Запорожская рукопись о кладахь. Кіев, 1903 [7].

"Рукописи-запорожскія, гайдамацкія, - содержащія указанія местонахожденій зарытыхь гайдамками во время ого кладовь, - вещь не редкая: оны и поныны циркулирують какь таинсвенные "планы" по которымь немедленно можно будто бы разыскать зарытыя вь давнее время сокровища".

Серед місцевих жителів херсонської губернії це дуже популярна річ, і вони дійсно готові купляти ці «карти скарбів» за рубль, коли красна ціна їм - гривенник. Для наукового ж осередку такі рукописи залишаються малоцікавими.

Очевидно, що і автор даної роботи ставив і перед собою таку ж саму ціль - продати в тридорого те, що і так нічого не коштує.

Немає точного опису звідки такі данні про скарби, є лише згадка про те, що вони написані бувалим запорожцем між 1802 і 1806 роками. Автор зокрема і пише про те, що, - "живя вь щемле войска, много разговариваль сь гайдамаками, и слушая ихь разсказы о скрытыхь вь земле кладахь, он все это тщательно записиваль".

Все б нічого, але автор рецензії фактично викриває брехню автора, наводячі переконливі аргументи, що дана робота була майже під чисту скопійована з іншої подібної роботи Миколи Сементовського, надрукованої ще в 1857 році, - "Следовало бы выдать премію тому, кто укажеть хоть малейшую разницу между новейшими изданиіемь и Н.Сементовскаго"

Хоча робота написана досить цікаво і оригінально, у автора зовсім відстутнє поняття про літературну власність і про те, що таке плагіат. Написано декілька реальних етнографічних і географічних фактів в цій праці, але, - "для этого не стоило бы ее спеціально издавать.. (роботу)".

Графиня Уварова. Могильники северного Кавказа. Кавказ, 1900 [9].

В "сильно оскудевшей археологической литературы" робота Уваровой - це ковток свіжого повітря.

Інтерес графині до древностей Кавказу розпочався в 1879 році, і з того часу і не згасав. Будучи участницею численних розкопок у групі Б. Антоновича, В. Беренштамиа, А. Руссова, а потім і проводивши самостійні розкопки, графиня накопила великий запас матеріалів. Спочатку довгй час Уварова вважала себе недостатньо зрілою і чекала моменту, щоб передати ці матеріали якомусь більш досвідченому досліднику, щоб той потім їх системузував і видав. А час йшов, такої нагоди ніяк не траплялося. І графиня забоялася, що весь цей величезний багаж знань і матеріалів забере до себе в могилу і так про них ніхто не дізнається.

В цій роботі одним за одним описаний кожний досліджений могильник (які до того ж відностяться до різних історичних періодів, відрізняються своїми поминальними обрядами тощо). Детально описана місцевість, поховальний інвентар і + на додачу ще й висновки є.

Цінності данній праці додає ще й те, що все це проілюстровано. Така праця має серйозне наукове значення, - "его нужно поставить на ряду сь замечательными научными открытіями, сильно изменяющими движеніє и направленіе научной работы".

Лаппо-Данилевский. Скифские древностиє. Санкт-Петербург, 1887 [11].

Вивчення побуту народів, які населяли південь Росії в скіфську епоху, підбадьорувався саме завдяки археологічнимм розкопками, які дали велику почву для повторного дослідження письмових данних залишених батьком історії - Геродотом.

Перші розкопки відбулися ще аж в 1763 році, тоді генерал поручник Мельгунов розрив багатий курган в урочищі Кучерові Байраки. Далі, в 1830 році, був розкопаний знаменитий курган Куль-Об, який проіструлював яскраву розповідь Геродота про похорони скіфських царів (+ знайдена відома ваза з барельєфами).

Відзначаєтьчя велика ерудованість автора в темі, яку він обрав, - «кроме главнаго письменнаго источника - Геродота, который по праву занял место во главе угла его изследованія, г-мь Данилевскимь тщательно разсмотрены и сличены известмя, даже самые мелкія, и другихь древнихь авторовь; известія письменныя поставлены вь связь со множествомь археологическихь данныхь».

Головний недолік праці - автор не вияснив, які саме археологічні пам’ятки і чому вони ввжаються саме скіфськими. Адже те, що пам’ятник знаходиться на території, яка хоч і довгий час займалася скіфами, не робе його скіфським.