28. Суспільно-політичні рухи в західноукраїнських землях в 2 пол 19 ст Москвофіли народовці радикали. Перші політичні організації

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях пожвавився український національний рух. Це було зумовлено прийняттям нової конституції Австрії, за якою коронні краї, у тому числі й Галичина, отримали автономію і право обирати крайові сейми. В галицькому сеймі українці вибороли 49 місць. У суспільно-політичному русі існували дві основні течії – народовці та москвофіли.

Москвофіли вважали Російську імперію рятівником західних українців і прагнули до об'єднання Західної України з Росією. Переважну їх більшість складали представники консервативної інтелігенції та сільської буржуазії. Ідеологами руху були Д. Зубрицький, Г. Купченко, А. Добрянський, друкованим органом – газета «Слово». Москвофіли стверджували, що українського народу як окремої нації не існує, а є «єдиний общеруський народ» від Карпат до Камчатки.

Народовці вважали за необхідне здобути широкі права для українців у складі Австрії. Вони виражали інтереси української національної буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868 р. народовці заснували громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Лідером народовців був Д. Танякевич. Пізніше виникають товариства з різними напрямками діяльності: економічні – «Сільський господар», «Маслосоюз», освітні – «Руське педагогічне товариство», молодіжно-спортивні – «Січ», «Сокіл». Центром української науки стало засноване народовцями у Львові Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Ліве, радикальне крило національно-визвольного руху очолив видатний український письменник І.Я. Франко. У жовтні 189.0 р. за його ініціативою засновано першу українську національну партію – Русько-українську радикальну партію (РУРП). Програма партії містили ідеї етичного соціалізму, демократії, соборності України. РУРП мала своїх представників у Віденському парламенті. У 1899 р. І. Франко разом з М. Грушевським очолив Національно-демократичну партію. У 1899 р. частина її членів на чолі з Ю. Бачинським, автором книга «Поневолена Україна, і М. Ганкевичем заснувала Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький – Національно-демократичну партію. Соціал-демократи виступали за майбутній республіканський устрій України. Для націонал-демократів головним гаслом стала соборність України, виховання почуття єдності серед українців.

Русько-українська радикальна партія (РУРП) - 1890 р.

Лідери - М. Павлик, Є. Левицький, І. Франко.

Програма діяльності

Утвердження соціалізму.

Демократизація суспільного життя.

отстоювання соціальних інтересів селян. Автономія України у складі Австро-Угорщини. Здобуття Україною незалежності.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) - 1899 р.

Лідери - Д. Бачинський, М. Ганкевич, С. Вітик.

Програма діяльності

Побудова соціалізму шляхом реформ.

Захист соціальних інтересів робітників.

Створення соборної Української держави з республіканським устроєм.

Українська національно-демократична партія (УНДП) - 1899р.

Лідери - Є. Левицький, І. Франко, М. Грушевський

Програма діяльності

Пробудження національної свідомості.

Пропагування національної єдності українців.

Створення соборної незалежної Української держави.

Брошура радикала Ю. Бачинського "Україна irredenta" (1895 р.) прискорила еволюцію поглядів на майбутнє України від автономізму до незалежності, в ній вперше було висунуто й аргументовано ідею здобуття Україною повної політичної самостійності.