3. Кочові племена на території України та антична колонізація Північного Причорномор’я.

Висвітлюючи цю проблему, треба підкреслити, що завдяки неосяжному відкритому степу Південна Україна стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного з кінця ІІ тис. до н. е. і до ХІІІ ст. н. е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хазари, печеніги, половці, монголо-татари. Переселення цих народів відбувалося зі сходу, крім готів, які прийшли з берегів Балтійського моря.

Першими в писемних джерелах називаються кіммерійці. Історичні пам’ятки цих племен ІХ – пер. пол. VII ст. до н. е. знайдено на просторах від Волги до Дунаю. Корені цих племен праіранські. Займалися ці племена кочовим скотарством. Провідне місце в ньому посідало конярство, що забезпечувало верховими кіньми воїнів та чабанів, давало

значну частину продуктів харчування.. Нагромадження багатства привело до майнового і соціального розшарування, до державного утворення „Кіммерія” із столицею у Тирі (Білгород-Дністровський).

У VII ст. до н. е. кіммерійському об’єднанню завдали удару скіфи (сколоти), що почали свою експансію від Північного Кавказу на захід. Вирішальними стали їх військові новинки: залізні мечі, бронзові наконечники стріл, легка кіннота. Територіально Скіфія охоплювала простір від Дністра до Дону і від Чорного моря до Києва. Столиця Скіфії знаходилася на березі Дніпра (Борисфену) Держава поділялася на області – норми, очевидно, за племінною ознакою. Власне Скіфія складалася з хліборобської лісостепової групи племен – скіфи-землероби і скіфи-орачі, та скотарсько-степової – скіфи-кочовики, а на берегах Азовського моря, та в степовому Криму – царські скіфи. Скіфи-землероби вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, горох, але розвивалось і скотарство. Розвивались садівництво, та різні ремесла, особливо обробка чорного і кольорових металів, а також бронзи. Скіфи-скотарі (кочівники) випасали худобу, перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, в залежності від пасовиськ. Найбільшого розвитку скіфське суспільство досягло за царя Атея у IV ст. до н. е. Тоді її населення становило приблизно 680 тис. Занепад цієї могутньої держави почався вже в III ст. до н. е. на більшій частині її території з’являються нові кочові племена – сармати.Вже у I ст. до н. е. вони займали простір від Волги до Дунаю. Нової культури вони не створили, а прийняли скіфську З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов’янськими племенами. Одне із сарматських племен, алани, утворили союз, який досягав до Аральського моря. Вони жили переважно над Азовським морем між Дніпром ті Міусом. В III ст. нової ери місце аланських племен заступили прибулі з півночі готи. Велике плем’я готів розділилося на дві частини вестготів та остготів, які рушили на південний схід і досягли Наддніпрянщини і Криму, де утворили свою державу на чолі з імператором Германаріхом. Частина готів осіла біля Азовського моря серед решток сарматських племен. У кінці VIII ст. готів підкорили хазари, але тільки у 1457 році турки оволоділи останньою тавро-сармато-готською фортецею у Криму – містом Магнуп. Готи залишили слов’янам тип європейської сім’ї, елементи військової демократії, купецький лексикон: торги, ваги, крам тощо Завершуючи розгляд цієї проблеми, слід відмітити, що рух народів зі сходу на Україну не припинявся довгий час. Кожне з племен несло за собою руйнацію, полон, смерть. Кожне з цих племен забирало з собою частину місцевого населення в своєму русі на захід, і в той же час залишало своїх людей, які змішувалися з місцевими мешканцями, асимілювалися з ними, входили як складова частина в те майбутнє населення, яке застала історія Україні.