Все лекции 1-18+звити

18

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №7

порушення договірних домовленостей партнером щодо строків виконання ним платіжних зобов’язань.

Зодного боку дебіторська заборгованість, яка є наслідком (результатом) надання комерційного кредиту споживачам, дозволяє підвищити обсяги реалізації продукції (робіт, послуг) внаслідок створення привабливих умов розрахунків (дозвіл на відстрочення оплати) за поставлену продукцію (надані послуги, виконані роботи), що виступає важливим стимулом для потенційного споживача. З іншого ж боку, існування дебіторської заборгованості зумовлює іммобілізацію (знерухомлення) оборотних коштів у розрахунках. Тобто, кошти, що формально належать підприємству, воно не може спрямувати на започаткування нового виробничого циклу (закупівлю необхідної сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо).

Значні обсяги дебіторської заборгованості можуть викликати порушення виробничих та інших господарських процесів (їх повне або часткове зупинення), припинення оплати виставлених підприємству рахунків, невиконання власних зобов’язань та пред’явлення внаслідок цього, йому штрафних санкцій тощо. Для прискорення оборотності дебіторської заборгованості необхідною умовою є ефективна кредитна політика підприємства, яка визначає відносини з клієнтами фірми у сфері постачання продукції (товарів, виконання робіт, надання послуг) та її оплати споживачами. Практика господарювання знає три типи кредитної політики:

консервативний тип, що передбачає припинення або мінімізацію кредитування споживачів, скорочення строків надання кредитів та їхніх обсягів, підвищення вартості кредитів, упровадження жорстких вимог до розрахунків тощо. За цього типу політики підприємство зазвичай вимагає попередньої оплати замовлених споживачем товарів, або розрахунку у момент передачі прав (майнових документів) на них;

агресивний тип політики передбачає широке кредитування покупців з метою нарощування обсягів реалізації, закріплення на окремих ринках і збільшення частки підприємства на них. Агресивна кредитна

політика спрямована на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит,

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

20

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №7

(ця депонована кошти повертається підприємству-продавцю після повної сплати рахунку дебітором). При використанні факторингової операції ціна рефінансування для підприємства складається з комісійної винагороди банку та процентної ставки за користування його кредитними ресурсами;

форфейтинг, на відміну від факторингової операції, передбачає повний продаж боргу, оформленого перевідними документами (перевідним векселем або перевідним акредитивом), з відмовою банку від регресу вимог на кредитора (продавця продукції) у випадку неплатоспроможності боржника (покупця). Для покриття такого ризику банк вимагає значної знижки (дисконту) з ціни угоди, що й виступає вартістю рефінансування для підприємства-продавця. Операція форфейтингу застосовується, як правило, при здійсненні довгострокових експортних поставок продукції.

спонтанне рефінансування – стимулювання покупців до швидкого погашення виставлених рахунків (тобто мінімізації терміну їх кредитування) шляхом надання знижки за дострокову оплату.

У випадку злісної відмови дебітора погасити свій борг підприємство може вдатися до примусового стягнення заборгованості, шляхом подачі відповідного клопотання до господарського суду.

Таким чином, вищезазначені напрями прискорення оборотності оборотних коштів пов’язані з мінімізацією їх обсягу у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції та дебіторській заборгованості. Такий підхід не можна застосовувати до інших елементів оборотних коштів – витрат майбутніх періодів та грошових коштів. Недостатній обсяг оборотних коштів, акумульованих у витратах майбутніх періодів, провокує ризик втрати конкурентоспроможності підприємства. До того ж, частка цього елементу у структурі оборотних коштів вітчизняних підприємств низька та коливається на рівні 0,5 – 1,0%.

Обсяг грошових коштів повинен формуватися в обсягах, необхідних для забезпечення поточних виплат виробничо-комерційної діяльності підприємства (створення виробничих запасів, оплата праці тощо) та створення страхового (резервного) залишку з метою елімінації негативного впливу несвоєчасного надходження коштів від покупців, держави, банків тощо. Натомість, надмірний обсяг грошових коштів

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

21

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №7

дозволяє здійснити тимчасові фінансові вкладення у доходні цінні папери.

Вищеперераховані напрями підвищення ефективності використання оборотних коштів супроводжуються постійним плануванням їх обсягу, аналізом відповідності їх складу та динаміки потребам господарської діяльності компанії, визначенням оптимальної структури джерел поповнення. Ці аспекти є основними складовими системи управління оборотними коштами на підприємстві.

 к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

1

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Тема 8. РЕСУРСИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Сутність та структура інтелектуальних ресурсів компанії

8.2. Економічний зміст інтелектуального капіталу

8.3. Інтелектуальна власність і процеси її комерціалізації

8.4. Специфіка управління інтелектуальними ресурсами підприємства 8.5. Нематеріальні активи підприємства: сутність, складові та амортизація

§8.1. Сутність та елементний склад інтелектуальних ресурсів компанії

Знання є єдиним знаряддям виробництва, яке не підпадає дії закону зменшення доходності

Дж. М. Кларк

Динамічний розвиток ринкового середовища об’єктивно вимагає пошуку альтернативних напрямів та інструментів підвищення ефективності функціонування підприємств різних організаційно-правових форм. В умовах ринкової економіки основним джерелом успіху стає сукупність знань, якими володіє компанія, так звані інтелектуальні ресурси, тому саме вони є основною рушійною розвитку підприємств.

Зростання уваги до формування і використання інтелектуальних ресурсів сучасних підприємств пов’язують з переходом економіки до постіндустріальної стадії розвитку, яка базується на знаннях (knowledge-based economy). Тобто знання перетворюються на чинник виробництва поряд з працею, землею, капіталом і підприємництвом. Ця стадія характеризується низкою ознак:

зростанням наукомісткості виготовленої продукції (послуг);

динамічним розвитком ринку інтелектуальних товарів і послуг, в яких знання формують більшу частину доданої вартості;

набуттям діяльності, яка створює, зберігає, передає і використовує знання, все більшого значення;

збільшенням чисельності персоналу підприємств, яка використовує в процесі створення цінності знання;

розвитком і широкомасштабним використанням нових інформаційнокомунікаційних технологій тощо.

Означення ресурсу – «інтелектуальний» – підкреслює характер його походження, оскільки інтелект асоціюється, в першу чергу, з природною розумовою діяльністю людини, з наявністю у індивіда розумових функцій. Тобто, цей вид ресурсу є невіддільним від свого безпосереднього носія - людини.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

2

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Інтелектуальні ресурси підприємства охоплюють сукупність сформованих і накопичених інтелектуальних і комунікативних здібностей (можливостей) працівників, які використовуються у виробничо-господарській діяльності підприємства і включають результати творчої та інтелектуальної праці персоналу, а також організаційні знання, досвід, характерні для визначеного підприємства.

Інтелектуальні ресурси, як нематеріальні надбання підприємства, є багатогранним поняттям:

по-перше, це частина ресурсів підприємства, яка немає матеріальної форми;

по-друге, це ресурси довготривалого використання;

по-третє, це інтегрований інтелектуальний продукт як результат взаємодії знань, умінь, накопиченого досвіду персоналу, результатів науково-технічної діяльності та організаційно-методичних рішень за різними напрямками функціонування підприємства;

по-четверте, це джерело створення та забезпечення конкурентних переваг і, як похідних, – збільшення доходу і прирощення доданої вартості;

по-п’яте, це всі продукти інтелектуальної діяльності (незалежно від їх облікування в балансі), які формують потенційні інноваційні можливості розвитку підприємства.

Таким чином, інтелектуальні ресурси – це всі продукти інтелектуальної діяльності довготривалого використання, які не мають матеріально – уречевленої форми та здатні забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Економічне значення інтелектуальних ресурсів полягає у розширенні потенційних можливостей підприємства, формуванні та забезпеченні конкурентних переваг. Головною з особливостей інтелектуальних ресурсів є здатність до самозростання або капіталізації, що робить їх унікальними. Самозростання або капіталізація означає, що при збільшенні обсягів виробництва продукції з використанням інтелектуальних ресурсів їх вартість збільшується, а не амортизується, що забезпечує розвиток підприємства.

Людські інтелектуальні ресурси, втілені у знаннях, підтримуються і вдосконалюються у процесі безперервного навчання. Організаційна культура відновлюється постійно через взаємодію співробітників, проведення корпоративних заходів, налагодження бізнес-процесів. Крім того, інтелектуальним ресурсам притаманна двоїстість, яка проявляється в тому, що, з одного боку, знання, інформація, інноваційні технологій, комунікаційні канали, клієнтська база, організаційні структури, винаходи, ноу-хау та інші інтелектуальні ресурси є провідними факторами виробництва, з іншого боку, інтелектуальні ресурси в новій інформаційно-інтелектуальній економіці є генераторами нових знань.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

3

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Ефективне використання унікальних за своєю природою інтелектуальних ресурсів, що включають в себе одержання, обробку, аналіз, інтерпретацію інформації; прогнозування, передбачення, моделювання змін; створення, використання, комерціалізацію баз знань, досвіду й інших інтелектуальних продуктів; формування внутрішньо-фірмової атмосфери інноваційного розвитку, ділового й емоційного співробітництва (партнерства); розвиток прямих і зворотних комунікаційних каналів із зовнішніми аудиторіями, дає можливість підприємству знайти свою нішу на ринку й упевнено почувати себе у конкурентному середовищі.

Інтелектуальні ресурси є не тільки унікальними, а й рідкісними, оскільки їхнє формування та адаптація тісно пов’язані з конкретним підприємством. Перепродаж таких інтелектуальних ресурсів на ринку часто неможливий через низьку ліквідність, що виявляється у складності відділення їх від безпосереднього носія інтелектуального ресурсу (людини або організації). З цим же пов’язана і низька здатність до імітації інтелектуальних ресурсів конкурентами. Специфіка функціонування конкретного підприємства зумовлює специфічний зміст інтелектуальних ресурсів, для їхнього відтворення конкурентами необхідне точне моделювання ситуацій підприємства-зразка, що, в принципі є неможливим.

Інтелектуальні ресурси функціонують у різних формах індивідуального, організаційного і кодифікованого знання та інформації. За елементами інтелектуальні ресурси поділяються на три ключові групи (рис. 8.1): людські (індивідуальні) ресурси, організаційні (структурні) та ринкові (клієнтські).

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

Організаційні ресурси

Рис. 8.1. Елементна структура інтелектуальних ресурсів підприємства

Людські ресурси є сукупністю знань, практичних навичок і творчих здібностей персоналу підприємства, які втрачаються після звільнення співробітника. Сюди також відносяться моральні цінності, культура праці,

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

4

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

знання і вміння, досвід, професійна кваліфікація персоналу, освіта, творчі, управлінські, підприємницькі здібності, компетенції.

Ринкові (споживчі, клієнтські) ресурси — це складові інтелектуальних ресурсів, які характеризують відносини підприємства зі всіма клієнтами, які пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вони складаються з бази даних клієнтів і характеру зв'язків з ними, засобів індивідуалізації (торгова марка (бренд), корпоративна марка, марка обслуговування, марка товару, фірмові найменування тощо), репутації (іміджу) підприємства, портфелів замовлень, каналів дистрибуції, ліцензійних угод тощо. Відповідно, клієнтські ресурси виступають основним джерелом доходу підприємства та спрямованість його на виробництво продукції та послуг, які найкраще сприятимуть задоволенню їхніх потреб.

Варто відзначити, що ефективність діяльності підприємства забезпечується не стільки ідеями, скільки можливістю до їхньої комерціалізації, де основну роль відіграють організаційні інтелектуальні ресурси. Саме від організаційної структури підприємства, налагодженості внутрішніх комунікацій, гнучкості бізнес-процесів залежатиме, на скільки швидко нова ідея зможе бути реалізована на ринку та приносити підприємству дохід.

Організаційні ресурси включають накопичені:

інтелектуальну власність (товарний знак, авторські права, патенти, секрети, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комп'ютерні програми, наукові розробки, ноу-хау). Об’єкти інтелектуальної діяльності (ОІД) формуються як особливий товар, що має споживчу вартість. Під останньою розуміється науково-технічна та комерційна значущість інтелектуальних ресурсів, які в результаті здійснення науково-виробничого циклу набувають відповідної натурально-матеріальної форми нової вдосконаленої продукції або процесу;

інфраструктурні активи (технологічна інфраструктура, технічне та програмне забезпечення, інформаційні технології, системи, мережі, бази даних компанії, зв'язки в ділових колах),

організаційне знання (організаційна та корпоративна культура, технології та методи ведення бізнесу, способи комунікації з персоналом, контрагентами, система економічної безпеки). В діяльності підприємства організаційні знання впливають на формування економічних результатів кількома шляхами: лежить в основі процесу створення доданої вартості; є передумовою вдосконалення існуючих і створення нових продуктів та послуг, що в сукупності розширяють масштаби існуючих ринків і формують нові; сприяє ефективності управлінських процесів на виробництві, що значно підвищує продуктивність праці та економію витрат.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

5

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Розглянувши структурні елементи інтелектуальних ресурсів, варто наголосити на тому, що інтелектуальний капітал хоча і має свою структуру, проте не складається з окремих чітко окреслених частин, а формується і функціонує через їхню взаємодію. Потенціал інтелектуальних ресурсів підприємства нарощується у процесі взаємодії всіх наявних ресурсів і виникнення позитивного синергійного ефекту.

За підсумками опитування більше 400 топ-менеджерів європейських та американських фірм, встановлено, що використання інтелектуальних ресурсів на 60-80% зумовлює зростання результативності бізнесу, а саме зниження витрат на 67%, зростання обсягу доходу на 68%, зростання суми прибутку – на 70%, збільшення чисельності клієнтів – на 73%, випуск нових продуктів – на 70%. Саме тому ряд дослідників виділяють три спрямування, за якими процес інвестування забезпечує економічне зростання, а саме: це вкладення у нові знання, вкладення у людський капітал і проміжні витрати, які спрямовані на розповсюдження знань та умінь. Це зумовлено рядом аспектів.

По-перше, інтелектуальні ресурси мають високу гнучкість, а тому сприяють більш повному використанню можливостей підприємства. Так, наявні людські ресурси значно легше переорієнтувати у процесі додаткового навчання, тренінгів на нові види діяльності, ніж інші ресурси. При оновленні технології виробництва старе обладнання, скоріше за все, потребуватиме повної заміни або значного оновлення. У той же час, «модернізація» людських ресурсів, представлених робітниками, передбачатиме отримання нових навичок та знань, які будуть освоєні досить швидко на основі вже здобутих. Високий рівень гнучкості притаманний також іншим інтелектуальним ресурсам, зокрема ресурсам відносин, оскільки лояльні постачальники, клієнти будуть більш схильні до побудови відносин при зміні обставин.

По-друге, інтелектуальні ресурси сприяють постійному підвищенню якості на всіх рівнях діяльності підприємства. Найкраще це спостерігається на прикладі іміджу підприємства. Якщо підприємство заявляє про високу якість продукції і постійно її забезпечує, то воно формує позитивний імідж як відповідний інтелектуальний ресурс. Відповідно, репутація щодо високої якості продукції стимулюватиме компанію не знижувати якість, а, навпаки, її підвищувати, щоб відповідати цій репутації та генерувати грошові потоки. Для забезпечення постійно високої якості продукції необхідно впроваджувати високі стандарти по всій мережі діяльності: «поставки – виробництво – реалізація». Тобто, діє постійне коло вдосконалення: підвищення якості продукції сприяє формуванню позитивного іміджу підприємства серед споживачів, що викликає необхідність підтримання цього високого рівня якості та його підвищення задля збереження іміджу і розвитку.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

6

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Крім того, слід наголосити, що на сьогодні в Україні маємо порівняно із розвиненими країнами, низький технологічний рівень виробництва, зношені основні засоби, значний дефіцит фінансових ресурсів. Тому пошук нових резервів лежить, насамперед, у площині формування й використання саме інтелектуальних ресурсів. Це означає, що для ефективного управління в сучасних умовах, замість застарілих методів, повинні реалізовуватися нові концепції та технології, які базуються на останніх досягненнях економічної науки і світового досвіду. Вже зараз на перепідготовку спеціалістів в США відводиться 15-20% робочого часу. Вважається, що в середньому за сорокарічний період професійної діяльності необхідно підвищувати кваліфікацію до восьми разів. Національний науковий фонд США рекомендує спеціалістам виділяти не менше 10 годин в неділю на вивчення літератури зі спеціальності і 40-80 годин у рік – на безперервне підвищення кваліфікації. Крім того, з урахуванням темпів оновлення знань і жорсткої конкуренції необхідна система постійного навчання (lifelong learning – навчання протягом життя). У цьому зв’язку будь-яке підприємство повинно стати не лише комплексом виробничих структур, а й навчальною організацією, зацікавленою у розвитку персоналу.

Таким чином, інтелектуальні ресурси володіють потужною потенційною здатністю до забезпечення процесів генерування грошових потоків та виступають основними чинниками довгострокового розвитку підприємства.

§8.2. Економічний зміст інтелектуального капіталу

Для трактування сукупності продуктів інтелектуальної діяльності використовуються різні терміни. В рамках нормативно-бухгалтерської моделі використовується категорія «нематеріальні активи» - активи, які мають нематеріальну (невідчутну) форму та обліковуються на балансі. Проте це лише фрагментарна і неповна картина характеристики інтелектуальних ресурсів підприємства. На сьогодні частка нематеріальних активів у валюті балансу на вітчизняних підприємствах сягає до 10%. У США вважається, що приблизно до 40% інтелектуальної вартості підприємства відображається в балансі. Слід відзначити, що склад інтелектуальних ресурсів підприємства є набагато ширшим, ніж визначено бухгалтерським підходом та інструкціями.

Більш багатогранним поняттям виступає інтелектуальний капітал, що є похідним від інтелектуальних ресурсів (рис. 8.2). Інтелектуальні ресурси набувають форми інтелектуального капіталу, коли залучаються до обороту,

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.