Культура нового часу в україні Українська культура хvі–хvііі століття

XVI-XVIII ст. – виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку.

У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у Львові було побудовано водопровід.

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. У зв'язку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була "житницею Європи", не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. – першій половині XVIII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури – мови, традицій, православної віри і сприймали польську.

У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI ст. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

Особливості релігійної ситуації в Україні

З другої чверті XVI ст. в більшості країн Західної та Центральної Європи набув поширення соціально-політичний та ідеологічний рух, спрямований на реформування основних доктрин, організації і практики Римо-Католицької Церкви, - так звана Реформація. Ідеологи реформаційного руху заперечували зверхність Папи Римського, чернецтво, культ святих, виступали проти священного переказу, тобто рішень церковних соборів. Натомість вони проповідували примат особистої віри людини, вимагали створення національних Церков, оновлення релігійного життя через спрощення обрядовості, проведення церковних відправ рідною мовою тощо. Реформаційний рух підірвав єдність католицької Європи та привів до утворення нової течії в християнстві, відомої під назвою протестантизм.

Проникнення ідей протестантизму на територію Речі Посполитої особливо активно проходить із середини століття. Велику роль у цьому відіграли освітні подорожі шляхетської молоді до німецьких університетів, де значного поширення набули ідеї головних ідеологів реформації – Мартіна Лютера та Жана Кальвіна. Крім того, значний вплив мали міграційні рухи на коронні землі німецьких ремісників, а також контакти з васально залежними від польського короля залишками Тевтонського рицарського ордену, на землях якого

Чимало прибічників нової ідеології було і на українських землях. Найперше її вплив позначився на Галичині. Спершу тут за підтримки магнатів Стадницьких, високопоставлених посадовців Сенявських, Дроговського, Язловецького, Тарновського набуло поширення кальвіністське віровчення, а згодом утвердилося аріанство. Поширенню кальвінізму на українських землях сприяла діяльність родини Потоцьких. Саме вони збудували школи в Кам'янці-Подільському, Панівцях, Хмільнику. Впливовим центром аріанства із середини 1560-х рр. стають засновані в м. Дубецьку школа та семінарія, де в цей час працював один з визнаних ідеологів цього віровчення, проповідник з Мантуї Франко Станкаро. У 1566 р. в Галичині пройшов один з перших аріанських соборів Речі Посполитої.

Не менше поширення реформаційні ідеї мали і на Волині. Надалі поширенню протестантизму в цьому регіоні України сприяла діяльність лідера литовських кальвіністів князя Миколи Радзивілла Чорного, який володів на Волині маєтностями. За сприяння князя в Бересті було закладено друкарню, видавнича продукція якої сприяла поширенню Реформації на українських і білоруських землях. Зокрема, в Берестейській друкарні було опубліковано славнозвісну Радзивіллову, чи Берестейську Біблію, зразком для якої стала франкомовна гугенотська Біблія. З кінця ж століття на волинських землях постають аріанські громади в Острозі, Старокостянтинові, згодом - в Ляхівцях і Сенютовичах. Близько 1600 р. в м. Гощі з'являється перша аріанська школа на Волині.

Після цього своїх прибічників протестантизм знаходить і на Київщині, відколи і 1610 р. в Черняхові впливовим українським паном Стефаном Немиричсм було засновано першу аріанську громаду.

Характерною особливістю розвитку протестантської ідеології на українських землях стало її використання православними не лише з метою оновлення власної церковної організації, а й для організації протидії наступу католицизму.