4.3. Етапи розвитку світової валютної системи. Паризька система

золотомонетного стандарту

Виникнення світового ринку як підсистеми господарства, пов'язаної з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну, стимулювало перетворення грошей у валюту (національну, іноземну та міжнародну), виокремлення валютно-фінансових відносин у відносно самостійну сферу, найважливішими елементами якої є національні, регіональні та світова валютні системи.

Світова валютна система − це інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин яка склалася внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Історично першою світовою валютною системою у науковому значенні цього поняття була система золотого стандарту, або золотого монометалізму. Елементи системи золотого стандарту існували у Великій Британії ще наприкінці XVIII – на початку XIX ст., проте як власне світова система вона остаточно сформувалася у другій половині XIX ст. і дістали юридичного закріплення на міжнародній конференції в Парижі 1867р.

Головним завданням системи золотого стандарту, або золотого монометалізму є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередковування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці. Для цієї системи характерним є закріплення за золотом ролі загального еквівалента, а в обігу перебували золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великобританії ще наприкінці XVIII ст., але значного поширення у світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871–1873 pp., Франції в 1878p., Японії – 1897р.

У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової реформи 1895–1897 pp., яка дістала назву реформи графа Вітте, тогочасного міністра фінансів Росії. Сутність цієї грошової реформи полягала в тому, що паперові гроші (асигнації) прирівнювалися до певної кількості золота (1 рубль дорівнював 0,17424 золотника⁶), а нові банкноти, які вводилися в обіг, могли вільно обмінюватися на зафіксовану в них кількість золота в банках Росії. Банкнотам відповідали металічні рублі – золоті десятки і п'ятірки, а відповідні їм паперові гроші доповнювались карбуванням дрібної срібної і мідної монети. Вітте та його міністерство надзвичайно пильно стежили за тим, щоб не було допущено надмірного випуску в обіг паперових грошей на шкоду карбуванню золотих монет. Всілякі відхилення від цього правила жорстоко переслідувались.

Головні ознаки системи золотого стандарту: функціонування золота як грошей; фіксація золотого вмісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

У період дії золотомонетної форми золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й нарівні з розмінними паперовими грішми – на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. їхня відмінність полягала в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу переважало.

Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота – його експорт та імпорт. За допомогою міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин.

Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їхню повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін.

Водночас система золотого стандарту була надто жорстка, недостатньо еластична, дорога, залежна від видобутку монетарного золота. Найбільша її вада полягала в тому, що функціонування золотого стандарту перешкоджало проведенню окремими державами власної валютно-грошової політики. Безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотого запасу, а це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання.

Зазначена вада була надто відчутною під час підготовки та ведення країною воєнних дій, оскільки існування золотого стандарту ставало на перешкоді застосуванню поширених методів їх фінансування шляхом додаткової емісії паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному банку тієї чи іншої країни. Намагання країни фінансувати свої воєнні витрати шляхом емісії паперових грошей і водночас дотримуватися їх конвертованості в золото було нереальним завданням, і тому США відмовилися від системи золотого стандарту під час Громадянської війни, а європейські країни та Росія – під час Першої світової війни.