Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Частина 3

.pdf
Скачиваний:
2
Добавлен:
26.04.2021
Размер:
1.01 Mб
Скачать

“Курс вищої математики. Частина 3.”

30

20

10

-3

-2

-1

1

2

3

-10

-20

-30

Ряди Фурье для функцій будь-якого періоду.

Ряд Фурье для функції f(x) періоду Т = 2l, що безперервною або має кінцеве число точок розриву першого роду на відрізку [-l, l] має вигляд:

 

a

0

 

 

 

 

πn

 

 

πn

 

f (x) =

 

 

 

+ an

cos

 

x + bn sin

 

x

2

 

l

l

 

 

 

n=1

 

 

 

 

 

a0 =

 

1 l

 

f (x)dx;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

an =

 

1 l

 

f (x) cos

πn xdx,

n =1,2,...

 

 

 

 

 

 

 

 

l l

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

b =

1

l

 

f (x)sin πn xdx,

n =1,2,...

 

 

 

 

n

 

l l

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для парної функції довільного періоду розкладання в ряд Фурье має вигляд:

 

 

 

 

 

 

a0

 

 

πn x;

 

f (x) =

 

+ an cos

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

n=1

 

l

 

 

 

a0

=

2

l

f (x)dx;

 

 

 

 

 

 

l

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

an

=

2

l

f (x) cos

πn xdx;

n =1,2,...

 

 

l

0

Для непарної функції:

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (x) = bn sin πn x;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n=1

 

l

 

 

 

 

b

=

2

l

f (x)sin πn xdx;

n =1,2,...

 

 

 

 

n

 

 

l

0

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ряд Фурье по ортогональній системі функцій.

81

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Визначення. Функції (х) ϕі (х), визначені на відрізку [а, b], називаються ортогональними на цьому відрізку, якщо

b ϕ(x)ψ(x)dx = 0

a

Визначення. Послідовність функцій ϕ1(x), 2(x) ., ϕn(x), безперервних на відрізку [а, b], називається ортогональною системою функцій на цьому відрізку, якщо всі функції попарно ортогональні.

b ϕi (x)ϕj (x)dx = 0;

i j

a

 

Відзначимо, що ортогональность функцій не має на увазі перпендикулярності графіків цих функцій.

Визначення. Система функцій називається ортогональною і нормованою

(ортонормованою), якщо

b

0,

i j

 

ϕi (x)ϕj (x)dx =

i = j

a

1,

Визначення. Поряд Фурье по ортогональній системі функцій ϕ1(x), ϕ2(x) .,ϕn(x)

називається ряд вигляду:

an ϕn (x)

n=1

коефіцієнти якого визначаються по формулі:

an

 

b

f (x)ϕn (x)dx

=

a

 

,

 

 

 

 

 

b [ϕn (x)]2 dx

 

 

 

a

 

 

 

 

де f(x)= an ϕn (x) - сума ряду,

що

рівномірно сходиться на відрізку [а, b], по

n=1

 

 

 

 

ортогональній системі функцій. f(x) – будь-яка функція, що безперервна або має кінцеве число точок розриву першого роду на відрізку [а, b].

У разі ортонормованої системи функцій коефіцієнти визначаються:

b

an = f (x)ϕn (x)dx

a

Інтеграл Фурье.

Хай функція f(x) на кожному відрізку [-l,l], де l – будь-яке число, кусочно – гладка або кусочно – монотонна, крім того, f(x) – абсолютно інтегрована функція, тобто сходиться невласний інтеграл

f (x) dx

−∞

Тоді функція f(x) розкладається в ряд Фурье:

 

a

0

 

πn

 

πn

 

f (x) =

 

+ an cos

 

x + bn sin

 

x

2

l

l

 

n=1

 

 

 

82

 

 

 

 

 

 

 

“Курс вищої математики. Частина 3.”

an

=

1 l

f (t) cos

πn tdt,

n = 0,1,2,...

 

 

l l

 

 

 

l

 

 

b

=

1

l

f (t)sin πn tdt,

n =1,2,...

 

n

 

l l

 

l

 

 

 

 

 

 

 

Якщо підставити коефіцієнти у формулу для f(x), отримаємо:

 

1

 

l

 

 

1

 

l

 

 

 

 

 

 

πn

 

 

 

πn

 

 

 

l

f (x) =

 

 

f (t)dt +

 

 

 

f (t) cos

 

tdt cos

 

 

x + f (t)sin

2l

 

l

l

l

 

 

l

 

 

 

n=1

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

l

 

 

 

 

 

1

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

f (t)dt +

 

f (t) cos πn

(t x)dt

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2l

l

 

 

 

 

 

l

n=1 l

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

l

 

Переходячи до межі при l, можна довести, що liml→∞

 

f (t)dt = 0

2l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

l

 

 

 

πn

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (x) = liml→∞

f (t) cos

(t x)dt

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

n=1 l

 

 

 

 

 

 

 

 

Позначимо un =

πn

;

un

 

= un+1 un

 

= π;

 

1

=

un

;

 

l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

l

 

l

 

π

 

 

 

 

При l→∞ ∆un 0.

πn

tdt sin

πn

 

=

 

 

x

l

 

l

 

 

і

 

1

 

l

f (x) =

liml→∞

un f (t) cosun (t x)dt

π

 

 

 

n=1

l

Можна довести, що межа суми, що стоїть в правій частині рівності рівний інтегралу

du f (t) cosu(t x)dt

 

 

 

0

 

 

−∞

 

1

 

 

 

Тоді f (x) =

du f (t) cosu(t x)dt - подвійний інтеграл Фурье.

π

 

0

−∞

 

 

 

 

 

 

 

 

Остаточно отримуємо:

 

 

 

 

 

 

 

f (x) = [a(u) cosux +b(u)sin ux]du

 

 

 

 

 

 

0

 

 

 

 

 

 

a(u) =

1

 

f (t) cosutdt

 

 

 

 

π

 

 

 

 

 

 

−∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

b(u) =

 

1

f (t)sin utdt

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

π

−∞

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- представлення функції f(x) інтегралом Фурье.

83

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Подвійний інтеграл Фурье для функції f(x) можна представити в комплексній

формі:

f (x) =

1

du f (t)eiu( xt ) dt

 

 

2π −∞ −∞

Перетворення Фурье.

Визначення. Якщо f(x) – будь-яка абсолютно інтегрована на всій числовій осі функція, що безперервна або має кінцеве число точок розриву першого роду на кожному відрізку, то функція

F (u) = f (x)eiux dx

−∞

називається перетворенням Фурье функції f(x).

Функція F(u) називається також спектральною характеристикою функції f(x).

Якщо f(x) – функція, уявна інтегралом Фурье, то можна записати:

 

 

 

f (x) =

1

F (u)eiux du

 

 

 

 

 

 

 

 

2π −∞

 

 

Ця рівність називається зворотним перетворенням Фурье

 

2

 

 

 

2

Інтеграли F(u) =

f (x) cosuxdx і F(u) =

f (x)sin uxdx називаються відповідно

 

π

0

 

 

 

π

0

 

 

 

 

 

 

косинус - перетворення Фурье і синус – перетворення Фурье.

Косинус – перетворення Фурье буде перетворенням Фурье для парних функцій, синус – перетворення – для непарних.

Перетворення Фурье застосовується у функціональному аналізі, гармонійному аналізі, операційному численні, теорії лінійних систем і ін.

Елементи теорії функцій комплексного змінного.

Визначення. Якщо кожному комплексному числу z з деякої безлічі D по деякому закону поставлено у відповідність певне комплексне число w з безлічі G, то на цій області задана однозначна функція комплексного змінного, що відображає безліч

D на безліч G.

w = f(z)

Безліч D називається областю визначення, безліч G – областю значень

функції.

Комплексну функцію можна записати у вигляді: w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y)

u(x, y) = Re f (z)

v(x, y) = Im f (z) u, v – дійсні функції від змінних х і у.

84

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Якщо кожному z D відповідає декілька різних значень w, то функція w=f(z)

називається багатозначною.

Визначення. Функція

w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) має межу в точці z0, рівний

числу А = а + ib, якщо lim

 

 

f (z) A

 

= 0

 

 

 

zz0

 

0

 

 

 

 

lim f (z) = A.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

zz0

Властивості функцій комплексного змінного.

Для функцій комплексного змінних f(z) і g(z) справедливі наступні властивості:

1)

lim[f (z) ± g(z)]= lim f (z) ± lim g(z)

 

zz0

 

 

 

zz0

zz0

2)

lim[f (z) g(z)]= lim f (z) lim g(z)

 

zz0

 

 

 

zz0

zz0

 

 

f (z)

 

lim f (z)

 

 

3)

lim

=

zz0

 

;

lim g(z) 0.

g(z)

lim g(z)

 

zz0

 

 

zz0

 

 

 

 

zz0

 

 

 

Визначення. Функція w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) називається безперервною в точці z0, якщо виконується рівність

zlimz f (z) = f (z0 )

0

Основні трансцендентні функції.

Визначення. Трансцендентними називаються аналітичні функції, які не є алгеброю.

Якщо аргументом показовою або тригонометричних функцій є комплексне число, то визначення цих функцій, що вводиться в елементарній алгебрі втрачає сенс.

Розглянемо розкладання в статечній ряд наступних функцій:

 

e

z

=1

+

 

z

 

+

 

 

z 2

+... +

z n

 

+...

 

 

 

 

 

 

1!

 

 

2!

n!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

z 2n+1

 

 

 

sin z =

z

 

z3

+

z5

 

... + (1)n

 

 

 

 

+...

 

 

 

 

(2n +1)!

1!

 

3!

 

5!

 

 

 

 

 

 

 

 

cos z =1

z 2

+

z 4

 

... + (1)n

 

z 2n

 

+...

 

4!

 

 

(2n)!

 

 

 

 

2!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Див.

Функції ez, cosz, sinz зв'язані між собою формулою Ейлера (див. Уравнение Эйлера.) Ця формула може бути дуже легко отримана складанням соотвествующих рядів.

eiz = cos z + i sin z

Також справедлива рівність:

85

“Курс вищої математики. Частина 3.”

 

cos z =

 

eiz + eiz

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

sin z =

eiz eiz

 

 

 

 

 

 

2i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ez = ex+iy

= ex eiy

= ex (cos y +i sin y)

ez1 +z2 = ez1 ez2 ;

 

 

(ez )m = ezm ;

ez+2πi = ez ;

tgz =

 

sin z

=

 

 

eiz

eiz

;

 

 

cos z

 

i(eiz

+ eiz )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ctgz =

cos z

 

=

i(eiz + eiz

)

;

sin z

eiz eiz

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для тригонометричних функцій комплексного аргументу справедлива основна тригонометрична тотожність (синус і косинус суми, різниці і так далі), яка справедлива для функцій дійсного аргументу.

Визначення. Гіперболічним синусом, косинусом, тангенсом і котангенсом

називаються відповідно функції:

sh z =

ez ez

;

ch z =

ez + ez

;

th z =

sh z

=

ez ez

; cth z =

ch z

=

ez + ez

;

2

2

ch z

ez + ez

sh z

ez ez

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гіперболічні функції можуть бути виражені через тригонометричних:

sh z = −i sin iz;

ch z = cosiz;

th z = −itg iz;

cth z = ictg iz;

Гіперболічні функції sh z і ch z мають період 2iπ, а функції th z і cth z – період πi.

Приклад. Знайти sin(1+2i).

 

 

sin(1+ 2i) =

ei2

 

e2i

 

 

e2ei

e

2ei

 

e2 (cos1+i sin1) e2 (cos1

i sin1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

2i

 

 

2i

 

 

 

 

 

 

 

2i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

cos1(e2

e2 ) +i sin1(e2

+ e2 )

 

 

e2

+ e2

 

 

e2

e2

 

 

=

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

 

 

 

 

sin1+i

 

 

 

 

cos1 = ch2sin1+ sh2cos1.

 

 

 

 

 

 

 

2i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Визначення. Логарифмічна функція комплексного аргументу визначається як

функція, зворотна показовою.

 

ew = z;

w = Lnz.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо w = u + iv, то

ew

 

= eu і Arg ew = arg z + 2πk

= v.

 

 

Тоді eu =

 

z

 

;

u = ln

 

z

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом:

w = Lnz = ln

 

z

 

+i arg z + 2πik;

 

k = 0,±1,±2,...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

86

 

 

 

 

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Для комплексного числа z = а + ib

arg z = arctg

b

;

a

 

 

 

 

Визначення. Вираз ln z = ln z +i arg z називається головним значенням

логарифма.

Логарифмічна функція комплексного аргументу володіє наступними властивостями:

1) ln(z1 z2 ) = ln z1 + ln z2 ;

2) ln

z1

= ln z

ln z

2

;

 

 

z2

1

 

 

 

 

 

 

 

3)ln(z)n = n ln z;

4)ln n z = 1n ln z;

Зворотні тригонометричні функції комплексного змінного мають вигляд:

Arc cos z = −i

 

z

2

1

+ i[arg(z ±

z

2

 

 

 

=

1

Ln(z +

z

2

1)

ln z ±

 

 

1) + 2πk]

i

 

 

 

 

 

 

 

+ i[arg(iz ±

 

 

 

 

 

 

Ln(iz +

 

 

 

 

)

 

 

1 z

2

1 z

2

 

=

1

1 z

2

Arc sin z = −i ln iz ±

 

 

) + 2πk]

i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1+ zi

 

 

 

1+ zi

 

 

1

 

i z

 

 

 

 

Arctgz = −i ln

 

 

 

 

+ i arg

 

+ 2πk

=

 

Ln

 

 

1zi

1zi

2i

i + z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Arshz = ln z ±

z 2

+1 + i[arg(z ±

 

z 2

+1) + 2πk]= Ln(z ±

z 2

+1)

Archz = ln z ±

z 2

1 + i[arg(z ±

z 2

1) + 2πk]= Ln(z ±

z 2

1)

 

 

Arcthz =

1

Ln

1 + z

 

 

 

 

 

2

1z

 

 

 

 

 

 

 

 

Похідна функцій комплексного змінного.

Визначення. Похідній від однозначної функції w = f(z) в точці z називається

межа:

 

w

 

f (z + ∆z) f (z)

dw

lim

 

= lim

 

= f (z) =

 

z

z

dz

z0

z0

 

Визначення. Функція f(z), що має безперервну похідну в будь-якій точці області D називається аналітичною функцією на цій області.

Правила диференціювання функцій комплексного аргументу не відрізняються від правил диференціювання функцій дійсною змінною.

Аналогічно визначаються похідні основних функцій таких як синус, косинус, тангенс і котангенс, статечна функція і так далі

Похідні гіперболічних функцій визначаються по формулах:

(shz)′ = chz;

(chz)′ = shz;

(thz)′ = ch12 z ;

87

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Виведення правил інтеграції, значень похідних основних функцій нічим не відрізняється від аналогічних операцій з функціями дійсного аргументу, тому детально розглядати їх не будемо.

Умови Коші – Рімана.

(Бернхард Ріман (1826 – 1866) – німецький математик)

Розглянемо функцію комплексної змінноїw = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) , що визначену на деякій області і має в якій, – або точці цієї області похідну

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

w

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (z) = lim

z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

z0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прагнення до нуля z0 може здійснюватися в наступних випадках:

 

1) z = ∆x + i0 = ∆x;

x 0;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2) z = 0 + iy;

 

 

y 0;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У першому випадку:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

w

 

 

u(x + ∆x, y) u(x, y)

 

 

v(x + ∆x, y) v(x, y)

 

f (z) = lim

 

= lim

 

 

 

 

 

 

 

 

+ i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

z

 

 

 

x

 

 

 

 

 

x

 

 

 

 

z0

x0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= lim

u(x + ∆x, y) u(x, y)

+ i lim

v(x + ∆x, y) v(x, y)

 

= u

+ i

v .

 

 

 

 

 

 

 

x

 

x0

 

x

 

 

 

 

 

x0

 

 

 

 

x

 

x

 

У другому випадку:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

w

 

 

u(x, y + ∆y) u(x, y)

 

 

v(x, y + ∆y) v(x, y)

 

f (z) = lim

 

= lim

 

 

 

 

 

 

 

 

+i

 

 

 

 

 

 

 

 

 

=

z

 

 

 

iy

 

 

 

 

 

y

 

 

 

 

z0

y0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

= −i lim

u(x, y + ∆y) u(x, y)

+ lim

v(x, y + ∆y) v(x, y)

 

= −i

u + v .

 

 

 

 

y

 

 

y0

 

y

 

 

 

 

 

y0

 

 

 

 

 

y

y

Тоді повинна виконуватися рівність:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

u =

 

v ;

u

= −

v

;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

x

 

y

y

 

 

x

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ця рівність називається умовами Коші – Рімана, хоча ще раніше вони були отримані Ейлером і Даламбером.

Теорема. Якщо функція w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) має похідну в крапці

z = x + iy, то її дійсні компоненти u і v мають в крапці (х, у) приватні похідні першого порядку, що задовольняють умові Коші, – Рімана.

Також справедлива і зворотна теорема.

На підставі цих теорем можна зробити вивід, що з існування похідної виходить безперервність функції.

Теорема. Для того, щоб функція w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) була аналітичною

на деякій області необхідно і достатньо, щоб приватні похідні першого пасмочка функцій u і v були безперервні на цій області і виконувалися умови Коші – Рімана.

Інтеграція функцій комплексною змінною.

88

“Курс вищої математики. Частина 3.”

Хай w = f (z) = u(x, y) + iv(x, y) - безперервна функція комплексного змінного z,

визначена в деякій області і L – крива, лежача в цій області.

у

У

L

А

х

Крива L задана рівнянням z = z(t) = x(t) + iy(t);

α ≤ t ≤ β

Визначення. Інтеграл від функції f(z) уподовж кривою L визначається таким чином:

f (z)dz = (u +iv)(dx +idy) = (udx vdy) +i(vdx +udy) =

L

L

 

L

L

 

β

β

 

 

= [u(x(t), y(t))x (t) v(x(t), y(t))y (t)]dt

+i [v(x(t), y(t))x (t) +u(x(t), y(t))y (t)]dt

α

 

 

α

 

 

Якщо врахувати, що, то

β

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

f (z)dz = f [z(t)]z (t)dt

 

 

 

L

α

 

 

 

Теорема. (Теорема Коші) Якщо f(z) - аналітична функція на деякій області, то інтеграл від f(z) по будь-якому кусочно – гладкому контуру, що належить цій області рівний нулю.

f (z)dz = 0

L

Інтегральна формула Коші.

Якщо функція f(z) – аналітична в односвязной замкнутій області з кусочно – гладкою межею L.

D

ρ

z0

Тоді справедлива формула Коші:

f (z0 ) =

1

 

f (z)

dz

 

 

 

2πi L z z0

89

“Курс вищої математики. Частина 3.”

де z0 – будь-яка крапка усередині контура L, інтеграція по контуру проводиться в позитивному напрямі (проти годинникової стрілки).

Ця формула також називається інтегралом Коші.

Ряди Тейлора і Лорана.

(Пьер Альфонс Лоран (1813 – 1854) – французький математик)

Функція f(z), аналітична в крузі z z0 < R , розкладається в той, що сходиться до неї статечною ряд по ступенях (z – z0).

Коефіцієнти ряду обчислюються по формулах:

ck

=

f (k ) (z

0

)

=

1

 

f (z)dz

;

k = 0,1,2,...

k!

 

 

2πi L (z z0 )k +1

 

 

 

 

 

 

 

Статечною ряд з коефіцієнтами такого вигляду називається поряд Тейлора.

Розглянемо тепер функцію f(z), аналітичну в кільці r < z z0 < R . Ця функція може бути представлена у вигляді ряду, що сходиться:

 

 

 

 

cn

 

 

f (z) = cn (z z0 )n = cn (z z0 )n +

 

 

 

(z

z

0 )

n

n=−∞

 

 

n=0

 

n=1

 

cn =

1

 

f (t)dt

;

n = 0,±1,±2,...

 

 

 

2πi γ (t z0 )n+1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ряд такого вигляду називається поряд Лорана. При цьому функція f(z) може бути представлена у вигляді суми:

 

cn

 

 

 

f (z) = f1 (z) + f2 (z);

f1 (z) = cn (z z0 )n ;

f2 (z) =

 

 

;

(z z

0 )

n

 

n=0

n=1

 

 

Ряд, що визначає функцію f1(x), називається правильною частиною ряду Лорана, а ряд, що визначає функцію f2(x), називається головною частиною ряду Лорана.

Якщо припустити, що r = 0, то можна вважати, що функція аналитична у відкритому крузі 0 < z z0 < R за винятком центральної точки z0. Як правило, в цій крапці функція буває не визначена.

Тоді точка z0 називається ізольованою особливою точкою функції f.

Розглянемо наступні окремі випадки:

1) Функція f(x) має вигляд: f (z) = f1 (z) = ck (z z0 )k . Оскільки статечною

k =0

ряд сходиться в усіх точках усередині круга, то його сума f1(x) визначена і безперервно дифференцируема в усіх точках круга, а, отже, і в центрі круга z0.

90

Соседние файлы в предмете Высшая математика