
- •Розділ і. Основи загальної паразитології Тема: Вступ
- •І. Визначення паразитології, зміст та її зв'язок з біологічними, медичними та ветеринарними науками .
- •II. Історія розвитку.
- •3. Розвиток ветеринарної паразитології в Україні
- •4. Економічні збитки від інвазійних захворювань.
- •1. Завдання паразитології
- •Тема: Біологічні основи паразитології
- •2. Систематика паразитів
- •3. Живителі паразитів
- •4. Класифікація паразитів
- •1. Типи взаємовідношень організмів в природі.
- •2. Систематика паразитів
- •3. Господарі паразитів (живителі паразитів)
- •4. Класифікація За часом паразитування:
- •По локалізації:
- •1. Походження паразитизму і розповсюдження його в природі.
- •Вплив паразита на організм господаря
- •Тема: Загальні дані про інвазійні хвороби
- •1. Визначення інвазійних хвороб та їх відмінність від інфекційних.
- •2. Номенклатура інвазійних хвороб.
- •3. Патогенність і вірулентність збудників
- •4. Екстенсивність та інтенсивність інвазії.
- •5. Вчення е. Н. Павловського
- •1. Прояв паразитарних хвороб
- •2. Епізоотологія інвазійних захворювань
- •3. Джерела та шляхи зараження інвазійними хворобами
- •Тема: комплекс протипаразитарних заходів
- •1. Організаційні заходи
- •4) Утримання спеціалізованих господарств на режимі закритого типу.
- •5) Санітарний день.
- •2. Загальні профілактичні заходи
- •1) Додержання гігієнічних правил утримання, годівлі і водопою тварин.
- •3) Знезаражування гною.
- •4) Утилізація, або знищення, трупів і уражених органів.
- •5) Табірне утримання худоби і птиці.
- •6) Зміна пасовищ.
- •7) Стійлово-вигульне утримання телят.
- •8) Кліткове утримання птиці.
- •9) Вирощування каченят і гусенят без водойм.
- •3. Спеціальні заходи.
- •1) Уточнення паразитологічної ситуації.
- •2) Паразитологічна оцінка пасовищ і водойм.
- •4. Особливості організації протипаразитарних заходів у господарствах з численним поголів’ям тварин
- •5. Вчення академіка к. І. Скрябіна про девастацію.
- •1. Роль ветеринарних заходів щодо охорони здоров’я людини від антропозоонозів.
- •Розділ іі. Ветеринарна гельмінтологія Тема: Загальні дані про гельмінтів та хвороби які вони викликають
- •1. Визначення та заміст ветеринарної гельмінтології.
- •2. Систематика гельмінтів
- •3. Епізоотологічна класифікація гельмінтозів
- •4. Патогенез і імунітет при гельмінтозах.
- •5. Дегельмінтизація та її види
- •Види дегельмінтизації
- •Оцінка проведення протигельмінтозних заходів.
- •2. Екстенсефективність і інтенсефективність дегельмінтизації.
- •Тема: Діагностика гельмінтозів
- •1. Зажиттєві методи діагностики гельмінтозів
- •2. Комплексний підхід до діагностики
- •3. Якісні методи гельмінтокопрологічних досліджень
- •I Гельмінтоовоскопія.
- •II Гельмінтоларвоскопія
- •III Гельмінтоскопія.
- •4. Якісні методи гельмінтокопрологічних досліджень:
- •Методи посмертної діагностики гельмінтозів
- •6. Дослідження проміжних живителів паразитичних червів
- •7. Збір, фіксація, етикетування гельмінтів.
- •Тема: Трематодози
- •1. Основи морфології і біології трематод.
- •2. Систематика трематоди
- •3. Фасціольоз тварин
- •1. Основи морфології і біології трематод.
- •2. Систематика трематод
- •3. Фасціольоз тварин
- •4. Парамфістоматидози
- •5. Дикроцеліоз
- •Трематодози м’ясоїдних
- •6. Опісторхоз
- •7. Ехіностоматидози
- •Тема: 2.4. Моногенеози
- •1. Основи морфології і біології моногеній, систематика
- •2. Гіродактильоз риб
- •3. Дактилогіроз
- •Тема: Цестодози
- •1. Основи морфології і біології цестод
- •2. Систематика цестод
- •3. Теніоз – цистицеркоз целюлозний
- •1. Основи морфології і біології цестод
- •2. Систематика цестод:
- •3. Теніоз- цистицеркоз
- •Тема: 2.5. Цестодози
- •2. Т е н і о з – ц и с т и ц е р к о з тенуікольний
- •Лекція № 18 Тема: Цестодози м’ясоїдних
- •1. Ехінококоз імагінальний та ларвальний
- •1. Ехінококоз
- •3. Ценуроз овець (справжня вертячка).
- •Лекція № 19 Тема: Імагінальні цестодози
- •1. Монієзіози жуйних
- •1. М о н і е з і о з жуйних
- •Дрепанідотеніоз г у с е й
- •Лекція № 20 Тема: Цестодози м’ясоїдних і риби
- •1. Дипилідіоз м’ясоїдних
- •2. Дифілоботріоз
- •3. Лігулідози риб і птиці
- •1. Дипілідіоз м’ясоїдних.
- •2. Дифілоботріоз м’ясоїдних
- •3. Лігулідози риб і птиці
- •Ботріоцефальоз риб.
- •Тема 2.6. Акантоцефальози
- •1. Акантоцефальози
- •2. М а к р о к а н т о р и н х о з свиней
- •Лекція № 25 Тема: Нематодози
- •1. Основи морфології та біології нематод
- •2. Систематика нематод
- •3. Аскаридатози: Аскаридоз свиней
- •1. Основи морфології та біології нематод
- •3. Аскаридоз свиней (аскаріоз)
- •Тема: Аскаридатози
- •1. Параскаридоз коней
- •2. Неоаскаридоз телят
- •3. Токсокароз собак і хутрових звірів
- •4. Токсаскаридоз м’ясоїдних
- •5. Аскаридіоз курей
- •Лекція № 26 Тема: Стронгілятози (легеневі та кишкові)
- •1. Диктіокаульоз жуйних
- •2. Стронгілідози коней
- •1. Диктіокаульоз жуйних
- •2. Стронгілідози коней
- •Тема: Легеневі і кишкові стронгілятози
- •1. Метастронгільоз свиней
- •2. Езофагостомоз свиней і жуйних
- •Лекція № 27 Тема: Стронгілятози жуйних і птиці
- •1. Буностомоз жуйних
- •2. Гемонхоз жуйних
- •3. Сингамоз птахів
- •1. Буностомози жуйних.
- •2. Гемонхоз жуйних.
- •3. Сингамоз птиці.
- •Тема: Рабдитатози
- •1. Стронгілоїдоз молодняка.
- •Лекція № 28 Тема: Трихуріози
- •1. Трихінельоз тварин
- •1.Трихоцефалятози
- •Загальна характеристика трихоцефалятозів
- •Трихінельоз тварин
- •Історичні дані
- •Морфологія збудників
- •Життевий цикл.
- •Епізоотологічні дані
- •Патогенез
- •Клінічні ознаки
- •Патологічні зміни
- •Діагностик а
- •Посмертні методи діагностики
- •Диференціальна діагностика
- •Лікування
- •Профілактика
- •Тема: Трихуріози
- •1. Трихоцефалятози (Трихуріоз свиней)
- •Лекція № 29 Тема: Оксіуратози і спіруратози
- •1. Оксіуроз (оксіуріоз) коней
- •2. Телязіоз врх
- •1. Оксіуроз коней.
- •2. Телязіоз врх.
- •Тема: Оксіуратози
- •1. Гетеракідози птиці.
- •Тема: Спіруратози
- •1. Тетрамероз птиці.
- •Тема: Діоктофіматози
- •Філометроїдоз коропів.
- •1. Визначення та зміст ветеринарної ентомології. Морфологія, біологія і систематика комах.
- •2. Гіподерматоз врх
- •3. Естроз овець
- •Систематика комах
- •3. Естроз овець
- •Тема: Загальні дані про комах та хвороби, які вони викликають.
- •1. Основні сучасні інсектициди, репеленти та методи застосування їх
- •2. Ветеринарно-санітарне та економічне значення комах.
- •Тема: Оводові хвороби коней
- •1. Гастрофільоз коней
- •2. Р и н е с т р о з коней
- •Тема: Ентомози тварин
- •1. Вольфартіоз
- •Лекція № 37 Тема: Ентомози тварин
- •1. Сифункулятози тварин
- •2. Мелофагози: Бовікольози коней та врх
- •Тема: Ентомози м’ясоїдних
- •1. Триходектоз м’ясоїдних
- •Тема: Ентомози птиці
- •1. Менопоноз птиці
- •Тема: Ентомози овець
- •1. Мелофагоз овець
- •Тема: Комахи – переносники збудників заразних хвороб
- •2. Гнус
- •Тема: Комахи
- •1. Блохи.
- •2. Екологічні проблеми, які виникають при застосуванні інсектоакарицидів.
- •1. Визначення та зміст ветеринарної арахнології.
- •2. Основи морфології та біології акариформних кліщів. Систематика кліщів.
- •3. Саркоптоз, Псороптоз, Хорілптоз, Отодектоз
- •2. Основи морфології та біології акариформних кліщів. Систематика кліщів
- •Cистематика арахнід
- •3. Саркоптози
- •Саркоптоз жуйних
- •Саркоптоз коней
- •Псороптози
- •Псороптоз овець
- •Псороптоз коней
- •Хоріоптоз жуйних
- •Хоріоптоз коней
- •Нотоедроз
- •Отодектоз м’ясоїдних
- •Тема: Демодекози м’ясоїдних
- •1. Демодекоз м’ясоїдних
- •Тема: Кліщеві хвороби птахів
- •1. Кнемідокоптоз птиці.
- •Тема: Паразитиформні кліщі
- •1. Основи морфології, біології та систематики паразитиформних кліщів.
- •2. Іксодові кліщі.
- •1. Основи морфології, біології та систематики паразитиформних кліщів.
- •2. Іксодові кліщі.
- •Паразитиформні кліщі Тема: Кліщеві хвороби бджіл
- •Варрооз бджіл.
- •Тема: Паразитиформні кліщі
- •1. Аргасові кліщі.
- •2. Гамазоїдні кліщі.
- •Строго специфічні (еймерії)
- •Не строго специфічні (токсоплазми)
- •2. Епізоотологія протозойних хвороб.
- •3. Патогенез та імунітет протозойних хвороб
- •4. Діагностика протозоозів
- •Тема: Загальні дані про найпростіших та хвороби, які вони викликають.
- •1. Лікувально-профілактичні заходи проти збудників протозойних хвороб
- •Тема: Піроплазмідози
- •1. Основи морфології, біології та систематики піроплазмі
- •2. Епізоотологія та загальні принципи діагностики піроплазмідозів
- •3. Бабезіоз врх
- •1. Основи морфології, біології та систематики піроплазмі
- •Систематика піроплазмід
- •2. Епізоотологія та загальні принципи діагностики піроплазмідозів
- •Тема: Бабезіїдози коней, овець і собак
- •1. Заходи боротьби з піроплазмідозами
- •6. Проти тейлеріозу винайдена вакцина (жива культурна противотейлеріозна.)
- •2. Піроплазмоз коней.
- •3. Бабезіоз і піроплазмоз овець і кіз.
- •4. Піроплазмоз собак.
- •Тема: Кокцидіози
- •1. Основи морфології, біології та систематики кокцидіозів
- •Систематика
- •2. Епізоотологія, патогенез та імунітет при кокцидіозах
- •3. Діагностика кокцидіозів.
- •4. Кокцидіоз кроликів.
- •Тема: Кокцидіози
- •1.Загальні принципи профілактичних і лікувальних заходів при кокцидіозах.
- •2. Кокцидіоз врх (Еймеріоз).
- •Тема: Еймеріози
- •1. Еймеріоз курей
- •2. Саркоцистоз тварин
- •1. Еймеріоз кур.
- •2. Саркоцистоз тварин
- •3. Токсикоплазмоз тварин.
- •4. Криптоспоридіоз.
- •Тема: Саркомастигофорози та мікроспоридіози
- •1. Основи морфології, біології та систематики мастигофор і мікроспоридій
- •2. Трихомоноз врх
- •1. Основи морфології, біології та систематики мастигофор і мікроспоридій
- •Систематика
- •Використана література
- •Тема: Саркомастигофорози та мікроспоридіози
- •1. Гістомоноз птиці
- •Лекція № 63 Тема: Ціліатози
- •1. Основи морфології, біології та систематики ціліат
- •2. Балантидіоз свиней
- •1. Основи морфології, біології та систематики ціліат
- •Систематика
- •2. Балантидіоз
- •Тема: Ціліатози
- •1. Основи морфології, біології та систематики прокаріотів.
- •1. А н а п л а з м о з тварин
Лекція № 18 Тема: Цестодози м’ясоїдних
1. Ехінококоз імагінальний та ларвальний
1. Ехінококоз
(ECHINOCOCCOSIS)
Хвороба жуйних тварин, спричинювана личинковою стадією Есhіnососсus grаnulоsus родини Таеnііdае, яка паразитує в печінці, легенях, селезінці, нирках, рідко в інших органах.
Збудник має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новонародженої дитини, заповненого світло-жовтою рідиною, що слабко опалесціює. Вона є продуктом крові хазяїна і відіграє роль захисного й живильного середовища для сколексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню — кутику-лярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і внутрішню -гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них — зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхурі. Виводкові капсули, а також окремі сколекси відриваються від внутрішньої оболонки і вільно плавають у порожнині материнського міхура або скупчуються у великій кількості на його дні, утворюючи гідатидозний пісок.
Залежно від характеру розмноження ехінокока в організмі проміжного хазяїна розрізняють три типи міхурів:
Е. hоmіnіs - міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами, а в рідині вільно плавають дочірні, в них — внучаті й правнучаті міхурі. Трапляється у тварин і рідко — у людей;
Е. vеtеrіnоrum — міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами. Трапляється у людей і молодих тварин;
Е. асерhаlосуstісиs - стерильний міхур. У ньому можуть формуватися дочірні й внучаті міхурі, однак не утворюються виводкові капсули зі сколексами. Вважають, що такі міхурі виникають у тварин з добре вираженим імунітетом.
Цикл розвитку.
Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вовки, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середовище і потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї (жуйні тварини) заражаються збудником при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою. В кишках онкосфери звільняються від оболонки і розносяться кров'ю в паренхіматозні органи. Через 6-15 міс виростають інвазійні міхурі.
Епізоотологічні дані.
Джерелом поширення ехінококозу е приотарні й безпритульні собаки. Дефінітивні й проміжні хазяї заражаються навесні та восени, оскільки в цей період спостерігаються загибель та масові забої тварин, а яйця і личинки гельмінта, завдяки сприятливим умовам зовнішнього середовища, здатні до виживання. Поширенню інвазії в окремих господарствах, населених пунктах сприяють незадовільні ветеринарно-санітарні умови, відсутність боєнь для централізованого забою тварин і несвоєчасна утилізація уражених органів. Молодняк заражається частіше й інтенсивніше, ніж дорослі тварини. В організмі заражених тварин ехінококові міхурі зберігають життєздатність роками.
Патогенез та імунітет.
Під час свого росту ехінококові міхурі тиснуть на уражений орган і спричинюють атрофію його тканин. Залежно від локалізації, кількості й розміру міхурів виникають різноманітні порушення як місцевої, так і загальної дії. Продукти їх обміну зумовлюють токсичні й алергічні явища в організмі хворих тварин. Ураження печінки призводить до порушення процесів травлення, легень — дихання. При розриві міхурів можуть виникнути різні ускладнення залежно від місця їх локалізації. Іноді міхурі гинуть і інкапсулюються.
У заражених тварин імунітет виражений по-різному. У овець він має значну напруженість. Виникнення алергічної реакції свідчить про його розвиток. Виявлення у дорослих тварин великої кількості міхурів свідчить про відносний характер нестерильного імунітету. Проте позитивні реакції гемаглютинації в заражених тварин свідчать про наявність у крові антитіл у значних кількостях.
Клінічні ознаки.
Хворі тварини поступово худнуть, нерідко виснажуються, з'являються пронос, іноді запор, задишка, кашель. У випадку розриву міхура в легенях спостерігаються хрипи, сильний кашель, виділення з носа ексудату з кров'ю. При інтенсивному ураженні ехінококовими міхурами печінки можливий її розрив і внутрішня кровотеча, яка призводить до загибелі тварин.
Патологоанатомічні зміни.
Ехінококові міхурі виявляють у печінці, легенях, рідко в нирках, селезінці. При інтенсивній інвазії значно збільшуються розміри й маса уражених органів, тканина їх атрофується. Іноді міхурі знаходяться всередині органа, і тоді їх можна виявити промацуванням.
У випадку розвитку механічної жовтяниці підшкірна клітковина, жирова тканина і м'язи забарвлені у жовтий колір. Іктеричність добре помітна на серозній оболонці сальника і брижі.
Діагностика.
Враховують клінічні ознаки захворювання, патологоанатомічні зміни і проводять лабораторні дослідження. Велике значення для зажиттєвої діагностики мають iмунологічні методи: реакції латексаглютинації (РЛА), сколексокільцепреципітації (РСКП).
Рідину, відібрану з ехінококових міхурів, вводять внутрішньошкірно вівцям по 0,2 мл у підхвостову складку, великій рогатій худобі — по 0,4 мл у ділянку шиї. Реакція відбувається швидко, стає вираженою через 30 — 45 хв і, досягнувши максимуму через 2 — 3,5 год, знижується через 6 год. Іноді використовують ехінококовий сухий алерген (ЕСА) з рідини міхурів. Після його введення помітні припухлість темно-червоного кольору і набряк: у овець до 2,5 см, у великої рогатої худоби — 4,6 см.
Останнім часом методом опромінення ехінококового міхура в межах від 5 до 500 Гр отримано ехіноалерген. За цих умов у рідині утворюються радіоток-сини хіноїдної природи. Внутрішньошкірне введення хворим тваринам ехі-ноалергену істотно підвищує індекс чутливості й специфічності під час діагностичних досліджень.
У медицині широко застосовують набір імунодіагностичних тестів РНГА (реакція непрямої гемаглютинації) і непрямий метод РІФ (реакція імунофлу-оресценції).
У місцях локалізації міхурів перкусією виявляють притуплення.
Після забою тварин діагноз установлюють на підставі виявлення ехінококових міхурів у внутрішніх органах.
Лікування жуйних тварин не розроблено.
Болгарськими вченими доведено, що вакцина БЦЖ, як неспецифічний імуностимулятор, може застосовуватись для лікування людей, оскільки гальмує розвиток міхурів паразита.
Профілактика та заходи боротьби.
З метою профілактики забороняється забій тварин у не призначених для цього місцях і згодовування уражених органів собакам. У господарстві потрібно мати обладнані забійний пункт і скотомогильник, які мають відповідати санітарно-ветеринарним вимогам. У період перегону тварин на відгінні пасовища трупи й органи, уражені личинками ехінококів, спалюють.
У неблагополучних господарствах наприкінці літа проводять діагностичні (алергічні) обстеження великої рогатої худоби й овець. Позитивно реагуючих тварин вибраковують.