4.1

Кіріченко О. О. 8408

Хірургічний сепсис (Сепсис): визначення, етіологія, патогенез, класифікація, клінічні прояви, діагностика, принципи лікування

Сепсис — загальне інфекційне захворювання, яке виникає через наявність в організмі вогнища інфекції. До особливостей сепсису відносять такі: захворювання може спричинюватися різноманітними збудниками і фактично воно є поліетіологічним; не є заразним (контагіозним) захворюванням і не відтворюється в експерименті; імунітет не виробляється, організм в умовах підвищеної реактивності відповідає на наявність збудника інфекції неадекватно, переважають гіперергічніреакції; незалежно від збудника ознаки захворювання мають трафаретний характер і зумовлюються генералізацією інфекції в організмі; у перебігу захворювання відсутня циклічність, немає інкубаційного періоду і конкретних термінів перебігу; місцеві та загальні прояви неспецифічні.

Етіологія. Фактори, що спричиняють збільшення частоти сепсису:

• зростання агресивності онкологічної хіміо- та променевої терапії;

• поширення вживання кортикостероїдів та застосування імуносупресивної терапії під час трансплантації органів і лікування запальних хвороб;

• підвищення виживаності пацієнтів, що мають схильність до сепсису, а саме:

новонароджених, осіб похилого та старечого віку, діабетиків, онкохворих, осіб з

поліорганною недостатністю і/або гранулоцитопенією;

• збільшення кількості інвазійних засобів — протезів, інгаляційних приладів,

внутрішньосудинних та урологічних катетерів;

• неконтрольоване вживання антибіотиків, що створює сприятливі умови для

селекціонування, розвитку та колонізації агресивної антибіотикорезистентноїмікрофлори.

Ці фактори, попри підвищення частоти сепсису, сприяють також зміні його

етіологічних чинників.

Класифікація. Для характеристики сепсису слід ураховувати низку ознак: етіологію; локалізацію септичного вогнища (вхідних воріт); клініко-морфологічніособливості перебігу захворювання.

За етіологією розрізняють стрептококовий, стафілококовий, гонококовий,

пневмококовий, синьогнійний, колібацилярний, черевнотифозний, бактероїдний та інші види сепсису.

За характером вхідних воріт інфекції виділяють такі види сепсису: терапевтичний (параінфекційний); тонзилогенний; хірургічний; матковий; отогенний; одонтогенний; пупковий; криптогенний (від грец. kryptos — таємний, прихований).

Слід мати на увазі, що септичне вогнище не завжди локалізується у вхідних воротах, але може знаходитися на відстані від них, наприклад сепсис, який розвивається з абсцесу печінки після апендициту чи виразкового коліту.

За клініко-морфологічними ознаками виділяють чотири клініко-анатомічні видитсепсису: септицемію; септикопіємію; септичний ендокардит; хроніосепсис.

За перебігом — блискавичний, гострий, підгострий, рецидивний, хронічний.

За часом виникнення, ранній (до 10—14 діб); пізній (після 2 тиж).

За характером реакції організму, гіперергічний, нормергічний, гіпоергічний.

Клінічні форми сепсису. Септицемія — форма сепсису, для якої характерні виражений токсикоз (висока температура тіла, затьмарена свідомість), підвищена

реактивність організму (гіперергія), відсутність гнійних метастазів і швидкий перебіг. Септичне вогнище відсутнє або слабко виражене, вхідні ворота інфекції нетвиявляються.

Септикопіємія — форма сепсису, за якої основними є гнійні процеси у воротах інфекції і бактерійна емболія (метастазування гною) з утворенням гнійників у

різних органах і тканинах; на відміну від септицемії ознаки гіперергії помірні,бурхливого перебігу нема. Септичне вогнище у вхідних воротах.

Септичний ендокардит — септичне ураження клапанів серця; розрізняють гострий, підгострий, затяжний. На здорових серцевих клапанах розвивається первинний септичний ендокардит, на уражених — вторинний. У 50 % випадків уражаються аортальні клапани.

Хроніосепсис — тривалий млявий клінічний перебіг з малопомітними ознаками, часто незагоєним первинним вогнищем і великими нагноєннями.

Лікування. Коротка принципова схема можливих (доступних і тих, що розробляються) засобів лікування сепсису наведена нижче.

Конвенційна терапія

• Антибактерійна терапія, що відповідає каузальним збудникам

• Інвазійні радіологічні/хірургічні процедури:

— дренування абсцесів

— некректомії

— видалення інфікованих протезів і катетерів

• Терапія проти шоку/органної недостатності:

— стабілізація/реверсія кардіоваскулярних і метаболічних розладів, виявлених під час моніто­

рингу в PAF

— відповідна рідинна/об’ємна ресуситація (реанімація)

— фармакологічні засоби (вазо/кардіоактивні ліки)