В.В. Антоновичь. Археоологическая карта Волынской губернии. Москва, 1900 [16].

У Антоновича вже виходила подібна праця, тільки присвячена вона була Київській губернії, і тоді вона була, - "приветсвена всеми, как ценный вклядь вь археологическую науку".

Антонович оперує як і власними зібраними матеріалами під час розкопок, так і данним інших обличь (Беляшевського, Я. Волинянского, А. Уварова...). Також для створення даної роботи, свої матеріали надали музеї та колекціонери.

Великий плюс даної роботи - існування предметного покажчика, який дозволяє швидко орієнтувтися в такому обширному матеріалі. Все поділено на групи:

1. Камяний, бронзовиий і залізний віки

2. Кургани

3. Городища

4. Вали

5. Монети

Причому кожна така група група, поділена ще на підгрупи. Наприклад, кургани камяного віку, кургани волинського типу, кургани з обрядом спалення тощо.

Сама ж карта добре і детально проілюстрована, залучені різні кольори для позначення елементів, але є один такий недолік, це те, що археологічні елементи позначені чорним кольором і зливаються з загальною картиною, і краще було б їх позначати більш видними кольорами.

"Составленная глубокимь знатокомь южно-русскихь древностей, представляеть крупный вкладь вь археологическую литературу, она окажеть значительную помощь при дальйнейшихь археологическихь иследованіяхь Волыни", - такого висновку доходить автор в кінці рецензії.

Етнографічні видання: Сумцов н.Ф. Хлеб в обрядах и песнях. Харьков, 1885 [1].

Рецензія даної праці одразу ж розпочинається зі слів похвали авторові за його плодовитість, - «Авторь названнаго сочиненія принадлежит кь числу плодовитыхь ученыхь. В короткій промежутокь времени имь написано около полутора десятка болье или менье обшырных статей по исторіи южнорусской литературы и по истории русскаго быта»

Загалом ця робота є дуже цікавою і корисною, оскільки вона добре проливає світло на ті звичаї та традиції, які дійшли і зберіглися ще за часів давніх язичників.

Автор не просто бере і описує обряди, а копає під саме коріння – детально розповідає про давність землеробства на території Європи. Розповідає історію того, як з просте піджарювання зерен пшениці і подальше змішування їх з водою (в результаті чого утворювалася така каша), еволюціонувало в печіння хліба.

Оскільки саме зерна пшениці – це і є хліб, то і перші обряди пов’язані саме з ними, з зернами. Наприклад, осипання зерном молодих, засівання, посипання місця де лежить покійник тощо.

Автор зупиняється не лише на описі звичаїв, а і детально розбирає кожний аспект хліба: його склад, форма, прикраси…

Красна гірка, Юрій весняний, масляна, Купала – в усіх цих святах фігурує хліб в різних його видах - крачун, вареники, блини, тутманик, паска, кулага.

Така обширність використання хліба звісно відображається і на фолькльорі. Цьому і присвячена друга частина роботи Сумцова.

Сумцов також намагається пояснити оцей культ навколо хліба, -«Відмінна черта древнего народного мірецозірзація представляє оліцетвореніє і обоготвореніє сил і явищь вищої природи людини і ії буття». Оскільки у слов’ян на першому місці стояло сонце, в повній залежності від якого хліб і перебував. І з розвитком землеробства саме хліб, замість тварин, стали приносити сонцю в жертву. Цікаво, що хліб який приносили в жертву, ліпився у вигляді тварин.

Загалом, як зазначає автор рецензії, ця робота, - «не блещет большою новизною фактовь». Але ніде правди діти, вклад Сумцова є дуже вагомим, оскільки це допоможе створити велику словянську міологію і зрозуміти значення звичаїв і традицій, сенс яких загубився.

У автора рецензії є лише одна, не те що придирка, а скоріше побажання – чому немає чіткого розмежування між випадками коли хліб мав особливе значення, і тими – де він був звичайним побутовим явищем. І те, що немає чіткого опису, що означає та чи інша річ в традиції. І про це, - «приходиться лишь догадываться».

Цікаво, що офіційний опонент Сумцова, О. О. Потебня, відніс цю працю до числа не просто значущих досліджень, а тих, що приносять користь наступним дослідникам. А на думку видатного сучасного фольклориста А. К. Байбуріна, вона й нині зберігає свою цінність для фахівців і широкого кола любителів слов’янської старовини.