2.4. Соціальний статус: сутність і види

Будь-яка людина займає багато позицій в суспільстві, оскільки бере участь у функціонуванні найрізноманітніших груп і організацій. Кожна з позицій людини для оточуючих, і для самої людини має більше або менше значення, оцінюється по-різному. Певна позиція в соціальній структурі суспільства, групи або спільності, що пов’язана з іншими позиціями через систему прав і обов’язків є соціальний статус. Кожну людину можна охарактеризувати статусним набором – це сукупність усіх статусів, які одночасно займає індивід. В цьому наборі завжди знайдеться ключовий або головний статус, який є найбільш характерним для даного індивіда, за яким його виділяють оточуючі і з яким його ототожнюють. Наприклад, головний статус може бути пов’язаний з основним місцем роботи або заняття особистості (менеджер, професор, студент).

Необхідно розрізняти два види статусу – особистий і соціальний. Соціальний статус вживається у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні соціальний статус – становище людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю, сімейним станом.

В залежності від того, чи займає людина певну статусну позицію завдяки наслідуваним ознакам (стать, раса, національність) або завдяки власним зусиллям, відрізняють два види статусів: статус, який приписується, і статус, який досягається. Приписаний статус – це біологічно успадкований статус, який одержується з народження, незалежно від волі і зусиль самого індивіда (раса, стать, національність, успадкований титул). Здобутим (набутим) називається статус, якого людина досягає завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному виборі, заслугам, званню (освіта, кваліфікація, посада і т.д.). Ієрархія соціальних статусів визначається престижем, престижними може бути професія, посада, вид діяльності і т.д.

Особистий статус – становище, яке людина займає в малій групі, в залежності від того, як вона оцінюється за власними, індивідуальними якостями. Якщо соціальний статус відіграє пріоритетну роль серед незнайомих людей, то особистісний – серед знайомих. Коли ми представляємо себе незнайомим людям називаємо місце праці, соціальне становище, освіту, вік, національність. А коли спілкуємось зі своїми добрими знайомими, для них важливішими є наші особистісні якості, неформальний авторитет. Статус особистості в суспільстві відіграє важливу роль в її житті і впливає на психологічний стан.

2.5. Соціальна роль: специфіка та типологія

В реальній життєдіяльності соціальний статус особистості функціонує лише у поєднанні з статусами інших людей та проявляється у різних ролях, які особистість виконує у процесі взаємодії з оточуючими людьми. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у функціонування різноманітних соціальних груп.

Поняття соціальної ролі означає сукупність усіх вимог, які пред’являють до осіб, що займають певний соціальний статус. Роль визначає моделі поведінки, які обʼєктивно задаються соціальною позицією особистості в системі соціальних відносин. А ролевим набором називають сукупність ролей, що виконуються однією особистістю. Наприклад професор в університеті це і дослідник, і викладач, автор наукових праць тощо. Особистість не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей, набір ролей визначається її соціальним становищем у конкретній соціальній структурі демографічній, сімейній, економічній, професійній, політичній і т.д.

Т.Парсонсом були виділені основні характеристики соціальної ролі, а саме:

– емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості);

– спосіб набуття (одні ролі органічно притаманні особистості, інші вона виборює);

– масштабність (сформульовані і суворо обмежені або нечіткі і розмиті);

– ступінь формалізації (дії за жорстко встановленими правилами і приписами або довільні дії);

– характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисті чи загальні інтереси).

Соціальні ролі мають нормативний характер, тобто їх виконавці повинні реалізувати певні норми поведінки. Система формальних і неформальних ролей існує на основі необхідності їх виконання, згоди і взаємодоповнення. Ролі неоднорідні, вони можуть бути обумовлені постійними і змінними характеристиками людини (чоловік, батько, покупець, пацієнт), існувати незалежно від суб’єкта (стать, вік, національність) або засвоюватись ним (професія, освіта). У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основні різновиди:

– уявляюча роль, яка полягає в системі певних очікувань з боку суспільства;

– суб’єктивно сприймаюча роль – така поведінка, яку приписує сам собі індивід, що має певний статус. Тобто його уява про те, як потрібно поводитися відповідно до статусу;

– граюча роль, тобто реально втілена в конкретних вчинках поведінка даної особистості, що займає певний статус.

Якщо соціальна роль достатньо інтегрована в структуру особистості в процесі її соціалізації, то взаємодія з іншими учасниками соціальних відносин відбувається без конфліктів. Якщо людина стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей, це призводить до ролевого конфлікту, за якого людина одночасно змушена виконувати дві і більше ролі (наприклад, працююча жінка виконує роль працівниці, матері, дружини). Через статусні позиції і обумовлені ними ролі особистість включається у розмаїття соціальних відносин. Соціальну роль дослідники вважають динамічним аспектом відносно до статусу особистості.

Як суб’єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінювати його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурним надбанням суспільства, коли її поведінка взаємопов’язана з оточуючими і має соціальний характер. Соціальна поведінка дає характеристику поведінки особистості в різних умовах, за різних обставин чи ситуацій. Вона визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей. Соціальна поведінка – це система взаємопов’язаних дій і вчинків індивіда, які здійснюються з метою реалізації певних функцій і вимагають зв’язку із соціумом. Діяльність і поведінка кожної особистості обумовлюється і обмежується механізмами мотивації, взаємодією потреб, інтересів і цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі в суспільстві норми, статус, який людина займає і роль, яку вона виконує. Структура соціальної поведінки особистості є трикомпонентною, тобто вона охоплює когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти.

Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення в критичності, в контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки, тобто неадекватність поведінки позначається на міжособистісних і групових відносинах, що може викликати агресію, депресію, конфлікт. Соціальну поведінку особистості регулюють суспільство, малі соціальні групи і сама особистість. Соціальна група, членом якої є індивід також продукує варіанти соціально-психологічних особливостей поведінки, які залежать від членів групи, її нормативних вимог.