11. Утворення Галицько-Волинської держави, її політичний та соціально-економічний розвиток.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі (1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Міста, де налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами.

їм належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні і ремісничі ("ряди", "братчини" та ін.) об'єднання. Мешканці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга й інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату.

12. Інкорпораційні процеси на українських землях (хіv–хvіі ст.).

На початку XIII ст. утворилася литовська держава — Велике князівство Литовське, яке починає активно розширювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель.

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського:1) приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;2) система управління залишилася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;3) руська мова стала державною;4) православна церква зберігала панівне становище;

Боротьба за Галицько-Волинське князівство

Після смерті останнього князя Юрія II Болеслава у 1340 р. Галицько-Волинське князівство знову фактично розпалося. Волинь контролював литовський князь Любарт Гедимінович, причому князівство було незалежним від Литви. Любарт намагався відновити міць Галицько-Волинської держави.

У Галичині реальним правителем став боярин Дмитро Дедько, хоча формально вища влада належала Любартові. Проте на землі князівства претендувало і Польське королівство.

— З 1349 р. до 1377 р. тривають війни між Любартом та союзними військами Польщі й Угорщини за територію Галичини. Її результатом стало остаточне розділення Галицько-Волинського князівства; Волинь відійшла до Литви, в Галичині посів угорський ставленик.— У 1387 р. Галичина була завойована Польщею.— У 1434 р. тут було створене Руське воєводство з польською адміністрацією.

Політика Польщі на українських землях:— насадження католицизму;— закриття православних церков і монастирів;— обмеження православних у праві обіймати державні посади;— насадження зневаги до православ’я й української культури.

Для українців польське панування означало початок тривалого соціального та етнічного конфлікту, який поширився на всі сфери життя України. Це було підкорення чужій нації, чужій релігії, чужій культурі.

Об’єднання Польщі та Литви

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змусила Литву та Польщу об’єднатися.

Причини об’єднання Великого князівства Литовського і Польщі:— наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

Словник

Тевтонський орден — держава німецьких лицарів.— претензії Московського князівства на руські землі;— необхідність протистояти нападам татар;— прагнення польських феодалів отримати українські землі, литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що їх мали польські магнати.

Наслідком цих процесів і прагнень стала Кревська унія (1385р.) — угода про державно-політичний союз між Великим князівством Литовським та Польським королівством.