Розділ 3. Сучасний стан і перспективи розвитку туризму на території грузії

1. Основні етапи розвитку туризму

Перші туристи в Грузії були ще у другому ст.. до н.е. , тоді «тур-лідер» легендарний Ясон прибув у Колхіду зі своїми аргонавтами, шукаючи золоте руно. Так починається хроніка туризму у Грузії.

Аргонавти – в давньогрецькій міфології учасники плавання в Колхіду за Золотим руном, яке приносило щастя. Джерела називають різну кількість подорожуючих - в усякому разі, не менше шістдесяти семи чоловік. Грецький герой Ясон очолював подорож довжиною в дві з половиною тисячі кілометрів від берегів Еллади до чорноморської Колхіди, якою правив тоді цар Айет.

Прибувши до Колхіди, аргонавти побачили величний палац Айета. "Високі були його стіни з безліччю веж, що йдуть в небо. Широкі ворота, прикрашені мармуром, вели до палацу. Ряди білих колон виблискували на сонці, утворюючи портик". По кутах палацу розташовувалися чотири джерела - з водою, вином, молоком і маслом.

Міф про Золоте руно відображає історію давніх зв'язків між Стародавньою Грецією та Кавказом. За переказами, золото в Колхіді добували, занурюючи шкуру барана в води золотоносної річки. Руно, на якому осідали частки золота, набувало велику цінність. В античні часи між Елладою і Колхідою пролягав популярний торговий маршрут. Так, розповіді моряків про незліченні багатства Колхідського царства породили відому легенду про викрадення Золотого руна.

Для нинішніх нащадків царя Айета важливий той факт, що 35 століть тому на території сучасної Грузії існувала могутня процвітаюча державу. І в цьому бачиться історична знаковість міфу про аргонавтів.

Звіад Гамсахурдіа, відомий фахівець з філології, називав похід аргонавтів до Колхіди "прообразом християнської ініціації". Він звертав увагу на те, що в духовній науці Золоте руно названо класичним Граалем. "Золоте руно в період класицизму і античності це те ж, що Грааль і філософський камінь в середні століття, - зазначав Звіад Гамсахурдіа. - Філософський камінь і Грааль - це поняття ідентичні. Пошуки філософського каменю - це не просто пошук фізичного золота, а й пошук духовної ініціації, пошук Бога, пошук певного рівня духовного пізнання, який в античних містерій, давньогрецьких містерії був виражений пошуками Золотого руна. А Золоте руно, як відомо, знаходилося в Колхіді ". [13]

На території стародавньої Грузії побував й давньогрецький історик та географ Страбон. Так, у своїй праці «Географія» він описує Іберію та її жителів такими словами « Наиболее высокими частями настоящего Кавказа являются самые южные его части – у Албании, Иберии, страны колхов и гениохов. Там обитают племена, которые, как я указал выше, сходятся в Диоскуриаду, а сходятся они туда главным образом за солью. Из этих племен одни занимают вершины гор. Другие же обитают в лесных долинах, питаясь большей частью мясом диких животных, дикими плодами и молоком. Зимой вершины гор недоступны, а летом люди поднимаются на них. Подвязывая к ногам из-за снега и льда утыканные шипами широкие куски сыромятой бычьей кожи по форме литавров…» [30]

З прийняттям Грузією християнства бере розвиток паломницький туризм. Так, за часів правління цариці Тамари, було скликано собор : «Сперва призвала из святого города Иерусалима Николая Гулаберисдзе,[…], она собрала всех священноучителей, монахов и пустынников своего царства и людей, знатоков закона Божьего,[…]. Принимала их Тамар с великой простотой, как человек, а не царица, как ангелов, а не людей; собрала всех в одном помещении и усадила их на престолы, а сама села поодаль отдельно, а не по достоинству царицы…» [27]

До кінця XIX - початку XX ст. місто Тифліс (столиця Грузинського царства, а до початку XX століття губернське місто) був центр Кавказу, будучи і туристським центром, про що свідчать нариси, описи туристів, роботи дослідників і путівники. Наявність путівників по місту говорить про вже складену туристську інфраструктуру в місті; путівники містили в собі рекомендації оптимального огляду міських визначних пам'яток, адреси та карти для найкращої орієнтації прибулого в Тифліс туриста.[25]

Під час радянської влади Грузія була туристичним центром СРСР, що приваблювала щорічно більше 3 млн відвідувачів. У курортній зоні Абхазії розташовувались найбільш фешенебельні курорти союзу Піцунда і Гари. В радянський час Грузія була найкращою базою для тренувань грузинських лижників. Зокрема Сванетія стала головною олімпійською базою союзу. Періодично проводили альпініади та туристичні сходження на вершини Кавказьких гір. [29]

У перші роки радянської влади туризм розвивався, здебільшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. У Тбілісі перша велика туристська організація була заснована у 1877 році – Альпійський клуб.

У 1919 р. «для лікування трудящих» були створені здравниці у Сухумі, Боржомі та Абастумані. Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає "золотим десятиліттям" розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.

В наступні десять років також швидко розвивалися організаційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався самодіяльний туризм.

У 1930 р. Рада Народних Комісарів Радянського Союзу прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства "Радянський турист" з Товариством пролетарського туризму і створила Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій, до якого ввійшли, крім "Радянського туриста", акціонерні товариства "Українське міжпаєве екскурсійне товариство" та "Турист Грузії".

В СРСР напередодні війни функціонувало 165 Будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних туристичних таборів, сотні наметових містечок. Курортна індустрія у 1939-1940 рр. складала 1270 будинків відпочинку і 1828 санаторіїв. В період Другої Світової війни 1941-45 багато туристські бази були зруйновані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Територією Грузії проходили такі популярні маршрути як : "По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря", "Столицями Закавказьких республік", "Від Ростова-на-Дону до Гагри по Військово-Грузинській дорозі". [31]

Крах комунізму на початку 1990-х зупинив розвиток туризму. Але вже у 1993 році Грузія стає членом ВТО та поступово відбудовує туристичну інфраструктуру. Загалом, у період з 2000 – 2005 рр. країна обслугувала близько 2 млн. туристів. Кількість готелів складала 236 об’єктів. На території країни діяли 118 туристичних агентств. [32]

Конфлікт 2008 р. з Росією наніс ще одного удару індустрії туризму країни. Але Програма розвитку туризму 2025 націлена усунення проблем туристичної сфери та її стійкого розвитку.