Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

адв1

.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
02.12.2020
Размер:
48.86 Кб
Скачать
  1. Адвокатура: поняття, предмет, система, завдання

Слово "адвокатура" походить від латинського кореня "advocare", "advocatus" («закликати», «запрошений»).

5 липня 2012 року Верховною Радою України був прийнятий вже другий Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”(далі – Закон), за яким “Адвокатура Українинедержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом (ст. 2 Закону).

У частині 2 Закону вказано, що адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Предметом вивчення дисципліни в широкому розумінні є процес виникнення та сучасний устрій адвокатури – незалежної самостійної громадської організації професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію – захист прав та законних інтересів громадян і організацій, а також надає їм необхідну правову допомогу; напрями та завдання діяльності адвокатури, її взаємодія з іншими правоохоронними, громадськими, державними утвореннями.

Із загального обсягу численних організацій, які є в Україні, провідне місце посідає адвокатура, покликана згідно з Конституцією України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надавати юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям, сприяти виконанню завдань правосуддя.

Захист прав та інтересів громадян і організацій здійснюється у вигляді надання консультацій з правових питань, як усних, так і письмових, складання різного роду документів та ділових паперів правового характеру, виступів адвокатів у суді як захисників у кримінальному провадженні, представників у цивільній справі, справі про адміністративне правопорушення або справі з господарського спору. Адвокати надають громадянам і організаціям й іншу юри­дичну допомогу.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти дають можливість сформувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: за­безпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах.

Для більш упорядкованого та послідовного вивчення курсу «Адвокатура України», з метою отримання глибших знань, цей курс, як і інші навчальні юридичні дисципліни, систематизовано. Згідно з цією систематизацією він скла­дається з двох частин: загальної та особливої.

У загальній частині вивчаються питання та проблеми, характерні для будь-якої діяльності будь-якого адвоката або адвокатського об’єднання: історія розвитку адвокатури, загальні основи функціонування та напрями діяльності, вимоги, які ставляться до адвокатів, їх правовий статус, статус помічника адвоката, дисциплінарна відповідальність і порядок притягнення до неї.

В особливій частині курсу розглядаються питання здійснення адвокатом окремих видів діяльності:

- надання консультацій;

- складання документів правового характеру;

- участь адвоката-захисника у досудовому розслідуванні, у судовому розгляді;

- участь адвоката в розгляді цивільних справ у судах;

- участь адвоката у вирішенні господарських спорів;

- участь адвоката в адміністративному судочинстві.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Зокрема:

- Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України»;

- Закон України «Про судоустрій і статус суддів»;

- Закон України «Про безоплатну правову допомогу»;

- Положення про Раду адвокатів України;

- Положення про Вищу кваліфікаційно-дисмциплінарну комісію адвокатури;

- Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів;

- Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- Європейська угода про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини та ін.

- Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі;

- Європейська угода про осіб, що беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини та ін.

У будь-якій правовій державі адвокату належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах утвердження верховенства права в цілому, утвердження і гарантування прав людини. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на 8-му Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності у суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосування як адвокатами, так і суддями, прокурорами, органами законодавчої, виконавчої влади, суспільством в цілому. При цьому моральна і юридична відповідальність адвоката за дотримання професійної етики істотно підвищується. Він зобов'язаний суворо дотримуватися вимог професійної етики, визнаних світовим співтовариством та Україною "Загального кодексу правил для адвокатів Європейського співтовариства", прийнятого делегацією країн-учасниць у Страсбурзі в жовтні 1988р., Правил адвокатської етики, схвалених ВКК адвокатури при Кабінеті Міністрів України 2.10.1999 р.

Адвокатура, не є правоохоронним органом, однак діяльність цього недержавного об'єднання безпосередньо пов'язана із правоохоронною діяльністю.

Завданням адвокатури є сприяти згідно Конституції та законів України захисту прав і свобод та представляти законні інтереси фізичних та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі в інтересах якої прийняв доручення.

2. Принципи, методологія та методи адвокатури

Найбільш важливою для розуміння сутності функціональних та організаційних основ адвокатури має поділ принципів адвокатури на загальні, функціональні (принципи діяльності адвокатури) та організаційні (принципи організації адвокатури).Система принципів адвокатури не зводиться до простої сукупності елементів. Вона визначається не тільки характеристикою кожного з принципів, але й зв’язками між ними. Система принципів адвокатури є стійкою, проте не є статичною. Формування нових принципів не тільки вводить в систему нові зв’язки, але й змінює характеристики багатьох або усіх колишніх взаємозв’язків, призводить до виключення деяких із них або появи нових. Особливу увагу приділено дослідженню загальних принципів адвокатури, якими є принципи верховенства права, законності, демократизму, професійності адвоката. Кожен із зазначених принципів проаналізовано окремо. Запропоновано також виокремлювати такі функціональні принципи адвокатури як принципи незалежності адвоката при здійсненні адвокатської діяльності, здійснення адвокатської діяльності виключно в інтересах клієнта та конфіденційності. Принципами ж організації адвокатури є принципи обов’язкового членства адвокатів України в НААУ, рівності адвокатів, корпоративного самоврядування, гласності, свободи вибору форми організації адвокатської діяльності. Зазначені принципи через їх взаємозв’язок між собою системно характеризують основи діяльності та організації адвокатури. При цьому, не виключається умовність такої системи, оскільки окремі із зазначених принципів можна було б розглядати у складі того чи іншого, більш фундаментального, принципу. Указано на системність усіх принципів, їх взаємозв’язок та взаємообумовленість.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Ці принципи забезпечують високу ефективність захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, іноземців, осіб без громадянства, а також юридичних осіб, що звертаються за юридичною допомогою до адвокатів.

Принцип верховенства права за своїм змістом охоплює комплекс національних інститутів, правових механізмів та процедур, які є обов’язковими для того аби особа мала можливість захищати свої права свободи і законні інтереси від сваволі з боку держави (її органів і службових осіб) та зберегти свою гідність. Стандарти цього комплексу частково виробленні на міжнародному рівні в рамках ООН, але здебільшого сформульовані статутними органами Ради Європи (РЄ) в їх намаганні створити єдиний європейський порядок.

Ці стандарти містяться в у рекомендаціях Комітету міністрів РЄ, рекомендаціях ПАРЄ (Парламентська асамблея Ради Європи), рішеннях Європейського суду з прав людини і вони бралися до уваги при розробці нового Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Принцип верховенства права, виходячи з міжнародно-правових документів, містить такі обов’язкові елементи 1) правова визначеність; 2) доступ до правосуддя, забезпечений незалежними та неупередженими судами; 3) дотримання прав людини; 4) недискримінація та рівність перед законом і судом. Безсумнівним є те, що діяльність адвокатів сприяє дотриманню верховенства права. Адже, використовуючи свої професійні права, адвокат може забезпечити доступ до правосуддя на умовах рівності та змагальності, застосовуючи всі свої правові можливості з метою забезпечення правової визначеності судових рішень і неупередженості судового розгляду.

Адвокатська діяльність здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності адвокатури.

Принцип законності адвокатської діяльності відповідно до світових стандартів полягає в тому, що надання адвокатської допомоги клієнтам повинно здійснюватись на законних підставах, з дотриманням закріплених нормами національного та міжнародного права прав і свобод людини та громадянина.

При цьому моральна і юридична відповідальність адвоката за дотримання вимог професійної етики істотно підвищуються. Він зобов’язаний суворо дотримуватись визнаних світовим співтовариством та Україною “Загального кодексу правил для адвокатів Європейського співтовариства” прийнятого делегацією країн-учасниць у Страсбурзі в жовтні 1988 р., “Основних положень про роль адвокатів”, прийнятих 8-м Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 р., Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р.

У відповідності зі Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики, 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги тощо.

Адвокат зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими Законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Усі відомості, отримані адвокатом у процесі розгляду конкретного кримінального провадження, повинні використовуватися ним тільки для захисту клієнта. Якщо навіть підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний визнають свою провину, адвокат, при наявності на те належних підстав, повинен доводити суду, слідчому, прокурору їх невинуватість. При цьому він зобов’язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія адвоката і підзахисного неприпустима. Адвокат не може визнати провину підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не має право взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач.

Особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник або представник також у випадках:

1) коли вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

2) зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;

3) коли вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.

За наявності таких підстав захисник, представник зобов’язані заявити самовідвід. Усі заявлені відводи захиснику відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.

Принцип незалежності адвокатури означає насамперед її самостійність у вирішенні поставлених перед нею завдань незалежно від впливу будь-яких органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Цей принцип забезпечується в першу чергу недержавним характером формування адвокатури і її самостійністю як добровільного професійного об’єднання юристів.

Адвокати, які працюють індивідуально або в рамках відповідних адвокатських бюро, об’єднань, мають право здійснювати свої обов’язки на засадах заборони будь-якого втручання і перешкоди здійснення адвокатської діяльності. Держави не втручається в професійну в їхню діяльність, оскільки законом заборонене їх кримінально-правове або цивільно-правове переслідування за письмові або усні заяви в справі, висловлені у процесі здійснення своїх функцій у суді чи іншому юридичному або адміністративному органі.

Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” установлено гарантії адвокатської діяльності. Зокрема, у статті 23 Закону зазначено, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, та іншими законами, зокрема: 1) забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; 2) забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею; 3) проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя; 4) забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності; 5) адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості; 6) життя, здоров’я, честь і гідність адвоката та членів його сім’ї, їх майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом; 7) адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом; 8) забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці; 9) забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; 10) забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі; 11) забороняється втручання у правову позицію адвоката; 12) орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов’язані негайно повідомити про це відповідну раду адвокатів регіону; 13) повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя; 14) забороняється притягати до кримінальної чи іншої відповідальності адвоката (особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю) або погрожувати застосуванням відповідальності у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності згідно із законом; 15) не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов’язки адвоката; 16) забороняється ототожнення адвоката з клієнтом; 17) дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється в особливому порядку.

Принцип конфіденційності передбачає зобов’язання адвоката зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з якими громадянин чи юридична особа звернулися до нього за допомогою.

Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності (ст. 22 Закону).

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.

Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.

У разі пред’явлення клієнтом вимог до адвоката у зв’язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред’явлення таких вимог, зобов’язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.

Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.

Подання адвокатом в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України від 14 жовтня 2014 року “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищенняˮ, інформації центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, не є порушенням адвокатської таємниці.

Адвокат не несе дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про фінансову операцію, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фізичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконання Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищенняˮ.

Принцип конфлікту інтересів визначається у пункті 8 ст. 1 Розділу 1 Загальні положення. Так, конфлікт інтересівсуперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов’язками, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов’язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності.

Адвокату, адвокатському бюро або адвокатському об’єднанню забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів.

Адвокату відповідно до ст. 28 Закону забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо: результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики; адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги; виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів тощо.

Методологія адвокатури – це сукупність певних принципів, логічних прийомів, спеціальних методів пізнання окремих матеріальних та процесуальних явищ адвокатури, зумовлених її філософським і соціальним змістом. Основу методології, яка застосовується в науці про адвокатуру, як і в інших юридичних науках, складає системний підхід, що зумовлює необхідність застосування загальнонауко-вих і приватнонаукових методів пізнання. Насамперед наука про адвокатуру використовує такі загальнофілософські методи пізнання, як діалектичний, аналіз і синтез, метод аналогії, дедукції та індукції, історичний і логічний методи, емпіричний тощо.

важливе значення під час вивчення адвокатури мають такі загальнонаукові методи, як метод функціонального аналізу та метод системного аналізу, які дають змогу належним чином дослідити функціональні й організаційні основи адвокатури.На необхідності застосування під час вивчення адвокатури методу абстрактного функціонального аналізу цілком правильно наголошує С.Я. Фурса. Вона зазначає, що використання цього методу дасть можливість проаналізувати суспільну функцію, виконання якої покладено державою на адвокатуру, щодо сприяння в захисті прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Справді, метод функціонального аналізу полягає в дослідженні того чи іншого об’єкта як комплексу функцій, які він виконує. Тому метод функціонального аналізу дає можливість дослідити адвокатуру не відірвано від суспільства й держави, від діяльності фізичних чи юридичних осіб, а в поєднанні з ними, розглянути її як елемент суспільства, з’ясувати її призначення, функції, роль і завдання в такому суспільстві. Особливо важливим застосування цього методу є під час дослідження функціональних основ адвокатури, сукупності тих функцій, які вона здійснює щодо надання правової допомоги. Водночас загальнонауковий метод системного аналізу більше дає змогу дослідити організаційні основи адвокатури. У філософській науці зазначається, що системний аналіз дає можливість здійснити опис окремо взятого об’єкта в стані відсутності зовнішнього впливу на нього чи внутрішнього супротиву, тобто в стані спокою. Він дає змогу з’ясувати цілісність об’єкта, визначити його внутрішні зв’язки, виявити елементи об’єкта як системи. Під час його застосування проблема, що виникає, має розглядатись як щось ціле, як система у взаємозв’язках усіх її компонентів. Тому застосування системного аналізу як методу дослідження в теорії адвокатури дає змогу проаналізувати структуру адвокатури як правового інституту, визначити існуючі зв’язки в адвокатурі, дослідити відносини, що виникають у сфері адвокатського самоврядування, його організаційні форми, форми здійснення адвокатської діяльності тощо.Серед загальнонаукових методів для дослідження проблем адвокатури також варто акцентувати увагу на методі діяльнісного підходу. Діяльнісний підхід, як зазначає Д.Я. Малешин, дає можливість провести багатосторонній аналіз структури явища, що характеризується динамікою. Використання методу діяльнісного підходу означає уявлення того чи іншого явища, що вивчається, як діяльності та дослідження елементів цієї діяльності, її структури. Такий метод не отримав широке використання в наукових дослідженнях, зокрема й у працях із юриспруденції, однак його доцільно використовувати як у юридичній науці загалом, так і в процесуальних дослідженнях зокрема.Використання цього методу дослідження в науці про адвокатуру буде ефектив-ним, адже надзвичайно важливим складником предмета досліджень у науці про адвокатуру є участь адвоката в різних юрисдикційних процесах. Мета, завдання, форми цієї участі є досить різними, відрізняються одна від одної, що вимагає досить детального аналізу кожного із цих елементів діяльності. Як справедливо за значалось у юридичній літературі, наука про адвокатуру в Україні існує здебільшого на рівні аналізу відповідного законодавства, яке становить зміст пізнання та мету цієї галузі знань. На наше переконання, необхідно більше уваги приділяти саме вивченню діяльності адвоката й адвокатури, а основою досліджень також може бути використання методу діяльнісного підходу. Поряд із використанням загальнонаукових методів пізнання свого предмета наука про адвокатуру використовує також приватноправові методи (причому як юридичних, так і інших наук), зокрема конкретно-соціологічний метод, методи спостереження, анкетування, експерименту, інтерв’ювання, статистичний метод, методи експертних оцінок, вивчення документів, історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий методи, теоретичного моделювання тощо.До спеціальних методів дослідження в теорії адвокатури, на нашу думку, мож-на віднести метод узагальнення й аналізу адвокатської практики. Незважаючи на те, що загалом метод узагальнення чи аналізу юридичної практики застосову-ється також в інших юридичних науках, жодна з них не розглядає узагальнення та аналіз адвокатської практики як власний метод, а адвокатська практика якщо й вивчається (наприклад, у науці кримінального процесу), то здебільшого для вирі-шення власних завдань, які стоять перед тією чи іншою сферою юридичної науки.Теорія адвокатури сьогодні вже оперує поняттями адвокатської практики, адвокатської тактики та стратегії, адвокатської технології, вивчає можливості використання в ній різних способів, засобів і прийомів задля досягнення адвокатом цілей правової допомоги. Відтак вивчення адвокатської практики дає змогу науці про адвокатуру встановити ефективність методик під час здійснення тих чи інших видів адвокатської діяльності, виявити існуючі закономірності в процесі діяльності адвокатів. Зрештою, узагальнення адвокатської практики є та має бути підставою для виявлення й обґрунтування теорією адвокатури фактів порушень прав адвокатів, внесення пропозицій щодо покращення не лише адвокатської, а й юридичної практики, удосконалення чинного законодавства.Таким чином, можна встановити, що методологія адвокатології схожа на аналогічні зразки в інших галузях правової науки, спирається на певні наукові завдання, зумовлюється характерними ознаками досліджуваного джерела інформації, а також залежить від уподобань конкретного дослідника.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]