Ф.С Красильников. Малороссія и малороссы. Москва, 1904 [10].

"Красильниковь взяль на себя роль Колумба и задался целью открыть для великороссовь, если не Малороссію во всемь ея обьеме, то вь некоторой ея части, причемь привлекаеть его духовный мірь малоросса: обряды, религиозные верованыя, обычаи".

В нього не вийшло. Він зображує таку, щасливу Аркадію, квітучу і веселу, країну молока та меду, де всі лише п’ють горілку, танцють і курять люльку (яку малорос "считаеть важней всего на свете").

І вишенька на торті – автор на повному серйозі зсилається у своїй праці на Тараса Бульку та пісні про Сагайдачного. Самі розумієте, яка наукова цінність данної роботи.

Вийшла не жива Малоросія, а театральна картина, де все гарно та ідеально, що звісно ж далеко від правди.

Інколи все і зовсім доходить до абсурду. Наприклад, діти та жінки колядують, і в колядках оспівують події далекого минулого про походи козаків на Туреччину.

Єдиний плюс даної нісенітниці - вона добре проілюстрована малюнками та картинима художників-малолоросів. Але її зміст...

А.А Потебня. Обьясненія малорусских и сродных народных писень. Варшава, 1883 [15].

Перша замітка про дану роботу це те, що вона складно читається, - "он до того скупь на слова, что выражается иногда чуть не знаками, формулами...делает массу необычныхь сокращеній, - что тоже затрудеяеть чтеніе...весь его трудь похожь скорее на рядь заметокь автора, которыя онь делаль для себя".

Що відповідно робить цю працю непривабливою для більшості читачів, що дуже шкода, адже праці даного автора виділяються своїми обширними матеріалами і оригінальністю висновків.

В своїй роботі, Потебня часто вказує на помилковість висновків Сумцова в його "О свадебних обрядахь". І всю свою прискіпливість він підкріплює масою вдалих зближень пісенного матеріалу з різних слов’янських і навіть неслов’янських народів.

Неодноразово він сперечається з Сумцовим. Наприклад, в словах з пісні "Лель-полелю", Сумцов вказує на існування такого божества в словянській міфології. Потебня ж доводить, що таке твердження немає під собою твердих аргументів, і оце «лель-полелю», це просто звичайні побутові слова, які зараз просто втратили свій сенс.

Також автор доводить свою цікаву думку, що в залежності від регіону, одна і та ж сама пісня буде різною за обємом, а один і той же мотив в новому варіанті, він може бути частиною приспіву в декількох піснях.

Ціність роботи полягає у тому, що, - "авторь весьма удачно вь частностяхь освещаеть символическіе запевы и выраженія, смысль которыхь, на первый взглядь, совершенно не вяжется сь содержаніемь песни".

Робота пронизена різними скандинавськими, італійськими, індійськими виразами, і волі не волі закрадаються сумніви, - "чи ці вирази, вони дійсно мають якийсь споріднений генетичний звязок, чи просто співпадіння і не більше?". На що автор не дає відповіді.

"Во всяком случае книга этп составляеть очень ценный вкладь вь науку уже по одному богатому сопоставленію матеріаловь, выясняющихь связь символическихь образовь сь содержаніемь песни, во многих песнях неуловимую и непонятную для обыкноаеннаго взгляда"