не приймає диктатури як такої — надто вже сильними були у Франції демократичні традиції. Французи відвернулися навіть від свого кумира де Голля, “рятівника нації”, коли

415

РОЗДІЛ 18

досить необ’єктивно запідозрили його у схильності до дикта­ тури. ФКП за умов економічної стабілізації, зростання се­ реднього класу швидко втрачала своїх прихильників. Її чи­ сельність різко скоротилася.

У 1951 р. лідери “третьої сили” провели в парламенті за­ кон про мажоритарну систему виборів. Відповідно до цього закону обраним вважався той кандидат у депутати, який на­ брав 50 % плюс один голос. Якщо такого не виявлялося, призначався другий тур виборів, до якого допускалися всі ті, хто набрав не менше 12,5 % голосів виборців. У другому турі обраним вважався той, хто набрав відносну більшість го­ лосів. Мажоритарна система непогано зарекомендувала себе у країнах з розвинутою демократією. Вона відкриває можли­ вості для об’єднання у другому турі різних демократичних сил проти крайніх лівих і крайніх правих.

Зовнішня політика

впершій половині 50-х років

Метою зовнішньої політики Франції в першій половині 50-х років було поси­

лення її ролі в європейських справах, зміцнення дружби та співробітництва з усіма демократичними країнами і збере­ ження в будь-якій формі колоніальної імперії. Франція бра­ ла найактивнішу участь у створенні західноєвропейської інтеграції, а французькі лідери стали також ініціаторами військової інтеграції. Саме від Франції виходила ідея ство­ рення європейської армії, запропонована в 1950 р. прем’єрміністром Рене Плевеном. Французький прем’єр-міністр Піне підписав у 1952 р. договір про Європейське оборонне співтовариство (“європейська армія”). Однак у Франції його розцінили як загрозу національному суверенітетові, втрати контролю над власними збройними силами. До того ж над­ то свіжими були враження від німецької навали у 1914 й, особливо, в 1940 рр. 30 серпня 1954 р. Національні збори Франції проголосували проти створення європейської армії. Активна участь Франції у справі об’єднання антико­ муністичних сил і створення антирадянських військово-

416

Франція

політичних блоків країн Заходу привела до анулювання Ра­ дянським Союзом 7 травня 1955 р. радянсько-французького договору від 10 грудня 1944 р. Утім, договір втратив своє зна­ чення давно, ще з початку “холодної війни”.

Що ж до іншого завдання зовнішньої політики, то, попри всі зусилля, зберегти колоніальну імперію Франції не вдало­ ся. Восьмирічна війна у В’єтнамі завершилася поразкою французьких військ під Дьєнб’єнфу в березні 1954 р. Загальні втрати французької армії у цій кампанії сягали 320 тис. чол. Франція змушена була визнати незалежність В’єтнаму, Лао­ су, Камбоджі. Під впливом поразки у В’єтнамі французька колоніальна політика видозмінювалася, набувала характеру вибіркового підходу до питання надання колоніям незалеж­ ності. Так, у 1954—1955 рр. уряд радикал-соціаліста П. Мен- дес-Франса вирішив надати автономію Тунісу та Марокко. Проте Алжир такого статусу не отримав. 1 листопада 1954 р. в найбільш офранцуженій колонії — Алжирі — почалася виз­ вольна війна.

Колоніальна проблема виявилася непосильною для урядів Четвертої республіки. Вона не була вирішена ані після Другої світової війни, ані тим більше в першій половині та середині 50-х років, коли уряди формувалися на основі ко­ аліції правих та центру — М РП, радикалів та незалежних.

Криза режиму Четвертої республіки

Усередині 50-х років проявилася глибока криза Четвертої республіки. Франція, по­ чинаючи з 1939 р., не виходила фактично з тривалої смуги

війн, унаслідок чого збільшувалися податки, повільно зрос­ тав матеріальний рівень життя. Правлячі партії Четвертої ре­ спубліки виявилися неспроможними стабілізувати обстанов­ ку, розв’язати заплутаний клубок проблем. Від режиму відвернулися всі верстви французького суспільства. Націо­ нальну буржуазію лякав розпад колоніальної імперії, зрос­ тання залежності Франції від західних союзників, особливо США. Французькі патріоти боялися втрати країною її суве­ ренітету. Болісно зачіпало всіх падіння престижу Франції у

РОЗДІЛ 18

світі та Європі. Селяни страждали від надмірно високих по­ датків та низьких закупівельних цін. Заробітна плата збільшувалася повільніше, аніж вартість життя.

Багато хто у Франції бачив вихід у радикальній зміні са­ мої форми правління, в обмеженні всесилля парламенту та безсилля уряду, припиненні міністерської чехарди, у вста­ новленні системи сильної влади, яка зможе придушити національно-визвольний рух у колоніях, зміцнити фран­ цузькі позиції в Європі та світі. Ще далі йшли так звані “пужадисти”. їхній лідер, дрібний крамар ГГєр Пужад, вимагав перегляду конституції, ліквідації республіки й збереження “єдиної та неподільної імперії”. У середині та другій поло­ вині 50-х років рух “пужадистів” набув значного розмаху. Маси втратили надію на те, що ліві угруповання зможуть за­ безпечити керівництво країною. Хід подій прискорили на­ дання у березні 1956 р. урядом соціаліста Гі Молле незалеж­ ності Тунісові і Марокко і непопулярна алжирська війна, яку, на думку багатьох, слід було закінчити якомога швидше й обов’язково під лозунгом “Алжир — французький”.

Алжирська війна стала больовою точкою для переважної більшості французів і послужила каталізатором демонтажу Четвертої республіки. Під час війни в Алжирі загинуло 28 тис. французів, однак два-три покоління французів вва­ жали його невід’ємною частиною країни. Крах імперії ба­ чився як крах великої держави, приниження її гідності.

13 травня 1958 р. французьке населення Алжиру вчинило заколот, створило “Комітет громадського порятунку” й за­ кликало передати владу де Голлю, сподіваючись, що Алжир залишиться французьким. Де Голль, який з 1946 р. чекав, що його покличуть, зажадав надзвичайних повноважень і відміни конституції 1946 р. Загроза громадянської війни зму­ сила правлячі кола поступитися. 1 червня 1958 р. де Голль обійняв посаду прем’єр-міністра і сформував уряд, до якого увійшли голлісти і представники великого капіталу М. Дебре, Кув де Мюрвіль, Ж. Помпіду. У кабінеті були представ­ лені всі партії, що голосували за де Голля. Четверта рес­ публіка впала.

418

Франція

Прийняття нової конституції. Режим П'ятої республіки

Уряд оприлюднив 4 вересня 1958 р. нову конституцію. На відміну від попередньої,

яка утверджувала режим парламентської республіки, консти­ туція 1958 р. проголошувала президентську республіку. Вона надавала широкі повноваження президентові, який обирав­ ся парламентом, тобто непрямим голосуванням, терміном на сім років (з 1962 р. — прямим). Таким чином, президент став незалежним від парламенту. Він — глава держави, головно­ командувач, призначає прем’єр-міністра, вищих військових та цивільних осіб, затверджує закони, може повертати їх на повторний розгляд, розпускає Національні збори, відповідно до статті 16 Основного закону, оголошує надзви­ чайний стан і бере всю повноту влади до своїх рук. Парла­ мент — Національні збори та сенат — не може змістити пре­ зидента. На референдумі 28 вересня 1958 р. 79 % французів схвалили нову конституцію. На результати референдуму вплинули такі чинники, як розчарування мас у режимі Чет­ вертої республіки, а також авторитет де Голля. У Франції встановилася П’ята республіка. Основою нового режиму стала новостворена партія — Союз на захист нової рес­ публіки (ЮНР).

Внутрішня та зовнішня політика в період президентства де Голля

воїм основним внутріполітичним завдан­ Сням уряд де Голля вважав досягнення соціального консенсусу між різними верствами французько­

го суспільства. Побоювання частини електорату, що П’ята республіка сповзе до тоталітарної диктатури чи військовоавторитарного режиму, виявилися даремними. Відновлюючи авторитет держави, де Голль гарантував демократичні свобо­ ди і поважав їх. Він був переконаним республіканцем. Гли­ боко засвоїв, попри авторитарний стиль правління, основ­ ний принцип демократії: держава сильна довір’ям народу.

419