2. Вибори та їх типи.

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демократичні вибори.

Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтверження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне воле явлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур.

Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання влади, зміни здійснюваного курсу.

Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у державі.

Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є „ res publika” – тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вручають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм ґрунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що стосується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах – як незгоду її передавати.

Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залучають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обґрунтування ( як тієї, що опирається на думку народу) політику, яку проводить представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна демократично змінювати владні структури.

Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З огляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (проводяться у зв’язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органам своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парламенту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право Обирати) і пасивним (право бути вибраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, для пасивного 21 рік, у Франції відповідно – 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах. США та деяких інших країнах 18 і 21 рік, у Японії – 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активного і пасивного виборчого права одинаковий.

Що до виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, Бельгії, Італії – 40, Франції – 25, Японії – 30 років.

Ценз осілості запроваджено у багатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії – три, у Канаді та Фінляндії – 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця та території відповідного округу.

Крім вимоги певного терміну проживання та території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання у цій країни. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осілості становить п’ять років, у Австралії – півроку.

Крім вікового цензу і цензу осілості, існують певні обмеження для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув’язнення Деякі країни, зокрема Франція, Великобританія як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набере передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере п’ять відсотків від загальної кількості голосів.

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а також якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів. У зв’язку з цим надзвичайно важливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо із огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних суспільствах виборам приділяється над звичайно велика увага.

Крім принципу загальності, виборче право зарубіжних країн закріпляє принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах.

У деяких країнах законодавство проголошує обов’язкове голосування. Виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції – кримінальну відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам вільного воле явлення громадян.

Виборче право цивілізованих раїн на сучасному етапі можна вважати загальним, за винятком деяких оптимальних обмежень. Майнові, статеві, а також освітні цензи у виборчому праві відсутні.

В умовах трансформації політичної системи вибори в Україні ще не є у повній мірі механізмом формування волі більшості та цивілізованого вирішення конфліктів, що виникають, не достатньо виконують функцію рекрутування конфліктів, що виникають, не є оптимальним способом мобілізації громадськості на підтримку загально значимих цінностей і партійних програм. Виборча система в Україні ґрунтується на законодавстві про вибори Президента, Верховної Ради і місцевих органів влади. На даному етапі є потреба узаконити змішану виборчу систему в Україні, а також наблизити її норми до міжнародних правових стандартів.