адв1
.docxНа наш погляд, для дослідження поняття «адвокатура» може бути застосовано такі загальні юридичні прийоми наукового пізнання:
1) аналіз – для відмежування окремих частин досліджуваного предмета (наприклад, під час обґрунтування ознак, властивостей та характеристик адвокатури);
2) синтез – для поєднання раніше визначених частин предмета дослідження (наприклад, під час формування змісту поняття «адвокатура»);
3) абстрагування – з метою відмежуваннявід комплексу властивостей неістотних та тих, які фомують системи тих властивостей, які необхідні для теоретико-правової характеристики (наприклад,під час характеристики системи ознак адвокатури)
4) узагальнення – для переходу від частин до загального (зокрема, під час від визначення місця адвокатури у системі надання правової допомоги в державі);
5) індукція – для формування висновку про властивості кожної складової на підставі знання особливостей відповідного загального поняття (наприклад, під час обґрунтування висновку про реалізацію певних функцій усіма складовими адвокатури на підставі характеристики правової природи адвокатури);
6) дедукція – як спосіб узагальнення проміжних висновків (зокрема, під час виокремлення тенденцій розвитку окремих складових системи адвокатури з метою формування прогнозованих тенденцій щодо її розвитку загалом);
7) аналогія – для фіксування певної тотожності у подібних поняттях (наприклад, під час обґрунтування системи сутнісних ознак судової влади з урахуванням відповідних ознак законодавчої та виконавчої влади);
8) моделювання – для прогнозування розвитку відповідної концепції залежно від попередніх результатів її практичної реалізації (наприклад, під час обґрунтування тенденцій розвитку адвокатури в контексті євроінтеграційних процесів в Україні);
8) історичний метод – з метою дослідження специфіки правового явища у ретроспективі (зокрема, під час дослідження становлення і розвитку адвокатури);
9) класифікація – як спосіб упорядкування складових системи (зокрема, під час обґрунтування структури адвокатури з урахуванням її функціонального навантаження);
10) опис – для створення комплексного бачення правового поняття (зокрема, під час вивчення функцій, які реалізуються адвокатурою, тощо).
Також важливим є застосування і поєднання конкретно-наукових методів пізнання, які сформовані безпосередньо теорією права як похідні від загальних визнаних юридичнихметодів. До таких віднесено:
– формально-догматичний метод, який полягає у поєднанні прийомів аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції тощо, і сприяє встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінностей, та формулювання у стислому вигляді;
– соціологічний метод, сутність якого полягає в аналізі різних наукових підходів до розуміння того чи іншого правового явища. Він забезпечує аргументацію достовірності знань про адвокатуру;
– порівняльно-правовий метод, який дає змогу порівняти тлумачення юридичних понять, та виявити їх тотожність і відмінність.
Застосування цього методу дає можливість визначити співвідношення адвокатури з іншими правовими інститутами.
Зауважимо, що наведений методологічний інструментарій для дослідження поняття «адвокатура» не є вичерпним.
3. Адвокатура як навчальна дисципліна
Предметом науки про адвокатуру, іменованої в деяких наукових працях "адвокатологіей", є виникнення, розвиток і функціонування адвокатури, система норм, що регулюють організацію і діяльність адвокатури, практика їх реалізації, а також виникаючі на їх основі правові відносини.
Іншими словами, наука про адвокатуру вивчає:
- Теоретичні погляди, ідеї, концепції, що містять уявлення вчених про сутність, природу, призначення адвокатури як інституту громадянського суспільства, і взаємодії адвокатури та держави;
- Норми, що регулюють організацію і діяльність адвокатури;
- Систему суспільних відносин, регульованих Адвокатсько-правовими нормами;
- Історичний і сучасний вітчизняний досвід розвитку адвокатури в цілях розробки наукових рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства про адвокатуру, а також на підвищення ефективності організації та діяльності адвокатури;
- Зарубіжний досвід організації та діяльності адвокатури.
Таким чином, павука про адвокатуру - це сукупність наукових теорій і знань про норми адвокатського права, регульованих ними суспільних відносинах і практиці реалізації цих норм.
В даний час у правовому регулюванні та практиці діяльності адвокатури накопичилося багато проблем, які вимагають глибокого і всебічного наукового осмислення.
Видні російські вчені - заслужений юрист РФ, ректор Російської академії адвокатури та нотаріату, доктор юридичних наук Г. Б. Мірзоєв і заслужений діяч науки РФ, доктор юридичних наук
А. Д. Бойков - виділяють кілька пріоритетних напрямів розвитку науки про адвокатуру на сучасному етапі:
1) проблеми підвищення ролі адвокатури в реалізації та захисті вдачу громадян і юридичних осіб;
2) проблеми внутрішньої організації адвокатури, вдосконалення корпоративного самоврядування, чіткого правового визначення взаємин адвокатури з органами виконавчої влади;
3) проблеми статусу адвокатури як інституту громадянського суспільства.
Метою наукових досліджень в області організації та діяльності адвокатури є пошук балансу інтересів між громадянським суспільством в особі його інституту - адвокатури, державою і особистістю, а також пошук шляхів оптимізації адвокатської діяльності з надання кваліфікованої юридичної допомоги фізичним і юридичним особам, розробка широкого комплексу питань судового представництва та захисту, а також питань професійної культури та етики адвоката.
Наука про адвокатуру, як будь-яка правова наука, у своєму арсеналі містить набір певних методів дослідження, що розуміються як сукупність прийомів і способів, за допомогою яких осягається предмет, виходять знання. Все різноманіття цих методів можна систематизувати наступним чином.
1. Загальні методи - філософські, світоглядні підходи, які виражають найбільш універсальні принципи мислення. Серед них можна виділити матеріалістичну діалектику, з позицій якої адвокатура розглядається в розвитку, в конкретній історичній обстановці і у взаємозв'язку з іншими явищами.
2. Загальнонаукові методи - самі загальні принципи, підходи до дослідження, використовувані всіма науками. До їх числа відносять:
- Логічний, що включає в себе аналіз (умовний поділ складного явища на окремі частини, наприклад поділ всього комплексу повноважень адвоката на окремі для більш детального вивчення); синтез (вивчення складного явища шляхом умовного об'єднання його складових частин, наприклад умовне об'єднання форм адвокатських утворень для дослідження організації адвокатури в цілому); індукцію (міркування від часткового до загального, наприклад, виявивши ознаки, характерні риси адвокатури, можна зробити висновок про те, що являє собою цей інститут); дедукцію (міркування від загального до приватного, наприклад, вивчення адвокатури можна почати з загального уявлення про неї, а потім перейти до вивчення форм організації її діяльності); використання логічних засобів при вивченні та поясненні адвокатського права дозволяє побудувати логічно несуперечливу і тим самим ефективну систему законодавства про адвокатуру, правильно і грамотно реалізовувати юридичні норми;
- Системний, що дозволяє розкрити цілісність об'єкта, виявити в ньому різноманітні зв'язки (наприклад, вивчення статусу адвоката як системи його прав і обов'язків);
- Функціональний підхід, що полягає у з'ясуванні функцій одних соціальних явищ по відношенню до інших (наприклад, функцій адвокатури по відношенню до державних юридичним бюро);
- Історичний, що дозволяє розглянути адвокатуру в історичній ретроспективі; та ін.
Мета вивчення навчальної дисципліни “АдвокатураУкраїни” – формування системи знань зі специфікиадвокатськоїдіяльності якприкладноїгалузіюридичноїспеціальності. Усистеміюридичнихдисциплін“АдвокатураУкраїни” єприкладноюнаукою. НавчальнадисципліназорієнтовананаознайомленнямайбутніхфахівцівзосновамитаособливостямиадвокатськоїдіяльностівУкраїні. Завданнядисципліни “АдвокатураУкраїни” полягаютьуаналізівиникненнятарозвиткуадвокатури; вивченнізаконодавчоїбази, щоєпідґрунтямдіяльностіадвокатуривУкраїні; розкриттіпитаньспецифікиадвокатськоїдіяльностіуКонституційномуСудіУкраїни, кримінальному, цивільному, господарському, виконавчому, нотаріальномупроцесах, уЄвропейськомуСудізправлюдини; вивченніосновнихетичнихправилповедінкиадвоката; дослідженнііснуючихправовихсистемадвокатури.
1.1.Мета навчальної дисципліни.Метою навчальної дисципліни“Адвокатура в Україні” є об'єктивність подальшого зміцнення правових засад забезпечення захисту конституційних прав громадян, суворого і неухильного дотримання чинного законодавства України, формуванням у студентів систематизованих знань про адвокатську діяльність, виробленням у них вміння користуватися нормативно-правовими актами у зв'язку з наданням громадянам правової допомоги, дбайливого ставлення до інтересів суспільства і держави, прав і свобод громадян.Поглиблене вивчення курсу «Адвокатура в України» дозволяє студентам одержати основи професійнихзнань у цьому виді юридичної діяльності, належним чином орієнтуватися та застосовувати діюче законодавство України при здійсненні професійних обов'язків, сприяє виробленню у
4майбутніх правознавців навичок у використанні передбачених законом засобів і способів захисту конституційних прав громадян при наданні різних видів кваліфікованої правової допомоги.Одним з важливих механізмів захисту прав і свобод людини в усьому світі протягом тисячоліть була і є адвокатура. Ставлення до адвокатури в державі, становище цього правозахисного інституту, надійність гарантій адвокатської діяльності свідчать про демократичність самої держави.Конституція України проголошує право кожного на правову допомогу і гарантує його здійснення, покладаючи на адвокатуру як одну із конституційних гарантій забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Низка законодавчих актів стосовно здійснення адвокатської діяльності в Україні, організації адвокатури, порядку надання різних видів правової допомоги, професійних прав адвоката створює належні умови для доступності правової допомоги, сприяє виконанню адвокатами свого професійного обов'язку.Українські адвокати виконують значну роботу по захисту прав громадян, сприяють здійсненню правосуддя і належному функціонуванню правової системи.1.2.Основні завдання навчальної дисципліни.Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти після засвоєння навчальної дисципліни мають продемонструвати такі результати навчання:знання:-поняття адвокатури;-прав та обов’язківадвоката;-гарантійадвокатської діяльності;-загальних положенньадвокатури;-правиладвокатської етики;-участіадвоката у кримінальному процесі;
5-участіадвоката у цивільному процесі;-участіадвоката в адміністративному провадженні;-надання правової допомоги юридичним особам. уміння:-правильно тлумачити положення норм Конституції України, чинного законодавства щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги, а також правового статусу адвокатів;-орієнтуватися в системі чинного законодавства, що регулює адвокатську діяльність в Україні, у тому числі на підставі міжнародно-правових актів;-правильно аналізувати і узагальнювати законодавчі акти, що встановлюють порядок діяльності адвокатури в Україні;-використовувати у практичній діяльності норми законів України та міжнародних угод, які регламентують адвокатську діяльність.досвід:-застосування основних положеньпрофесійної діяльності адвокатана практиціу виробі правових засобів для вирішення складних життєвих проблем, які виникають у громадян;-орієнтуватися в нормативно-правових джерелах і застосовувати відповідні з них для досягнення позитивних результатів правозахисної роботи.