20

Кіріченко О. О. 8408

Реферат на тему «Загальні питання хірургічної інфекції. Збудники неспецифічної хірургічної інфекції та механізми їх агресії. Транслокація мікрофлори. Місцева та загальна реакція організму. Методи діагностики і загальні принципи лікування. ВІЛ інфекція в хірургії»

Хірургічна інфекція найчастіше розвивається у разі зниження бар'єрної функції зовнішніх покривів (шкіра, слизові оболонки), зниженої загальної резистентності організму.

1. Гостра хірургічна інфекція: а) гнійна; б) гнильна; в) анаеробна (газова гангрена); г) специфічна (правець, сибірка).

2. Хронічна хірургічна інфекція: а) неспецифічна (гнійна);б) специфічна (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз).

3 Залежно від етіологічного чинника: а) стафілококова;б) стрептококова; в) пневмококова;г) колібацилярна; д) синьогнійна; є) змішана.

4 Залежно від локалізації ураження: а) шкіри та підшкірної клітковини; б) кісток і суглобів; в) шиї; г) грудної клітки, середостіння; д) черевної стінки, органів черевної порожнини тощо.

Загальні принципи лікування інфекцій м’яких тканин

Етіотропна терапія Раціональне лікування інфекційного хворого полягає у впливі на всі складові як інфекційного процесу, так і хвороби. У першу чергу необхідні заходи проти на збудника хвороби, а також його продуктів життєдіяльності, особливо токсинів. Таким чином, при багатьох інфекційних хворобах застосовують етіотропну терапію.

Етіотропна дія може бути спрямована на збудника або (і) його токсини. Показанням до застосування етіотропних засобів є патогенний вплив на макроорганізм такого збудника, з яким сам макроорганізм не впорається, або під впливом якого можливий розвиток серйозних, нерідко смертельних ускладнень.

Патогенетична терапія

При інфекційному процесі патоген привносить у макроорганізм свої численні антигени, токсичні речовини, чинники агресії, що обумовлює одночасний розвиток безлічі патологічних реакцій та процесів. Це слід враховувати при розробці патогенетичного лікування інфекційного хворого.

Дезінтоксикаційне лікування

Уникнути додаткових впливів цих факторів на органи і системи дозволяє адекватне дезінтоксикаційне лікування:

активізація природних механізмів детоксикації;

активні форсовані методи парентеральної детоксикації;

використання екстракорпоральних методів очищення організму.

Замісна терапія

Замісна терапія при інфекціях повинна суворо відповідати втратам макроорганізму як кількісно, так і якісно. Зокрема, при холері відбувається втрата води та певних елементів унаслідок профузної діареї і блювання. Формені елементи крові, білки плазми не втрачаються. У зв'язку з цим заміщення втрат треба здійснювати лише збалансованими сольовими розчинами.

Протизапальна терапія

Протизапальну терапію інфекційним хворим треба призначати за суворими показаннями тільки в тих ситуаціях, коли її застосування є одним із вирішальних чинників для одужання.

ВІЛ інфекція в хірургії

Етіологія. Етіологічним чинником розвитку СНІДу є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) — типовий представник сімейства ретровірусів і підсімейства лентивірусів.

Епідеміологія і патогенез. Після проникнення вірусу в організм першим його зустрічає макрофаг, який, контактуючи з поверхневими білками ВІЛ, “знайомить” його з Т-хелпером. Суть цього полягає у передаванні макрофагом антигенного коду ВІЛ Т-хелперу і стимулюванні хелперного валу клітин макрофагальним інтерлейкіном. Активовані внаслідок цього Т-лімфоцити починають продукувати інтерлейкін-2. Із цього моменту розвиток подальшого патогенетичного каскаду котролюють інтерлейкіни — білки, які стимулюють розмноження та диференціювання лімфоїдних і лейкоцитарних клітин. Надалі патогенез ВІЛ-інфекції на всіх стадіях, а особливо у термінальній (власне СНІД) характеризується прогресивним пригніченням синтезу, а отже, у подальшому і повною відсутністю С04+-Т-лімфоцитів.

ВІЛ-інфекція — антропоноз: єдиним джерелом збудника для людини є усі біологічні середовища організму вірусоносія або хворого на СНІД. З огляду на те що рівні накопичення ВІЛ у різних тканинах і середовищах організму варіюють у широких межах, розрізняють такі епідеміологічні групи біологічних субстратів:

1) середовища з доведеною здатністю переносити ВІЛ — сперма, вагінальний секрет, грудне молоко, будь-які біологічні рідини організму із видимою домішкою крові;

2) середовища з імовірною здатністю переносити ВІЛ — спинномозкова, синовіальна, плевральна, перикардіальна, перитонеальна, амніотична рідина, слина;

3) лабораторні зразки, що містять концентрати ВІЛ;

4) середовища, через які ВІЛ не переноситься: сльози, піт.

Діагностика будь-якої вірусної інфекції грунтується на виявленні вірусу, його ДНК або РНК, вірусних антигенів, а також специфічних антитіл. ВІЛ-інфекція характеризується стабільною продукцією противірусних антитіл. їх визначають непрямими і конкурентними (прямими) методами, а також імуноферментними аглютинаційними методиками, які розраховані для виявлення антитіл у сироватці крові. Останнім часом розроблено тест-системи для визначення антитіл до ВІЛ у слині. Перевага цього методу дослідження полягає в уникненні прямого контакту з кров’ю пацієнта, у відсутності потреби застосування голок і ланцетів. Тест-система дає точні результати (99,97 %). Однак у випадку позитивних аналізів є обов’язковим їх підтвердження імуноблотингом згідно з алгоритмами стандартних тест-систем.

Запобігання ВІЛ-інфікуванню медичних працівників (не тільки хірургічного профілю)

Заходи запобігання поширенню ВІЛ-інфекції мають грунтуватися на отриманих відповідних знаннях про захворювання та бездоганне виконання правил гігієни, асептики і антисептики. Кожний медичний працівник повинен знати, що:

• найбільш небезпечними для поширення інфекції є всі тканини та біологічні рідини організму, особливо кров, а також секреторні та екскреторні виділення ВІЛ-інфікованого хворого;

• найбільший ризик — потрапляння інфікованого матеріалу через ушкоджену шкіру та слизові оболонки. У зв’язку з цим необхідно запобігати випадковим ушкодженням шкіри гострими інструментами, які забруднені ВІЛ-інфекцією, а також контакту зі шкірою ВІЛ-інфікованого біологічного матеріалу;

• усі маніпуляції під час лікування ВІЛ-інфікованих хворих, роботи з біологічним середовищем слід проводити у подвійних рукавичках та в спеціальному одязі; дотримання заходів, передбачених під час роботи із хворими на вірусний гепатит В, є достатнім проти ВІЛ-інфекції

; • обов’язково слід ретельно мити руки після зняття рукавичок та спеціального одягу перед тим, як вийти з приміщення, де проводили інвазивні методи обстеження, операції або перев’язки ВІЛ-інфікованим хворим;

• зібрані для дослідження зразки крові, видалені органи або матеріал для біопсії необхідно поміщати у спеціальні контейнери і підписувати з метою спеціального попередження: “Обережно, СНІД” (пацієнти не повинні бачити такі надписи); зберігати біологічний матеріал слід у невеликій кількості;

• під час дослідження матеріалу з підозрою на BIJl-інфекцію лаборант повинен працювати в рукавичках, спеціальному одязі, застосовувати одноразовий посуд та автоматичні піпетки. Знати, що працює з матеріалом, імовірно, інфікованим ВІЛ, і ретельно дотримуватися заходів безпеки, які рекомендовані для роботи з матеріалом від хворих на вірусний гепатит В. Забороняється користування звичайними піпетками;

• пробірки з кров’ю та іншим матеріалом після закінчення досліджень слід поміщати в пластикові пакети і знищувати за інструкцією щодо вірусного гепатиту В;

• використані голки, інструменти треба обов’язково дезінфікувати на місці;

• лікар після огляду хворого з підозрою на ВІЛ-інфекцію повинен забезпечити запобігання поширенню ВІЛ-інфекції під час госпіталізації за ургентними показаннями; хворий має знаходитися в окремій палаті з індивідуальними предметами гігієни;

• палати для хворих на СНІД мають бути спеціально обладнані для виключення можливого поширення інфекції;

• під час лікування ВІЛ-інфікованих слід застосовувати одноразові інструменти; за їх відсутності інструментарій після використання необхідно обробляти так само, як і в разі вірусного гепатиту В;

• у разі забруднення предметів гігієни, білизни, спецодягу медичного персоналу, об’єктів навколишнього середовища (підлога, стіни тощо) виділеннями хворого (кров, сеча та ін.) необхідно проводити дезінфекцію. Схема профілактичних заходів у разі ВІЛ-інфікування медичних працівників: 1. У випадку інфікування внаслідок уколів забрудненими голками, поранень колючо-ріжучими інструментами, потрапляння ВІЛ-інфікованої крові чи будьякої іншої рідини на слизові оболонки й ушкоджену шкіру необхідно негайно промити місце ураження і дезінфікувати 70 % спиртом, 6 % розчином водню перекису або 0,1 % розчином Жавеля. 2. Кожний випадок ВІЛ-інфікування медичного працівника фіксується як виробнича травма і обов’язково повідомляється у відповідні медичні служби за місцем праці. 3. Серологічний статус пацієнта, кров’ю якого інфікований медичний працівник, за можливості необхідно дослідити:

• якщо відомо, що пацієнт ВІЛ-інфікований або існує об’єктивна підозра на наявність ВІЛ-інфекції, дослідження проводять відразу після інфікування або в найближчі години;

• за негативного результату серологічні дослідження проводять кожні 3 міс протягом року. 4. Інформацію про ВІЛ-інфікування медичних працівників під час виконання своїх професійних обов’язків необхідно в анонімному порядку надсилати у Центр (або комісію) боротьби зі СНІДом. 5. З метою профілактики рекомендується призначати специфічні противірусні препарати, зокрема зидовудин (zidovudine, AZT) протягом 4 год після інфікування; тривалість лікування — від 4 до 6 тиж, середня доза на добу — 1—1,2 г.