шп тдп часть 2
.docx44.Демократичний режим являє собою стан політ життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні держ політики, створенні та діяльності держ органів, додержанні прав і свобод людини. ознаки:
1. Народ залучається до формування і здійснення держ влади як безпосередньо (референдум), так і через своїх представників.
2. Д. додержується принципів виборності і змінюваності центральних і місцевих органів держ влади, розвитку місцевого та інших видів самоврядування.
3. Д. сприяє розвиткові структур громадянського суспільства і правової держави, організації управління на основі принципу реального здійснення поділу влади. 4. Прийняттям усіх важливих для суспільства рішень в інтересах більшості з урахуванням прав меншості
5. Державна влада є легітимною — діє в інтересах всього населення і спирається на його довіру. 6. Реальне забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина. 7. Організація суспільного життя на засадах політ і ідеологічного плюралізмів. 8. Поділ держ влади на гілки: законодавчу, виконавчу і судову з визначенням функційних прерогатив кожної з них.9.гарантії для опозиції.
45. Авторитарні режими характеризують стан політ життя суспільства, при якому мають місце часткове чи повне відсторонення народу від держ влади, обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Залежно від пануючої ідеології та рівня відсторонення народу від влади, порушення його прав і свобод авторитарний режим поділяють на деспотичний, тиранічний, клерикальний, військ та інші різновиди даного режиму.
Деспотичний режим є абсолютно довільна, необмежена влада, заснована на самоправності.
Тиранічний режим заснований на одноосібному правлінні, узурпації влади тираном і жорстоких методи її здійснення. Однак на відміну від деспотії влада тирана часом встановлюється насильницьким, загарбницьким шляхом, часто зміщенням законної влади з допомогою державного перевороту.
Клерикальний режим заснований на фактичному пануванні релігійних діячів в суспільстві і державі. Керівник держави є одночасно і релігійними лідером нації, зосереджуючи у своїх руках не тільки світське, але і духовну владу
Військ режим базується на владі військової еліти, яка встановлена в результаті перевороту, здійснюваного проти законного правління цивільних осіб.
Усі вони характеризуються:
1) вузькою соціальною базою держ влади; 2) надмірної централізацією і концентрацією влади, відсутністю її поділу;
3) застосуванням неправових (свавільних) засобів здійснення влади; 4) порушенням прав і свобод людини; 5) домінуванням в управлінні командних методів.
Авторитарні методи управління часто-густо застосовуються в умовах перехідних періодів від тоталітарного до демократичного і від демократичного до тоталітарного режимів. Це досить добре видно у багатьох д.х колишнього СРСР, де вибір між демократією і авторитаризмом за відсутності розвинутого громадянського суспільства лежить у руслі політ курсу правлячої еліти.
46. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації держ влади будь-якою особою або органом держави.
Цей принцип включає певну систему вимог:
• розподіл функцій і повноважень між державними органами відповідно до вимог поділу праці;• закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;• наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;• наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову, і установчу і контрольну функції. В Україні, згідно зі ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент — ВР України.
Вик. влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Вик. влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Згідно з розділом VI Конституції України органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України,центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації.
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).
Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.
Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.
Юридично це виявляється в тому, що:
• органи держ влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;
• різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади слід сприймати як загальний принцип здійснення держ влади.
48. Формаційний підхід ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій , кожній з яких відповідає свій історичний тип держави. За такого підходу д. набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу.
Переваги формаційного підходу: 1) акцентування уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держав і зміні їх типів; 2) підкреслення класової сутності держави (інтереси якого класу виражає); 3) розгляд розвитку держав у поетапності і природності історичного характеру
Вади формаційного підходу: 1) переоцінка класово-економічного чинника, що не завжди має і може мати вирішальне значення у процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників; 2) залишення поза полем зору величезного шару культурно-ціннісних ідей і уявлень, що не можуть бути охарактеризовані як класові; 3) розгляд соціалістичної держави як антикапіталістичної і заперечення її наступності; 4) невиправдане вихваляння соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу; 5) породження міфу про суспільство комуністичного самоврядування.
Орієнтований на перебільшене уявлення про історичні типи держав, формаційний підхід не враховує проблем, які не вкладаються у звичайні рамки класового, формаційного аналізу. Так, раби ніде в давніх суспільствах не були основною виробничою силою, класичний феодалізм існував тільки в деяких країнах Європи, а класичний капіталізм був реальністю переважно в Англії і Німеччині. Класово-формаційний підхід може бути використаний за типології держав світу до другої половини XIX ст.
49. Цивільний підхід застосовує поняття "цивілізація" - тип культури як основу типології держав. Під "цивілізацією" розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак
Переваги цивілізаційного підходу: 1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності; 2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи; 3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі.
Вади цивілізаційного підходу: 1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій; 2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси; 3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як "душу, кров, лімфу, сутність цивілізації".
Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.
Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією держ влади.
Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях.
Окрім того, розрізняють цивілізації доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні; східні, західні, змішані; давні, середньовічні, сучасні.
З позицій загальнолюдських цінностей, що стали домінуючими у другій половині XX ст., привабливим видається цивілізаційний підхід, особливо до типології сучасних держав, які неможливо підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації виявляється значно ширшою і багатшою за формаційного підходу. Вона дає змогу пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну й інші - в усьому розмаїтті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і сьогодення ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й ураховує сферу їх взаємодії на ґрунті загальнолюдських цінностей. Проте на основі цивілізаційного підходу ще не побудована чітка типологія держав.
50.Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх держ організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.
Ознаки механізму держави:
• існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;
• наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;
• наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;
• наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.
Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом держ органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.
Отже, структуру механізму держави становлять:
1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;
2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;
3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.
51. Органи держ влади — це ланка механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями .
Ознаки держ органів:
1. Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави,
2. Орган держави складається з держ службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з органом. .
3. Органи держави мають внутрішню будову. Вони складаються з підрозділів, скріплених єдністю цілей, заради досягнення яких утворені, і дисципліною, яку всі службовці зобов'язані дотримуватися.
4. Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції сукупності прав і обов'язків певного змісту та обсягу.
5. Згідно зі своєю компетенцією орган держави володіє владними повноваженнями, які виражаються:
а) у можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права);
б) у забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примусу.
6. Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, свій рахунок у банку, джерело фінансування (з бюджету)
7. Нарешті, орган держави бере активну участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи .
Види держ органів:
За обсягом владних повноважень органи держави класифікуються на центральні (вищі) та місцеві.
За широтою компетенції виділяються органи держави загальної і спеціальної компетенції.
За способом формування: виборні і призначувані;
за порядком функціонування й ухвалення рішень: колегіальні й одноособові.
можна виділити такі типові державні органи: глава держави (президент, монарх, іноді — колегіальний орган); органи законодавчої влади — парламент; органи виконавчої влади (уряд, міністерства, відомства); органи судової влади — уся судова система країни; силові органи — поліція, органи держ безпеки, прокуратура, збройні сили та ін.
52Принципи організації та діяльності органів держ влади- це основоположні вихідні положення, на яких базуються побудова й функціонування органів держ влади. Принципи організації та діяльності органів держ влади дістали закріплення в Конституції та в законах України, і їх можна поділити на дві групи:
1) універсальні- притаманні всім видам органів держ влади, державному апарату України в цілому;
2) спеціальні - такі, що визначають побудову й функціонування лише окремих видів органів держ влади і пов'язані зі специфікою здійснення відповідних видів держ діяльності.
Універсальними конституційними принципами організації та діяльності органів держ влади України є:
1. Принцип суверенності та єдності системи органів держ влади - полягає в тім, що система органів держ влади (державний апарат у цілому) від імені й за дорученням народу України виступає носієм держ влади, а діяльність органів держ влади базується на засадах верховенства, повноти й неподільності держ влади в середині країни та незалежності від будь-якої іноземної влади і рівноправності в зовнішніх зносинах.
2. Принцип поділу влади - стосовно організації та діяльності органів держ влади і виявляється в тім, що, по-перше, органи законодавчої та виконавчої влади формуються відносно незалежним один від одного шляхом (ВР України обирається виборцями, а персональний склад органів виконавчої влади визначається Президентом України або відповідними посадовими особами органів виконавчої влади);
3. Принцип законності - випливає із загальнішого конституційного принципу верховенства права і полягає в тім, що органи держ влади організуються і діють лише на підставі та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України
4. Принцип участі громадян у формуванні й діяльності органів держ влади -
5. Принцип позапартійності - полягає в забороні створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах держ влади (за винятком Верховної Ради України, де утворюються партійні фракції), а також на держ підприємствах, у навчальних закладах та інших держ установах і організаціях.
53. Органи місцевого самоврядування в Україні
Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.
До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст .
Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін; управління комунальною власністю; житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку; будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту; соціального захисту та інші.
54. У процесі здійснення повноважень органи держави і самоврядування функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права.
Спільні риси:
— органи держави, як і органи самоврядування, здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються законами та підзаконними актами;
— органи держави та самоврядування передбачені конституційно;
— вони відповідно до наданих повноважень приймають рішення нормативного характеру, що у разі їх протиріччя Конституції можуть бути відмінені;
— органи держави, як і органи самоврядування, мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень;
— рішення, що приймаються цими органами, мають владний характер, певним чином забезпечуються і гарантуються;
— органи держави і органи самоврядування формуються у встановленому законом порядку шляхом обрання чи призначення;
— функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх повноважень.
Відмінності:
Відмінності:
Органи держави Органи місцевого самоврядування
Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються Обираються населенням територіальної одиниці
Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративної одиниці Дія нормативного акта поширюється на територіально-адміністративні одиниці
Повноваження визначають зміст управлінської функції держави Повноваження спрямовані на вирішення проблем певної території із самоврядування
Складаються з колективів службовців Діяльність не має професійного характеру
Діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваження на підставі договору
Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу Рішення приймаються виключно шляхом голосування
Здійснюють повноваження безпосередньо Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи
Фінансову базу становить державний бюджет Фінансову базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження
Виступають від імені держави Є представниками інтересів населення певної території
Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування
Діють на основі принципу координації Діють на снові субординації
У деяких випадках можливе делегування повноважень органам самоврядування Делегування повноважень державним органам неможливе
55. Бюрокрáтія — спосіб побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність. Синонім — адміністративна система.
В пострадянських суспільствах з їхнім негативним ставленням до управлінців під бюрократією переважно розуміють негативні наслідки її функціонування — канцелярщину, зволікання, тяганину, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом додержання формальності або заради цього.
Оскільки ефективність бюрократії неможливо виміряти економічними критеріями то єдиним критерієм її оцінки є якість виконання законів та інших правових норм. Звідси для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій. Неминучим наслідком цього є відокремлення бюрократичного управління від потреб його об'єктів, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів.
Ознаки бюрократії властиві будь-якому виду соціального управління. У суспільстві з недемократичним політичним режимом представники бюрократії — чиновники здатні ставати панівною групою. Характер такого політ режиму сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чиновництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспільними справами, стає підґрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.
56. Громадянське суспільство створюється в результаті взаємодії трьох принципів:
1) принципу загальновизнаного права, що передбачає певний мінімум свобод кожної людини, закріплення законом рівності прав, обов'язків і відповідальності громадян (правова сфера);
2принципу приватної власності (економічна сфера);
3) принципу суспільно визнаної внутрішньої свободи людини. Громадянське суспільство визначають: як суспільство вільних індивідів – вільних економічно, соціально, політично; як відкрите соціальне суспільство; як складно-структуровану плюралістичну систему, що характеризується різними формами власності, суспільними формуваннями, світоглядними свободами; як правове демократичне суспільство, де визнаються, забезпечуються, захищаються природні і набуті права людини і громадянина.
Основні ознаки громадянського суспільства: 1) відокремлена від держави структура суспільства, яка складається з громадян, їх добровільних об'єднань; 2) вільні відносини між суб'єктами громадянського суспільства; 3) цінування громадянських прав вище за державні закони; 4) забезпечення прав і свобод особистості; 5) існування приватної власності, вільної конкуренції, вільних відносин обміну діяльністю та її продуктами (ринку); 6) саморегуляція відносин між людьми, їх добровільними об'єднаннями на основі соціальних і психічних норм – регуляторів суспільного життя; 7) багатство соціальних ініціатив; 8) збереження культури і традицій тощо. Тому громадянське суспільство – це вільне, демократичне, правове суспільство, орієнтоване на конкретну людину.
57. Правова д. — це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де д. й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами, це д., в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.
Ознаки соціального змісту:
• юридичне закріплення основних прав і свобод людини в конституції та їх фактичне забезпечення;
• верховенство в суспільному та державному житті права й закону;
• врегулювання відносин між собою і державою на основі загального принципу: "Особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом";
• взаємна відповідальність та взаємодопомога особи й держави;
• притаманність усім громадянам високої правової культури;
• демократичний плюралізм та гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації тощо.
Формальні ознаки:
• чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами, її органами (принцип поділу влади);
• юридична захищеність особи;
• верховенство громадянського суспільства та його представника — парламенту — над державою та її апаратом, значуще становище судових органів у суспільному та державному житті.
Правова д. може бути розбудованою лише там, де наявні інститути громадянського суспільства, в центрі якого перебуває людинаг, її права, свободи та інтереси.
Правова д. відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:
1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;
2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;
3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;
4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;
5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;
6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;
7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.
58. Співвідношення громадянського суспільства та правової держави
Громадянське суспільство — це сукупність позадерж, позаполітичних відносин (економічних, соціальних, культурних, моральних, духовних, корпоративних сімейних, релігійних), які утворюють особливу сферу специфічних інтересів вільних індивідів — власників та об'єднань.
Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.