- •1.Країна та держава, їх сутність та специфіка
- •За політико-територіальними ознаками на земній кулі розрізняють території, країни і держави
- •2. Державне управління як наука
- •4. Державна служба. Управління кадровим потенціалом державної служби.
- •5. Менеджмент органу державної влади :
- •8. Функції державного управління.
- •9 Відповідальність у системі державного управління
- •10. Прийняття та реалізація рішень в системі державного управління
- •11.Чинники та критерії ефективності державного управління
- •12. Економічні методи державного управління
- •13.Правові методи державного управління
- •15. Будова та організаційна структура державного управління
- •16. Головні цілі та завдання в державному управлінні
- •17. Регіональне управління.Регіанальна політика держави.
- •Сутність державної регіональної політики
- •18 Взаємодія державних органів та органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян.
- •19.Громадянське суспільство і правова держава
- •20. Державне управління інтеграцією України у міжнародний економічний простір
- •21.Чинники, що впливають на визначення рівня централізації-децентралізації управління.
- •22. Законодавча влада в системі державного управління
- •23. Виконавча влада в системі державного управління
- •24. Судова влада в системі державного управління
- •25. Місцеве самоврядування та його роль в державному управлінні
- •26. Органи місцевого самоврядування, їх функції та завдання
- •27 .Електронне урядування в системі державного управління та місцевого самоврядування
23. Виконавча влада в системі державного управління
Виконавча влада - це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.
Отже, виконавча влада є одним із центрів політичної влади; вона є підзаконною, тобто спрямованою на виконання законів та інших актів законодавства, визначених конституцією держави; універсальною за обсягом повноважень з точки зору предметів відання; побудована на принципі вертикальної підпорядкованості; характеризується безперервністю діяльності.
Для розуміння сутності виконавчої влади необхідно визначити її співвідношення із поняттям "державне управління".
Державне управління - це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень. Державне управління - це більш широке поняття, ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється не тільки у межах виконавчої влади, а й у внутрішньо-організаційній діяльності органів інших гілок державної влади, на рівні державних підприємств, установ і організацій.
Тривала і багато в чому схоластична наукова дискусія щодо визнання за органами виконавчої влади в Україні правового статусу "органів державного управління" чи "органів державної влади" нині втрачає свою актуальність, оскільки в сучасних політичних реаліях Кабінет Міністрів України і, дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої влади стають насамперед політичними органами державної виконавчої влади.
Особливості статусу органів виконавчої влади у кожній конкретній країні обумовлені певними факторами, до яких можна віднести: форму правління держави, форму територіального устрою, політичний режим, національну виборчу систему та електоральну культуру громадян, особисті якості (харизматичність) прем'єр-міністра, історичні умови формування конституційного законодавства та стан національної політичної системи.
Значною мірою характер виконавчої влади зумовлений формою правління, що існує в державі.
За парламентської форми правління має місце парламентське формування уряду, в якому глава держави відіграє суто номінальну роль - юридично оформлює своїми "рішеннями" зроблений фракціями вибір. Теоретично глава держави може розпустити парламент, однак реально цією прерогативою частіше користується прем'єр. Фактичним центром організації і здійснення виконавчої влади за умов парламентарного правління є уряд.
У президентських республіках виконавчу владу очолює президент. Він сприймається як її уособлення та безпосередній (іноді - єдиний) носій.
У державах із парламентською та парламентсько-президентською формою правління президент (монарх) не включені до виконавчої влади, оскільки наділені повноваженнями, природа яких зумовлена саме статусом глави держави. До компетенції такого глави держави належать також певні повноваження, які він реалізує через уряд або з його санкції (тобто через інститут контрасигнування).
У президентсько-парламентських республіках взаємовідносини між президентом, урядом та його главою визначаються як дуалізм виконавчої влади. Тут глава держави тією чи іншою мірою функціонально поєднаний зі сферою виконавчої влади, хоча структурно до неї здебільшого не входить1.
Систему органів виконавчої влади в Україні утворюють:
- Кабінет Міністрів України, що є вищим органом у системі органів виконавчої влади згідно зі ст. 113 Основного Закону України;
- центральні органи виконавчої влади, до яких за Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 р. належать міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом);
- місцеві державні адміністрації, що здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Крім того, до цього рівня належать органи спеціальної (галузевої та функціональної компетенції), які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади (наприклад, за ч. 2 ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення). А відповідно до ч. З ст. 31 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань).
Згідно зі ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23.12.1998 р., із змінами Рада міністрів Автономної Республіки Крим є органом виконавчої влади Автономно! Республіки Крим, що самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим і законами України.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим виконує також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України. З питань виконання державних функцій і повноважень Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Рада міністрів Автономної Республіки Крим не входить до системи органів державної виконавчої влади, однак може виконувати делеговані державні виконавчі функції і повноваження.
Окремі повноваження органів виконавчої влади можуть надаватися законом органам місцевого самоврядування (ч. З ст. 143 Конституції України). Однак до системи органів виконавчої влади зазначені органи не входять.