TK

1.Краєзнавство та його роль у системі наукових знань. Краєзнавство-комплексна наука,що вивчає природні особливості,історію певного краю,взаємозв’язки географічних та історичних процесів з метою визначення його економічного,культурного розвитку,стану довкілля,інших питань в інтересах наукового пізнання та суспільного розвитку. Краєзнавство є сукупністю наукових дисциплін, різних за змістом і окремих за методами дослідження,тісно пов’язане за багатьма галузями знань ( історія,географія,екологія) 2.Туристичне краєзнавство - невід’ємна складова загального краєзнавства. Туристичне краєзнавство є невід`ємною складовою загального краєзнавства. Напрям загального краєзнавства, спрямований на комплексне вивчення конкретної території для потреб туризму. Воно являє собою з одного боку невід`ємну органічну складову загального краєзнавства,а з іншого - туризмнознавста, є зв`язуючую ланкою між цими двома галузями наукових знань. 3.Історія становлення туристичного краєзнавства. 4.Сутність поняття «туристичне краєзнавство» Туристичне краєзнавство на сучасному етапі розвитку, продуктивно "виходить за межі" дослідницького арсеналу рекреаційної географії й послуговується цілою низкою міждисциплінарних методичних підходів: геомаркетингового, соціокультурного, історико-геохронологічних зрізів, еколого-економічного, геополітичного та багатьох інших; що саме по собі ставить туристичне краєзнавство на якісно новий рівень глибинного пізнання території (краю) у контексті її туристичного загосподарювання, генерування, розподілу й адсорбції туристичних потоків, творення самобутнього туристичного іміджу (ореолу привабливості) тощо. 5. Об’єкт і предмет дослідження туристичного краєзнавства. Об’єктом дослідження ТК є : територіальна система туристично-екскурсійного обслуговування( туристичний район,регіон,центр і тд) Предметом дослідження ТК є природні,історико-культурні,соціально-економічні умови та ресурси,об’єкти туристичної інфраструктури (готелі,кемпінги),а також різноманітні аспекти туристично-екскурсійної діяльності. 6.Мета за завдання туристичного краєзнавства. Мета туристичного краєзнавства- дослідити територію певного краю для потреб туризму. Завдання туристичного краєзнавства:

• Розгортання масового туристично-краєзнавчого руху

• Пошук для дослідження та введення до туристично-екскурсійного обігу природних та історико-культурних ресурсів,їх паспортизація (облік,опис)

• Продукування інноваційних програм туристично-екскурсійного обслуговування для різних категорій споживачів

• Інфраструктурне облаштування та маркування туристично-краєзнавчих маршрутів та стежок

• Створення туристично-краєзнавчих реєстрів територій

• Здійснення наукових досліджень з туристично-краєзнавчої проблематики,організація та проведення науково-практичних конференцій та семінарів

• Підготовка високоякісних туристичних видань для туристів і екскурсантів (путівники,карти,схеми,нариси)

• Підготовка туристично-краєзнавчих кадрів для системи туристичного обслуговування (екскурсоводи, гіди,провідники,інструктори)

• Формування позитивного туристичного іміджу України та її окремих регіонів. Просування туристичного продукту

7.Функції та методи туристичного краєзнавства. ( За Вікіпедією) : На даний час виділяються три основні функції краєзнавства:

• Педагогічна — показує краєзнавство як дидактичний принцип, за допомогою якого можна підвищити ефективність навчально-виховного процесу в освітніх закладах, успішно отримувати знання про природу й життєдіяльність людини, допомагати формувати практичні уміння і навички.

• Навчальна — показує краєзнавство як окремий базовий курс елементарної шкільної географії, з якого починається вивчення систематичного курсу географії в школі.

• Наукова — показує краєзнавство як структурну складову географічної науки з усіма притаманними їй методами дослідження. Виступає як важливий інструмент комплексного пізнання й перетворення певної території, що фактично визначає його предмет та наукові засади. Теорія наукового краєзнавства органічно пов'язана з теорією географічної науки, насамперед, із країнознавством. Відмінність між ними полягає не в теорії, а в масштабах територіального об'єкта дослідження.

(За Сергієм Івановичем) :

• Наукова-дослідницька

• Педагогічна

• Пізнавально-виховна

• Світоглядна

• Інформативна

• Комунікативна

• Соціальна

• Інтегративна

• Гедонічна

На всіх етапах краєзнавчої діяльності застосовують різні традиційні методи дослідження, а саме:

• літературний — відбір і аналіз літературних джерел, що стосуються об'єкта вивчення. Усі літературні джерела умовно можна поділити на чотири категорії: архівні матеріали, книжки (науково-популярні, наукові монографії, енциклопедії, довідники тощо), статті з періодичної преси та праці наукових конференцій;

• статистичний — вивчення кількісних показників у характеристиці ряду краєзнавчих об'єктів і явищ. Існує кілька статистичних методів: метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань тощо;

• візуальний (спостереження) — узагальнення власних спостережень під час дослідження краєзнавчого об'єкта. У процесі роботи проводяться бесіди з місцевими жителями, працівниками органів державної влади, спеціалістами господарства, культури й освіти, свідками подій, науковими працівниками тощо. Усі цікаві і пам'ятні місця бажано фотографувати або знімати відеокамерою;

• картографічний — один із найпоширеніших методів дослідження .Хоча він і відомий з давніх часів, але його слід відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що належать до цієї території. Карта виступає і результатом досягнутого рівня знань про територію, і інструментом пізнання, який дає змогу піднятись на більш високий ступінь знань;

• анкетний — письмове або усне опитування місцевих краєзнавців або просто жителів населеного пункту, за певною анкетою чи спеціально складеними запитаннями, для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища. Може застосовуватись як під час польових, так і під час стаціонарних форм краєзнавчої роботи;

• польові дослідження

• описовий — метод, який використовують під час вивчення розміщення видів діяльності та розселення. У цей час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.

• експедиційний — метод, створений для активізації краєзнавчої роботи.

• Фотографування — дає можливість зафіксувати найцікавіші епізоди і є важливим документом проведеної роботи. Останнім часом широко використовується також і відеозйомка.

• Географічний — базовий краєзнавчий метод, який використовується майже в усіх регіональних дослідженнях. Цей метод є специфічним і формується, на думку Є. Б. Алаєва, як «триєдиний» підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу неможливе без одночасного використання картографічного методу, який є, по суті, особливою формою ідеально-просторового моделювання.

• Моделювання — загальнонауковий метод, застосування якого дає змогу вивчати об'єкт не безпосередньо, а за допомогою ідеальної (уявної) чи матеріальної моделі.

• Математичні — група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об'єкт з використанням математичного апарату. Основними з них є статистичний аналіз, факторний аналіз, кластерний аналіз, регресійний аналіз тощо.

• Економічний — метод комплексного вивчення економічних явищ і процесів у межах обраної території, виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між економічними показниками, що характеризують стан розвитку туристичної галузі в краї, вивчення господарських явищ і процесів у динаміці тощо.

• Соціологічний — метод комплексного вивчення суспільних явищ і процесів у межах обраної території, споживчо-туристичних уподобань і рекреаційних потреб населення, його вікової і соціальної структури тощо

8.Форми та види організації туристичного краєзнавства. Залежно від цілей та завдань досліджень існує три основних форми краєзнавства: державне (наукове), освітнє (шкільне) і суспільне (громадське). Державне краєзнавство — комплексне наукове краєзнавче дослідження певної території країни державними науковими установами (музеями, науково-дослідними закладами, державними органами влади тощо). Освітнє краєзнавство — система краєзнавчої освіти в навчально-виховній роботі освітніх закладів, яка проводиться за різними напрямками: літературне, історичне, географічне, природознавче, етнографічне, фольклорне. Його суть полягає у всебічному вивченні, з навчально-виховною метою, свого краю за різними джерелами, переважно на основі попередніх спостережень. Суспільне(громадське) краєзнавство — діяльність різноманітних недержавних громадських товариств, спілок, об'єднань тощо, для організації краєзнавчих досліджень, конференцій, виставок та ін. З метою популяризації краєзнавства, в Україні надається всебічна підтримка ентузіастам і прихильникам громадського краєзнавчого руху. Найпоширенішими формами туристично-краєзнавчої діяльності є :

• Гуртки

• Клуби

• Екскурсії

• Подорожі

• Походи вихідного дня

• Багатоденні подорожі та походи

• Експедиції

• Зльоти

• Змагання

9.Туристична-краєзнавча діяльність Пласту 10.Сутність поняття «рекреаційні» та «туристичні ресурси» Рекреаційні ресурси-сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, які можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. До них входять: лікувальні грязі, мінеральні води, морські рекреаційні ресурси (пляжі, приморські території тощо), заповідні території, туристично пізнавальні (пам'ятки історії, унікальні культурні споруди, пам'ятники фольклору, ремесла тощо). Туристичні ресурси-закономірні поєднання компонентів природи,історико-культурних цінностей та соціально-економічних чинників ,що є умовою задоволення різноманітних потреб туриста. 11.Принципи та методи оцінки туристично-рекреаційних ресурсів Мірилом цінності туристичних ресурсів є такі їх властивості як унікальність і специфічність.Вони можуть викликати інтерес у людини,яка проживає у будь-якому куточку країни чи планети. Ефективність туристичних ресурсів визначається в першу чергу характером їх використання для організації туризму та відпочинку. У географії рекреації і туризму склалися кілька основних підходів до оцінювання туристичних ресурсів: — психолого-естетична оцінка, коли аналізується характер емоційної дії природного чи культурного середовища на туристів, оцінюється атрактивність (привабливість) природних і культурно-історичних об'єктів і можливість прояву «синдрому Стендаля»; — технологічна оцінка, яка дозволяє визначати придатність ресурсів для організації певних видів туризму на даному етапі розвитку продуктивних сил, оцінити можливість формування туристичних комплексів і визначити обсяг потенційних затрат; — рентна або грошова оцінка, яка дозволяє визначати економічну ефективність використання природних ресурсів у туризмі у межах певних територій, регіонів, країн і порівнювати її з іншими формами господарського використання; — медико-біологічна або фізіологічна оцінка, при якій з'ясовується ступінь комфортності природного середовища для організації певних видів рекреаційно-туристичної діяльності й оцінюється ймовірність проявів метеотропних реакцій2 організму людини і розвитку метеопатії3; — кадастрова оцінка, яка проводиться офіційними установами і містить систематизовані зведені відомості про території, призначені для організації туристичної діяльності, відпочинку і відновлення здоров'я людини. Кадастрова інформація доповнюється й іншими характеристиками, такими як оцінка ступенів складності маршрутів та їх доступністю для різних груп туристів, віддаленістю від головних промислових, транспортних, культурних центрів тощо; — бальна оцінка, яка застосовується у тих випадках, коли будь-яке явище чи ресурс не піддається точному виміру, але є потреба хоча б у приблизному його оцінюванні, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі явища. Туристичні ресурси — категорія історична, змінна в часі, оскільки переінакшення структури й обсягу рекреаційних потреб суспільства призводить до залучення в рекреаційну і туристичну діяльність нових елементів природного і соціально-антропогенного характеру. 12.Комплексна оцінка туристично-рекреаційних ресурсів Комплексна оцінка туристичних ресурсів відображає такі основні позиції :

• Місце розташування ландшафтних комплексів та історико-культурних об’єктів на конкретній території (з назвою місцевості,визначенням юридичного статусу об’єкта,параметрів території,ролі в системі організованого туризму;

• Стан існуючої інфраструктури в межах цієї території,наявність матеріально-технічної бази туризму(готелі,заклади відпочинку,об’єкти обслуговування)

• Наявність трудових ресурсів і потенційних споживачів туристичного продукту

• Характеристику транспортної та енергетичної систем,а також інвестиційного клімату,спроможність забезпечити перспективний розвиток туризму

13.Сутність поняття «кліматичні туристичні» ресурси та їх оцінка Кліматичні ресурси - важлива умова розвитку рекреаційного господарства, оскільки вони визначають загальну комфортність території щодо лікування та відпочинку. Кліматичні умови деяких регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з окремими захворюваннями (наприклад, бронхіальною астмою), зате в інших кліматичних умовах такі хворі почуватимуться прекрасно. Сприятливі кліматичні умови-дні з переважанням погод сприятливих для здійснення тих чи інших туристичних заходів. До сприятливих для літнього туризму віднесено дні без опадів з середньодобовими температурами більше +10̊ C Дні з середньодобовими температурами +15 ̊C з безхмарною погодою упродовж доби,або хмарною уночі,але без опадів,відносять до особливо сприятливих або комфортних. Для сприятливих для зимового туризму відносять дні -12̊ C,морозною погодою (до -22̊С),але без віту,обов’язково наявність стійкого снігового покрову та його щільність. Серед природних рекреаційних ресурсів особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають просторову організацію відпочинку. Туристськими кліматичними ресурсами виступають сприятливі погодні умови, які забезпечують здійснення різноманітних видів туризму і рекреаційних занять. Окрім цього клімат, як головний лікувально-профілактичний фактор, є основою для створення кліматичних курортів, оздоровчий вплив яких обумовлений передусім застосуванням аеро-, геліо- і таласотерапії. Кліматичні курорти і курортні місцевості наявні в усіх природних зонах України. В цілому кліматичні ресурси території формуються під впливом наступних кліматоутворюючих факторів: кількість і розподіл сонячного сяйва, вологість повітря, температурний режим, режим та склад випадіння опадів, переважаючи напрямки і швидкість вітру, зміна показників атмосферного тиску. Під впливом підстилаючої поверхні виникає місцева циркуляція повітряних мас, що позначається на особливостях мікроклімату окремих регіонів. Часто саме мікрокліматичними особливостями обумовлюється локалізація курортних місцевостей і курортів. 14.Сутність поняття «лікувальні мінеральні води» та «пелоїди» та їх оцінка Лікувальні мінеральні води- підземні (іноді поверхневі) води з підвищеним вмістом деяких хімічних елементів і сполук, а також газів, із специфічними фізико-хімічними властивостями (температура, радіоактивність та ін.), що справляють цілющий вплив на організм людини. Мінеральні води часто володіють цілющими властивостями. Зловживання мінеральною водою, особливо для хворих, може призвести до важких наслідків для здоров’я, тому вживати її рекомендується тільки за рекомендацією лікаря та в обумовлених ним кількостях. на даний час виділено 9 основних бальнеологічних груп мінеральних вод, а всередині груп - різні гідрохімічні типи. I. Мінеральні води, дія яких визначається іонним складом і мінералізацією. II. Вуглекислі води. III. Сірководневі (сульфідні) води. IV. Залізисті води. V. Бромні, йодні і йодобромні води. VI. Кременисті термальні води. VII. Миш'яковмісні води. VIII. Радонові (радіоактивні) води. IX. Борвмісні води. Для віднесення мінеральних вод до тієї чи іншої бальнеологічної групи використовується сукупність кількісних показників і ознак: 1) загальна мінералізація вод (сумарний вміст розчинених компонентів), 2) іонний склад мінеральних вод, 3) газовий склад і газонасиченість, 4) вміст у водах терапевтичне активних компонентів (мінеральних і органічних), 5) радіоактивність вод, 6) активна реакція води, яка характеризується величиною рН, 7) температура вод. Лікувальну дію природних вод визначають три причини: 1) підвищений вміст її основних компонентів; 2) підвищений вміст специфічних компонентів; 3) специфічні фізичні властивості природних вод. Україна надзвичайно багата різноманітними лікувальними ресурсами. На її території більш як 500 джерел мінеральних вод, на базі яких функціонує 50 курортів, понад 20 лікувальних закладів, близько 40 заводів по розливу мінеральних вод. Серед виявлених 104 родовищ лікувальних грязей 57 відносяться до перспективних. Загальна довжина всіх природних пляжів Азово-Чорноморського узбережжя становить 1160 км, а їх нормативна разова місткість — 4,2 млн чоловік. Значний лікувальний потенціал акумулювали в собі такі річки, як Дніпро, Дністер, Сейм, Сіверський Донець, озера Волині, Поділля, Карпат тощо. Пелоїди(Лікувальні грязі)— різні за генезисом (органічні і неорганічні) утворення (переважно відкладення боліт, озер, лиманів, морських заток, сопкові утворення), складені з мінеральних і органічних речовин та води, що пройшли складні перетворення внаслідок фізико-хімічних, хімічних, біохімічних процесів і мають лікувальні властивості. Лікувальний вплив грязей складається з дії теплового, механічного та хімічного факторів. Лікувальні грязі генетичне поділяються на чотири основні групи: торфові, сапропелеві, намулові сульфідні і сопочні. Лікувальні грязі містять також ряд мікроорганізмів та антибактерійних речовин. Для лікувальних грязей найбільше значення мають структура і теплофізичні властивості, вміст мікроелементів, газів і органічних сполук, рН, окисно-відновний потенціал. Лікувальні грязі можна класифікувати як:

• мулисті осадки різноманітних водойм

• деякі глинисті породи

• торф’яні відкладення боліт та озер

• виверження грязьових вулканів

В Україні розвідано 12 родовищ (14 ділянок) лікувальних грязей. Із 14 розвіданих ділянок експлуатуються 10.

15.Сутність поняття «водні туристичні ресурси» та їх оцінка Водні туристичні ресурси включають в себе моря, озера, річки, водосховища, ставки, які придатні для занять водними видами відпочинку, туризму та спорту. Не зважаючи на відносно слабку забезпеченість водними ресурсами Україна може задовольнити відповідні туристичні потреби практично на всій території. Важливим критерієм оцінки водних ресурсів є рівень розвитку туристичної інфраструктури. Оцінка водних об'єктів для курортного відпочинку. Пляжно купальний відпочинок організовується на берегах морів, озер, річок і штучних водойм (ставків, кар'єрів, водосховищ). При оцінці розглядаються умови підходу до води, наявність пляжної смуги, характер дна, швидкість течії (річки), переважання слабкого хвилювання на великих водоймах, температурний режим. Купальний сезон вважається можливим для широкого кола відпочиваючих, коли температура води досягає +17 º С. Водні ресурси для спортивного туризму. Для спортивного туризму водні об'єкти оцінюються в залежності від виду водного туризму. Наприклад, яхтинг вимагає великої акваторії (понад 400 га .),відповідної повторюваності хвилювання. Великі водойми використовуються також для катання на буєрах (взимку), на гідроциклах, моторних катерах і для віндсерфінгу. Сплави на човнах і плотах - для сімейного туризму, який не переслідує спортивних цілей, найбільш придатні спокійні малі річки, що течуть у межах лісової зони. При виборі маршруту необхідні дані про повноводності річок, її режимі і підходах до води. Спортивні категорійні сплави на байдарках, каное, катамаранах і плотах проходять по річках, що відрізняється великою кількістю перешкод. Складність маршруту визначається швидкістю течії річки, довжиною маршруту і кількістю перешкод (пороги, кам'янисті перевали, водоспади). 16.Сутність поняття «біотичні туристичні ресурси» Туристичні біотичні ресурси - це ресурси живої природи, сприятливі як для лікування та оздоровлення, так і задоволення духовних потреб людини та організації окремих видів туризму (мисливські тури, фіш-тури тощо). Такими ресурсами є: • рекреаційні ліси; • складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомо­логічні, іхтіологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники; ботанічні та зоологічні пам'ятки природи; ботанічні сади та зоо­парки); • фауна мисливських господарств. Лісовкрита площа в Україні за різними даними становить від 14,2 до 17,9 %. Варто зазначити, що природна рослинність в Україні займає лише 27 % Лісовий кодекс вважає зеленою зоною лише територію навколо міст. На території України передбачено створення 256 зелених зон. Щодо пейзажного різноманіття то найвищий вплив на емоційний стан мають лісові ландшафти Українських Карпат та Кримських гір (включно з Південним берегом Криму), окремі ділянки Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі регіони Донецького кряжу (так звана українська Швейцарія в районі Святогірська), Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині тощо. 17.Сутність поняття «природно-заповідний фонд» України Природно-заповідний фонд України — ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. До природно-заповідного фонду України належать: Природні території та об'єкти:

• біосферні заповідники,

• природні заповідники,

• національні природні парки,

• регіональні ландшафтні парки,

• заказники

• пам'ятки природи,

• заповідні урочища;

Штучно створені об'єкти:

• ботанічні сади,

• дендрологічні парки,

• зоологічні парки,

• парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Станом на квітень 2015 року до його складу входять понад 8 тисяч об'єктів загальною площею 3,3 мільйонів га, або 6,05% національної території. Найважливішим об’єктом ПЗФ є НПП(національні природні парки). 18.Сутність поняття «історико-культурні туристичні ресурси»,їх типологія. Історико-культурні туристичні ресурси- історичні, історико-архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди тощо. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу дуже важливі для формування світогляду задоволення матеріальних, а серед них і туристичних потреб. У розвинутих країнах світу це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад Італія, Франція, інші більшу частину доходів, яку дає рекреаційне господарство, отримують завдяки вмілій експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє належна організація туристичних послуг. Загальновідомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів. В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва. Історико-культурні ресурси поділяються на такі групи:

• Археологічні об'єкти

• Меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями

• Пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури

• Пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч)

• Сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо)

• Пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.).

• Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.

• Палацово-паркові ансамблі

• Сучасні пам'ятки архітектури

• Художні промисли

• Пам'ятки матеріальної культури

• Пам'ятки фольклору

19.Сутність територіально-рекреаційної системи Територіальна рекреаційна система (ТРС) — це система взаємопов'язаних, природних, природно-соціальних, і соціальних компонентів, функціонування яких спрямоване на забезпечення рекреаційного попиту населення. Будь-яка рекреаційна територія є частиною земельного фонду у межах державних кордонів країни, або регіону. Головною суспільною функцією ТРС є максимальне задоволення потреб населення у відпочинку, оздоровленні, лікуванні та підвищенні фізичного та духовного потенціалу. Центральним об'єктом функціонуючої ТРС є людина, рекреант. Властивості ТРС:

• Цілісність;

• Спеціалізація;

• Універсальність;

• Динамічність;

• Ємність (ємність закладів і ємність території, кількість спальних місць);

• Надійність (властивість, яка визначає безвідмовність її функціонування. Вона проявляється в стабільній діяльності окремих підсистем, незалежно від зовнішніх впливів або у зв'язку з ними і може виражатися такими, наприклад, показниками, як різниця в чисельності рекреантів в залежності від стану погоди);

• Ефективність (представлена найчастіше у вигляді доходів від туризму. Цей сюжет може мати також відображення у соціальному і медико-біологічному аспекта);

• Комфортність (звичайно представляється характеристикою окремих рекреаційних об'єктів, наприклад, класом готелів, кількістю обслуговуючого персоналу. До цього ж сюжету можна долучити комфортність природних умов і кількість теплих днів у році, річну кількість опадів, коливання температури тощо)