1.3. Формування світових фінансових центрів

В операціях світового фінансового ринку беруть участь національні, валютні, кредитні й фондові ринки, які тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками. При цьому на основі національних ринків, що виконують міжнародні операції, склалися світові фінансові центри: Лондон, Нью-Йорк, Цюріх, Люксембург, Париж, Чикаго, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови та ін.

У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом. Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними і місцевими фінансовими ринками, центр повинен володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають:

• стійку фінансову систему і стабільну валюту;

• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучку систему фінансових інструментів, які б забезпечили кредиторам різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності та контролю;

• відповідну структуру і достатні правові гарантії, що здатні викликати довіру у міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, який вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

• здатність залучати іноземний капітал через активні, всеохоплюючі й мобільні ринки – комплексні ринки, як довгострокові, так і короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

• економічну свободу – фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Становлення світових фінансових центрів відбувається у країнах, які відповідають наступним вимогам:

• стале валютно-економічне становище;

• відносна стабільність політичного режиму;

• пільгове валютне законодавство;

• високий рівень інформаційних технологій;

• розвинуті валютно-кредитна система й фінансова біржа;

• помірне оподаткування;

• зручне географічне становище.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо – близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно зменшилося. Існує значна кількість офшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і з погляду виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон – визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його зародження сягає давніх часів, коли англійський уряд у 1216 р. проголосив «Велику хартію вольностей», яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690р. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки британський золотий стандарт був еталоном тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності і залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через вторинний ринок.

Після Другої світової війни у зв'язку з серйозним дефіцитом платіжного балансу і для пом'якшення проблеми відтоку капіталу британський уряд вводить контроль за капіталом на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, тоді для виправлення такої ситуації британський уряд ініціював так званий «великий шок». У рамках цієї реформи було повністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ютеризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами.

Другим світовим фінансовим центом вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн, провідний світовий фінансовий центр перемістився в США.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70-х років. У 1978–1986 рр. поступово було відмінено обмеження на виплату відсотків за депозитно-позичковими операціями, введено відсотки за вкладами до запитання. У 1984р. відмінено 30-відсотковий податок на прибуток за облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. З метою лібералізації фінансового ринку з середини 70-х років відмінено комісійні, які фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек'юритизації.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни – переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з наступних причин:

– по-перше, на фінансові ринки Японії впливали переважно не ринкові фактори, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки. Розподіл фінансових і матеріальних ресурсів здійснювався виходячи з пріоритетів національної економіки, а фінансова система і фінансові ринки вважалися засобами виконання саме національних економічних завдань;

– по-друге, у 50–60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною. При цьому якщо після Другої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію для відбудови зруйнованої війною економіки головним чином у США, то після введення в 1963р. Сполученими Штатами податку, який урівнював ставки відсотку, Японія почала переорієнтовуватися в плані джерел фінансування зі США на Європу;

– по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій на цьому ринку;

– по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії досить обмежував можливості іноземних позичальників і інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970р. «Нафтовий шок» 1974р. примусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виводу національної економіки зі стану падіння. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток значного вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення іноземними позичальниками обсягів випущених у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 70-ті роки. Значні фінансові резерви Японії стали наслідком позитивного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, а також, можливості залучення на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорацій США) і міжнародних організацій.

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд відчинив доступ іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами.

Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983р. на Токійській фондовій біржі була встановлена комп'ютеризована система проведення операцій; після 1986р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилась велика кількість іноземних фірм; у тому ж році були створені офшорні банківські ринки; в 1987 р. розпочалось укладання строкових угод.

Таким чином, завдяки «економічному диву», величезному фінансовому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо перетворився у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько ¹/₄ всіх євровалютних кредитів.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) зумовлена певною мірою більш низькими податковими та операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством.

Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, одержали назву фінансових «офшорних» центрів, які, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, що здійснюються на них, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Отже у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відображаються ринкові ціни, котирування, валютні курси, відсоткові ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.

Таким чином, світові фінансові центри – це місця зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та золотом.