Висновок до першого питання:

Таким чином, дихання людини складається з таких процесів:

1. Зовнішнє дихання (вентиляція легень) – надходження повітря в повітроносні шляхи і газообмін між альвеолами та зовнішнім середовищем. До цього процесу належать дихальні рухи – вдих і видих, спрямовані на надхождення повітря в дихальні шляхи, а з них – до легенів і в зворотному напрямі.

2. Дифузія газів між альвеолами і кров'ю.

3. Транспортування газів кров'ю. Він полягає в рознесенні кисню до клітин усього організму та перенесенні вуглекислого газу, що утворюється в клітинах, до легенів.

4. Дифузія газів між кров'ю і тканинами в тканинних капілярах.

5. Внутрішнє (тканинне) – споживання кисню клітинами і виділення вуглекислого газу.

Важливим фактором, що впливає на еластичність і розтяжність легенів, є поверхневий натяг рідини в альвеолах. Спаданню альвеол перешкоджає антіателектатиний фактор, або сурфактант, який вистилає внутрішню поверхню альвеол, що перешкоджає їх спаданню, а також виходу рідини на поверхню альвеол з плазми капілярів легень.

2. Статичні та динамічні показники зовнішнього дихання.

Вентиляція легень і легеневі об’єми.

Величина легеневої вентиляції визначається глибиною дихання і частотою дихальних рухів. Кількісною характеристикою легеневої вентиляції служить хвилинний обсяг дихання (ХОД) – об'єм повітря, що проходить через легені за 1 хвилину. У спокої частота дихальних рухів людини становить приблизно 16 в 1 хвилину, а обсяг повітря, що видихається – близько 500 мл. Помноживши частоту дихання в 1 хвилину на величину дихального обсягу, отримаємо ХОД, який у людини в спокої становить в середньому 8 л/хв. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) – об'єм повітря, який проходить через легені за 1 хвилину під час максимальних за частотою і глибині дихальних рухів, Максимальна вентиляція виникає під час інтенсивної роботи, при нестачі вмісту О₂ (гіпоксія) і надлишку СО₂ (гіперкапнія) у вдихуваному повітрі. У цих умовах ХОД може досягати 150 – 200 л в 1 хвилину.

Для оцінки вентиляційної функції легень, стану дихальних шляхів, вивчення патерну (рисунка) дихання застосовуються різні методи дослідження: пневмографа, спірометрія, спірографія, пневмоскрін. За допомогою спірометру можна визначити і записати величини легеневих об'ємів повітря, що проходять через повітроносні шляхи людини. При спокійному вдиху і видиху через легені проходить порівняно невеликий об'єм повітря. Це дихальний об'єм (ДО), який у дорослої людини становить приблизно 500 мл. При цьому акт вдиху проходить дещо швидше, ніж акт видиху. Зазвичай за 1 хвилину здійснюється 12 – 16 дихальних циклів. Такий тип дихання зазвичай називається «ейпное» або «гарне дихання». При форсованому (глибокому) вдиху людина може додатково вдихнути ще певний об'єм повітря. Цей резервний об'єм вдиху (РОвд) – максимальний об'єм повітря, який здатна вдихнути людина після спокійного вдиху. Величина резервного обсягу вдиху становить у дорослої людини приблизно 1,8 – 2,0 л. Після спокійного видиху людина може при форсованому видиху додатково видихнути ще певний об'єм повітря. Це резервний об'єм видиху (РОвид), величина якого складає в середньому 1,2 – 1,4 л. Обсяг повітря, який залишається в легенях після максимального видиху і в легенях мертвої людини, - залишковий об'єм легень (ЗО). Величина залишкового обсягу становить 1,2 – 1,5 л.

Розрізняють такі ємності легень:

• загальна ємність легень (ЗЕЛ) – об'єм повітря, що знаходиться в легенях після максимального вдиху – всі чотири об'єми;

• життєва ємність легень (ЖЕЛ) включає в себе дихальний об'єм, резервний обсяг вдиху, резервний обсяг видиху. ЖЕЛ – це об'єм повітря, видихнутого з легень після максимального вдиху при максимальному видиху. ЖЕЛ = ОЕЛ – залишковий об'єм легенів. ЖЕЛ становить у чоловіків 3,5 – 5,0 л, у жінок 3,0 – 4,0 л;

• ємність вдиху (Єд) дорівнює сумі дихального обсягу і резервного обсягу вдиху, складає в середньому 2,0 – 2,5 л;

• функціональна залишкова ємність (ФОЕ) – об'єм повітря в легенях після спокійного видиху. У легенях при спокійному вдиху і видиху постійно міститься приблизно 2500 мл повітря, що заповнює альвеоли і нижні дихальні шляхи. Завдяки цьому газовий склад альвеолярного повітря зберігається на постійному рівні.

Повітря, що знаходиться в повітроносних шляхах (порожнина рота, носа, глотки, трахеї, бронхів і бронхіол), не бере участі в газообміні, і тому простір повітроносних шляхів називають шкідливим або мертвим дихальним простором. Під час спокійного вдиху об'ємом 500 мл в альвеоли надходить тільки 350 мл вдихуваного атмосферного повітря. Інші 150 мл затримуються в анатомічному мертвому просторі. Складаючи в середньому третину дихального обсягу, мертвий простір знижує на цю величину ефективність альвеолярної вентиляції при спокійному диханні. У тих випадках, коли при виконанні фізичної роботи дихальний об'єм збільшується в кілька разів, обсяг анатомічного мертвого простору практично не впливає на ефективність альвеолярної вентиляції.