Жуковский в.П. Юмористические рассказы и сцены из малорусского быта. Киев, 1884 [2].

Рецензія одразу ж розпочинається з неприхованого обурення прочитаним, - «Ми хотимь виразыть только изумление...Никогда не встречалось нам ничего более тупого и плоского. Каждый из етих сцен производит впечетление какое визиваеться в обществе сказаная кемь нибудь тупая пошлость, которий смеется один разсказчик при гробовом и состатрадательном молчании слушателей».

Цілком вігорідно, що Жуковський не читав ні Гоголя, ні Квітки (одні з класиків малоросійського гумору). І йому варто було хоча б просто послухати народні розповіді. І після цього, у нього б назавжди зникло бажання видавати та отримувати по 25 копійок за кожну продану копію.

В кінці зазначається навіть якесь співчуття і жаль з приводу того, що на зачатках сучасної (для часів Російської імперії) писемності, перші талановиті письменники придавали сільським жителям дураковаті риси.

И. Абрамовь. Чергиговские малороссы. Быть и песни населенія. Санкт-Петербург, 1905 [5].

З самого початку автор рецензії зазначає, що це вже не перша робота Абрамова на плодібну тематику (порайонне етнографічне спостерігання за життям українського народу), і те, що подібні праці йому дуже подобаються, - "хоча такы праці пестрат однообразним матеріалом…але намь интересно наблюдать жизнь народа вь различныхь местахь его территоріи, останавливаясь даже нааизвестномь".

Книжка розпочинається з короткого опису унікального місцевого говору (де буква і заміняється на у). Хоча варто заначити, що у професорів, які спеціалізувалися по українським говорам, виникали стосовно цього певні дискусії - кожному чулися різні звуки.

Далі автор зупиняється на ліричних піснях та описі веселля. Зокрема детально описується звичай, коли на весіллі хода іде селом з червоним прапором, який символізує чесність і цнотливість нареченої.

У висновку, можна сказати, що дана робота є надзвичайно цікавою та інформативною, навіть, - "несмотря на отрывочность сообшаемыхь авторомь сведеный"

А.Е Богданович. Пережитки древняго міросозерцанія у белопуссовь. Гродно, 1895 [8].

"Наша этнографическая литература вообще не особенно богата, при томь большую часть книгь и статей не станет читать большая публика, все это - сборники сырого матеріала, едва обработаного и представляющаго интересь лишь для спецыіалистовь". Книжка Богдановича - це ж зовсім інша історія.

Етнографічні матеріали якими скористувався автор були зібрані в центральній Білорусі, в уїздах (борисовскьом, мінському, слуцькому...). Автор бере до уваги лише ті традиції і повіря, в яких зберіглося стародавній світогляд.

"Все записи сделані автромь лично, что придаеть имь несомненную ценность, но важнее всего то, что сам Богдановичь - уроженець Белоруссіи и по своимь служебнымь заняіямь стоить близко кь народу".

Авторо малює загальну характеристику білоруса. І вона така, не зовсім світла та яскрава. Це образ бідного білоруса, який ще до недавна повністю залежав від пана, і сам ні на що не спроможний.

Короткий опис розділів:

1 розділ - Трактує про пережитки фетишизму.

2 розділ - Згруповані пережитки анінізму.

3 розділ - Описані пережитки уособлень.

4 розід – Опис пережитків сонячного культу.

5-6 розділи - Демонологія

7-8 розділи - Медицина та забобони.

Але претензій до Богдановича багато - він майже ніколи не вказує звідки він бере дану інформацію, а якшо і вказує - "то почти всегда изь вторыхь рукь".

Плюс, є багато сумнівних імен всяких божеств, які він ставить в абсолютну істину, хоча стосовно цього ведуться жваві дискусії. Наприклад, божество "Знич" (і досі піддається великій критиці і невідомо чи воно і справді існувало). Автор багато чого додумує. І це все робе книгу не дуже серйозною. Але тим не менш, за нею залишається два великих переваги – цікавий матеріал, який просто написано. Завдяки чому книга зможе найти широке коло читачів.